YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди Харківська область

/

Господарський суд Харківської області

Рішення № 13339790, 13.12.2010, Господарський суд Харківської області

Дата ухвалення

13.12.2010

Номер справи

59/344-10

Номер документу

13339790

Форма судочинства

Господарське

Компанії, зазначені в тексті судового документа

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2010 р. Справа № 59/344-10

вх. № 9898/4-59

Суддя господарського суду Бринцев О.В.

при секретарі судового засідання Лиховид А.Л.

за участю представників сторін:

позивача - Лиска П.О. за довір. від 21.09.2010р.

відповідача-1 – Гримайло Н.Р. за довір. від 04.01.2010р. (після перерви не з’явилась)

відповідача-1 – Кебал І.В. за довір. від 08.02.2010р.

розглянувши справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія", с. Баришівка

до

відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ

про визнання договорів, додаткових угод частково недійсними

ВСТАНОВИВ:

09.11.2010р. позивач ТОВ „Баришівська зернова компанія” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПАТ „УкрСиббанк”, ТОВ „Українська лізингова компанія” про визнання недійсним кредитного договору № 11150441000 від 28.04.2007р., укладеного між ПАТ „УкрСиббанк” та ТОВ „Українська лізингова компанія”; визнання недійсними у Договорі фінансового лізингу № 01-34/07-обл від 15.05.2007р., укладеного між ТОВ „Баришівська зернова компанія” та ТОВ „Українська лізингова компанія” підпунктів 3.5.1., 3.5.2. пункту 3.5. статті 3, абзаців 2, 4, 4, 5, 6, 7 пункту 17.3. статті 17, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1), абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 пункту 3 Додаткової угоди № 1, пункту 4 Додаткової угоди № 2, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 5 Додаткової угоди № 2, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 2 Додаткової угоди № 3; визнання недійсними у Договорі фінансового лізингу № 01-35/07-обл від 15.05.2007р., укладеного між ТОВ „Баришівська зернова компанія” та ТОВ „Українська лізингова компанія” підпунктів 3.5.1., 3.5.2. пункту 3.5. статті 3, абзаців 2, 3, 4, 5, 6, 7 пункту 17.3. статті 17, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1), абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 пункту 3 Додаткової угоди № 1, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 3 Додаткової угоди № 2, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 5 Додаткової угоди № 2, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 2 Додаткової угоди № 3; визнання недійсними у Договорі № 01-43/07-обл від 23.05.2007р., укладеного між ТОВ „Баришівська зернова компанія” та ТОВ „Українська лізингова компанія” підпунктів 3.5.1., 3.5.2. пункту 3.5. статті 3, абзаци 2, 3, 4, 5, 6, 7 пункту 17.3. статті 17, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1), абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 2 Додаткової угоди № 1, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 3 Додаткової угоди № 2; абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 5 Додаткової угоди № 2; абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 2 Додаткової угоди № 3; визнання недійсними у Договорі фінансового лізингу № 01-52/07-АВТ від 04.06.2007р., укладеного між ТОВ „Баришівська зернова компанія” та ТОВ „Українська лізингова компанія” пункту 3.8. статті 3, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1); визнання недійсним у Договорі № 01-160/07-АВТ від 10.10.2007р., укладеного ТОВ „Баришівська зернова компанія” та ТОВ „Українська лізингова компанія” пункту 3.8. статті 3, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1), пункт 8 Додаткової угоди № 1, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 пункту 16 Додаткової угоди № 1 до Договору (надалі для спрощення – „пункти коригування”); стягнення судових витрат з відповідачів пропорційно.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що кредитний договір №11150441000 від 28.04.2007р. є недійсний, так як у сторін правочину не було індивідуальної ліцензії НБУ, що є порушенням підстав та порядку укладання угоди. Крім того, кредитний договір безпосередньо пов’язаний із договором фінансового лізингу, так як саме причиною та наслідком встановлення коригування лізингових платежів у зв’язку із зміною курсу швейцарських франків по відношенню до гривні є саме валюта повернення кредитного договору (швейцарські франки).

