Ухвала суду № 13332024, 16.12.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2010 року                               м. Київ                                        К-23205/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів:Гончар Л.Я.

Бим М.Є. Чалого С.Я. Черпіцької Л.Т. Харченка В.В. розглянувши в порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2010 року у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" про стягнення заборгованості, – ВСТАНОВИЛА: Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" про стягнення суми несплачених штрафних санкцій за недотримання у 2007 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2010 року, в позові відмовлено. Не погоджуючись з рішенням судів Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права позивач ставить питання про скасування постановлених по справі рішень та прийняття рішення про задоволення позовних вимог. Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі –Закон), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Судами встановлено, що відповідач згідно поданої державної звітності «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів»(форма №10-ПІ поштова річна) за 2007 рік повинен був створити у 2007 році 1961 робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 49034 осіб), а фактично на підприємстві було працевлаштовано 827 інвалідів.

Згідно вимог ст. 20 Закону, Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. У зв’язку з цим, на думку позивача, до відповідача повинні бути нараховані суми несплачених штрафних санкцій у розмірі 24532196,22 грн.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідач протягом 2007 року інформував Ленінський районний центр зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів шляхом надання звітів про наявність робочого місця та потребу у працівниках формою № 3-ПН, а також з матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до Харківської обласної ради Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України»та Харківської міської громадської організації інвалідів «Соціально-реабілітаційний центр незрячих»з пропозицією працевлаштувати інвалідів та отримав відповіді про відсутність інвалідів бажаючих працювати на Південній залізниці. .

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що Статутним територіально-галузевим об’єднанням "Південна залізниця" вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що суди повно з’ясували обставини справи і дали їм правильну юридичну оцінку. Крім того, позивачем не надано суду доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача, а також, не надано доказів, що органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли інвалідів для працевлаштування відповідачу. Не надано доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні.

Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятого у справі судового рішення, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.Я. Гончар