Постанова № 13324647, 10.12.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2010 р. справа № 2а-25260/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11-10

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретаріПоповій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Закритого акціонерного товариства «Виробниче обєднання «Конті», м. Донецьк

до 1) Східної митниці, м. Донецьк та 2) Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області

про визнання дій протиправними, визнання недійсними картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, рішення про визначення митної вартості товарів, стягнення з Державного бюджету України суми надмірно сплаченого податку на додану вартість

за участю представників:

від позивача: Кисельова В.С. за дов. від 04.08.2010р.

від першого відповідача: Костиркіної Г.В. за дов. від 10.09.2010р.

від другого відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Закритим акціонерним товариством «Виробниче об'єднання «Конті» заявлено позов до Східної митниці, Головного управління державного казначейства у Донецькій області про визнання дій Східної митниці протиправними щодо видачі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 7 травня 2010 року № 700000006/0/20319, визнання недійсною картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 7 травня 2010 року № 700000006/0/20319, визнання недійсним рішення про визначення митної вартості товарів від 7 травня 2010 року № 700000006/2010/000385/1, стягнення з Державного бюджету України суми надмірно сплаченого податку на додану вартість у загальному розмірі 36015 грн. 86 коп. (з урахуванням ухвали суду від 27 жовтня 2010 року про роз'єднання позовних вимог).

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на неправомірність прийняття першим відповідачем спірної картки відмови та рішення.

Перший відповідач у письмових запереченнях проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні рішення та картка прийняті правомірно і у відповідності до вимог чинного митного законодавства України.

Другий відповідач письмових заперечень суду не надав, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, в порядку статті 128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справи за відсутності представника суб'єкта владних повноважень за наявними в матеріалах справи доказами.

Вислухавши у судовому засіданні представників позивача та першого відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

29 березня 2010 року між позивачем (як покупцем) та Компанією «Gracomar S.L.» (Іспанія) як продавцем був укладений контракт № СР-2010/2, відповідно до якого продавець продає, а покупець купує та оплачує сировину кондитерського виробництва (товар); кількість, якість, строки поставки, ціна за одиницю товару, вартість партії визначається у специфікаціях, що є невідємною частиною контракту. 22 квітня 2010 року між сторонами контракту була підписана Специфікація № 17, відповідно до якої позивач придбав какао-масло, 1000 кг. нетто, вартість партії 7228 дол. США., 22 квітня 2010 року продавцем був виданий покупцю інвойс на 1000 кг. какао-масла загальною вартістю 7228 дол. США.

Відповідно до статті 1 Митного кодексу України митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу). Тобто, митна та податкова декларації не є тотожними документами. Так, вантажна митна декларація є підставою для початку митного оформлення товару, який переміщується через державний кордон, та здійснення комплексу заходів контролю з боку митних органів з метою перевірки відомостей, заявлених декларантом у вказаному документі.

Стаття 1 Митного кодексу України передбачає, що митне оформлення - виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів.

Судом встановлено, що позивачем через митного брокера була подана вантажна митна декларація для митного оформлення товару за вищенаведеним контрактом та специфікацією.

Інспектором митниці була складена та вручена декларанту позивача картка відмови в прийняті митних декларацій, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 7 травня 2010 року № 700000006/0/20319 з визначенням того, що митна декларація від 6 травня 2010 року не можуть бути прийнята (товари не підлягають митному оформленню) з причин: невиконання вимог статей 88, 265 Митного кодексу України, неподання додаткових документів згідно вимог пункту 11 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766.

Спірною карткою зазначено, що митне оформлення може бути здійснено за умови коригування митної вартості товарів згідно митної оцінки митного органу у рішенні про визначення митної вартості від 7 травня 2010 року № 700000006/2010/000385/1.

Спірне рішення про визначення митної вартості товару прийняте першим відповідачем 7 травня 2010 року № 700000006/2010/000385/1. Саме визначену суму за спірним рішеннями з урахуванням попередньої оплати за митне оформлення позивач сплатив платіжними дорученнями, які додані позивачем до матеріалів справи.

Проблемою даного спору є правильність визначення позивачем митної вартості та наявність підстав для визнання карток відмови недійсними. Суть спірних питань розподіляється між питаннями належного оформлення вантажної митної декларації та правильності визначення митної вартості товару.

У розумінні статті 259 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються через кордон України є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. У відповідності до вимог частини 4 статті 260 цього Кодексу методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом. На підставі статті 262 Кодексу митна вартість товару та метод її визначення заявляються митному органу декларантом шляхом подання митної декларації.

Суд зазначає, що вантажна митна декларація (далі - ВМД) письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів. Таке значення наведене в пункті першому Положення про вантажну митну декларацію, яке затверджене відповідно до статей 81, 86 Митного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 року № 574. Картка відмови є рішенням митниці як субєкту владних повноважень, тобто способом реалізації владних управлінських функцій.

Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для їх підтвердження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, який затверджений відповідно до статей 262 і 264 Митного кодексу України (надалі - Порядок). Пунктом 2 даного Порядку передбачене визначення митної вартості товарів, як сукупність дій, які вчинюються декларантом та/або митним органом з метою визначення вартості товарів відповідно до положень Митного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Пунктом 11 Порядку передбачено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобовязаний подати додаткові документи. Відповідно до абзацу другого даного пункту посадова особа митного органу у графі 2 «для відміток митниці» декларації митної вартості (що є окремим документом) робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складанням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис. Як вбачається з декларації митної вартості, декларант позивача надав першому відповідачу на вимогу наступні додаткові документи: висновок «Укрпромзовнішекспертиза» від 7 травня 2010 року № 961, цінову пропозицію від 4 січня 2010 року, відомості про якісні характеристики товару.

Аналізуючи норми статті 273 Митного кодексу України, а також вимоги статті 266 цього Кодексу, суд зазначає, що Кодексом встановлений перелік методів (з першого по шостий) щодо визначення митної вартості товарів та чіткий порядок їх застосування, яким повинен користуватися митний орган. Основним методом при визначенні митної вартості товарів є перший метод за ціною договорів щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Якщо митний орган не може визначити митну вартість товарів за першим методом, він повинен скористатися другим методом і так далі. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Четвертий та пятий методи застосовуються у будь-якій послідовності на розсуд декларанта. У разі, якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, тільки тоді митна вартість визначається за резервним (шостим) методом відповідно до вимог, встановлених статтею 273 Митним кодексом України.

Судом встановлено, що джерелом інформації та документами, які стали підставою для розрахунку митної вартості товару митним органом у спірних правовідносинах є цінова інформація ЄАІС ДМСУ. Як вбачається зі спірного рішення, джерелом інформації, що використовувався митним органом для визначення митної вартості є рівень митної вартості раніше оформлених товарів.

Позиція митного органу ґрунтується виключно на праві визначати митну вартість, це дійсно є повноваженнями митного органу. При цьому суд зазначає, що наявність компетенції не означає що митний орган не зобовязаний обґрунтувати, довести правомірність визначення ним митної вартості.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у статті 267 Митного кодексу України. Посилання митного органу на здійснення коригування митної вартості товару з урахуванням цінової інформації бази даних ЄАІС ДМСУ є необґрунтованим, оскільки така підстава для коригування митної вартості не передбачена зазначеною нормою. Перший відповідач не навів переконливих доказів виникнення обґрунтованого сумніву щодо достовірності поданих декларантом відомостей про вартість товару.

Суд зазначає, що перелік визначених документів пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України не є вичерпним, чи таким, що визначає документи, відсутність хоча б одного з яких є обовязковою передумовою для неможливості визначення митної вартості товарів за ціною договору.

Відповідно до статті 266 Митного кодексу України основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз вищенаведених норм посвідчує, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак виключні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю, зокрема, процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обовязок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. Під час судового розгляду справи перший відповідач не надав суду доказів дотримання зазначеної процедури консультацій та послідовний вибір методів. Як вже зазначалося судом вище, митним органом у якості підстави для відмови у прийняття декларації та визначення митної вартості у спірному рішенні прийнята лише цінова інформація ЄАІС ДМСУ. Суд також зазначає, що в ціновій інформації не визначається, за яким методом обчислена ціна, а саме за контрактом чи за рішенням митного органу.

Суд вважає, що перший відповідач не довів правомірність прийняття спірних рішення та картки відмови відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначені рішення прийняті ним не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, що посвідчує порушення першим відповідачем принципу обґрунтованості, визначеного пунктом 3 частини 3 статті 2 наведеного Кодексу.

Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахункового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийняття зобовязань та проведення платежів, бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Статтею 50 Бюджетного кодексу України передбачено, що Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Суд зазначає, що у відповідності до пункту 10 Порядку повернення платникам податків коштів, які обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, який затверджений наказом Державної митної служби України № 618 від 20 липня 2007 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364), надмірно сплачені платежі до бюджету підлягають поверненню органами Державного казначейства України. У такому разі митний орган та органи Державного казначейства України діють у відповідності до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за сприянням яких покладається на митні органи, який затверджений наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України № 611/147 від 20 липня 2007 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362). Надмірна сплата позивачем платежів у вигляді податку на додану вартість у загальній сумі 36015 грн. 86 коп. підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі. Витрати по сплаті судового збору за приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Закритого акціонерного товариства «Виробниче обєднання «Конті» до Східної митниці та Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання дій Східної митниці протиправними щодо видачі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 7 травня 2010 року № 700000006/0/20319, визнання недійсною картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 7 травня 2010 року № 700000006/0/20319, визнання недійсним рішення про визначення митної вартості товарів від 7 травня 2010 року № 700000006/2010/000385/1, стягнення з Державного бюджету України суми надмірно сплаченого податку на додану вартість у загальному розмірі 36015 грн. 86 коп. задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Східної митниці у видачі Закритому акціонерному товариству «Виробниче об'єднання «Конті» картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 7 травня 2010 року № 700000006/0/20319.

Визнати недійсною картку відмови Східної митниці Закритому акціонерному товариству «Виробниче об'єднання «Конті» в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 7 травня 2010 року № 700000006/0/20319.

Визнати недійсним рішення Східної митниці про визначення митної вартості товарів від 7 травня 2010 року № 700000006/2010/000385/1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Виробниче обєднання «Конті» (поточних рахунок 26009015110459 в АТ «Укрексімбанк», ЄДРПОУ 25112243, МФО 334817) суму надмірно сплаченого податку на додану вартість у загальному розмірі 36015 грн. 86 коп.

Присудити з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Конті» витрати по сплаті судового збору у розмірі 360 грн. 15 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 10 грудня 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 15 грудня 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова в адміністративній справі може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через Донецький окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови

Суддя Смагар С.В.