Позивач вважає, що пункти коригування, що встановлені у договорах фінансового лізингу суперечить вимогам ст. 16 ЗУ „Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 99, 117 Конституції України, ч. 2 ст. 198 ГК України, п. 1 постанови КМ України від 18.12.98 N 1998 "Про удосконалення порядку формування цін", ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а отже відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.

В судових засідання представник позивача підтримує позовні вимоги, наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує, вказує, що у нього наявні усі необхідні дозволи та ліцензії на здійснення спірної операції в іноземній валюті, тому відповідний кредитний договір 11150441000 від 28.04.2007р. є дійсним. Посилається на ст. ст. 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", лист НБУ від 07.12.2009р. № 13-210/7821-22612 „Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті”.

Після оголошеною судом перерви з 29.11.2010р. з 11 год. 30 хв. до 13.12.2010р. на 11 год. 30 хв. представник відповідача-1 за довіреністю від 04.01.2010р. Гримайло Н.Р. у судове засідання не з’явилася. Надала через канцелярію господарського суду Харківської області клопотання з проханням відкласти розгляд справи на іншу дату у зв’язку з її зайнятістю в іншому процесу.

Вирішуючи це клопотання суд виходить з наступного. Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, оголошено перерву для надання можливості ознайомитись із відзивом на позов, із матеріалами справи, надати нові докази тощо). Проте, нових доказів відповідачем-1 не надано та про можливість їх надання в майбутньому в клопотанні про відкладення справи не зазначено.

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Клопотання позивача є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами. До клопотання не додано жодного доказу, який би підтверджував, що саме особисто представник Гримайло Н.Р. задіяна у відповідій справі і ніхто інший зі штату ПАТ «Укрсиббанк» не в змозі захищати права банку у відповідному процесі. В клопотанні жодним чином не пояснюється з яких підстав представником відповідача-1 віддана перевага іншому судовому засіданню всупереч засіданню у даній справі, про яке він був повідомлений завчасно.

Крім того, суд відмовляючи в задоволенні цього клопотання і вважаючи неповажними причини неявки представника відповідача-1 у судове засідання, керується ч. 1 ст. 28 ГПК України. Згідно її положень справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Причини неявки керівника відповідача-1 в судове засідання позивачем суду не повідомлені. Не надано також пояснень щодо причин неприбуття в судове засідання інших представників, котрим відповідачем-1 були видані довіреності із відповідними повноваженнями.

Відповідач-2 проти задоволення позову заперечує, посилаючись на відповідність спірних договорів вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України «Про фінансовий лізинг». Також зазначає, що п. 12 Додаткової угоди № 1 від 01.04.2010р. до Договору № 01-160/07-АВТ встановлено третейське застереження, згідно з яким всі спірні питання підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, а тому по договору №01-160/07-АВТ необхідно в позові відмовити у зв’язку із порушенням права захисту своїх прав позивачем. Крім того, відповідач-2 просить ззастосувати строк позовної давності і на цій підставі відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог.

В судовому засіданні оголошено перерву з 11 год. 30 хв. 29.11.2010р. до 11 год. 30 хв. 13.12.2010р.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

28.04.2007р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (позичальник) укладено кредитний договір №11150441000.

Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору №11150441000 від 28.04.2007р. банк (відповідач 1) зобов’язується надавати позичальнику (відповідачу 2), а позичальник (відповідач 2) зобов’язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку (відповідачу 1) кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 3000000,00 (три мільйони) доларів США 00 центів США у порядку і на умовах, зазначених у даному договорів. Вказана сума ліміту дорівнює еквіваленту 15150000,00 (п’ятнадцять мільйонів сто п’ятдесят тисяч) гривень 00 копійок по курсу НБУ на день укладання цього договору станом на „28” квітня 2007 року.

