Постанова № 13340549, 07.12.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-3219/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Штогун С.Г.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" грудня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіРоманчук О.М.,

суддів:Усенка В.Г.,

Собківа Я.М.,

при секретарі: Воронець Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «ШУІН»на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «ШУІН»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 14.09.2009 року № 0005972302/0, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «ШУІН»звернулися до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 14.09.2009 року № 0005972302/0.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, позивач по справі подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, які зявилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі Конституції України та законів України.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва було проведено невиїзну перевірку в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Кристаб ЛТД», ТОВ «Донецька парфумерна компанія», ТОВ «Торговий союз»за червень, липень 2009 року.

В результаті проведення перевірки встановлено порушення ПП «ШУІН»п.п. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 та п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження ПДВ, який підлягає сплаті за червень 2009 року в сумі 711176 грн. та липень 2009 року в сумі 647826 грн., про що складено Акт від 31.08.2009 року № 1569/23-08/31927432, а саме: в порушення вищезазначених вимог позивачем було включено до складу податкового кредиту червня 2009 року на додану вартість в сумі 711175 грн., в т.ч. за рахунок податкових накладних виписаних ТОВ «Кристаб-ЛТД», датованих лютим 2008 року на суму ПДВ 1900421 грн. та податкових накладних, виписаних ТОВ «Донецька парфумерна компанія», датованих лютим 2008 року на суму ПДВ 520754 грн., а також включено до складу податкового кредиту липня 2009 року податок на додану вартість в сумі 647826 грн., в т.ч. за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ «Торговий союз», датованих груднем 2008 року на суму ПДВ 647826 грн.

На підставі акту перевірки, 14.09.2009 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0005972302/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 1359000 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 342918 грн.

Так, порядок обчислення, сплати податку на додану вартість та порядок формування податкового кредиту передбачені ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Зазначена норма Закону, яку, як вважає податковий орган, порушив платник податків, не носить вказівок та обмежень по строках отримання податкової накладної, не обмежує строк дії права на формування податкового кредиту для покупця.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченої (нарахованої) в складі ціни за товари (роботи, послуги), згідно із п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

В даному випадку необхідно враховувати і положення ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»про строки давності та їх застосування. Норми цієї статті застосовуються до порядку визначення податкових зобов'язань, а також повернення надміру сплачених або відшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів), а оскільки сума ПДВ, віднесена за податковою накладною до податкового кредиту, впливає безпосередньо на розмір податкових зобов'язань платника, строки позовної давності також поширюються і на податкову накладну.

Таким чином, у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону № 2181-ІІІ).

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладу або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за завітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що законодавець не встановлює зазначену вимогу як беззаперечний обов'язок платника податку, а визначає це лише як його право.

Крім того, недотримання позивачем порядку, передбаченого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для висновку про неправомірність віднесення витрат до податкового кредиту, оскільки згідно із п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, платник податку притягується до відповідальності лише за умови відсутності податкової накладної на момент перевірки.

Також, згідно Листа ДПА України від 11.08.2004 року № 15316/7/15-2417, у випадку, коли право на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулася оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредитув податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Таким чином, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що позивачем при визначенні податкового кредиту за червень та липень 2009 року у сумі 1359000 неправомірно прийнято рішення на формування податкового кредиту з використанням зазначених сум податку, оскільки право на формування податкового кредиту виникає у платників податків в момент отриманнявідповідноїподаткової накладної.

Щодо встановлених відповідачем порушень п.п. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що даними нормами встановлюється лише вимоги до порядку складання податкової накладної продавцем та визначає осіб, яким надано право на нарахування податку та складання податкових накладних, а тому, оскільки позивач був покупцем, порушень вказаних норм з його боку не вбачається.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення.

Таким чином, колегія суддів, виходячи із фактичних обставин справи, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та приймає нову, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ШУІН»задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року - скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 14.09.2009 року № 0005972302/0.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст виготовлено: 10 грудня 2010 року.