Постанова № 13324743, 23.11.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2010 р. справа № 2а-20783/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді <Довідник >

при секретарі< Призвище секретаря >

час прийняття постанови: 15 год. 45 хв. Донецький окружний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Лазарєва В.В

при секретарі: Тютюнник М.О.

за участю:

представника позивача Трофуненко Н.В.

представника відповідача: Батули Н.І., Іванченко В.А..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовною заявоютовариства з обмеженою відповідальністю «Міраж» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції у Донецькій області про скасування податкового повідомлення рішення від 23.07.2010 року № 0000082300/0, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міраж» звернулося до суду з адміністративним позовом до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції у Донецькій області, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000082300/0 від 23.07.2010р. щодо донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 81796,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачу для перевірки були надані всі первинні бухгалтерські документи, які свідчать про закупівлю товару у ТОВ «Макоптторг» та про подальшу реалізацію цього ж товару, а саме видаткові накладні, податкові накладні, договори поставки за перевіряємий період. Відсутність товарно-транспортних накладних не є доказом нікчемності правочину з огляду на те, що вони є доказом факту перевезення, а не факту передання товару, та, відповідно, набуття права власності на нього. Факт передання товару (набуття платником права власності) підтверджується наявними видатковими накладними. Твердження працівників податкової інспекції стосовно неможливості проведення перевірки ТОВ «Макоптторг» у зв`язку з незнаходженням за містом юридичної адреси не є підставою для визнання нікчемними господарських операцій між підприємствами саме тому, що на момент укладання та виконання правочину ТОВ «Макоптторг» мало повну спеціальну правосуб`єктність, наділено господарською компетенцією, знаходиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Таким чином, договір укладений між ТОВ «Міраж» та ТОВ «Макоптторг» є чинним та немає ознак фіктивності. Стосовно якості придбаного товару у ТОВ «Макоптторг» ніяких заперечень з боку підприємств, яким в подальшому його було реалізовано не було. Окрім того, згідно переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні шпала дерев`яна не просочена не підлягає обов`язковій сертифікації. Крім цього, сертифікат якості не є первинним документом підтверджуючим витрати. Отже, ТОВ «Міраж» не зобов'язане було проводити сертифікацію продукції за договором № 02/12 від 02.12.2008 року, а відповідно і не зобов'язане було надавати такі сертифікати податковому органу для перевірки.

Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийняте із порушенням чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог ТОВ «Міраж» та просили у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень зазначили наступне.

Макіївською ОДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Макоптторг» за січень-лютий 2009р. За результати перевірки був складений акт №5598/23-3/23768382 від 07.07.2010 року, в якому відображені порушення податкового законодавства з боку позивача, а саме під час перевірки було встановлено завищення податку на додану вартість у загальній сумі 54531,00 грн., а саме підприємством віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в межах здійсненного нікчемного правочину з ТОВ «Макоптторг». Відповідач зазначає, що ТОВ «Міраж» в порушення п.п.7.4.1 п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість» було включено до складу податкового кредиту суми з податку на додану вартість сплачені у межах здійсненого нікчемного правочину при придбанні товару, а саме шпал дерев`яних. Крім того, відповідачем був спрямований запит до ГВПМ Макіївської ОДПІ про перевірку ТОВ «Макоптторг» стосовно взаємовідносин з позивачем, на що була отримана відповідь про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Макоптторг», оскільки останній відсутній за юридичною адресою, про що складено акт. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності реєстраційних документів звітів та інших документів Макіївська ОДПІ встановила, що за відсутністю основних фондів, трудових ресурсів і таке інше ТОВ «Макоптторг» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов`язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, саме тому відповідач стверджує, що у зв`язку з неможливістю підтвердження наявності поставок товарів від підприємства-постачальника за січень-лютий 2009р., це свідчить про те, що правочин між ТОВ «Міраж» та ТОВ «Макоптторг» здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини відповідно до ч. 1.2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю. У зв`язку з вищевикладеним у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту за зазначений період.