Відповідно до пункту 1.2.3. кредитного договору № 11150441000 від 28.04.2007р. позичальник (відповідач 2) зобов’язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов Договору на рахунки: в доларах США № 3739911150467; в Євро № 3739011150497; в швейцарських франках № 3739711150478.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (Лізингоодержувач) і Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (Лізингодавець) були укладені Договори фінансового лізингу № 01-34/07-обл від 15.05.2007р., 01-35/07-обл від 15.05.2007р., 01-43/07-обл від 23.05.2007р., 01-52/07-АВТ від 04.06.2007р., 01-160/07-АВТ від 10.10.2007р. та відповідні Додаткові угоди до них. За своїм змістом умови вказаних Договорів, крім предмету, ціни лізингу і розміру лізингових платежів, є ідентичними.

На виконання зазначених договорів фінансового лізингу позивачу було передано у тимчасове володіння та користування майно – Предмет лізингу, що визначено в Специфікаціях, а саме наступне:

- по договору фінансового лізингу № 01-34/07-обл від 15.05.2007р.: зернозбиральний комбайн CLAAS “LEXION 560”, рік випуску – 2007 – 3 шт.;

- по договору фінансового лізингу № 01-35/07-обл від 15.05.2007р.: початкозбирач Conspeed 8-70 FC, рік випуску – 2007 – 3 шт.;

- по договору фінансового лізингу № 01-43/07-обл від 23.05.2007р.: широкозахватний причіпний оприскувач Flexi Coil 67 Series, рік випуску – 2007 – 1 шт.;

- по договору фінансового лізингу № 01-52/07-АВТ від 04.06.2007р.: автомобіль Toyota Land Cruiser 120 „Prado”, рік випуску – 2007 – 1 шт.;

- по договору фінансового лізингу № 01-160/07-обл від 10.10.2007 р: автомобіль ГАЗ 33023-414+УБК02, рік випуску – 2007 – 1 шт.; автомобіль ВАЗ 21074, рік випуску – 2007 – 1 шт.; автомобіль ВАЗ 21214 Нива, рік випуску – 2007 – 6 шт..

Зазначеними Договорами встановлено коригування лізингового платежу у зв’язку зі зміною курсу гривні по відношенню до швейцарського франку, а саме у наступних частинах договорів:

- підпункти 3.5.1., 3.5.2. пункту 3.5. статті 3; абзаци 2, 4, 4, 5, 6, 7 пункту 17.3. статті 17; абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1) у Договорі фінансового лізингу № 01-34/07-обл від 15.05.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (код ЄДРПОУ 32886518) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ: 30575865):

- абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 пункту 3 Додаткової угоди № 1 від 23.05.2007р. до Договору фінансового лізингу № 01-34/07-обл від 15.05.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (код ЄДРПОУ 32886518) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ: 30575865);

- пункт 4; абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 5 Додаткової угоди № 2 від 27.06.2007р. до Договору фінансового лізингу № 01-34/07-обл від 15.05.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (код ЄДРПОУ 32886518) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ: 30575865);

- абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 2 Додаткової угоди № 3 від 05.12.2008р. до Договору фінансового лізингу № 01-34/07-обл від 15.05.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (код ЄДРПОУ 32886518) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ: 30575865);

- підпункти 3.5.1., 3.5.2. пункту 3.5. статті 3; абзаци 2, 3, 4, 5, 6, 7 пункту 17.3. статті 17; абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1) у Договорі фінансового лізингу № 01-35/07-обл від 15.05.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (код ЄДРПОУ 32886518) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ: 30575865);

- абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 пункту 3 Додаткової угоди № 1 від 23.05.2007р. до Договору фінансового лізингу № 01-35/07-обл від 15.05.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (код ЄДРПОУ 32886518) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ: 30575865);

- абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 3; абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 5 Додаткової угоди № 2 від 05.12.2008р. до Договору фінансового лізингу № 01-35/07-обл від 15.05.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (код ЄДРПОУ 32886518) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ: 30575865);

