Постанова № 13315488, 01.12.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004, м.Харків, вул. Мар'їнська,18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

01.12.2010 р. №2а-12327/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бартош Н.С.,

при секретарі судового засідання - Островській М.О.,

за участю представників: позивача ОСОБА_1, відповідача Караульної Ю.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2010 року №0005161702/0, та розподілити судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що відповідачем, Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова проведено невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань визначення ПДВ за період з 01.05.2010 р. по 31.07.2010 р. по взаємовідносинам з ТОВ "Дерекс-21" та ТОВ "Донтрансторг". За результатами перевірки складено акт №5241/17-218/2602624451 від 07.09.2010 р., на підставі якого винесено оскаржувальне податкове повідомлення-рішення №0005161702/0 від 17.09.2010 року на суму 685266,50 грн., та встановлені порушення: ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів здійснених з ТОВ "Дерекс-21" та ТОВ "Донтрансторг", які не спрямовані на реальне настання правових наслідків; п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено ПДВ в період, що перевірявся. Позивач вказує на необґрунтованість висновків акту перевірки, незаконність винесення вищевказаного податкового повідомлення-рішення, та на підтвердження посилається на надані до суду документи - податкові накладні, договори, акти приймання-передання, які підтверджують здійснення господарської діяльності.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова, надав до суду заперечення на позовну заяву, в яких просив позовні вимоги, заявлені ФОП ОСОБА_3 залишити без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши надані сторонами докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, фахівцями ДПІ у Київському районі м.Харкова проведено невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань визначення ПДВ за період з 01.05.2010 р. по 31.07.2010 р. по взаємовідносинам з ТОВ "Дерекс-21" та ТОВ "Донтрансторг".

За результатами перевірки складено акт №5241/17-218/2602624451 від 07.09.2010 р., яким встановлені порушення: ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів здійснених з ТОВ "Дерекс-21" та ТОВ "Донтрансторг", які не спрямовані на реальне настання правових наслідків; п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено ПДВ в сумі 518455,00 грн., в тому числі за травень 2010 року - 200133,00 грн., за червень 2010 року - 76769,00 грн., за липень 2010 року - 241553,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту було винесено оскаржувальне податкове повідомлення-рішення №0005161702/0 від 17.09.2010 року на суму 685266,50 грн., з яких основний платіж - 530315,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 154951,50 грн.

Згідно наданих позивачем договорів за період з 01.05.2010 року по 31.07.2010 року (т.1 а.с.37-43) позивач мав господарські правовідносини з ТОВ "Дерекс-21", та ТОВ "Донтрансторг", за умовами яких ФОП ОСОБА_3 здійснював придбання товарів (послуг) у зазначених підприємств.

Як зазначено відповідачем у акті перевірки №5241/17-218/2602624451 від 07.09.2010 р., - «перевіркою встановлені порушення: ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Дерекс-21" та ТОВ "Донтрансторг" з ФОП ОСОБА_3; п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено ПДВ в сумі 518455,00 грн., в тому числі за травень 2010 року - 200133,00 грн., за червень 2010 року - 76769,00 грн., за липень 2010 року - 241553,00 грн.».

За 01.05.2010 по 31.07.2010 р. позивач здійснив оплату наданого ТОВ "Дерекс-21" та ТОВ "Донтрансторг" товару (послуг) на загальну суму 3181890,90 грн., в т.ч. ПДВ - 530315,15 грн., що підтверджується виписками з рахунку (т.1 а.с. 45-137), та видатковими та податковими накладними (т.1 а.с. 139-148, 154-159).

Пунктом 1.7. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з законом про податок на додану вартість.

Вказаним Законом передбачений порядок формування податкового кредиту платника податку. Так, згідно з п. п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 даного закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.7.5. ст.7 цього закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Також п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

На момент здійснення господарських операцій, та на момент перевірки контрагенти позивача ТОВ "Дерекс-21" та ТОВ "Донтрансторг", були платниками податку на додану вартість, зареєстрованим відповідно до ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість", що не заперечувалось відповідачем ні в запереченні, ні в ході судового засідання.

