Рішення № 133374606, 19.01.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/6858/24

Провадження № 2/463/122/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року місто Львів

Личаківський районний суд міста Львова в складі: головуючої судді Ціпивко І.І. з участю секретаря судового засідання Метеллі Б.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсними умов договору, зобов`язання вчинити дії та захист прав споживачів,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Винниченко М.П. подав до суду позовну заяву, та уточнивши позовні вимоги просить: 1) визнати недійсними умови кредитних договорів (з додатками, та паспортами споживчих кредитів) між ОСОБА_2 та АТ «Сенс Банк», зокрема договір кредитної платіжної картки від 25.04.2017 року № 248.630626724.111; договір про надання кредиту № 501065013 від 17.09.2018 року, договір кредитної платіжної картки від 23.10.2014 року № 248.630224492.111, щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості, встановленого (змінного, плаваючого) розміру процентів (%) за користування, та комісії, та частково недійсними графіки щомісячних платежів за кредитним договором в частині сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, як незаконну комісію банку за обслуговування кредитної заборгованості, з моменту його укладення; 2) визнати недійсними з моменту укладення договори добровільного страхування фінансових ризиків між ОСОБА_2 та АТ «Сенс Банк», зокрема договір від 25.04.2017, договір добровільного страхування фінансових ризиків від 17.09.2018 року і договір добровільного страхування фінансових ризиків від 23.10.2014 року; 3) зобов`язати АТ «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за кредитними договорами з часу укладення, повернувши ОСОБА_1 надмірно сплачені грошові кошти, що були спрямовані на погашення плати за комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту та стягнути з АТ «Сенс Банк» в користь ОСОБА_1 фактично понесені судові витрати (витрати на правову допомогу) в сумі 20000,00 гривень, стягнути судовий збір з АТ «Сенс Банк» в дохід держави

В обґрунтування позовних вимог представник позивачки покликався на те, що між позивачкою та акціонерним товариством «Альфа-банк», правонаступником якого є АТ «Сенс банк» було укладено: 1) договір кредитної платіжної картки від 25.04.2017 року №248.630626724.111, який забезпечений договором добровільного страхування фінансових ризиків від 25.04.2017 року; 2) договір про надання кредиту № 501065013 від 17.09.2018 року, яким (додатком 1) передбачено незаконну плату за додаткові супутні послуги банку - розрахунково-касове обслуговування в сумі 1125 грн, щомісячно, в загальній сумі 54000 грн. В той час як дана послуга повинна охоплюватися процентами за користування кредитом (який нарахований в загальній сумі 19239,56 грн), який забезпечений договором добровільного страхування фінансових ризиків від 17.09.2018 року; 3) договір кредитної платіжної картки від 23.10.2014 року №248.630224492.111, який забезпечений договором добровільного страхування фінансових ризиків від 23.10.2014 року. Вважає, що зміст укладених правочинів суперечить нормам ЦК України, оскільки правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків і підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, а недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому. Вважає, що згідно Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, а умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути Змінено або визнано недійсним. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою. Вважає, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими і інформація, яка зазначена відповідачем у пункті 5 заяви на приєднання договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб позивача та комісія за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,3 % річних повинна надаватись безоплатно, а встановлення відповідачем в кредитному договорі сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту, є незаконним, а тому просить здійснити перерахунок заборгованості згаданими договорами, зарахувавши сплачену комісію за обслуговування кредитної заборгованості за весь період в рахунок сплати відсотків з користування кредитом.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Заяви та клопотання сторін та процесуальні рішення, постановлені по справі.

22.07.2024 ОСОБА_1 звернулася із позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсними умов договору, зобов`язання вчинити дії та захист прав споживачів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 липня 2024 року головуючим суддею у справі визначено суддю Леньо С.І. /Т.1, а.с. 9/

На запит суду щодо доступу до персональних даних відповідачки з Єдиного державного демографічного реєстру отримано відповідь про зареєстроване місце проживання відповідачки /Т. 1, а.с. 10/.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 24.07.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсними умов кредитного договору, зобов`язання вчинити дії та захист прав споживачів, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 29.08.2024 о 15:00 год. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /Т. 1, а.с. 11/.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 25.07.2024 витребувало у Акціонерного товариства «Сенс Банк» належним чином завірені копії кредитних справ по трьох кредитних договорах, укладених між ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та Акціонерним товариством «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2024 року (підстава: перебування у відпустці, Розпорядження керівника апарату суду №44 від 07.11.2024) справу розподілено судді Ціпивко І.І. /Т. 1, а.с. 37-38/.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 19.11.2024 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсними умов договору, зобов`язання вчинити дії та захист прав споживачів. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження із призначенням судового засідання на 09.12.2024 о 11:00 год. /Т. 1,а.с. 39

09.12.2024 протокольною ухвалою суду, проведення підготовчого провадження відкладено на 14.01.2025, за клопотання сторін /Т. 1, а.с. 43-60/.