- підпункти 3.5.1., 3.5.2. пункту 3.5. статті 3; абзаци 2, 3, 4, 5, 6, 7 пункту 17.3. статті 17;абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1) у Договорі № 01-43/07-обл від 23.05.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (код ЄДРПОУ 32886518) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ: 30575865);

- абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 пункту 2 Додаткової угоди № 1 від 05.12.2008р. до Договору № 01-43/07-обл від 23.05.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (код ЄДРПОУ 32886518) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ: 30575865);

- пункт 3.8. статті 3; абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1) у Договорі фінансового лізингу № 01-52/07-АВТ від 04.06.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (код ЄДРПОУ 32886518) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ: 30575865):

- пункт 3.8. статті 3; абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1) у Договорі № 01-160/07-АВТ від 10.10.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (код ЄДРПОУ 32886518) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ: 30575865);

- пункт 8 Додаткової угоди № 1; абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 пункту 16 Додаткової угоди № 1 від 10.10.2007р. до Договору № 01-160/07-АВТ від 10.10.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” (код ЄДРПОУ 32886518) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ: 30575865).

Відповідно до Договорів, коригування лізингових платежів у зв’язку зі зміною курсу гривні по відношенню до швейцарського франку, яке визначається за формулами: Sn = So * Kn / Ko та Sn = So * k, де Sn – сума, що підлягає сплаті на користь Лізингодавця на дату фактичного виконання лізингового платежу; So – сума платежу у відповідності з графіком; Kn – курс гривні до швейцарського франку, встановлений НБУ на дату фактичного виконання лізингового платежу; Ko – курс гривні до швейцарського франку, за яким АКІБ „УкрСиббанк” по дорученню Лізингодавця фактично здійснив продаж коштів, k – коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до швейцарського франку, встановленого НБУ.

Пунктами коригування у Договорах встановлено, що вищевказаний порядок визначення суми лізингових платежів, що підлягають сплаті, застосовується у випадку, коли курс гривні до швейцарського франку, встановлений НБУ на дату фактичного виконання лізингового платежу, перевищує курс гривні до швейцарського франку, за яким Банк, по дорученню Лізингодавця фактично здійснив продаж (конверутвання у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), отриманих Лізингодавцем для придбання майна та його подальшої передачі Лізингоодержувачу у фінансовий лізинг. В інших випадках, Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі без коригування на зміну курсу гривні до швейцарського франку.

Відповідно до змісту ст. 5 Договорів, платежі за Договором здійснюються в національній валюті України (гривнях) відповідно до Графіку сплати лізингових платежів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця.

Умовами статті 3 вказаних Договорів та Графіку сплати лізингових платежів, позивача зобов’язувалось сплачувати на користь відповідача-2 такі платежі, як: авансовий платіж та чергові лізингові платежі.

У свою чергу, чергові лізингові платежі складаються з суми, якою відшкодовується (компенсується) частина вартості предмету лізингу (пункти 3.1.2. Договорів, графіки сплати лізингових платежів), суми винагороди Відповідачу за отримане в лізинг майно (пункти 3.1.1. Договорів, пункти, графіки сплати лізингових платежів) та суми винагороди, передбаченої пунктами коригування лізингових платежів.

Предметом спору у даній справі в т.ч. є вимоги ТОВ „Баришівська зернова компанія” про визнання недійсним положень пунктів коригування, що встановлені у договорах фінансового лізингу з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, у зв’язку з тим, що вказані пункти суперечать діючому законодавству України, а саме: частині 2 статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”, статтям 99, 117 Конституції України, частині 2 статті 198 Господарського кодексу України, пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.1998р. “Про удосконалення порядку формування цін”, частині 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Позивач також стверджує, що застосування оскаржуваних пунктів коригування лізингових платежів зумовлюється фактом укладання кредитного валютного договору № 11150441000 від 28.04.2007р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 виходячи зі змісту якого, відповідач 2 отримав кредит від відповідача 1 у валюті, що має причинно-наслідковий зв’язок із закріпленням у договорах фінансового лізингу коригування лізингових платежів.

