Ухвала суду № 13320290, 30.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" листопада 2010 р.                               м. Київ                                        К-32108/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В.(головуючого),

Голубєвої К.Г., Костенка М.І.,РибченкаА.О., Федорова М.О.,

при секретарі судового засідання ТитенкоМ.П.,

за участю представників:

позивача Звізди С.М., Лобуцького В.П.,

відповідача Виндюк І.Г.,

Генеральної прокуратури України Турлової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Трансфорвардінг Лімітед АГ»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 року по справі №16/135 (2-а-7296/08)

за позовом Закритого акціонерного товариства «Трансфорвардінг Лімітед АГ»

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

про           визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Трансфорвардінг Лімітед АГ»(далі –позивач, ЗАТ «Трансфорвардінг Лімітед АГ») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва (далі –відповідач, орган податкової служби) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000232303/1 від 23.05.2005 року, яким визначено зобов’язання з податку на прибуток у сумі 288760 грн. та №0000222303/1 від 23.05.2005 року, яким позивачу донараховано зобов’язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 3507277 грн.

На обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що правомірно застосував нульову ставку з податку на додану вартість за операціями з надання транспортно-експедиційних послуг, призначених для споживання за межами митної території України. Крім того, позивач вказував на надання ним уточнених розрахунків зобов’язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість, не взятих до уваги відповідачем.

Справа розглядалася неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 року по справі №16/135 (2-а-7296/08) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва була проведена комплексна документальна перевірка ЗАТ «Трансфорвардінг Лімітед АГ» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 23.07.1999 року по 01.10.2004 року.

За результатами якої складено Акт № 19/23-0311/30405199 від 15.03.2005 року.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.05.2005 року № 0000222303/1, яким позивачу визначено податкове зобов’язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 3 507277 грн., було прийнято у зв’язку з тим, що позивач надає транспортно-експедиційні послуги, а не послуги з перевезення і не має права на підставі вимог підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 03.04.1997 № 168/97- ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон № 168/97) застосовувати нульову ставку.

Судами встановлено, що позивач із власниками вантажу уклав договори на виконання транспортно-експедиційного обслуговування та договори доручення, серед контрагентів за якими були резиденти та нерезиденти України.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п.п. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону № 168/97 податок на додану вартість за нульовою ставкою обчислюється з операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України, а саме від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці), від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону України, між пунктами поза межами митного кордону України.

Проаналізувавши зазначену норму, суди дійшли висновку, що право на застосування пільгової нульової ставки податку на додану вартість на цій підставі має платник податку, що безпосередньо надає транспортні послуги з перевезення.

Вказуючи на те, що за договором транспортного експедирування послуги з перевезення вантажу не надаються, суди зробили висновок про те, що позивач як підприємство, що надає експедиторські послуги, не може посилатися на п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону № 168/97, як на підставу застосування пільгової нульової ставки.

Крім того, суди зазначили, що твердження позивача про те, що надання послуг останнім, згідно укладених договорів, зводилося лише до організації перевезень вантажів є необгрунтованим, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження віднесення вартості експедиторських послуг згідно з нормами митного законодавства до митної вартості товарів-вантажів.

Щодо термінів проведення перевірки суди зазначили наступне.

Позивач вказував на те, що перевірка відповідачем розпочата в листопаді 2004 року. Однак, суди дане твердження визнали таким, що не відповідає дійсним обставинам справи оскільки, згідно Акту перевірки вбачається, що перевірка розпочалась 01.10.2004 року, про що зроблено запис про початок перевірки на посвідченні від 01.10.2004 року № 3066/23-03 головним бухгалтером ЗАТ «Трансфорвардінг Лімітед АГ».

Суди зазначили, що позивачем 28.10.2004 року подавались до ДПІ уточнюючі розрахунки № 221267 та № 221269 за результатами самостійного виявлення факту заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток і податку на додану вартість, що суперечить вимогам п. 17.2 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі –Закон №2181), яким встановлено, що подання уточнюючих розрахунків можливе до початку проведення перевірки, а не під час її проведення.

З огляду на зазначене, судами зроблено висновок те, що визначення позивачу зобов'язання з податку на прибуток у сумі 288760 грн. є правомірним.

Проте, суд касаційної інстанції не може у повній мірі погодитись зі вказаними висновками судів попередніх інстанцій з урахуванням наступного.

Підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97 визначено, що при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить нуль відсотків до бази оподаткування, зокрема за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України.

Згідно статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 1 Закону України від 01.07.2004 року № 1955-ІV «Про транспортно-експедиторську діяльність»визначено, що:

транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Таким чином, чинне законодавство визначає можливість надання за цивільно-правовими договорами як послуг з перевезення, так і надання транспортно-експедиторських послуг, і які разом і складають сукупність транспортних послуг.

Отже, підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97 не визначено, що за нульовою ставкою оподатковуються саме послуги з перевезення, а зазначено, що за даною ставкою оподатковуються саме транспортні послуги, до яких входять як послуги з перевезення так і транспортно-експедиторські послуги, які надавались позивачем в межах укладених договорів на виконання транспортно-експедиційного обслуговування та договорів – доручень з вантажовласниками на здійснення організації перевезення вантажів за митну територію України.

Визначальним фактором при оподаткуванні податком на додану вартість за нульовою ставкою з саме транспортних послуг є місце споживання зазначених транспортних послуг, яке у даному випадку знаходилось за межами митної території України, що підтверджується наявними у справі цивільно-правовими договорами.

Підпунктом 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно. А заявником, в свою чергу, договори на виконання транспортно-експедиційного обслуговування та договори –доручення з вантажовласниками на здійснення організації перевезення вантажів та митну територію України, які укладались заявником, не передбачали переходу права власності на відповідні грошові кошти, оскільки зазначені кошти спрямовувались заявником на розрахунки з перевізниками.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

          Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати вище зазначене.

          Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Трансфорвардінг Лімітед АГ»задовольнити частково.

          Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 року по справі №16/135 (2-а-7296/08) скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                            О.В.Карась

Судді                                                                                Г.К. Голубєва

М.І. Костенко

А.О.Рибченко

М.О. Федоров