Постанова № 13325946, 16.12.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2010 р. справа № 2а-26432/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 год. 50 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Закритого акціонерного товариства «Промстроймонтаж», м. Краматорськ

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0001702302/0/41738 від 20.10.2010р. про визначення податкового зобовязання Закритому акціонерному товариству «Промстроймонтаж» у розмірі 393706,50 грн., в тому числі 262471,00 грн. основного платежу з податку на додану вартість, 131265,50 грн. штрафних санкцій, -

за участю представників сторін:

від позивача: Бакіної Д.О. за дов. від 10 грудня 2010 року

від відповідача: Романенка О.М. за дов. від 11 січня 2010 року

ВСТАНОВИВ:

Закритим акціонерним товариством «Промстроймонтаж» заявлено позов до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0001702302/0/41738 від 20.10.2010р. про визначення податкового зобовязання Закритому акціонерному товариству «Промстроймонтаж» у розмірі 393706,50 грн., в тому числі 262471,00 грн. основного платежу з податку на додану вартість, 131265,50 грн. штрафних санкцій.

Позивач надав уточнення до позовної заяви в якій просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0001702302/0/41738 від 20.10.2010р. про визначення податкового зобовязання Закритому акціонерному товариству «Промстроймонтаж» у розмірі 393706,50 грн., в тому числі 262471,00 грн. основного платежу з податку на додану вартість, 131265,50 грн. штрафних санкцій.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність нарахування податковим органом податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 393706,50 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням № 0001702302/0/41738 від 20.10.2010р., оскільки податковим органом помилково встановлено завищення суми податкового кредиту в розмірі 262 471,00 грн. за листопад, грудень 2009р. та січень 2010р., а також завищення відємного значення між сумою податкових зобовязань та суми податкового кредиту за січень 2010р., та як наслідок до зменшення відємного значення по рядку 26 декларацій за лютий, березень 2010р., що призвело до порушення підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Позивач вказує, що перевіряючі не звернули увагу на той факт, що поставка будівельних матеріалів здійснювалася саме на підставі договору № 227/04 від 09.11.2009р., укладеному з ТОВ «Віват-Пром», а не за договором № 12/05-08 від 12.05.2008р. Позивач вважає висновок податкового органу на нікчемність укладеного правочину з ТОВ «Віват-Пром», заснований на доводах про безтоварність операцій безпідставним, оскільки отримання будівельних матеріалів підтверджується накладними, їх транспортування підтверджується подорожніми листами ЗАТ «Промстроймонтаж», складеними у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні. На підприємстві ведеться журнал з реєстрації довіреностей, який свідчить про те, що отримані ТМЦ від ТОВ «Віват-Пром» здійснювалося на підставі довіреностей. ТМЦ списані на ремонт підкранової естакади, реконструкцію покриття бази, що підтверджується актами приймання-передачі робіт та актами на списання. На підставі податкових накладних, отриманих у ТОВ «Віват-Пром», яке на час їх видачі було зареєстроване як платник ПДВ, позивачем був сформований податковий кредит, тому порушення норм підпункту 7.4.1. пункту 7.4. та підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відсутні. Позивач вважає, що твердження податкового органу про відсутність права позивача на податковий кредит, засноване на тому, що контрагенти ТОВ «Віват-Пром» мають ознаки фіктивності, тобто, не знаходяться за юридичною адресою, що тягне за собою визнання правочинів недійсними є необґрунтованим, оскільки позивач не несе відповідальність за дії інших осіб. Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позов.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0001702302/0/41738 від 20.10.2010р. прийнято у звязку з порушенняя позивачем норм підпункту 7.4.1. пункту 7.4. та підпункту 7.7.1. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Зазначає, що позивачем до перевірки не надано документів, що підтверджують фактичне транспортування товарів від ТОВ «Віват-Пром» ТМЦ (ТТН, сертифікатів, посвідчень якості), що є порушенням вимог Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та якості, затверджених постановами Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. № П-6 та від 25.04.1966р. № П-7 та свідчить про безтоварність операцій. Крім того, зустрічними перевірками встановлено, що ТОВ «Віват-Пром» отримувало ТМЦ від ТОВ «Салана Трейд», яке, в свою чергу, отримало їх у ТОВ «Автокрис». Перевіркою встановлено укладення нікчемних правочинів між ТОВ «Салана Трейд» та ТОВ «Автокрис», оскільки відсутні докази фактичного отримання ТМЦ від ТОВ «Автокрис», директор ТОВ «Автокрис» не має ніякого відношення до діяльності підприємства, загубив свій паспорт на початку 2009р., податкові накладні він не підписував, засновник відбуває покарання, загубив свій паспорт наприкінці 2008р., тобто ТОВ «Автокрис» зареєстроване особою, що не мала намір здійснювати підприємницьку діяльність. ТОВ «Салана Трейд» постановою Господарського суду Донецької області від 02.03.2010р. № 45/29Б визнано банкрутом.

