Ухвала суду № 13318951, 17.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2010 р. м. КиївК-1156/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Бим М.Є.

Васильченко Н.В.

Гордійчук М.П.

Чалого С.Я.

при секретарі: Савченко А.В.

за участю представників:

позивача: Омельченка А.В.

відповідача:не явка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сарненському районі на постанову Господарського суду Рівненської області від 11 травня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2006 року

у справі № 10/92

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Сарнинафтопродукт»

до Державної податкової інспекції у Сарненському районі

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2006 року Відкрите акціонерне товариство «Сарнинафтопродукт»звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державної податкової інспекції у Сарненському районі про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 11 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2006 року, позовні вимоги задоволено повністю. Податкове повідомлення-рішення, яке виніс податковий орган Сарненська міжрайонна державна податкова інспекція 13 лютого 2006 року за №0002472340/1 визнано недійсним у повному обсязі з моменту його прийняття. Податкове повідомлення-рішення, яке виніс податковий орган Сарненська міжрайонна державна податкова інспекція 13 лютого 2006 року за №0002482340/1 визнано недійсним у повному обсязі з моменту його прийняття.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Сарненському районі оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, у звязку з чим просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Сарненською міжрайонною державною податковою інспекцією Рівненської області було проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства , за результатами якої складено акт від 27 грудня 2005 року № 88/23/22558903 (далі - Акт).

Перевіркою встановлено порушення приписів підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року), що виразилося у заниженні податку на прибуток в І кв. 2005 року у сумі 29330 грн. та пункту 4.1 статті 4 Закону України № 168/97 від 03 квітня 1997 року «Про податок на додану вартість»(далі Закон України № 168/97 від 03 квітня 1997 року), а саме заниження податку на додану вартість в березні 2005 року на суму 29860 грн. 40 коп.

На підставі Акта Сарненською міжрайонною державною податковою інспекцією Рівненської області було прийнято податкові повідомлення рішення від 13 лютого 2006 року № 0002472340/1, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 41062 грн., з якої 29330 грн. основного платежу та 11732 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 0002482340/1, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 44790 грн., з якої 29860 грн. основного платежу та 14930 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у жовтні 2004 року позивачем було завершено реконструкцію АЗС № 26. Згідно даних бухгалтерського обліку позивача, сума понесених витрат на зазначену реконструкції склала 634534 грн. 58 коп., проте на валові витрати у 2004 році віднесена не була. Станом на 01 січня 2005 року балансова вартість АЗС № 26 становила 815820 грн. 08 коп. (залишкова вартість в сумі 181285 грн. та вартість витрат на проведену реконструкцію (поліпшення) в сумі 634535 грн.).

Крім того, судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 22 березня 2005 року позивачем було продано вищезгадану АЗС. Право на включення частини суми реконструкції в розмірі 10 % від балансової вартості обєкту до валових витрат товариство у І кварталі 2005 року не використовувало. В бухгалтерському обліку і в декларації про прибуток продаж АЗС № 26 в І кварталі 2005 року відображено в доходній частині на суму 815820 грн. (без податку на додану вартість).

Також, як вбачається з матеріалів справи, в бухгалтерському обліку та в декларації з податку на прибуток при продажу АЗС № 26 в першому кварталі 2005 року підприємство відобразило в доходній частині вартість продажу на суму 815820 грн. (без податку на додану вартість), а у витратній частині балансову (залишкову) вартість АЗС за станом на 01 січня 2005 року у такій же сумі 815 820 грн., що підтверджується даними наявних у справі копіій бухгалтерських документів та договору купівлі-продажу від 22 березня 2005 року.

Водночас в Акті вказано, що залишкова вартість АЗС станом на 01 січня 2005 року складає 181285 грн. Крім того, відповідач зазначив, що 815820 грн. 08 коп. це сума фактично віднесених підприємством витрат на поліпшення АЗС №26, тоді як фактичні витрати на реконструкцію (поліпшення) склали 634535 грн. Більше того, згідно даних Акта новостворена залишкова вартість АЗС № 26 становить 978977 грн.

Проте, такий висновок не відповідає фактичним обставинам, даним бухгалтерського обліку та не підтверджений первинними документами. При цьому в акті перевірки наведені цифрові показники, які суперечать один одному та зроблені субєктивні припущення, які не відповідають ні фактичному змісту проведених господарських операцій, ні вимогам закону.

Відповідно до статті 9 Закону України № 996-XIV від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до пункту 1.7 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 вересня 2005 року №327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2005 року за №925/11205 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються субєктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку субєкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи У податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, відображена в Акті та в запереченнях відповідача на адміністративний позов сума залишкової вартості АЗС № 26 не є однаковою. Так згідно даних Акта залишкова вартість АЗС станом на 01 січня 2005 року становить 181285 грн., а новостворена його залишкова вартість - 978971 грн., тоді як відповідно до заперечень 815820 грн. Така розбіжність у твердженнях відповідача свідчить про неналежне дослідження ним первинних документів товариства, яке унеможливлює прийняття обґрунтованого висновку щодо наявності фактів порушення податкового законодавства, а тим більше для донарахування податкових зобовязань.

А відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що невідповідність проведених працівниками податкового органу розрахунків в частині правомірності віднесення до валових витрат, здійснених поліпшень і реконструкції АЗС №26 не надає їм права стверджувати, що позивачем допущено порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сарненському районі залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Рівненської області від 11 травня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 2391 КАС України.