На підставі зазначеного акту перевірку відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000082300/0 від 23.07.2010 року про донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 81796,00 грн., яке відповідач вважає законним, а тому вимоги позивача є безпідставними.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міраж» є юридичною особою, зареєстровано 22.09.1993 року у виконавчому комітеті Центрально-Міської районної ради, перереєстровано 01.09.1995 року виконавчим комітетом Центрально-Міської районної ради м. Макіївки, код субєкта господарювання за ЄДРПОУ: 23768382. Одним із видів діяльності товариства є оптова, роздрібна торгівля продовольчими та непродовольчими товарами, посередницька діяльність. (а.с. 116-124).

На підставі документів, наданих ТОВ «Міраж» до Макіївської ОДПІ головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб Батулою Н.І. була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Міраж» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Макоптторг», за результатом якої був складений акт документальної невиїзної перевірки від 07.07.2010 р. №5598/23-3/237683852. (а.с. 25-48).

В ході даної перевірки встановлено, що договори, укладені ТОВ «Міраж» з ТОВ «Макоптторг» та договори з ТОВ «Юзпрогрестрейд» і ТОВ «ВО «Ексим-Продукт» мають протиправний характер. Такі правочини по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, суперечать інтересам держави і суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемними. У відповідності до чого встановлені порушення з боку ТОВ «Міраж», а саме, п. 1.4 ст. 1 п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Міраж» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 337502,04 грн., нарахованих на вартість товару, отриманого від ТОВ «Макоптторг» в зв`язку з не підтвердженням придбання товару. Порушення позивачем абз. 3 п. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість», оскільки ТОВ «Міраж» безпідставно віднесено до складу податкового зобов`язання суму ПДВ 269820,80 грн., нараховану на вартість робіт проданих ТОВ «Юзпрогрестрейд» та ТОВ «ВО Ексим-Продукт» у зв`язку з не підтвердженням факту продажу товару.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000082300/0 від 23.07.2010р. продонарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 81 796 грн., в т.ч. основний платіж 54531,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 27265,00 грн. (а.с. 11).

Стосовно господарських відносин ТОВ «Міраж» з ТОВ «Макоптторг» судом встановлене наступне. За перевіряємий періодсічень лютий 2009р. позивач ТОВ «Міраж»мав правовідносини з ТОВ «Макоптторг» за договором № 02/12 від 02.12.08р. (а.с.49), на підставі якого продавець (ТОВ «Макоптторг») зобовязаний передати товар у власність покупця (ТОВ «Міраж»), а покупець зобовязаний прийняти товар та оплатити товар у порядку і на умовах, визначених договором. Асортимент, кількість та ціна товару зазначається у специфікації, яка є невідємною частиною договору.

Згідно специфікації від 02.12.2008 року, яка є додатком до договору № 02/12 від 02.12.08р. і підписана уповноваженими особами підприємств (а.с. 50), ТОВ «Макоптторг» поставляє ТОВ «Міраж» товар, а саме шпали дерев`яні в кількості 7728 одиниць на загальну суму 853717.20грн у т.ч. ПДВ - 142195,20 грн., термін поставки 30 діб з моменту підписання специфікації. Оплата за отриманий товар проводилась позивачем в безготівковій формі.

На виконання умов договору № 02/12 від 02.12.08р. ТОВ «Макоптторг» було поставлено товар, на що виписано видаткові та податкові накладні. (а.с. 53-61, 148-158). Суми податку на додану вартість за податковими накладними включені до податкового періоду та відображені у реєстрі отриманих податкових накладних за січень-лютий 2009 року (додаток №5 до податкової декларації з податку на додану вартість).

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пунктів 7.1, 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 p. №168/97-ВР (далі Закон № 168), об'єктом оподаткування є операції платників податків із продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; особа-продавець, зареєстрована як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до п.п.. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку, протягом такого звітного періоду у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Складання та надання податкової накладної здійснюється платником відповідно до вимог п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 та в порядку, затвердженому Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 р. №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення» (зареєстровано в Мінюсті 23.06.97 р. за №233/2037) (далі Порядок № 165).

Підпунктом 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 визначено вичерпний перелік реквізитів, які повинна містити податкова накладна.