Позивач стверджує, що відповідач-1 та відповідач-2 зобов’язані були мати індивідуальну ліцензію Національного банку України на укладання кредитного договору № 11150441000 від 28.04.2007р.. Відсутність індивідуальної ліцензії НБУ, на думку позивача є порушенням підстав та порядку укладання зазначеної угоди, у зв’язку з чим порушено його майнові та немайнові права, так як кредитний договір знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку між договорами фінансового лізингу, укладеними між позивачем та відповідачем 2, зокрема, щодо положень пунктів коригування лізингових платежів договорів фінансового лізингу, укладеного між позивачем та відповідачем-2.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст. 20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

У відповідності до ч.1ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені положення ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, господарський договір, в т.ч. спірний кредитний договір від №11150441000 від 28.04.2007р. та договори лізингу в спірній частині, можуть бути визнані недійсними за наявності двох умов: перша – це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга – це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Така правова позиція суду відповідає п.7 та п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, позивач в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов’язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Втім, позивачем, ні в позові, ні в письмових поясненнях не доведено яким чином його права та/або інтереси порушуються спірним правочином - кредитним договором від 28.04.2007р. №11150441000, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”.

Не наведено з цього приводу і відповідних обґрунтованих доводів представником позивача у судових засіданнях. Відсутні в матеріалах справи й інші докази, які могли б привести суд до висновку про наявність таких порушень прав, інтересів позивача.

Так само позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним. Положення відсилочних норм ч. 1 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства) та норми ч. 1 ст. 227 ЦК України (правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним) потребують наявності норми права котра прямо передбачає необхідність одержання індивідуальної ліцензії на вчинення передбаченої правочином господарської операції (наразі –надання кредиту в іноземній валюті).

Проте, в даному випадку такі норми відсутні. Натомість нормами ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України прямо передбачена можливість використання іноземної валюти на території України, в тому числі при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями у випадках, порядку і на умовах, встановлених законом. Такою системою спеціальних норм є блок нормативно-правових актів, які регулюють здійснення банківської діяльності та операцій.

Відповідно до ст. 47 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” банки мають право розміщати залучені кошти від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, здійснювати операції з валютними цінностями. При цьому, відповідно до ст. 2 вищевказаного закону коштами вважаються гроші в національній валюті або іноземній валюті чи їх еквіваленті.

Нормою ст. З Декрету КМУ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” встановлено статус валюти України (яка є таким засобом платежу на Україні, що приймається для оплати без обмежень) і статус іноземної валюти, яка також є засобом платежу і може виступати предметом договору. Однак, такі операції мають окремий дозвільний порядок (за умови отримання ліцензії НБУ). Зокрема, в п. „в” ч. 4 ст. 5 Декрету передбачено „надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті”. При цьому, якщо терміни і суми таких кредитів не перевищують встановлених законодавством меж, то ліцензія не вимагається.

В кредитному договорі грошова сума в іноземній валюті є предметом договору, за користування яким позичальник (відповідач 2) зобов'язаний сплачувати відсотки, розмір і порядок сплати яких встановлено договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Нормою ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Матеріалами справи встановлено наявність у відповідача-2 Банківської ліцензії, виданої Національним банком України на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пінтами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", дозвіл 5 на право здійснення операцій, визначених пінтами 1-4 частини четвертою статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу, додаток до дозволу з переліком операцій, які має право здійснювати Банк, у тому числі операції з валютними цінностями.

Станом на час вчинення спірного правочину і досьгодні межі, про які йдеться в п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (щодо термінів і сум валютних кредитів перевищення яких потребує ліцензії) не визначені. Отже законодавчого припису який міг би бути наразі порушений операцією з видачі валютного кредиту не існує.

