Ухвала суду № 13322574, 29.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" листопада 2010 р. м. КиївК-28211/10

29 листопада 2010 року Справа №2-а-3917/08/0170

к/с № К-28211/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Рибченко А.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників

позивача:Тумасова Р.Г.

Кудінової О.В.

відповідача:Кеміня В.В.

прокурора:Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим

на постановуОкружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим

від28.04.2009 р.

та ухвалуСевастопольського апеляційного адміністративного суду

від17.08.2010 р.

у справі№2-а-3917/08/0170

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Алеф-Виналь-Крим»

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим,

за участюПрокурора Ленінського району Автономної Республіки Крим

провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.04.2009 р. (суддя О.Р.Трещова), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2010 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя О.А.Щепанська, судді Г.М.Іщенко, С.Ю.Яковенко), задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Алеф-Виналь-Крим»(далі позивач, ТОВ «Алеф-Виналь-Крим») до Державної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим (далі відповідач, ДПІ у Ленінському районі Автономної Республіки Крим). Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.05.2008 р. №0000142301/0, від 04.06.2008 р. №0000142301/1, від 04.06.2008 р. №0000202301/1, від 07.07.2008 р. №0000202301/1, від 11.07.2008 р. №0000272301/2, від 11.07.2008 р. №0000282301/2, від 25.09.2008 р. №0000282301/3, від 25.09.2008 р. №0000272301/3, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн..

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з безпідставності донарахування податковим органом платнику податкових зобовязань, що мотивовано правомірністю включення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних у контрагентів товарів. Посилання контролюючого органу на те, що позивачем не було повністю проведено оплату за вказані товари, оскільки, на його думку, не відбулося припинення зобовязань підприємства в частині розрахунків здійснених шляхом зворотного викупу векселів по договорах купівлі-продажу цінних паперів, так як не мало місце їх погашення, а тому придбані підприємством товари отримано на безоплатній основі, що є підставою для донарахування податкових зобовязань, відхилено попередніми судовими інстанціями з огляду на те, що такі твердження відповідача спростовуються матеріалами справи.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права, а саме п.1.25 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.5.4.4 п.5.4 ст.5, пп.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідача позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що представниками контролюючого органу було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2007 р., якою встановлено порушення підприємством п.1.23 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.5.2, пп.5.4.4 п.5.4 ст.5, пп.12.1.1 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме занижено податкові зобовязання з податку на прибуток підприємств на 18.443.847,00 грн..

За результатами зазначеної перевірки 23.04.2008 р. було складено акт №1662/23-0/32148768, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.05.2008 р. №0000142301/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 25.013.034,00 грн. (18.443.847,00 грн. основного платежу, 6.569.187,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

У результаті адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення, було прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.06.2008 р. №0000142301/1, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 25.013.034,00 грн. (18.443.847,00 грн. основного платежу, 6.569.187,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій), від 04.06.2008 р. №0000202301/1, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 9.221.923,50 грн. (штрафні (фінансові) санкції), від 07.07.2008 р. №0000202301/1, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 9.221.923,50 грн. (штрафні (фінансові) санкції), від 11.07.2008 р. №0000272301/2, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 24.967.016,00 грн. (18.410.977,00 грн. основного платежу, 6.556.039,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій), від 11.07.2008 р. №0000282301/2, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 9.205.488,50 грн. (штрафні (фінансові) санкції), від 25.09.2008 р. №0000282301/3, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 9.205.488,50 грн. (штрафні (фінансові) санкції), від 25.09.2008 р. №0000272301/3, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 24.967.016,00 грн. (18.410.977,00 грн. основного платежу, 6.556.039,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування контролюючим органом підприємству податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств стало віднесення останнім до складу валових витрат вартості придбаних у контрагентів ТОВ «Контекст-Дефакто»та ТОВ «Квартет Груп», товарів без повної оплати їх вартості. Такі доводи відповідач мотивує тим, що розрахунок за придбані товари частково було здійснено позивачем шляхом зворотного викупу векселів по договорах купівлі-продажу цінних паперів, а припинення зобовязань по таким векселям було проведено підприємством у спосіб, передбачений ст.606 Цивільного кодексу України, а саме поєднанням боржника та кредитора в одній особі, проте без подальшого їх погашення після зворотного викупу.