14.01.2025, у зв?язку з перебуванням судді у відпустці справу знято з розгляду, Визначено 28.01.2025 для проведення підготовчого провадження у справі /Т. 1, а.с. 65-67/.

28.01.2025 протокольною ухвалою суду, проведення підготовчого провадження відкладено на 25.02.2025, у зв?язку з неявкою сторін /Т. 1, а.с. 68/.

В судовому засіданні 25.02.2025, задоволено клопотання сторони позивача про повторне витребування доказів. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 25.07.2024 витребувало у Акціонерного товариства «Сенс Банк» належним чином завірені копії кредитних справ по трьох кредитних договорах, укладених між ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та Акціонерним товариством «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714), а саме копії всіх кредитних договорів між позивачкою та банком та паспорти споживчих кредитів по цих договорах та підтвердження нарахувань складових боргу ОСОБА_1 на таких договорах. Визначено 17.03.2025 для проведення підготовчого провадження у справі /Т. 1, а.с. 97/.

17.03.2025 протокольною ухвалою суду, проведення підготовчого провадження відкладено на 07.04.2025, у зв?язку з неявкою сторін /Т. 1, а.с. 100/.

07.04.2025 протокольною ухвалою суду, проведення підготовчого провадження відкладено на 28.04.2025, у зв?язку з неявкою сторін /Т. 1, а.с. 104/.

28.04.2025 представником позивача подано клопотання про відкладення справи та уточнену позовну заяву з додатками. Представником відповідача на виконання ухвали про витребування доказів подано запитувані документи /Т. 1, а.с. 107-200/.

19.05.2025 протокольною ухвалою суду, проведення підготовчого провадження відкладено на 02.06.2025, у зв?язку з неявкою сторін. Згодом долучено клопотання сторін про відкладення розгляду справи /Т. 1, а.с. 210-212/.

02.06.2025 протокольною ухвалою суду, проведення підготовчого провадження відкладено на 12.06.2025, за клопотання сторін /Т. 1, а.с. 235/.

11.06.2025 подано уточнену позовну заяву з додатками. Сторона відповідача клопотала про відкладення розгляду справи. 12.06.2025 протокольною ухвалою суду, проведення підготовчого провадження відкладено на 17.07.2025, за клопотання сторін /Т. 1, а.с. 239-265/.

Ухвалою від 17.07.2025 закрито підготовче провадження. Справу призначено до судового розгляду справи суті на 12.08.2025 /Т. 2, а.с. 3/.

12.08.2025 протокольною ухвалою суду, проведення судового засідання відкладено на 04.09.2025, за клопотанням сторони позивача /Т. 2, а.с. 11/.

04.09.2025 протокольною ухвалою суду, проведення судового засідання відкладено на 01.10.2025, за клопотанням сторони позивача /Т. 2, а.с. 17/.

01.10.2025 протокольною ухвалою суду, проведення судового засідання відкладено на 27.10.2025, за клопотанням сторони відповідача /Т. 2, а.с. 28/.

27.10.2025 протокольною ухвалою суду, проведення судового засідання відкладено на 17.11.2025, за клопотанням сторони відповідача.

27.10.2025 протокольною ухвалою суду, проведення судового засідання відкладено на 17.11.2025, за клопотанням сторони відповідача.

17.11.2025 протокольною ухвалою суду, проведення судового засідання відкладено на 03.12.2025, за клопотанням сторони відповідача.

03.12.2025 протокольною ухвалою суду, проведення судового засідання відкладено на 08.01.2025, за клопотанням сторони відповідача.

08.01.2026 у зв?язку з перебуванням судді у відпустці справу знято з розгляду.

Розгляд справи по вуті відбувся 19.01.2026 року за відсутності сторін.

Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.

Представник позивача ОСОБА_3 адвокат Пилипчук І.Ю. клопотав про розгляд справи за його відсутності. Заявлені вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача АТ «Сенс Банк» адвокат Блажевський П.І. у судове засідання не з`явився. Неодноразово подавав через канцелярію суду заяву про відкладення розгляду справи. Оскільки розгляд справи неодноразово (01.10.2025, 27.10.2025, 17.11.2025, 03.12.2025) відкладався саме за клопоатнням сторони відповідача, суд дійшов висновку про можливість проведення розгляду справи відсутності сторони відповідача, враховуючи наступне.

