Ухвала суду № 13318957, 17.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2010 р. м. КиївК-16007/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Бим М.Є.

Васильченко Н.В.

Гордійчук М.П.

Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року

у справі № 2-31/9921-2006А

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Победа»

доДержавної податкової інспекції в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим

про часткове скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2006 року Відкрите акціонерне товариство «Победа»звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим про часткове скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року, позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2004 року №0002932301/0 в частині донарахування податкового зобовязання ВАТ «Победа»з податку на додану вартість в сумі 26111 грн. 68 коп. та в частині застосування штрафної санкції у сумі 20055 грн. 44 коп. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим від 12 травня 2005 року № 0002932301/3 про донарахування ВАТ «Победа»податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 26111 грн. 68 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим оскаржила його в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права, у звязку з чим просив його скасувати.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства , за результатами якої складено Акт від 03 грудня 2004 року № 453/2301/00413073 (далі - Акт).

Перевіркою встановлено порушення приписів пункту 4.9 статті 4, підпункту 7.2.4 пункту 7.2 та підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7, пункту 11.29 статті 11 Закону України № 168/97 від 03 квітня 1997 року «Про податок на додану вартість»(далі Закон України № 168/97 від 03 квітня 1997 року), в результаті чого донараховано податок на додану вартість за 2003 рік у сумі 17462 грн. 01 коп. та застосовано штрафні санкції у вигляді стягнення до Державного бюджету використаних не за цільовим призначенням акумульованих засобів податку на додану вартість.

На підставі Акта Державною податковою інспекцією в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим було прийнято податкове повідомлення рішення від 06 грудня 2004 року № 0002932301/0, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 50152 грн. 46 коп., у тому числі 17462 грн. 01 коп. основного платежу та 32690 грн. 45 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, із загальної суми податкового зобовязання, визначеного спірним податковим повідомленням-рішенням, позивачем оспорюється 26111 грн. 68 коп., з якої 17407 грн. 79 коп. донарахованого податку на додану вартість з операції щодо списання багаторічних насаджень та 8703 грн. 90 коп. штрафних санкцій, 54 грн. 22 коп. донарахованого податку щодо взаємовідносин з фірмою «Ода», а також 20055 грн. 44 коп. штрафних санкцій, застосованих за використання коштів зі спецрахунку з податку на додану вартість за нецільовим призначенням.

Позивач скористався своїм правом на оскарження податкового повідомлення-рішення № 0002932301/0 від 06 грудня 2004 року в адміністративному порядку. При цьому позивач оскаржив дане рішення лише в частині донарахування йому податку з операції щодо списання багаторічних насаджень в сумі 17407 грн. 79 коп. та штрафних санкцій в сумі 8703 грн. 89 коп.

За наслідками адміністративного оскарження відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0002932301/3 від 12 травня 2005 року на суму 26111 грн. 68 коп., яке є також предметом спору за даним позовом.

Що стосується донарахування податкового зобовязання з операції щодо списання основних фондів за самостійним рішенням платника податків, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4.9 статті 4 Закону України № 168/97 від 03 квітня 1997 року якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як продаж таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такого продажу, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за власним рішенням ліквідував основні фонди (багаторічних насаджень). Підставою для прийняття такого рішення стали висновки комісії Відкритого акціонерного товариства «Победа»за результатами огляду садів, відображені в Актах про списання багаторічних насаджень від 03 грудня 2003 року, якими встановлено, що ці основні фонди не можуть використовуватися у майбутньому за первісним призначенням. У звязку з чим позивач у 2003 році операції з ліквідації основних фондів (багаторічних насаджень) не включив до бази оподаткування відповідно до пункту 4.9 статті 4 Закону України № 168/97 від 03 квітня 1997 року.

На думку колегії суддів суду касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій, встановивши на підставі письмових доказів та пояснень сторін, що знищення основних фондів здійснено позивачем через неможливість їх використання за первісним призначенням у майбутньому, дійшли правильного висновку, що в даному випадку слід засовувати приписи абзацу другого пункту 4.9 статті 4 Закону України № 168/97 від 03 квітня 1997 року, яким операцію з ліквідації основних фондів звільнено від оподаткування податком на додану вартість.

Обґрунтованість такого твердження підтверджується також даними Висновку № 56 від 21 березня 2007 року судово-бухгалтерської експертизи, який міститься в матеріалах справи № 2-31/9921-2006А.

Що стосується нецільового використання коштів зі спецрахунку з податку на додану вартість, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з даними Акта відповідачем встановлено неправомірне використання пільг з податку на додану вартість відповідно до приписів пунктів 11.21 та 11.29 статті 11 Закону України № 168/97 від 03 квітня 1997 року в сумі 20055 грн. 44 коп., а саме використання коштів не за цільовим призначенням зі спеціального рахунку по рослинництву.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач використав у 2003 році зараховані на спеціальний рахунок суми податку на додану вартість на оплату виконаних ремонтних робіт, консультаційних послуг та послуг звязку.

Відповідно до пункту 11.29 Закону України № 168/97 від 03 квітня 1997 року до 1 січня 2004 року зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Згідно з пунктом 5 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 кошти, перераховані сільськогосподарськими товаровиробниками на окремий рахунок, використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання кошти стягуються до державного бюджету в безспірному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оплачені за рахунок акумульованих коштів (податку на додану вартість) ремонтні роботи, консультаційні послуги та послуги звязку були необхідні для підтримання роботи цеху по переробці рослинної продукції позивача, що також підтверджується даними Висновку № 56 від 21 березня 2007 року судово-бухгалтерської експертизи.

А відтак, колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи встановлений судами першої та апеляційної інстанцій факт використання суми акумульованих коштів (податку на додану вартість) на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення у вигляді ремонтних робіт, консультаційних послуг та послуг звязку, необхідних для підтримання роботи цеху по переробці рослинної продукції, дійшла висновку щодо необґрунтованості тверджень податкового органу про нецільове використання позивачем коштів зі спеціального рахунку по рослинництву у 2003 році.

Відповідно до приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України виключно з підстав і в порядку, визначеними ст.ст. 237 239 Кодексу адміністративного судочинства України.