Ухвала суду № 13318961, 17.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2010 р. м. КиївК-38532/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Бим М.Є.

Васильченко Н.В.

Гордійчук М.П.

Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції Волинської області на постанову Господарського суду Волинської області від 17 березня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року

у справі № 2/13-2а

за позовом Державного підприємства «Волиньвугілля»

до Нововолинської міжрайонної державної податкової інспекції

провизнання частково недійсним податкового повідомленнярішення,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2006 року Державне підприємство «Волиньвугілля»звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Нововолинської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання частково недійсним податкового повідомленнярішення.

Постановою Господарського суду Волинської області від 17 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Нововолинської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000022400/3-835/24 від 04 жовтня 2005 року в частині застосування штрафної санкції в сумі 17917 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Нововолинська обєднана державна податкова інспекція Волинської області оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, у звязку з чим просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за результатами якої складено Акт № 39/23-01/32365965 від 12 травня 2005 року (далі - Акт).

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем приписів підпункту «б»підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України № 2181-III від 21 грудня 2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон України № 2181-III від 21 грудня 2000 року), що виразилося у відчуженні активів без згоди податкового органу на загальну суму 183447 грн. 80 коп.

На підставі Акта прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022400/3-835/24 від 04 жовтня 2005 року, яким зобовязано позивача сплатити штраф у розмірі суми відчуження, визначеної за звичайними цінами, що складає 183447 грн. 80 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем оскаржується вищезгадане податкове повідомлення-рішення в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 17917 грн. за проведення фінансово-господарських операцій ВСП «Шахта №5»Державного підприємства «Волиньвугілля»з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта-А»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод художнього литва».

Відповідно до даних Акта перевіркою встановлено, що в рахунок оплати за реалізований металобрухт ВСП «Шахта №5»Державного підприємства «Волиньвугілля»отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-А»на суму 6661 грн. та Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод художнього литва»на суму 11256 грн. кисень газ зріджений, газ пропан, електроди та послуги (відливка кронштейна, обушка, капітальний ремонт насоса та інші), що свідчить про бартерний характер розрахунків. Крім того, відповідач зазначив, що позивач є боржником по платежах до бюджету, а отже його майно і майнові права згідно пункту 8.2 статті 8 Закону України № 2181-III від 21 грудня 2000 року, перебувають у податковій заставі. А відтак, податковий орган дійшов висновку, що оскільки, зазначені бартерні операції не було, згідно приписів підпункту «а» підпункту 8.6.1 пункту 8.6 ст. 8 названого Закону України № 2181-III від 21 грудня 2000 року, узгоджено позивачем з податковим органом, то до нього слід застосувати штрафні санкції передбачені підпунктом 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181-III від 21 грудня 2000 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки з Розширеного витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та довідок Нововолинської міжрайонної державної податкової інспекції №1901/1304 та № 19-01/1305 від 24 лютого 2006 року) вбачається, що на час розгляду справи в судах та в період здійснення господарських операцій майно та майнові права підприємства перебували в податковій заставі, але, в таблицях Акта та в самому Акті не відображено назви документів, на підставі яких проводилися операції та відпущення товару, то підстав для застосування штрафних санкцій немає.

Проте, колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій з наступних підстав.

У статті 8 Закону України № 2181-III від 21 грудня 2000 року викладено загальні положення про податкову заставу, зокрема, про її зміст, час виникнення відповідного права і межі її застосування.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято 04 жовтня 2005 року. А 24 березня 2005 року Рішенням Конституційного Суду України N 2-рп/2005 було визнано неконституційним підпункт 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України № 2181-III від 21 грудня 2000 року в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без урахування суми його податкового боргу.

Колегія суддів вважає, що з огляду на загальні принципи права та конституційні вимоги розмірності і справедливості розмір податкової застави не може суттєво перевищувати розмір податкового боргу, враховуючи загальні принципи права та названі конституційні вимоги.

Саме з таких засад виходив Конституційний Суд України, постановляючи згадане рішення. При цьому він зазначив, що поширення на будь-які види активів платника податків права податкової застави, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.

Податковий орган повинен був урахувати зазначене рішення Конституційного Суду України при вирішенні питання про застосування штрафних санкцій за відчуження активів позивачем.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не з'ясували наявність підстав для поширення податкової застави на всі активи позивача, її зміст, дату виникнення відповідного права і межі його застосування.

Окрім цього, суди не дали правової оцінки дотримання відповідачем положень законів щодо форми акта ненормативного характеру, яким накладені штрафні санкції (штраф) за відчуження активів, що перебували у податковій заставі.

Податкове повідомлення-рішення є письмовим повідомлення контролюючих та податкових органів про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання та погасити суму податкового боргу. Ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обов'язків по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених у статтях 14 та 15 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», у випадках, передбачених підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України № 2181-III від 21 грудня 2000 року, вичерпний перелік яких не може бути розширено за ініціативи податкового органу, хоча їх сплата (стягнення) пунктом 17.3 статті 17 згаданого Закону прирівняна до сплати податків.

Також, судам попередніх інстанцій не було надано належної і однозначної правової оцінки господарським операціям між ВСП «Шахта №5»Державним підприємством «Волиньвугілля»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта-А»і Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод художнього литва», а саме, чи являються дані операції бартерними, та чи підлягали вони письмовому узгодженню з податковим органом.

Згідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до приписів частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Господарського суду Волинської області від 17 березня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У X В А Л И В :

Касаційну скаргу Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції Волинської області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Волинської області від 17 березня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Волинського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 2391 КАС України.