Актом планової виїзної перевірки ТОВ «Віват-Пром» встановлено, що підприємство здійснювало заздалегідь економічно необґрунтовані операції з метою нарощування валових витрат та податкового кредиту підприємств вигодо набувачів, для чого залучалося ТОВ «Салана Трейд», угоди у відповідності до статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, є нікчемними, внаслідок чого не породжують правових наслідків, у ТОВ «Віват-Пром» відсутні обєкти оподаткування ПДВ та податком на прибуток операції з продажу товарів, придбаних у ТОВ «Салана Трейд». Враховуючи викладене, відповідач вважає, що фінансово-господарські операції між ЗАТ «Промстроймонтаж» та ТОВ «Віват-Пром» були здійснені без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, для отримання позивачем податкової вигоди, що призвело до порушення підпункту 7.4.1. пункту 7.4. та підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та завищення податкового кредиту в сумі 98621,84 грн. в листопаді 2009р., в сумі 103092,41 грн. в грудні 2009р. та 96003,34 грн. в січні 2010р., у звязку з чим позивачем порушено підпункт 7.7.1. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та завищено суму відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту за січень 2010р. по рядку 18.2. «відємне значення» та по рядку 21 «відємне значення» на 35246,00 грн. та, як результат, - до зменшення відємного значення по декларації з ПДВ за лютий 2010р. та за березень 2010р. по рядку 26 «залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» на 35246,00 грн. Тому вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промстроймонтаж» є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Краматорської міської ради Донецької області 16.12.2003р., включене до ЄДРПОУ за номером 32737481, (арк. справи 120 - 129), перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Краматорську з 19.12.2003р., є платником податку на додану вартість згідно свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 06293748 від 12.01.2004р.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Серед прав, наданих податковим органом, передбачено здійснення планових та позапланових виїзних перевірок. Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових та позапланових виїзних перевірок визначені статтею 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

В матеріалах справи міститься наказ ДПІ у м. Краматорську від 13.09.2010р. № 991 «Про проведення позапланової перевірки» та направлення на перевірку від 13.09.2010р. № 1144 (арк. справи 19, 20), з яких вбачається, що перевірка проведена на підставі пункту 5 частини 6 статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 11-1 цього Закону, позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що ним направлявся запит до позивача щодо надання пояснень та їх документального підтвердження, як того вимагає пункт 5 частини 6 статті 11-1 Закону, ненадання яких протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту є підставою для проведення позапланової перевірки такого платника податків.

Таким чином, судом встановлено, що позапланова невиїзна перевірки проведена без дотримання вимог щодо підстав її проведення, проте, суд вважає за доцільне здійснити аналіз наявності чи відсутності порушень з боку позивача норм податкового законодавства.

У період з 14.09.2010р. по 04.10.2010р. Державною податковою інспекцією у м. Краматорську здійснена позапланова виїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правовідносини з платником податків, з ТОВ «Віват Пром» за період з 01.10.2009р. по 31.03.2010р., наслідки якої викладені в акті перевірки від 07.10.2010р. № 2182/23-2/32737481 (арк. справи 10 18).

За результатами перевірки керівником податкового органу 20.10.2010р. згідно із підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, статей 4, 6, 7, 10 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР за порушення підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001702302/0/41738, яким позивачу визначена сума податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 393706,50 грн., у тому числі 262471,00 грн. за основним платежем та 131265,50 грн. - за штрафними санкціями (арк. справи 24).

Однією з правових підставою визначення ПДВ спірним податковим повідомленням-рішенням у висновку акта перевірки наведені норми підпункту 7.4.1. пункту 7.4., підпункту 7.7.1. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». З посиланням на зазначені норми встановлено завищення суми ПДВ на суму 262471,00 грн. внаслідок завищення податкового кредиту в сумі 262471,00грн. за листопад, грудень 2009р. та січень 2010р. (з урахуванням відємного значення у сумі 35246,00 грн. по декларації за січень 2010р.) та завищення суми відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту за січень 2010р. по рядку 18.2. «відємне значення» та по рядку 21 «відємне значення» на 35246,00 грн. та, як результат, - до зменшення відємного значення по декларації з ПДВ за лютий 2010р. та за березень 2010р. по рядку 26 «залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» на 35246,00 грн.

