Ухвала суду № 13322596, 08.12.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" грудня 2010 р.                               м. Київ                                        К-56929/09

08 грудня 2010 року                                         Справа №2а-11412/09/0570

к/с № К-56929/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Костенко М.І.

Рибченко А.О.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників сторін

позивача:не з’явився

відповідача:Стеценко О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька

на постановуДонецького окружного адміністративного суду

від11.09.2009 р.

та ухвалуДонецького апеляційного адміністративного суду

від12.11.2009 р.

у справі№2а-11412/09/0570

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СоюзПромінвестДонбас»

доДержавної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька

таГоловного управління Державного казначейства України у Донецькій області

простягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11.09.2009 р. (суддя –І.В.Буряк), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.11.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –І.В.Сіваченко, судді –С.П.Дяченко, О.А.Нікуліна), задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СоюзПромінвестДонбас»(далі –позивач) до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька (далі –відповідач) та Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області (далі –відповідач). Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області на користь позивача бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за лютий та березень 2009 року у розмірі 1.140.883,00 грн.. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано відсутністю правового зв’язку між правом позивача на формування податкового кредиту податку на додану вартість, отримання суми бюджетного відшкодування та виконанням обов’язку щодо перерахування до бюджету суми такого податку його постачальниками в ланцюгу поставок товарів.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права, Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі м. Донецька звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове –про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (далі –Закон України №168/97-ВР).

Письмових заперечень на касаційну скаргу податкового органу позивачем не надано.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи. У березні та квітні 2009 року позивачем було подано до податкового органу заяви про повернення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 690.867,00 грн. та 840.598,00 грн. –відповідно. Заявлені до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість підприємству було частково відшкодовано у розмірі 390.582,00 грн., що підтверджено відповідними банківськими виписками.

У травні та червні 2009 року представниками контролюючого органу було проведено позапланові виїзні перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за лютий та березень 2009 року. За результатами вказаних перевірок було складено довідки від 15.05.2009 р. №1428/23-313/31226834 та від 15.06.2009 р. №2697/23-313/31226834, якими підтверджено правильність визначення платником податку сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з бюджету за вказані періоди. В той же час, було зазначено, що правомірність заявлення до відшкодування зазначених сум податку на додану вартість буде підтверджено лише після отримання матеріалів зустрічних перевірок постачальників підприємства

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими спростовано зазначені доводи відповідача та якими встановлено, що результати зустрічних перевірок постачальників позивача не можуть впливати на його право як платника податку отримати суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України №168/97-ВР визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (зокрема у випадках, вказаних у п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 –бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Слід також зазначити, що попередніми судовими інстанціями встановлено правомірність виникнення заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість, що підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами. Невідповідність вказаних первинних документів, на підставі яких товариством включено суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до складу податкового кредиту, вимогам пп.7.4.5 Закону України №168/97-ВР відповідачем не встановлено.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов’язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та бюджетне відшкодування від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання.

Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

За наведених обставин, у відповідачів були відсутні правові підстави для неповернення позивачу сум заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню положень п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.09.2009 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.11.2009 р. у справі №2а-11412/09/0570 залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.09.2009 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.11.2009 р. у справі №2а-11412/09/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Костенко М.І. Рибченко А.О. Федоров М.О.