Згідно з п.п..7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

У переліку реквізитів, які необхідно продавцю зазначати в податковій накладній, Закон №168 чітко конкретизує, які з цих реквізитів стосуються покупця (отримувача), а саме:

- податковий номер платника податку покупця (п.п.г) п.п.7.2.1 Закону №168)

- повна або скорочена назва отримувача, зазначена у статутних документах (п.п.є) п.п.7.2.1 Закону №168).

Лише ці реквізити Закон №168 прямо вказує як такі, що стосуються покупця (отримувача) і повинні обовязково міститися у податковій накладній, яку продавець виписує для покупця (отримувача). За своїм змістом ці реквізити призначені для ідентифікації покупця (отримувача) товарів в цілях справляння податку і є для цього достатньою підставою, враховуючи те, що податковий номер платника податку є унікальним.

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна є документом, де розраховується податок на додану вартість, який справляється із зазначеної операції за встановленою ставкою. Тому саме із цим документом Закон №168 пов'язує право платника податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку. Підставою для такого розрахунку є реквізити (зокрема, одиниця виміру товару, його кількість, ціна продажу одиниці продукції, обсяг продажу за відповідними ставками), які мають зазначатися у податковій накладній відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Суми сплаченого ПДВ у зв'язку з придбанням товарів (послуг) включені підприємством до складу податкового кредиту на тій підставі, що вони повністю підтверджені податковими накладними, які містять обовязкові реквізити, що прямо передбачені п.п.7.2.1 Закону №168 і необхідні для перевірки правомірності формування податкового зобовязання та податкового кредиту продавця та покупця.

Наказом ДПА України від 30.05.97 №165 затверджена форма податкової накладної, яка, крім реквізитів, визначених п.п.7.2.1 Закону №168, передбачає додаткові реквізити, зокрема номер телефону, номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, умови поставки, форма проведених розрахунків, підпис особи, яка склала накладну, а також місцезнаходження покупця. Крім тих реквізитів, що зазначені у підпунктах г) та є) п.п.7.2.1 Закону №168 та прямо вказані як такі, що стосуються покупця (отримувача) і на підставі яких ідентифікується покупець (отримувач), реквізит щодо місцезнаходження покупця є додатковим реквізитом для ідентифікації покупця. Контрагент ТОВ «Міраж» зазначив в податкових накладних реквізити, які стосуються покупця, а саме: індивідуальний податковий номер підприємства та його назву, зазначену у статутних документах, на підставі яких позивач ідентифікується як покупець.

Згідно з п.п.7.2.4 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.2 Порядку №165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ. Пунктом 5 Порядку №165 передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Факт реєстрації постачальника ТОВ «Міраж» платником ПДВ, а також факт того, що ТОВ «Макоптторг» на момент складання податкових накладних було зареєстровано органом державної податкової служби у встановленому порядку в якості платника ПДВ, в акті перевірки не спростовується, тому немає підстав вважати податкові накладні, виписані цими особами, недійсними.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, між позивачем та ТОВ „Макоптторг" відповідно до ст. 712 ЦК України був укладений договір № 02/12 від 02.12.08р., який за формою та змістом відповідає зазначеній нормі закону. Здійснюючи правовідносини на виконання договору № 02/12 від 02.12.08р., позивач отримав від ТОВ «Макоптторг» видаткові накладні: №120 від 04.01.2009р.,№200 від 05.01.2009р. № 400 від 06.01.2009р. №1101 від 12.01.2009р. №1401 від 13.01.2009р. №1601 від 14.01.2009р. №7202 від 16.02.2009р. №6601 від 11.02.2009р. №6900 від 12.02.2009р. № 7501 від 17.02.2009р. №7800 від 19.02.2009р. та податкові накладні №200 від 05.01.2009р. №400 від 06.01.2009р. №1401 від 13.01.2009р. №1601 від 14.01.2009р.№6601 від 11.02 2009р. №1101 від 12.01.2009р. №6900 від 12.02.2009р. №7202 від 16.02.2009р. №7501 від 17.02.2009р.№7800 від 19.02.2009р. №120 від 04.01.2009р.