Так, поважності причин відкладення, після здійснення судом такого, в подальшому підтверджені не були.

Крім цього, згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992).

Разом з тим, сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України»).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Судом встановлено, що сторона відповідача була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, про що свідчить письмове клопотання представника відповідача від 19.01.2026 про чергове відкладення судового засідання. Відтак суд визнає неповажними причини, наведені стороною відповідача , як підставу для відкладення судового засідання та звертає увагу, що окрім доводів, викладених у заяві, такі не підтверджено жодними належними та допустимими доказами. Жодних підстав, які б перешкоджали стороні відповідача та/або їх представнику взяти участь у судовому засіданні, ними не наведено.

У своїх рішеннях ЄСПЛ визначає правові підходи щодо розуміння порушення права особи на участь у судовому розгляді як з точки зору принципу процесуальної рівності, так і самої процесуальної поведінки сторони провадження, та наголошує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, а також участь у його розгляді («Трух проти України», «Пономарьов проти України»).

З огляду на такі обставини суд ухвалив провести розгляд справи по суті за відсутності відповідачів та їх представника.

Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною було вчинено виконавчий напис №25743 від 25.08.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості, за договором № 630224492 від 23.10.2014 в розмірі 54704,01 грн. Крім того, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною було вчинено виконавчий напис №30156 від 08.09.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості, за договором № 501065013 від 17.09.2018 року, в розмірі 76330,13 грн. Як вбачається з матеріалів справи, приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць Андрієм Андрійовичем було відкрито виконавче провадження №63316690 та № 63119930 /Т. 1, а.с. 157-164/.

Також судом встановлено, шо рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16.11.2023, визнано: таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 05 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною та зареєстрований в реєстрі за №25743; таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 05 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною та зареєстрований в реєстрі за №30156 /Т. 1, а.с. 138-147/.

У зв?язку із вищевказаним, постановами від 27.11.2023 та 24.01.2024 закінчено відкриті виконавчі провадження /Т. 1, а.с. 150-156/.

Тобто судом встановлено наявність між сторонами договірних відносин, а саме: за договором № 501065013 від 17.09.2018 року та за договором № 630224492 (№248.630224492.111) від 23.10.2014.

Інформація щодо вищевказаних договорів між сторонами по справі підтверджується витребуваними судом доказами.

1. Зокрема, дослідивши такі, судом встановлено, що судом встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до АТ «Альфа-Банк» для отримання кредиту.

Так, після того, як надання кредиту було погоджено (договір № 630224492 (№248.630224492.111) від 23.10.2014), 23.10.2014 року відповідач відкрив позивачу поточний рахунок № НОМЕР_2 з електронним платіжним засобом у гривні та випущена міжнародна платіжна картка МС Debit Word (картка Максимум-готівка) для кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії по кредитній картці. Інформацію щодо умов кредитування з використанням картки «Максисум готівка» відображено в довідці, що підписана сторонами долучена та договору, згідно якої передбачено здійснення плати за операціями по рахунку СПЗ, яка встановлюється у розмірі 0,01% від суми операцій з розрахунків а товари /Т. 1, а.с. 175-184/.

2. Крім цього 17.04.2018 року між позивачем та відповідачем було підписано Оферту на укладення угоди про надання кредиту №501065013 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, якою передбачені умови Угоди /Т. 1, а.с. 185/.

Згідно Оферти вбачається, що тип кредиту вказаний кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії, найменування продукту «Максимум-готівка», метою кредиту вказано споживчі потреби. Також вбачається, що позивач просив відповідача відкрити йому поточний рахунок з електронним платіжним засобом у гривні, та випустити міжнародну платіжну картку строком на 3 роки. Окрім цього, Умовами сплати платежів, визначених Угодою/Договором встановлено, що обов`язковий мінімальний платіж позивач пропонує встановити у розмірі 5 % від суми Загальної заборгованості за Кредитною лінією, але не менше 50 грн. Дату сплати пропонує визначати відповідно до умов Додатку № 4 до Договору. Платежі з повернення Кредиту пропонує здійснювати відповідно до Договору. Примірний графік та розрахунок сукупної вартості пропонує навести в Тарифах, які є невід`ємною частиною Договору. Пропонує банку щомісячно в останній день Розрахункового періоду здійснювати договірне списання грошових коштів з рахунку № НОМЕР_3 , в розмірах, що необхідні для щомісячної оплати страхового платежу згідно з умовами.