Така правова позиція суду узгоджується із позицією Національного банку України, викладеною у листі від 07.12.2009р. № 13-210/7871-22612 "Про правомірність, укладання кредитних договорів в іноземній валюті". НБУ, зокрема, роз'яснив, що, оскільки на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, то операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про відсутність обох необхідних умов для визнання спірного кредитного договору від 28.04.2007р. №11150441000 недійсним (порушення права, інтересу позивача та порушення норми закону), а отже і про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого Господарського Суду України у справі № 1/139-10, № 18-129, № 9/70пд та інші.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсним положень пунктів коригування лізингових платежів по договорам фінансового лізингу № 01-34/07-обл від 15.05.2007р., 01-35/07-обл від 15.05.2007р., 01-43/07-обл від 23.05.2007р., 01-52/07-АВТ від 04.06.2007р., 01-160/07-АВТ від 10.10.2007р. (надалі за текстом – „Договори”) та відповідних Додаткових угод до них, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що умовами спірних договорів позивача зобов’язано сплачувати на користь відповідача 2 наступні платежі: авансовий платіж (пункти 3.4. договорів, Графіки сплати лізингових платежів) та чергові лізингові платежі (пункти 3.1. договорів). У свою чергу, чергові лізингові платежі складаються з: - суми, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмету лізингу (п. 3.1.2. Договорів, Графіки сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договорів); - суми винагороди (комісія) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Предмет лізингу (п. 3.1.1. Договорів, Графіки сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договорів); - суми винагороди, передбаченої пунктами коригування лізингових платежів у зв’язку зі зміною курсу гривні по відношенню до швейцарського франку.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлено вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, чинне законодавство України передбачає можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Такий вид винагороди, дійсно, сторонами було передбачено у договорах у пунктах 3.1.1. Договорів, а також в п’ятій графі Графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договорів). Тобто розмір платежу як винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно сторонами погоджено у конкретному розмірі по кожному із договорів.

Водночас суд погоджується з доводами позивача, що пункти коригування лізингового платежу передбачають інший, ніж в п. 3.1. ст. 3 договорів вид платежу.

Підставами для такого висновку є те, що цей вид платежу, по-перше, визначено окремо (пункти коригування) від власне “винагороди”; по-друге, цей вид платежу поіменовано в договорі інакше ніж “винагорода” (в пунктах коригування він названий як “сума, що підлягає сплаті на користь Лізингодавця”, а не як “винагорода”); по-третє, в договорі визначено порядок визначення його розміру відмінний від порядку визначення розміру “вигороди” (“сума, що підлягає сплаті на користь Лізингодавця” визначається за формулою Sn = So * Kn / Ko та Sn = So * k в той час, як розмір винагороди конкретно визначений і закріплений у статті 3 договорів та п’ятій графі Графіках сплати лізингових платежів та є фіксованою); по-четверте, в самому тексті договору, а саме в пунктах коригування ці платежі згадуються окремо один від одного як рівнопорядкові поняття (“сума, що підлягає сплаті на користь Лізингодавця” коригується на суму “винагороди”).

Таким чином, положеннями пунктів коригування визначено платіж, який не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” –“ сума, що підлягає сплаті на користь Лізингодавця” (додаткову винагороду), право на яку виникає у відповідача-2 виключно внаслідок збільшення курсу швейцарських франків по відношенню до гривні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що зміст цих спірних умов договору не відповідає вимогам Закону (ч.2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”), а відтак згідно ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України та ст.207 ГК України підлягає визнанню недійсним.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідач доказів на спростування викладених обставин не надав. Так не підтверджені доказами твердження відповідача-2 про те, що спірний платіж є витратами відповідача-2, що безпосередньо пов'язані з виконанням договорів лізингу. У зв’язку з цим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Приходячи до такого висновку суд враховує, що аналогічна правова позиція викладена у Постановах Вищого Господарського Суду України у справі № 53/604-53/605 та № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618.

