Ухвала суду № 13319515, 30.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" листопада 2010 р. м. КиївК-22760/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Костенко М.І.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судових засідань: Міненко О.М.

розглянувши касаційну скаргу Асоціації малих та спільних підприємств у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю “ДА-ЛВ”

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2007р.

та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.09.2007р.

по справі № 2-а-483/07 (№ 22-а-3859/07)

за позовом Асоціації малих та спільних підприємств у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю “ДА-ЛВ”

до: 1) Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку,

2) Комісії з припинення діяльності Регіонального управління Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації в Донецькій області,

3) Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації в Донецькій області

про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Асоціація малих та спільних підприємств у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю “ДА-ЛВ” звернулась до суду про визнання протиправною відмови СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку у погашенні податкового векселя без сплати акцизного збору; визнання відмови Комісії з припинення діяльності Регіонального управління Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів ДПА України в Донецькій області у продажі марок акцизного збору без довідки про сплату акцизного збору за формою довідки, затвердженої ДПА України, і без подачі платіжного документу з відміткою установи банку, що підтверджує сплату акцизного збору, протиправною; зобовязання СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку здійснювати погашення емітованих позивачем податкових векселів без сплати акцизного збору; зобовязання РУ Департаменту САТ ДПА України в Донецькій області продавати позивачу марки акцизного збору без довідки про сплату акцизного збору за формою, затвердженою ДПА, і без подачі платіжного документу з відміткою установи банку, що підтверджує сплату акцизного збору.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.09.2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2007 року по даній справі в задоволенні позову відмовлено, з огляду на безпідставність заявлених вимог.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст. ст. 41, 60 Закону України “Про господарські товариства”, ст. 126, ч. 2 ст. 397 Господарського кодексу України та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є юридичною особою, включений до ЄДРПОУ за номером 23182148, за своєю організаційно-правовою формою є товариством з обмеженою відповідальністю. Згідно зі статутом та протоколом загальних зборів учасників від 13.03.2007р. засновниками (учасниками) позивача є громадянин ОСОБА_1 та СП “Тайстра”.

Позивач посилався на те, що він звільнений від обовязку сплати акцизного збору в силу державних гарантій захисту іноземних інвестицій від зміни законодавства, які передбачені ст. 9 Закону України “Про іноземні інвестиції”, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19.01.2004р. та ухвали цього ж суду від 23.01.2004р., так як позивач в силу своїх установчих документів (статуту) та з врахуванням ст. 63 та 126 ГК України є дочірнім підприємством Українсько-польського спільного підприємства ТОВ “Тайстра”, з огляду на те, що розмір частки спільного підприємства “Тайстра” у його статутному фонді (з 16 березня 2007 року) складає 70 відсотків.

Згідно ухвали Автозаводського районного суду м. Кременчука від 23.01.2004р. термін дії державних гарантій встановлено до 08.01.2004р. та розяснено, що державні гарантії розповсюджуються на дочірні підприємства УПСП ТОВ “Тайстра”.

Відповідно до ч. 8 ст. 63 ГК України у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

Згідно ч. 4 ст. 126 цього Кодексу про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.

Однак, як зазначено судами, статус позивача, як дочірнього підприємства не підтверджений.

Також слід зазначити, що Закон України “Про іноземні інвестиції”, стаття 9 якого передбачає, що у разі, коли наступне спеціалізоване законодавство України про іноземні інвестиції змінює умови захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі, до іноземних інвестицій протягом десяти років на вимогу іноземного інвестора застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій, втратив чинність 25.04.1994р., а потім 25.02.2000р. був скасований. Тому, посилання позивача на вказаний закон є безпідставними.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження” спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України..

Згідно ст. 19 Закону України “Про інвестиційну діяльність” захист інвестицій це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності обєктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій.

Державні гарантії захисту інвестицій - це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Отже, поняття “державні гарантії захисту інвестицій” не поширюється на питання фінансово-господарської діяльності інвестора, сплату податків та обовязкових платежів, яким є акцизний збір.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 5 Закону України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження” та ч. 1 ст. 19 Закону України “Про інвестиційну діяльність” (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) від 29.01.2002р., справа № 1- 17/2002, встановлено, що положення ст. 9 Закону України “Про іноземні інвестиції”, ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” та п. 8 Постанови Верховної Ради України “Про порядок введення в дію Закону України “Про режим іноземного інвестування”, згідно з якими на вимогу іноземного інвестора застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій, та які скасовані Законом України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, можуть застосовуватися лише у межах, передбачених ст. 3 цього Закону та ст. 19 Закону України “Про інвестиційну діяльність”. Тобто спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Цим рішенням Конституційний суд України встановив, що з дня набуття чинності ч. 1 ст. 5 Закону України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження” спеціальне законодавство та державні гарантії захисту іноземних інвестицій, які діяли на момент реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства, застосовуються у межах, передбачених ст. 3 цього Закону та ст. 19 Закону України “Про інвестиційну діяльність”. Положення ч. 1 ст. 5 Закону України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження” у взаємозвязку з іншими положеннями цього Закону є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обовязкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.

Рішення Конституційного Суду України є обовязковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 117 ГК України іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

Як вказано судами, доказів того, що СП “Тайстра” створене виключно іноземцями або іноземними юридичними особами, позивачем не надано.

Згідно ст. 50 Закону України “Про господарські товариства” товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Таким чином, суди дійшли правомірного висновку, що позивач не є дочірнім підприємством СП “Тайстра” та не має ніяких державних гарантій захисту іноземних інвестицій, внаслідок чого відсутні будь-які підстави звільнення його від обовязку сплати акцизного збору з виробництва алкогольних напоїв.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Асоціації малих та спільних підприємств у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю “ДА-ЛВ” залишити без задоволення, а ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2007р. та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.09.2007р. по справі № 2-а-483/07 (№ 22-а-3859/07) - без змін.

Справу № 2-а-483/07 (№ 22-а-3859/07) повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписКостенко М.І.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О. Ухвала складена у повному обсязі 03.12.2010р.