Як зазначено в акті перевірки, позивачем до перевірки не надано документів, що підтверджують фактичне транспортування від ТОВ «Віват-Пром» ТМЦ (товарно-транспортних накладних, сертифікатів, посвідчень якості), що є порушенням вимог Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та якості, затверджених постановами Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. № П-6 та від 25.04.1966р. № П-7 та свідчить про безтоварність операцій. Результатами зустрічних перевірок встановлено, що ТОВ «Віват-Пром» отримувало ТМЦ від ТОВ «Салана Трейд», яке, в свою чергу, отримало їх у ТОВ «Автокрис». Перевіркою встановлено укладення нікчемних правочинів між ТОВ «Салана Трейд» та ТОВ «Автокрис», оскільки відсутні докази фактичного отримання ТМЦ від ТОВ «Автокрис». Директор ТОВ «Автокрис» не має ніякого відношення до діяльності підприємства, загубив свій паспорт на початку 2009р., податкові накладні він не підписував, засновник відбуває покарання, загубив свій паспорт наприкінці 2008р., тобто ТОВ «Автокрис» зареєстроване особою, що не мала намір здійснювати підприємницьку діяльність. ТОВ «Салана Трейд» постановою Господарського суду Донецької області від 02.03.2010р. № 45/29Б визнано банкрутом.

Таким чином, податковим органом зроблено висновок про здійснення позивачем безтоварних операцій з ТОВ «Віват-Пром», спрямованих на заниження обєкту оподаткування, несплати податків, з метою отримання позивачем податкової вигоди, штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивач отримував будівельні матеріали, обладнання від ТОВ «Віват-Пром» за договором № 227/04 від 09.11.2009р. (арк. справи 25, 26). З матеріалів справи вбачається, що постачання здійснювалося саме за договором № 227/04 від 09.11.2009р., оскільки податкові накладні, які досліджувались податковим органом під час перевірки були виписані на підставі зазначеного договору (арк. справи 56 58). Відповідно до пункту 3.1. договору, постачання товару здійснювалося транспортом покупця ЗАТ «Промстроймонтаж».

З метою транспортування ТМЦ, позивачем були оформлені подорожні листи, які містять відмітки про проведення передрейсового медичного огляду водія, огляд технічного стану транспортного засобу, завдання водієві: пункти призначення отримання товару ТОВ «Виват-Пром» м. Донецьк та доставляння - м. Красноармійськ (арк. справи 33 - 55) .

Необхідність наявності дорожніх листів встановлено вимогами пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009р. № 207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні. Так, для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсового медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Суд не приймає посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, як на підставу здійснення безтоварних операцій, оскільки оформлення постачальником ТТН є обовязковим лишу у випадку, коли вантажні перевезення здійснюються на договірних умовах, про що йдеться мова у пункті 1 наведеної постанови Кабінету Міністрів України. Позивач здійснював перевезення ТМЦ для власних потреб, оскільки позивач сам здійснював перевезення ТМЦ для власних потреб, договорів про перевезення вантажів з перевізниками не укладав, тому в даному випадку ТТН не оформлюються.

Отримання товарів від ТОВ «Віват-Пром» здійснювалося на підставі довіреностей, які зареєстровані у книзі реєстрації довіреностей (арк. справи 61, 62).

Факт передання товару від ТОВ «Віват-Пром» посвідчується накладними, які містяться в матеріалах справи (арк. справи 27, 29, 31).

Таким чином, висновки про здійснення позивачем безтоварних операцій з ТОВ «Віват-Пром» не знайшли свого підтвердження під час судового засідання, факт поставки товарів посвідчується належним чином первинними документами, які наявні в матеріалах справи.

Суд також не приймає доводи податкового органу про відсутність сертифікатів якості товару, оскільки за умовами договору (п. 7.2.), покупець має право вимагати від постачальника документи, які підтверджують якість товару, проте це не є його обовязком.

Стосовно посилань відповідача про порушення позивачем норм Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення i товарів народного споживання за кількістю i якістю, затверджених постановами Державного арбітражу Союзу РСР відповідно від 15.06.65 р. № П-6 i від 25.04.66 р. № П-7 при прийманні ТМЦ, суд вважає, що вони є безпідставними, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу на те, що зазначені Інструкції застосовуються у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основним та Особливими умовами поставки чи іншими обовязковими правилами не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та якості.

Тобто, у разі, якщо з будь-яких причин питання стосовно порядку приймання-передачі продукції сторонами в договорі не врегульовано, то з метою дотримання встановлених правил під час надходження вантажу покупець має право застосовувати положення Інструкцій № П-6 і П-7.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із характеру відносин сторін.