З огляду на що, обґрунтовуючи неправомірність формування платником податку складу валових витрат контролюючий орган посилається на той факт, що державну реєстрацію контрагентів позивача ТОВ «Контекст-Дефакто» та ТОВ «Квартет Груп», було припинено, а кредиторська заборгованість підприємства перед ними залишилась непогашеною на момент їх припинення як юридичних осіб. Тому товари, розрахунок за які було проведено векселями, є такими, що отримані на безоплатній основі, а їх вартість є безповоротною фінансовою допомогою підприємству. Тому, на думку скаржника, платником податків, в порушення норм Закону України «Про оподаткування підприємств», безпідставно не віднесено до складу валових доходів як безповоротну фінансову допомогу вартість товарів, отриманих від зазначених контрагентів, у тій частині, в якій розрахунки проведено векселями.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо неправомірності визначення відповідачем позивачу зазначених податкових зобовязань з податку на прибуток зважаючи на таке.

Судовими інстанціями встановлено, що позивачем було укладено договори купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей з ТОВ «Контекст-Дефакто»та ТОВ «Квартет Груп»на загальну суму 60.128.174,69 грн. та 31.752.018,64 грн. відповідно. Факт поставки вказаних товарів позивачу підтверджено належними первинними документами, а саме податковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи, та відповідачем не заперечується. Отже питання щодо безтоварності проведених підприємством господарських операцій податковим органом не ставиться.

Розрахунки за отримані товарно-матеріальні цінності позивачем здійснено частково шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів постачальникам, частково у вексельній формі, що підтверджено накладними, банківськими виписками, векселями та актами їх прийому-передачі.

Правомірність віднесення до складу валових витрат суми коштів, сплачених за придбання товарів у безготівковій формі, податковим органом не заперечується.

Відносно доводів відповідача, що неправомірним є віднесення позивачем до складу валових витрат вартості товарів, розрахунки за які проведено у вексельній формі, суд касаційної інстанції вважає аргументованим їх відхилення судами попередніх інстанцій.

Так, ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»від 05.04.2001 р. №2374-III (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобовязання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобовязання щодо платежу за векселем. Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Порядок оподаткування операцій з цінними паперами визначено пп.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», останньою частиною якого встановлено, що норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку. Тобто, чинне законодавство не містить вимоги щодо відображення у податковому обліку операцій зі зворотного викупу векселів. Отже невідображення позивачем у податкову обліку операцій зі зворотного викупу векселів не призвело до порушення податкового законодавства та до заниження податкових зобовязань з податку на прибуток.

Припинення безумовних грошових зобовязань по виданих позивачем на користь контрагентів векселям шляхом обєднання в одній особі боржника і кредитора, наявність напису «Погашений»на таких векселях та їх відповідність нормам Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, на момент проведення перевірки податковим органом, встановлено попередніми судовими інстанціями та підтверджується матеріалами справи.

Посилання відповідача на те, що на момент проведення перевірки написи «Погашений»на емітованих позивачем векселях були відсутні, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки такі твердження спростовано проведеною судово-економічною експертизою, а також відсутністю таких даних у акті перевірки.

Відповідно до п.5.1 ст.5 цього ж Закону, валовими витратами виробництва та обігу визначено суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 зазначеної статті передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 5.8 цієї статті.

Правовий аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави погодитись з доводами судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що позивачем правомірно включено вартість придбаних у контрагентів товарів, розрахунок за які проведено у вексельній формі, до складу валових витрат.

Оскільки, донарахування контролюючим органом податкових зобовязань за основним платежем правильно визнано судами необґрунтованим, відповідно скасування податкових повідомлень-рішень у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-III (з наступними змінами та доповненнями), також є аргументованим.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.04.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2010 р. у справі №2-а-3917/08/0170 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.04.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2010 р. у справі №2-а-3917/08/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Рибченко А.О.