Наявність у позивача зазначених первинних документів, підтверджують задекларований ним податковий кредит за період з 01.01.2009р. по 28.02.2009р., отриманий у результаті покупки товар у ТОВ «Макоптторг». Податкові накладні, які були видані ТОВ «Макоптторг» є дійсними оскільки виписані в момент існування зазначеного платника податків. Жодних дефектів оформлення податкових накладних, які були видані ТОВ «Макоптторг» перевіряючими не знайдено, а тому ці накладні є дійсними та такими, що обґрунтовано дають позивачу право на податковий кредит за період з 01.01.2009р. по 28.02.2009р.

Тобто, одержавши у встановленому порядку податкові накладні, відповідно до п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість», вони виписані зареєстрованим платником податку на додану вартість та не має жодних порушень порядку її заповнення.

Дані щодо виключення з державного реєстру України підприємства ТОВ «Макоптторг» у акті перевірки не зазначені, що свідчить про те, що у період взаємовідносин позивача з ТОВ «Макоптторг»останнє було діючим.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Згідно отриманих податкових накладних ТОВ «Макоптторг» був зареєстрований як платник податку на додану вартість, оскільки мав відповідне свідоцтво платника ПДВ.

Таким чином, в даному випадку, на думку суду, відповідачем не доведено, що з боку позивача мало місце порушення вимог Закону України „Про податок на додану вартість".

Момент виникнення податкових зобов'язань у підприємства від ТОВ «Макоптторг» відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону «Закону України «Про податок на додану вартість» підтверджується фактом придбанням позивачем товарів, сплаченими грошовими коштами, та оригіналами податкових накладних.

Норми п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» можуть застосовуватися лише до особи, яка виписала податкову накладну та регулюють виникнення податкових зобов'язань, а не право на податковий кредит.

Водночас, суд зазначає, що діючим законодавством не передбачена солідарна відповідальність платників податків за неподання податкової звітності та несплату податків. Позивач несе відповідальність лише за правильність ведення обліку на власному підприємстві і не має жодного відношення до контролю над іншими платниками податків, оскільки у останнього відсутні на це передбачені діючим законодавством повноваження.

Також, позивачем надано суду: копії платіжних документів (а.с. 193-213), копії заявок про відвантаження товару ТОВ «Макоптторг» (а.с. 228-235), копію договору оренди складського приміщення № 02/02-02 від 02.02.2009 року (а.с. 218-220), копію книги складського обліку (а.с. 240-241), які також в свою чергу підтверджують придбавання товару від ТОВ «Макоптторг».

Разом з тим, суд важчає за необхідне відзначити, що в акті перевірки від 07.07.2010 р. №5598/23-3/237683852 відповідачем зазначаються якісь незрозумілі суми та робляться висновки щодо підприємств, які взагалі не мають відношення до позивача і прийнятого на підставі акту податкового повідомлення рішення.

Крім того, щодо нікчемності договору № 02/12 від 02.12.08р., суд вважає необхідним зазначити наступне.

У акті перевірки відзначається, що ТОВ «Макоптторг» (код ЄДРПОУ 35354673) не знаходиться за юридичною адресою, про що складено акт № 1914/23-3 від 15.06.2010 року. На момент укладення та виконання правочину ТОВ «Макоптторг» мало повну спеціальну правосуб'єктність, обидві сторони правочину були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодні рішення компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності, відсутні. Відповідно до витягу з ЄДРПОУ керівником ТОВ «Макоптторг» є ОСОБА_4, тобто та ж особа, що підписала спірний договір з ТОВ «Міраж». Згідно довідки з ЄДРПОУ ТОВ «Макоптторг» значиться у ЄДРПОУ, 14.08.2008 року та 31.07.2009 року державним реєстратором внесені записи про підтвердження відомостей в ЄДРПОУ, а це свідчить про те, що підприємство фактично здійснює господарську діяльність, юридична адреса є реальною адресою підприємства. (а.с. 13-16).

У акті перевірки зазначається про відсутність трудових ресурсів у ТОВ «Міраж» та ТОВ «Макоптторг». Щодо ТОВ «Міраж» - то цей факт не відповідає дійсності. У січні - лютому 2009 року у ТОВ «Міраж» згідно із штатним розписом працювало 32 особи. (а.с. 17).