Акцептом пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії встановлено, що АТ «Альфа-Банк», в особі голови правління Михайльо В. В. приймає пропозицію ОСОБА_1 на укладення Угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа Банк», укладеного між банком та клієнтом /Т. 1, а.с. 189-190/.

Також, 17.04.2018 року позивачем та відповідачем підписано Паспорт споживчого кредиту, яким у тому числі передбачені основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови. Зокрема, Р. 4 передбачено, що платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладання договору відображені у Тарифах на видачу та обслуговування картки «Максимум», «Максимум-готівка» для фізичних осіб.

Позивач підтвердив, що отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Підтвердив отримання ним всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до моїх потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі в разі невиконання ним зобов`язань за таким договором /Т. 1, а.с. 187-188/.

Також в додатку 1 до договору сторони погодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості кредиту. Так, передбачено плату за додаткові супутні послуги банку - розрахунково-касове обслуговування в сумі 1125 грн, щомісячно, в загальній сумі 54000 грн. Визначено процентами за користування кредитом (який нарахований в загальній сумі 19239,56 грн), який забезпечений договором добровільного страхування фінансових ризиків від 17.09.2018 року /Т. 1, а.с. 186/.

3. Також, після того, як надання кредиту було погоджено (договір № 248.630626724.111 від 25.04.2017), 25.04.2017 року відповідач відкрив позивачу поточний рахунок з електронним платіжним засобом у гривні та випущена міжнародна платіжна картка МС Debit Word (картка Максимум-готівка) для кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії по кредитній картці. Інформацію щодо умов кредитування з використанням картки «Максисум готівка» відображено в довідці, що підписана сторонами долучена та договору, згідно якої передбачено здійснення плати за операціями по рахунку СПЗ, яка встановлюється у розмірі 0,01% від суми операцій з розрахунків а товари /Т. 1, а.с. 193-200/.

Матеріли справи містять вимоги про стягнення заборгованостей за вказаними договорами.

Тобто, вищезгадані три договори передбачають як списання з рахунку коштів за розрахунково-касове обслуговування картки (щомісячно, від суми заборгованості на кінець РЦ). Крім цього, забезпечені договорами добровільного страхування ризиків від 23.10.2014, 17.04.2018 та 25.04.2017.

Також судом досліджено Тарифи (які містяться на офіційному сайті АТ «Альфа-Банк» - www.alfabank.com.ua) на видачу та обслуговування картки «Максимум-готівка» для фізичних осіб, з яких вбачається, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування, комісійна винагорода за обслуговування кредиту (щомісячно при наявності заборгованості від 20 грн. і більше на кінець розрахункового періоду) складає 3, 5 % від суми кредиту.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з оскарженням позивачкою умов договірних відносин, з підстав наявності в них умов, що зумовлюють визнання таких договорів недійними (нікчемними) (у відповідній частині).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які неврегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України у редакції, чинній на час укладення кредитного договору).

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи ч. 2 та 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим ст. 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Аналогічні висновки Велика Палати Верховного Суду сформулювала у постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (п. 22-25).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних із цим обмежень для банку.

На виконання вимог, зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 (п. 28, 29), у справі № 363/1834/17 (п. 27).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (п. 28).

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 (п. 31.25).

Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов`язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (п. 29-31).

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

За змістом цих приписів комісія за обслуговування може включати плату за розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, якщо споживач вимагає таку інформацію частіше одного разу на місяць.

Умови договору про споживчий кредит, укладеного після набрання чинності 10.06.2017 року Законом України «Про споживче кредитування» про оплатність таких послуг, які один раз на місяць споживач вимагає або потребує для того, щоб виконати його обов`язок на користь банку, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 (п. 31.26 - 31.29).

Враховуючи те, що позивачу встановлено обов`язкову щомісячну плату (комісію) за послуги банку, які за законом він має один раз на місяць надавати безоплатно, положення Оферти на укладення угоди про надання кредиту щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його недійсним (нікчемним) не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 463/5896/14-ц (п. 71-73), від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17 (п. 74, 75).

Отже, якщо сторона правочину (позичальник) вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимогу нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона (банк) звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання за правочином у натурі (про стягнення заборгованості), то відповідач (позичальник) може заперечувати проти позову (повністю чи у відповідній частині), стверджуючи про нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги та заперечення і вирішити cпip по суті. Якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування висновку щодо суті спору, відображеного у резолютивній частині.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19 (п. 6.20).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 613 ЦК України).

Відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх не вчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов`язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості. Тому боржник може вимагати належного розрахунку заборгованості, а кредитор повинен виконати такий обов`язок (п. 5 ч. 1 ст. 16 ЦК України) задля задоволення інтересу боржника у юридичній визначеності (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (п. 57).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь якою заінтересованою особою (абз. 1 ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Тобто судом встановлено наявність між сторонами договірних відносин, а саме: за договором № 501065013 від 17.09.2018 року, договір № 248.630626724.111 від 25.04.2017) та за договором № 630224492 (№248.630224492.111) від 23.10.2014.

Тобто, вищезгадані три договори передбачають як списання з рахунку коштів за розрахунково-касове обслуговування картки (щомісячно, від суми заборгованості на кінець РЦ). Крім цього, забезпечені договорами добровільного страхування ризиків від 23.10.2014, 17.04.2018 та 25.04.2017.

Також судом досліджено Тарифи (які містяться на офіційному сайті АТ «Альфа-Банк» - www.alfabank.com.ua) на видачу та обслуговування картки «Максимум-готівка» для фізичних осіб, з яких вбачається, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування, комісійна винагорода за обслуговування кредиту (щомісячно при наявності заборгованості від 20 грн. і більше на кінець розрахункового періоду) складає 3, 5 % від суми кредиту.

Надані позивачем докази (у частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок платежів), суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, логічно пов`язані з обставинами справи, які підтверджують наявність підстав для часткового задоволення позову.

Отже з огляду на це та враховуючи висновок про нікчемність умови договору щодо сплати щомісячної комісійної винагороди за обслуговування кредиту, суд вважає за необхідне позовну заяву задовольнити частково, а саме в частині зобов`язання АТ «Сенс Банк» (правонаступник ТА «Альфа-банк») здійснити перерахунок платежів, сплачених ОСОБА_1 за за договором № 501065013 від 17.09.2018 року, договором № 248.630626724.111 від 25.04.2017) та за договором № 630224492 (№248.630224492.111) від 23.10.2014 з часу їхукладення, повернувши ОСОБА_1 надмірно сплачені грошові кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості (за розрахунково-касове обслуговування кредитів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про наявність підстав для задоволення позову не впливають.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення частково з урахуванням встановлених судом обставин.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Розподіл судових витрат суд здійснює керуючись ст. 141 ЦПК України.

Так, з огляду на вимоги ст. 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 3220 грн. 80 коп., (1073,60 грн х 3, за позовні вимоги немайнового характеру в порядку захисту прав споживачів)від сплати якого позивач був звільнений слід стягнути з відповідача на користь держави.

Докази понесення інших судових витрат позовна заява не містить, а тому питання про розподіл таких не здійснюється.

Окрім цього, на підтвердження факту розрахунку із самозайнятою особою яка здійснює незалежну професійну діяльність, сторона повинна надати суду договір про надання правової (правничої) допомоги який містить умови про вартість послуг, їх розмір і порядок розрахунків, та розрахунковий документ, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Оскільки позовні вимоги частково задоволено, суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача в користь позивачки витрати на правову допомогу в сумі 20000 гривень, оскільки такі під час розгляду справи по суті не підтверджено і до матеріалів позовної заяви позивачкою не подано докази щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що не було здійснено стороною позивача.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсними умов договору, зобов`язання вчинити дії та захист прав споживачів задовольнити частково.

Зобов`язати акціонерне товариство «Сенс Банк», як правонаступника акціонерного товариства «Альфа-банк» (місцезнаходження за відомостями, внесеними до ЄДРЮОФОПГФ: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд.100, ЄДРПОУ 23494714) здійснити перерахунок платежів, сплачених ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за договором № 501065013 від 17.09.2018 року, договором № 248.630626724.111 від 25.04.2017) та за договором № 630224492 (№248.630224492.111) від 23.10.2014 з часу їх укладення, повернувши ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надмірно сплачені грошові кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості (за розрахунково-касове обслуговування кредитів).

Стягнути з акціонерного товариства «Сенс банк» як правонаступника акціонерного товариства «Альфа-банк» (місцезнаходження за відомостями, внесеними до ЄДРЮОФОПГФ: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд.100, ЄДРПОУ 23494714) в користь держави в особі Державної судової адміністрації України (код отримувача 37993783, рахунок UA908999980313111256000026001, назва отримувача: ГУКу м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ суду 02886806, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)) судові витрати у вигляді судового збору в сумі судового збору в сумі 3220 (три тисячі двісті двадцять) гривень 80 копійок, за позовні вимоги немайнового характеру в порядку захисту прав споживачів.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 19.01.2026.

Суддя Ірина ЦІПИВКО