Одночасно суд не приймає до уваги посилання відповідача-2 на практику Вищого господарського суду України у окремих справах. Як вабачється зі змісту судових рішень, наданих відповідачем-2, відповідні справи не є аналогічниии даній справі. Відмінним зокрема є те, що у вказаних відповідачем-2 справах (37/319пд, 37/320/5д, 24/325пд та ін.) предметом позову було визнання недійсним договорів лізингу вцілому, в той час як в даній справі предметом позову охоплюється лише визнання недійсним частини договорів лізингу, яка не відповідає вимогам Закону, внаслідок покладення на позивача обов’язків по сплаті додаткових (не передбачених законом) платежів.

Додатково до викладеного про незаконність спірної умови пунктів коригування свідчить також те, що положення цих пунктів встановлюють також ще й іншу формулу для визначення ще однієї „додаткової винагороди”: V = Sp * (i – 1), де V – сума додаткової винагороди (комісії), яку зобов’язаний додатково сплатити Лізингоодержувач; Sp – сума платежу за Договором, що фактично надійшла на банківський рахунок Лізингодавця; і – коефіцієнт, який визначається як відношення гривні до швейцарського франка, за яким Банк, по дорученню Лізингодавця фактично здійснив купівлю швейцарського франка на міжбанківському валютному ринку до курсу гривні до швейцарського франка, встановлений НБУ на дату сплати лізингового платежу, зазначену в Графіку сплати лізингових платежів; * - знак множення. Тобто Лізингодавець встановив ще одну формулу для визначення власне ще однієї „додаткової винагороди”, яку власне так і назвав.

Ще одним доповненням до викладеного про незаконність спірної умови пунктів коригування свідчить також те, що положення цих пунктів в редакції Додаткових угод передбачають сплату додаткових лізингових платежів лише у разі збільшення курсу гривні по відношенню до іноземної валюти і не передбачають повернення платежів (чи їх зменшення, від’ємного значення) в разі зменшення курсу. Це прямо визначено в редакції додаткових угод наступного змісту: “В інших випадках, Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі за Графіком сплати лізингових платежів без коригування на зміну курсу гривні до швейцарського франка.”. При цьому під інших випадках розуміється визначення коефіцієнта менше одиниці.

Такі умови договору не відповідають засадам розумності, справедливості та добросовісності цивільного законодавства (ст.3 ЦК України), принципу рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання (ст.6 ГК України), оскільки порушують принцип рівності сторін у договорі, надаючи в односторонньому порядку одній стороні договору неправомірну перевагу перед іншою без еквівалентної зворотної умови.

Згідно ч.2 ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд враховує таке.

Ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик є однією із ознак підприємництва (згідно ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України).

Відповідно до ст. 36 Закону України “Про Національний банк України”, офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. Тобто, діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до націнальної валюти - гривні.

Таким чином, при укладенні спірного кредитного договору та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення кредиту одержаного в іноземній валюті відповідач-2 усвідомлював, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане і при цьому така зміна може бути невигідною позичальнику. Незважаючи на це відповідач-2 обрав варіант кредитування в іноземній валюті із значно нижчою кредитною ставкою порівняно із кредитуванням в національній валюті України гривні (12,5 % дол.. США, 11,5% Євро, 9% швейцарські франки проти 19-23% у гривні). Тобто відповідач-2 свідомо, з метою мінімізації власних витрат і максимізації свого власного прибутку визначив такі (інвалютні) умови своєї господарської діяльності. Отже валютні коливання охоплюються його, відповідача-2, комерційним ризиком. Тому у суду немає правових підстав перекладати цей комерційний ризик (точніше наслідки неправильних прогнозів відповідача щодо кон’юнктури валютних ринків) на позивача.

Задовольняючи позов у цій частині суд відхиляє посилання відповідача-2 на пропуск позивачем строку позовної давності.

