Постанова № 13320303, 16.12.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2010 р. м. КиївК-9776/08

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Нечитайло О.М., Острович С.Е., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області (далі ДПІ)

на постанову господарського суду Львівської області від 10.07.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008

у справі № 5/846-13/138А

за позовом науково-виробничого закритого акціонерного товариства «Плесо»(далі ЗАТ «Плесо»)

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Львівської області від 10.07.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008, позов задоволено повністю; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 05.02.2007 № 0000212301/0 в частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 9066 грн. за основним платежем та 4533 грн. за штрафними санкціями, від 05.02.2007 №0000222301/0 в частині зобовязання позивача сплатити податкове зобовязання з ПДВ у сумі 13183 грн. за основним платежем та 6591грн. за штрафними санкціями, а також рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 05.02.2007 №0000312308/0 у повному обсязі.

У прийнятті вказаних рішень попередні судові інстанції виходили з неправильної кваліфікації податковим органом суми відсотків, сплачених поручителем позивача перед кредитором останнього за одержаний ЗАТ «Плесо» кредит, як поворотну фінансову допомогу, позаяк вказані кошти не надавалися безпосередньо позивачу, що, в свою чергу, виключає і правильність висновку ДПІ про перевищення позивачем законодавчо установленого ліміту обмеження граничної суми готівкових розрахунків під час сплати поручителем цих відсотків. До того ж, за висновком судів, списані позивачем пиломатеріали фактично було використано підприємством у власній господарській діяльності, а тому ДПІ необґрунтовано виключило їх балансову вартість зі складу валових витрат підприємства, при цьому нарахувавши податкове зобовязання з ПДВ із застосуванням звичайної ціни продажу.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що:

сплачені поручителем за позивача відсотки за користування кредитом є поворотною фінансовою допомогою у розумінні підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка має включатися до валового доходу платника в порядку підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 цього ж Закону;

списані позивачем матеріали у звязку з втратою ними споживчої якості не можна вважатися використанням цих матеріалів у господарській діяльності, так само як і матеріали, що були використані для ремонту приміщення після його продажу;

проведення ЗАТ «Плесо»протягом одного робочого дня готівкових розрахунків на суму, що перевищує встановлений ліміт залишку готівки, є порушенням пункту 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що:

- за договором поруки від 25.10.2005, укладеним акціонерним товариством «Український інноваційний банк»(кредитор) та громадянином ОСОБА_1 (поручитель), останній зобовязався солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання ЗАТ «Плесо»зобовязань зі сплати відсотків за користування одержаних останнім кредитами;

- на виконання своїх договірних зобовязань у IV кварталі 2005 року ОСОБА_1. сплатив на користь акціонерного товариства «Український інноваційний банк»відсотки у загальній сумі 36265,55 грн.;

- за актом від 30.09.2009 ЗАТ «Плесо»було списано пиломатеріали та заготовки на господарські потреби, ремонт та відновлювальні роботи на загальну суму 65916,93 грн.; вказані матеріали було частково використано для ремонту приміщення по вул. С. Ставок, 4, яке було продано ОСОБА_1. за договором купівлі-продажу від 07.04.2006, тоді як частина цих матеріалів була списана з причин втрати ними споживчої якості;

- ДПІ було проведено виїзну планову перевірку ЗАТ «Плесо»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 30.09.2006, оформлену актом від 24.01.2007 №34/23-1/19175512;

- в ході цієї перевірки було виявлено:

факт невключення позивачем до валового доходу підприємства суми поворотної фінансової допомоги відсотків, сплачених ОСОБА_1. за договором поруки, а також невиключення зі складу валових витрат позивача вартості списаних пиломатеріалів, що стало підставою для нарахування ЗАТ «Плесо»податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 9066 грн. за основним платежем та 4533 грн. за штрафними санкціями згідно з податковим повідомленням-рішенням від 05.02.2007 № 0000212301/0;

невключення позивачем до бази оподаткування ПДВ вартості списаних товарно-матеріальних цінностей, що призвело до нарахування ЗАТ «Плесо»податкових зобовязань з ПДВ у сумі 13183 грн. за основним платежем та 6591грн. за штрафними санкціями за податковим повідомленням-рішенням від 05.02.2007 № 0000222301/0;

перевищення установленого ліміту залишки готівки у касі внаслідок сплати готівковими коштами відсотків за користування кредитами через ОСОБА_1. (поручителя з названим договором поруки), у звязку з чим позивачеві нараховано штраф у сумі 19544,40 грн. за рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 05.02.2007 №0000312308/0.

У розгляді цієї справи попередніми судовими інстанціями було невірно визначено правову природу договору поруки від 25.10.2005, позаяк в даному разі вид договору має визначатися на підставі аналізу його змісту.

Так, в силу вимог пункту 7 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»надання гарантій та поручительств є фінансовою послугою.

При цьому згідно з частиною першою статті 5 цього ж Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності).

Водночас у пункті 5 статті 1 названого Закону надано визначення фінансових послуг як операцій з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Таким чином, оскільки спірний договір «поруки»не передбачає одержання прибутку поручителем та з урахуванням того, що громадянин ОСОБА_1. взагалі не належить до кола субєктів надання фінансових послуг, то вказаний договір не можна вважати договором поруки.

Відповідно ж до підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Всупереч висновку попередніх судових інстанцій у справі, наведеною нормою не передбачено обовязковості передання платникові коштів безпосередньо, а відтак і вчинений на користь третіх осіб платіж замість платника може вважатися поворотною фінансовою допомогою за умови наявності у такого платежу інших ознак останньої, як-от поворотності, строковості, безоплатності надання.

За таких обставин податковим органом було правомірно кваліфіковано суму відсотків, сплачених ОСОБА_1. кредиторові позивача, як поворотну фінансову допомогу, яка в силу вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»включається до валового доходу платника.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Задовольняючи даний позов, суди не звернули увагу на те, що фактично списані позивачем товарно-матеріальні цінності не було використано у господарській діяльності позивача внаслідок їх псування. Використання ж спірних пиломатеріалів для ремонту приміщення, яке вже було відчужено позивачем, також не можна вважати використанням у межах господарської діяльності платника. Таким чином, висновок податкового органу про необхідність виключення зі складу валових витрат позивача вартості списаних матеріалів слід визнати обґрунтованим.

Наведене мотивує і правильність здійсненого донарахування податкового зобовязання з ПДВ в оспорюванійсумі.

Адже за змістом абзаців першого, третього підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Водночас не можна погодитися з твердженням ДПІ щодо порушення позивачем пункту 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637.

Адже, як вірно зазначили судові інстанції, ЗАТ «Плесо»не було учасником операції щодо сплати ОСОБА_1. готівкових коштів на користь кредиторів позивача, що виключає можливість порушення позивачем вимог чинного законодавства під час цієї операції.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково скасувати ухвалені у справі рішення, відмовивши в задоволенні позову у відповідній частині.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Львівської області від 10.07.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008 у справі № 5/846-13/138А скасувати в частині задоволення позову щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 05.02.2007 № 0000212301/0 в частині визначення науково-виробничому закритому акціонерному товариству «Плесо» податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 9066 грн. за основним платежем та 4533 грн. за штрафними санкціями та податкового повідомлення-рішення від 05.02.2007 №0000222301/0 в частині донарахування податкового зобовязання з ПДВ у сумі 13183 грн. за основним платежем та 6591грн. за штрафними санкціями.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову господарського суду Львівської області від 10.07.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008 у справі № 5/846-13/138А залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак О.М. Нечитайло С.Е. Острович Є.А. Усенко