В ході господарської операції постачальниками позивача ТОВ "Дерекс-21" та ТОВ "Донтрансторг" були виписані податкові накладні: №5 від 03.05.2010 р. - 1230197,72 грн. (ПДВ - 205032,95 грн.), №410641 від 01.06.2010 року - 472914,42 грн. (ПДВ - 78819,07 грн.), №10756 від 01.07.2010 року - 1478778,82 грн. (ПДВ - 246463,13 грн.).

Судом встановлено, що вищевказані податкові накладні оформлені згідно з п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Отже, позивач мав господарські взаємовідносини з платниками податку на додану вартість - ТОВ "Дерекс-21" та ТОВ "Донтрансторг". Позивач надав до суду належним чином оформлені податкові накладні, що підтверджують його право на податковий кредит та докази здійснення фактичної оплати товару, в тому числі і податку на додану вартість в розмірі 530315,00 грн. в ціні товару.

Відповідач не заперечував в судовому засіданні факт оплати позивачем товару, в тому числі і податку на додану вартість в ціні товару 530315,00 грн. за господарські операції з ТОВ "Дерекс-21" та ТОВ "Донтрансторг".

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що відповідач при зменшенні суми бюджетного відшкодування посилається на факт автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, проведеного на рівні Державної податкової адміністрації України, відповідно до якого сума податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 530315,00 грн. контрагентами позивача ТОВ "Дерекс-21", та ТОВ "Донтрансторг" не надавались. (декларація з ПДВ за травень 2010 року ТОВ "Дерекс-21" станом на 01.09.2010 року прийнята до відома - невизнана як податкова декларація.

Суд зазначає, що Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає залежності права на бюджетне відшкодування та розміру сум бюджетного відшкодування платника податку від змісту декларацій з податку на додану вартість, або їх неподання взагалі постачальниками такого платника податку.

Саме Закон України "Про податок на додану вартість" регулює порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 вказаного закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду

Відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 вищезазначеного закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом встановлено, що позивачем розрахована сума бюджетного відшкодування за червень 2010 р. відповідно до п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Суд, надаючи аналіз запереченням відповідача, зазначає таке.

Згідно з п.1.8. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку, і в момент, коли платник податку заявляє до відшкодування розраховану відповідно до закону про податок на додану вартість суму, вартість товару, яка містить в собі ПДВ, повинна бути сплачена і підтверджена відповідними платіжними документами.

Таким чином, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно із законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Як свідчить аналіз приписів закону про податок на додану вартість, законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі. Судом встановлено, що позивач оплатив отримані товари, додаткових вимог щодо права на податковий кредит, чинним законодавством не передбачено.

Суд вважає за необхідне зауважити на те, що посилання органу податкової служби на неподання декларації з ПДВ за травень-липень 2010 року контрагентами позивача - ТОВ "Дерекс-21", ТОВ "Донтрансторг", та несплату ними ПДВ, судом до уваги не приймаються, оскільки у разі невиконання контрагентом платника податків зобовязань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Крім того, суд зазначає, що пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України наголошує, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України, тому застосування на практиці та посилання при судовому розгляді податкового органу на інструкції, накази та таке інше є таким, що порушує принцип верховенства права, закріплений частиною 1 статті 8 Конституції України.

В ході судового розгляду справи відповідачем надано копію пояснень (т.1 а.с. 31-33) директора ТОВ "Донатрансторг", який зазначає, що зареєстрував на свої імя дане підприємство за винагороду. Документів по фінансово-господарської діяльності (договорів, актів, накладних), а також звітів він не підписував, чим займалося підприємство, йому невідомо. Печатки та реєстраційних документів підприємства у нього ніколи не було, довіреність на ведення господарської діяльності нікому не надавав, валові доходи та витрати підприємства йому невідомі».