Загальні положення про купівлю-продаж, а саме ч. 2 ст. 689 ЦК України, встановлюють для покупця обов'язок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами

З аналізу наведених норм вбачається, що норми Інструкцій № П-6 і П-7 можуть застосовуватися сторонами договору, у разі, якщо порядок приймання-передачі продукції не врегульований договором.

Між тим, розділом 7 договору № 227/04 від 09.11.2009р. сторони врегулювали порядок приймання товару шляхом підписання накладних уповноваженою особою покупця, порядком приймання товару по кількості, якості.

З метою формування податкового кредиту позивачем від ТОВ «Віват-Пром» були отримані податкові накладні № 755 від 17.11.2009р. на суму 98621,84 грн., № 43 від 01.12.2009р. на суму 103092,41 грн., № 81 від 02.12.2009р. на суму 96003,34 грн. та № 1058 від 24.12.2009р. на суму 44216,67 грн., на яку ТОВ «Віват-Пром» був виписаний розрахунок коригування від 24.02.2010р. № 14058/1 на суму -44216,67 грн. (арк. справи 56 58). Податкові накладні включені до реєстру отриманих податкових накладних та включено до складу податкового кредиту у листопаді, грудні 2009р., лютому 2010р. відповідно. Зазначені податкові накладні були досліджені податковим органом під час перевірки, зауваження щодо їх форми та реквізитів з боку податкового органу відсутні.

Отримання ТМЦ, їх використання та списання у подальшому на ремонт основних засобів відображено у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується актом перевірки та матеріалами справи (арк. справи 63 85).

На момент здійснення господарських операцій ТОВ «Віват-Пром» було платником податку на додану вартість, згідно бази даних плавників ПДВ податкових органів (арк. справи 238) та було включено до ЄДР, що посвідчується витягом з ЄДР (арк. справи 251, 252).

В матеріалах справи міститься акт ДПІ у Київському районі м. Донецька про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Віват-Пром» за період з 01.07.2008р. по 31.12.2009р. від 26.04.2010р. № 2868/23-2/33913327 (арк. справи 182 - 277), яким встановлено, що ТОВ «Віват-Пром» придбало ТМЦ у ТОВ «Солана Трейд», а ТОВ «Солана Трейд», в свою чергу, придбало ТМЦ у ТОВ «Автокрис». В цьому ж акті міститься посилання на акт перевірки ДПІ у Київському районі м. Донецька ТОВ «Солана Трейд» від 01.04.2010р. № 2336/23-3/36616959, яким встановлено укладання ТОВ «Солана Трейд» нікчемних правочинів з ТОВ «Автокрис», оскільки податковим органом встановлено, що ТОВ «Автокрис» за юридичною адресою не знаходиться, директор ТОВ «Автокрис» не має ніякого відношення до діяльності підприємства, загубив свій паспорт на початку 2009р., податкові накладні він не підписував, засновник відбуває покарання, загубив свій паспорт наприкінці 2008р., тобто ТОВ «Автокрис» зареєстроване особою, що не мала намір здійснювати підприємницьку діяльність. ТОВ «Салана Трейд» постановою Господарського суду Донецької області від 02.03.2010р. № 45/29Б визнано банкрутом.

З урахуванням зазначених обставин, встановлених перевірками по ланцюгу постачання, податковим органом зроблено висновок, що ТОВ «Віват-Порм» здійснювало заздалегідь економічно необґрунтовані операції, з метою нарощування валових витрат та податкового кредиту позивача ЗАТ «Промстроймонтаж», для чого залучалося ТОВ «Солана Трейд», таким чином, фінансово-господарські операції між ЗАТ «Промстроймонтаж» та ТОВ «Віват-Порм» були безтоварними, здійсненими без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, що призвело до порушення позивачем підпункту 7.4.1. пункту 7.4. та підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції з ТОВ «Віват-Пром» з метою нарощування валових витрат та податкового кредиту з залученням як постачальників ТОВ «Солана Трейд» та ТОВ «Автокрис». Проте, перевірити первинні документи ТОВ «Солана Трейд» та ТОВ «Автокрис» для доведення фактичного надання послуг не є можливим у звязку відсутністю їх за юридичною адресою, що встановлено відповідачем.

Як свідчить акт перевірки ТОВ «Віват-Пром», факт реалізації ТМЦ на адресу позивача - ЗАТ «Промстроймонтаж» посвідчується податковими накладними від 02.12.2009р. № 81, від 17.11.2009р. № 755 та від 01.12.2009р. Ці податкові накладні отримані ЗАТ «Промстроймонтаж».