Щодо трудових ресурсів ТОВ «Макоптторг» тут у самому акті перевірки спостерігаються протиріччя. Так, на арк. 6 акту вказується, що у перевіряємому періоді у ТОВ «Макоптторг» працювала 1 особа, а на арк. 19 акту перевірки - 2 особи. Крім цього, відсутність постійного штату у ТОВ «Макоптторг» не означає відсутність трудових ресурсів, оскільки персонал міг найматися на роботу тимчасово, за договором, сезонно.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з абз. 1 ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Макіївською ОДПІ у Донецької області не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч.1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Макіївська ОДПІ у Донецької області, використовуючи в акті перевірки такий термін, як «нікчемний правочин», не звертає уваги на те, що згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним, у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; ч. 2 ст. 228 ЦК України, відповідно до якої нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок тощо.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правова природа договорів купівлі продажу визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у Продавця на отримання оплати за відповідний товар, у Покупця на отримання відповідного товару. Ні якої іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків з боку продавця та «штучне» зменшення бази оподаткування з боку покупця) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобовязання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договору внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними закінчуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим субєктним складом: між покупцем і державою та продавцем і державою.

Поза увагою відповідача залишився той факт, що як ТОВ «Макоптторг», так і ТОВ «Міраж» виконали умови вказаного договору, оскільки позивачем був отриманий від ТОВ „Макоптторг" товар (згідно умов договору та специфікацією до нього), що підтверджується видатковими і податковими накладними в яких містяться підписи уповноважених осіб сторін про передання та отримання товару. Даний товар був оплачений в сумі, що підтверджується платіжними документами. Таким чином, твердження відповідача у висновках акту про те, що правочин (договір №02/12 від 02.12.08р.) не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків є хибним, оскільки як позивачем так і ТОВ „Макоптторг" були виконані повною мірою обов'язки, що витікають із предмету договору - товар фактично поставлений та повністю оплачений покупцем. Окрім того, увесь придбаний від ТОВ „Макоптторг" товар в подальшому було реалізовано іншим субєктам господарювання: ТОВ «Юзпрогрестрейд», ТОВ «ВО «ЕКСИМ-ПРОДУКТ» та ТОВ «СК ЕКОС-ПЛЮС», про що також свідчать договори: № 05/12 від 05.12.2008 року (а.с. 62-64), № 04/12 від 04.12.2008 року (а.с. 74-77), № 02/09-МЭ від 02.09.2009 року (а.с. 82-83) та специфікаціями до них (а.с. 65-68, 84-86), видаткові накладні видані ТОВ «Міраж» (а.с. 69-73, 78-81, 87-89), податкові накладні (а.с. 169-183) та отримані за поставлений товар гроші на поточний рахунок (а.с. 187-198).

Отже, усі припущення Макіївської об`єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області відносно нікчемності цих угод є помилкові з вищенаведених обставин.

Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої тягар доказування у даної категорії спорів покладається на відповідача субєкта владних повноважень, який повинен надати судувсі матеріали, які свідчать про його правомірнідії. Відповідач правомірність винесеного спірного податкового повідомлення - рішення належним чином не довів. Висновки перевіряючого, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень. За таких умов, зазначені в акті перевірки порушення, слід вважати недоведеними.

Відповідно до ст. 2 КАСУ Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшоввисновку, що відповідачем не доведено, що з боку позивача мало місце порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», та встановлено відсутність у відповідача підстав для визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 81 796 грн. (в т.ч. основний платіж 54531,00 грн., штрафні санкції 27265,00 грн.), тому податкове повідомлення рішення № 0000082300/0 від 23.07.2010р. є протиправним та підлягає скасуванню. Тобто, вимоги ТОВ «Міраж» правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з Державного бюджету України на користь позивача сплачений ним судовий збір.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 94, 159, 160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Міраж» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції у Донецькій області про скасування податкового повідомлення рішення від 23.07.2010 року № 0000082300/0 - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Макіївської обєднаної державної податкової інспекції у Донецькій області від 23.07.2010 року № 0000082300/0.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Міраж» понесені судові витрати у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 23 листопада 2010 року в присутності представників сторін.

Постанова виготовлена у повному обсязі 29 листопада 2010 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Лазарєв В.В.