Так суд враховує, що згідно до ч. 1, 2 ст. 65 ГК України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Відповідно до ч. 2 ст. 97 ЦК України, органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст.98 ЦК України, Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Згідно з ч. 2 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до п. 9.2. Статуту позивача, вищим органом управління товариства є Загальні Збори Учасників. Згідно до п. 9.5. зазначеного Статуту, Загальні Збори Учасників повноважні приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства.

Із документів, наданих позивачем разом із клопотання про визнання причин пропуску строку позовної давності поважним, вбачається, що період з моменту укладання договорів фінансового лізингу № 01-34/07-обл від 15.05.2007р., 01-35/07-обл від 15.05.2007р., 01-43/07-обл від 23.05.2007р., 01-52/07-АВТ від 04.06.2007р., 01-160/07-АВТ від 10.10.2007р. до 15.08.2008р. неодноразово (п’ять разів) змінювався власник ТОВ „Харвест Мун Іст”, який є фактичним стовідсотковим власником позивача ТОВ „Баришівська зернова компанія”. У зв’язку з цим, як вбачається з матеріалів справи, змінювалися і Статути як ТОВ „Харвест Мун Іст”, так і ТОВ „Баришівська зернова компанія”. З огляду на це суд вважає обґрунтованими твердження позивача про те, що подачі позову дійсно перешкоджали об’єктивні обставини, незалежні від волі позивача (керівника позивача) пов’язані із процесами реорганізації, зміни власників підприємства та установчих документів.

За таких обставин, а також приймаючи до уваги порівняно незначний термін пропуску строку позовної давності (менше ніж шість місяців) суд вбачає поважними причини пропуску позовної давності та у відповідності до ч. 5 ст. 267 ЦК України вважає порушене право таким, що підлягає захисту.

Суд також відхиляє посилання відповідача-2 на наявність у п. 12 Додаткової угоди № 1 від 01.04.2010р. до Договору №01-160/07-АВТ третейського застереження, згідно з яким всі спірні питання підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків.

З цього приводу суд зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Третейські суди не є судовими органами в розумінні норм Конституції України та норм Закону України „Про судоустрій і статус суддів”. Відповідно до ст. 2 ЗУ „Про третейські суди”, третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Тобто, третейські суди не входять до систему правосуддя, що встановлена ст. 124 Конституції України, так як не є Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції та, рішення, що ними ухвалюються, не ухвалюються іменем України.

Згідно з рішенням КСУ N 9-зп від 25.12.1997р. відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 КУ не може бути обмежене. юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з рішенням КСУ N 15-рп/2002 від 09.07.2002р. положення ч. 2 ст. 124 КУ щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, третейське застереження, на яке посилається відповідач-2, по суті є застереженням про відмову від права на судовий захист. Згідно ч.3 ст.1 ГПК України угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

На підставі ч.2 ст.215, ч.1 ст. 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, третейське застереження, що міститься в п. 12 Додаткової угоди № 1 від 01.04.2010р. до Договору №01-160/07-АВТ є нікчемним, не тягне за собою юридичних наслідків, а відтак не спростовує факт підвідомчості та підсудності даного спору господарському суду Харківської області.

В частині визнання недійсними положень додаткової угоди №3 до договору фінансового лізингу від 15.05.2007р. №01-35/07-обл, додаткової угоди №3 до договору фінансового лізингу від 23.05.2007р. №01-43/07-обл суд відмовляє у зв"язку із ненаданням позивачем цих додаткових угод, внаслідок чого суд позбавлений зробити висновок про їх відповідність чи невідповідність вимогам Закону.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача та відповідача-2 пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто з відповідача-2 на користь позивача підлягає стягненню державне мито – 42,50 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –118,00 гривень.

На підставі викладеного, на підставі ст. ст. 15, 16, 203, 215, 227 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 207 ГК України, ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” ст. 20 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Баришівська зернова компанія” задовольнити частково.

Визнати недійсними: