Ухвала суду № 13322581, 08.12.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" грудня 2010 р.                               м. Київ                                        К-1647/10

08 грудня 2010 року                                         Справа №8/120 (22-а-42749/08)

к/с № К-1647/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Костенко М.І.

Рибченко А.О.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників сторін

позивача:Оковитої А.Є.

відповідача:Гоначарова О.В.

Бондаренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва

від19.11.2008 р.

та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду

від09.12.2009 р.

у справі№8/120 (22-а-42749/08 –номер справи у суді апеляційної інстанції)

за позовомДочірнього підприємства «Укрнафтогазкомплект»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2008 р. (суддя –О.Є.Пилипенко), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –І.В.Саприкіна, судді –В.П.Мельничук, В.І.Маслій), задоволено позовні вимоги Дочірнього підприємства «Укрнафтогазкомплект»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(далі –позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі –відповідач). Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 17.01.2008 р. №0000144120/0.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано відсутністю правового зв’язку між правом позивача на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та виконанням обов’язку щодо перерахування до бюджету суми такого податку його постачальниками у ланцюгу поставок товарів.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове –про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (далі –Закон України №168/97-ВР).

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості, просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення –без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення про визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 6.467.382,00 грн. (в т.ч. 4.311.588,00 грн. –основного платежу та 2.155.794,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій) стали висновки податкового органу, викладені у акті №1049/41-20/30167066 про результати невиїзної документальної позапланової перевірки позивача з питань правильності нарахування та повноти перерахування до бюджету податку на додану вартість та правових відносин позивача з ТОВ «Реал-МТС» за грудень 2005 року. Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, а саме –завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на 4.311.588,00 грн., у результаті чого занижено суму вказаного податку, яка підлягає сплаті до бюджету у грудні 2005 року, на таку ж суму.

Доводи податкового органу про порушення підприємством вказаних законодавчих норм ґрунтуються на тому, що позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені контрагенту –ТОВ «Реал-МТС»у ціні придбаних товарів, на виконання договорів поставки, оскільки постачальником товарів зазначені суми податку на додану вартість не були включені до складу податкових зобов’язань з податку на додану вартість та не були сплачені до бюджету.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими спростовано зазначені доводи відповідача, зважаючи на наступне.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Слід також зазначити, що попередніми судовими інстанціями встановлено відповідність вимогам цивільного законодавства укладених позивачем договорів поставки товару по спірним господарським операціям, а долучені до матеріалів справи первинні документи, а саме –податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, свідчать про їх фактичне виконання. Тому доводи відповідача про відсутність реального виконання позивачем та його контрагентом господарських операцій, на підставі яких підприємством було сформовано податковий кредит, аргументовано відхилено судовими інстанціями.

Крім того відповідачем не доведено невідповідність первинних документів, на підставі яких товариством включено суми сплаченого у ціні придбаного у контрагента товару податку на додану вартість, а саме –податкових накладних, видаткових накладних, наданих позивачем під час проведення податковим органом перевірок та долучених до матеріалів справи, вимогам пп.7.4.5 Закону України №168/97-ВР. Податковим органом також не заперечується та не спростовується беззаперечними доказами факт сплати підприємством сум податку на додану вартість у ціні придбаного у контрагенту товару.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов’язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання.

Між тим, досліджені судами попередніх інстанцій докази давали їм достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму постачальнику.

За наведених обставин, контролюючий орган не мав правових підстав для донарахування підприємству податкових зобов’язань з податку на додану вартість, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки, донарахування відповідачем позивачу податкових зобов’язань з на додану вартість правильно визнано судами безпідставним, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-III, також здійснено судами обґрунтовано.

Відповідно до ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009 р. у справі №8/120 (22-а-42749/08 –номер справи у суді апеляційної інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009 р. у справі №8/120 (22-а-42749/08 –номер справи у суді апеляційної інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Костенко М.І. Рибченко А.О. Федоров М.О.