Як вбачається з матеріалів справи, фактично договірні правовідносини між ЗАТ «Промстроймонтаж» та ТОВ «Віват-Пром» підтверджені первинним бухгалтерськими документами (накладними, податковими накладними, рахунками, подорожніми листами позивача, довіреностями на отримання ТМЦ, які відображені в книзі реєстрації довіреностей).

Актом перевірки не визначено, що договір поставки № 227/04 від 09.11.2009 р. є нікчемним. Проте, відповідачем зроблено висновок, що позивачем здійснювалися операції без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків та створення податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Законодавством недійсні правочини класифікуються на нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК України) та оспорювані (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З огляду на наведене, посилання відповідача на безтоварний характер правочину, тобто укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит, підлягає зясуванню судом.

Стосовно такого висновку, суд зазначає наступне.

Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого право чину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Предметом доказування в цій справі щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомленнярішення № 0001702302//41738 від 20.10.2010р., яким донараховані податкові зобовязання з ПДВ та застосовані штрафні санкції на загальну суму 393706,50 грн. є доведення обставини укладення позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Віват-Пром», а також доведення порушення позивачем норм підпункту 7.4.1. пункту 7.4. та підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною 4 статті 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Як встановлено судом, ТОВ «Віват-Пром» під час здійснення операцій з продажу ТМЦ та складення первинних документів було зареєстровано як юридична особа, про що свідчить витяг з ЄДР (арк. справи 251, 252, 254).

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що постачальник позивача ТОВ «Віват-Пром» на час здійснення господарських операцій було юридичною особою, і як наслідок мало право здійснювати господарську діяльність.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статі 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як встановлено судом, операції з постачання товару, постачання ТМЦ від ТОВ «Віват-Пром» підтверджується належним чином оформленими накладними, податковими накладними, подорожніми листами, довіреностями, рахунками.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що матеріалами перевірок по ланцюгу постачання ТОВ «Віват-Пром» - ТОВ «Солана Трейд» - ТОВ «Автокрис» встановлено укладання правочинів без мети настання реальних наслідків, оскільки з актів перевірки не вбачається, що податковим органом були досліджені будь-які первинні документи ТОВ «Солана-Трейд» і ТОВ «Автокрис», так як ці підприємства за юридичною адресою не знаходились, а в судовому засіданні не підтверджено доводи про відсутність поставки товарів.

Суд бере до уваги те, що обставина обізнаності позивача щодо діяльності наведених контрагентів його постачальника ТОВ „Віват-Пром” не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду.

Суд враховує, що відповідачем при обґрунтуванні обставини безтоварної операції вимоги підпункту 2.3.4. пункту 2.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205. Згідно з вказаним підпунктом цього порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту, не знайшли свого підтвердження.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Стосовно порушення позивачем норм підпункту 7.4.1. пункту 7.4. та підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товару (послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абзацами 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2. статті 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судом встановлено, що ТОВ «Віват-Пром», як постачальником ТМЦ складені податкові накладні. На момент складення податкових накладних ТОВ «Віват-Пром» було зареєстроване платниками податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем під час розгляду справи та підтверджується ним витягом з бази даних платників ПДВ (арк. справи 238).

Податкові накладні отримані позивачем, тобто у відповідності до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач має право на формування податкового кредиту.

Суд бере до уваги, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Обставина здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Віват-Пром» також підтверджується належним чином оформленими іншими первинними бухгалтерськими документами.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 7.4.1., пункту 7.4., підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 262471,00 грн. є неправомірним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення рішення № 0001702302/0/41738 від 20.10.2010р., яким визначено податкове зобовязання з ПДВ в сумі 262471,00 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції розмірі 131235,50 грн., у загальній сумі 393706,50 грн. було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0001702302/0/41738 від 20.10.2010р., яким визначено податкове зобовязання з ПДВ в сумі 262471,00 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції розмірі 131235,50 грн., у загальній сумі 393706,50 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Закритого акціонерного товариства «Промстроймонтаж» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0001702302/0/41738 від 20.10.2010р. про визначення податкового зобовязання Закритому акціонерному товариству «Промстроймонтаж» у розмірі 393706,50 грн., в тому числі 262471,00 грн. основного платежу з податку на додану вартість, 131265,50 грн. штрафних санкцій задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0001702302/0/41738 від 20.10.2010р. про визначення податкового зобовязання Закритому акціонерному товариству «Промстроймонтаж» у розмірі 393706,50 грн., в тому числі 262471,00 грн. основного платежу з податку на додану вартість, 131265,50 грн. штрафних санкцій.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промстроймонтаж» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 16 грудня 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 21 грудня 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.