Постанова № 13314803, 11.11.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

10:55 год.

11.11.2010 р.справа № 2а-1607/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: Лемле Н.В., довіреність № 72 від 25.02.10 р.,

представника відповідача: Чуприни А.М., довіреність № 5/9/10-007 від 11.01.10 р.,

прокурора: Дзюбан О.В., посвідчення № 263, видане 26.03.10 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "ЕВЕРІ", вул. Гмирьова, 14, м. Миколаїв, 54000 доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028 проскасування податкового повідомлення-рішення від 16.02.10 р. № 0000072302/0 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось ТОВ "Евері", з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.02.10 р. № 0000072302/0, яким відповідач зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 16400000,0 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковий кредит за операцією купівлі-продажу нерухомого майна ним сформовано відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість", а тому він має право на бюджетне відшкодування зазначеного податку.

Додатково позивач зазначає, що попередніми перевірками позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за той же період, відповідач не виявив порушень податкового законодавства з боку позивача.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує, посилаючись на те, що у позивача не виникло надмірної сплати податку на додану вартість, а тому у нього відсутнє право на бюджетне відшкодування такого податку.

Прокурор, який вступив у справу на підставі повідомлення № 05-1565-10 від 13.04.10 р. (а. с. 26) підтримав доводи відповідача та просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши надані ними докази, суд приходить до наступного.

10.02.10 р. відповідач провів документальну невиїзну перевірку ТОВ "Евері" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за липень 2009 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.06.09 р. до 30.06.09 р.

За наслідками перевірки відповідачем складено Акт № 1667/07-024/34437753 (а. с. 10-22), у висновку якого (а. с. 22) зазначено, що позивачем порушено ст. ст. 1 п. 1.8, 7 п. 7.7. пп. 7.7.2. абз. "а" Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: позивачем завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за декларацією за липень 2009 р. у розмірі 16400000,0 грн.

Підставою для бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 16400000,0 грн. стало укладення позивачем з ТОВ “Юніс” договору купівли-продажу № 23.03/09-Т (а. с. 40-41), згідно якого ТОВ “Юніс” передало, а позивач прийняв незавершений будівництвом нежитловий об'єкт. Згідно п. 2.1 зазначеного договору, ціна договору склала 98400000,0 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 16400000,0 грн.

На думку податкового органу, позивач придбав зазначений об'єкт незавершеного будівництва, фактично не маючи власних коштів, оскільки грошові кошти, які були використані позивачем для сплати ціни вищезазначеного договору купівлі-продажу, перераховувались за колом підприємств, спочатку як внесок до статутного фонду позивача, а потім самим позивачем для оплати договору (а. с. 20).

На підтвердження зазначених обставин, представником відповідача суду надані виписки з банківського рахунку ТОВ “Евері” за 24.03.09 р., 25.03.09 р. та 27.03.09 р. (а. с. 66-104).

Саме такі обставини, на думку відповідача, свідчить про порушення податкового законодавства з боку позивача, які унеможливлюють отримання ним бюджетного відшкодування податку.

Також, у запереченнях поданих суду (а. с. 27-33) та під час судового засідання представник відповідача зазначив, що право власності на незавершений будівництвом нежитловий об'єкт виникло у ТОВ “Юніс” на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 16.02.09 р. у справі № 6/75/09 (а. с. 49-50), яке постановою Вищого господарського суду України від 03.06.09 р. (а. с. 127-133) скасовано. З цього відповідач робить висновок про те, що ТОВ “Юніс” не набуло права власності на предмет договору купівлі-продажу, а тому не мало права розпоряджатись майном і, відповідно, договір купівли-продажу № 23.03/09-Т від 23.03.09 р., укладений між ТОВ “Юніс” та ТОВ “Евері” є недійсним.

Суд знаходить висновки податкового органу такими, що суперечать законодавству.

Так, згідно ст. 3 п. 3.1. Закону України "Про податок на додану вартість", об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до ст. 1 п. 1.4. Закону України "Про податок на додану вартість", поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Таким чином, договір купівли-продажу № 23.03/09-Т, укладений між ТОВ “Юніс” та позивачем, є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

У відповідності до ст. 7 п. 7.2.1. Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Так, на виконання вищезазначеної норми Закону, 23.03.09 р. ТОВ “Юніс” надало покупцю - ТОВ “Евері”, податкову накладну № 0000000001 (а. с. 37), у якій зазначило суму податку на додану вартість у розмірі 16400000,0 грн.

Позивач протягом 24-27.03.09 р. шляхом безготівкового розрахунку сплатив ТОВ “Юніс” вартість придбаного майна, у тому числі 16400000,0 грн. податку на додану вартість, що підтверджується наданими відповідачем банківськими документами (а. с. 66-104).

Факт оплати позивачем за вищезазначеним договором купівлі-продажу представником відповідача не заперечується, ним лише зазначається протиправність формування джерела походження таких коштів.

Згідно ст. 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Позивач, на підставі зазначеної податкової накладної, включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 16400000,0 грн., що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість (а. с. 34-35).

Згідно ст. 1 п. 1.8. Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 7 п. 7.7.1. Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до ст. 7 п. 7.7.2. “а” Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З огляду на встановлені під час судового розгляду обставини справи, судом не виявлено порушень з боку позивача Закону України "Про податок на додану вартість" при формуванні податкового кредиту за операцією купівлі-продажу незавершеного будівництвом нежитлового об'єкта.

Заперечення відповідача щодо походження коштів, які були сплачені позивачем за договором, судом до уваги не приймаються, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не містить заборон або обмежень для платника податку на формування податкового кредиту в залежності від джерела коштів, які були використані ним для оплати товарів (робіт, послуг).

Щодо заперечень відповідача, які стосуються відсутності у ТОВ “Юніс” права власності на незавершений будівництвом нежитловий об'єкта і, відповідно, відсутності права на розпорядження таким об'єктом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 17 ч. 1, 2 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Таким чином, встановлення наявності або відсутності права власності не може бути предметом розгляду в адміністративній справі.

Відповідно до ст. 70 ч. 1 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Статтею 71 ч. 2 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятого на підставі Акту перевірки № 1667/07-024/34437753 від 10.02.10 р. податкового повідомлення-рішення від 16.02.10 р. № 0000072302/0, а тому воно підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 16.02.10 р. № 0000072302/0.

3. Відшкодувати ТОВ "ЕВЕРІ" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова складена у повному обсязі

12 листопада 2010 р.

СуддяА. О. Мороз