Також, відповідачем надано акт перевірки від 15.06.2010 року №2401/155/36308261 Про результати документальної невиїзної перевірки податкової декларації з ПДВ ТОВ "Дерекс-21" за березень-квітень 2010 року, в якому зазначено, щодо неможливості реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "Дерекс-21" та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді.

Суд не приймає до уваги вищезазначені документи відповідача, та не погоджується зі вказаними висновками, так як, згідно частини 1 статті 203 ЦК України, - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Позивачем надані документи, які спростовують ствердження ДПІ Київського району м.Харкова щодо неможливості настання реальних наслідків за договорами, укладеними між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Дерекс-21", ТОВ "Донатрансторг", а саме: довіреності на отримання товару, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-прийняття, що знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до статті 215 ЦК України, - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як свідчать положення п.1 статті 216 ЦК України, - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 ЦК України).

Отже, висновки, викладені ДПІ у акті перевірки, та які стали підставою винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у повному обсязі спростовуються положеннями діючого законодавства України та доданими до справи доказами.

Відповідно до ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно до ст.174 ГК України, - господарські зобов'язання можуть виникати (зокрема) з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

Відповідно до ст. 202 ЦК України, - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.204 ЦК України, - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до ст.203 ЦК України - «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину», - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені норми законодавства України поміж ФОП ОСОБА_3 з контрагентами: ТОВ "Дерекс-21", ТОВ "Донатрансторг" укладено цивільно-правові договори, які повністю відповідають вимогам законодавства України, укладені у письмові формі, погоджені усі їх суттєві умови. На виконання умов договору сторони взаємно виконали передбачені договором зобовязання, а саме: ТОВ "Дерекс-21", ТОВ "Донатрансторг" надано передбачені договором послуги, товари, а ФОП ОСОБА_3 належним чином прийняв, та оплатив надані товари та послуги. При цьому придбані за цими угодами товари були в подальшому використані в межах господарської діяльності підприємства.

Доказів того, що контрагенти позивача - ТОВ "Дерекс-21", ТОВ "Донатрансторг" є такими, що виключені з ЄДРПОУ, або того, що під час укладання та виконання спірних договорів перебували у стадії ліквідації, або того, що їх свідоцтва про державну реєстрацію (свідоцтва ПДВ тощо) визнано недійсними, відповідачем не надано.

Відтак, ДПІ у Київському районі м.Харкова не доведено, яким саме чином правочини ФОП ОСОБА_3 з контрагентами: ТОВ "Дерекс-21", ТОВ "Донатрансторг" суперечать положенням Конституції України, основам цивільного, господарського законодавства, іншим актам законодавства, моральним засадам суспільства в цілому, як це зазначається у оскаржуваному акті перевірки.

Отже, з урахуванням наявності документів первинного обліку, які оформлені у відповідності з вимогами вказаних нормативних актів, відображають фактичну природу взаємовідносин між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Дерекс-21", ТОВ "Донатрансторг" на підставі повної, правдивої та неупередженої інформації про результати діяльності та рух грошових коштів виходячи з сум своєчасно та правильно нарахованих податкових зобовязань, згідно до умов укладених між підприємствами угод, відповідно до положень діючого законодавства України.

Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з пунктом 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади ті їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що обовязок доведення наявності фактів порушення податкового законодавства покладений на органи державної податкової служби, суд вважає, що відповідачем не доведений факт порушення позивачем вимог Закону України “Про податок на додану вартість”, а, отже, його висновки про завищення позивачем сум податкового кредиту по ПДВ за травень-липень 2010 року необґрунтовані.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого судового збору з держбюджету на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 72, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 17 вересня 2010 року №0005161702/0.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 витрати по сплату судового збору у сумі 03,40 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова виготовлена 08.12.2010 року.

СуддяБартош Н.С.