Постанова № 13310589, 24.12.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"24" грудня 2010 р. № 2а- 13999/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Піскун В.О.,

при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участі: представника позивача - Базилевича Г.І.,

представника відповідача - Голіка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Красота та Здоров'я" до Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “ Красота та Здоров'я”, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова в якому з урахуванням уточнень, просить скасувати податкове повідомленнярішення №0000262301/0 від 28.10.2010р. Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 14.09.2010р. по 11.10.2010р. Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ “Красота та Здоров'я” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.02.2009р. по 30.06.2010р.За результатами перевірки був складений акт від 18.10.2010. №9250/23/36226540, відповідно до якого було встановлено, що зміст правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю “ Красота та Здоров'я” з підприємствами ПП “Олсен”, ТОВ “Вест Логистик”, ТОВ “Дельтамир” суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства ( п. 1. ст. 203 ЦК України). У зв'язку з цим, укладені правочини є нікчемними з моменту їх укладання (ч. 1 ст. 215 ЦК України), порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України), а тому не створюють юридичних наслідків для його сторін ( ч. 1 ст. 216 ЦК України). Відповідачем зроблено висновок про порушення ТОВ “ Красота та Здоров'я” вимог пп. 7.2.3., п. 7.2., п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість” із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено ПДВ у сумі 261 839,04 грн.

Позивач зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “ Красота та Здоров'я” та підприємствами ПП “Олсен”, ТОВ “Вест Логистик”, ТОВ “Дельтамир”, відповідно до норм чинного законодавства були укладені правочини (договори), згідно яких відбувалась поставка товарів та послуг. При укладенні цих договорів сторонами були додержані вимоги, які встановлені ч.1-3,5,6, ст. 203 ЦК України. По формі, змісту, правовим наслідкам ці договори не суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Всі правочини були спрямовані на набуття цивільних прав та обовязків сторін та мали юридичні наслідки для сторін.

Також позивач вказує, що податкові накладні по цим правочинам (договорам) були виписані підприємствами ПП “Олсен”, ТОВ “Вест Логистик”, ТОВ “Дельтамир” відповідно до вимог пп. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у момент виникнення податкового обов'язку, оригінали видавалися покупцеві - Товариству з обмеженою відповідальністю “Красота та Здоров'я” відповідно до наказу ДПА України від 30.05.1997р. №165.

Виходячи з цього, а також беручи до уваги те, що в період укладання договорів між Товариством з обмеженою відповідальністю “ Красота та Здоров'я” та ПП “Олсен”, ТОВ “Вест Логистик”, ТОВ “Дельтамир” та їх виконання ТОВ “ Красота та Здоров'я” мало всі підстави для включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки ПП “Олсен”,ТОВ “Вест Логистик”, ТОВ “Дельтамир” були належним чином зареєстровані платниками податку на додану вартість, ними були виписані та надані ТОВ “ Красота та Здоров'я” податкові накладні, а ТОВ “ Красота та Здоров'я” сума податку на додану вартість була сплачена у складі вартості товару, вказані податкові накладні та договори не визнані у встановленому порядку недійсними. Позивач вважає правомірним включення ним суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а прийняття оспорюваного рішення про нарахування ТОВ “ Красота та Здоров'я” податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій - безпідставним.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що відповідно до «Системи співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту на рівні ДПА України в розрізі контрагентів» між податковим кредитом ТОВ “ Красота та Здоров'я” та податковими зобовязаннями по підприємствам : ПП «ОЛСЕН» код за ЄДРПОУ 36552199, ТОВ «Вест Логистик» код за ЄДРПОУ 36155187, ТОВ «Дельтамир» код за ЄДРПОУ 36343149 по деклараціям за березень, квітень, травень 2010 року виявлені розбіжності у сумі 261839, 04 коп.

Відповідач зазначив, що ТОВ “ Красота та Здоров'я” порушило ч.1 ст.203, 215,п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Красота та Здоровя» з підприємствами: ПП «ОЛСЕН» код за ЄДРПОУ 36552199, ТОВ «Вест Логистик» код за ЄДРПОУ 36155187, ТОВ «Дельтамір» код за ЄДРПОУ 36343149 та безпідставно в порушення вимог п.п.7.2.3. п.7.2., п.п.7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, занизило податок на додану вартість на суму 261839, 04 коп., а саме за березень 2010 року в сумі 87459,99 грн., за квітень 2010 року в сумі 94999,21 грн., за травень 2010 року в сумі 79379,84 коп.

В судовому засіданні представник відповідача просив ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних .

Суд, розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Красота та Здоров'я” пройшов процедуру державної реєстрації, одержав свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи реєстраційний номер 14801020000043302.

Відповідно до свідоцтва №100201984 від 25.02.2009р., позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ “Красота та Здоров'я” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.02.2009р. по 30.06.2010р.

За результатами перевірки складений акт № 9250/23/36226540 від 18.10.2010 року. Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення ч.1 ст.203, 215,п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Красота та Здоровя» з підприємствами: ПП «ОЛСЕН» код за ЄДРПОУ 36552199, ТОВ «Вест Логистик» код за ЄДРПОУ 36155187, ТОВ «Дельтамір» код за ЄДРПОУ 36343149; в порушення вимог п.п.7.2.3. п.7.2., п.п.7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, занизило податок на додану вартість на суму 261839, 04 коп., в т.ч. за березень 2010 року в сумі 87459,99 грн., за квітень 2010 року в сумі 94999,21 грн., за травень 2010 року в сумі 79379,84 коп.

28.10.2010р. Державною податковою інспекцією у Московському районі міста Харкова на підставі зазначеного акту винесено податкове повідомлення-рішення № 0000262301/0, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю “ Красота та Здоров'я” визначено суму податкового зобов'язання у сумі 392 758,56 грн., в тому числі 261 839,00 грн. - за основним платежем, 130 919,52 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зазначене рішення позивачем в адміністративному порядку не оскаржувалось.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , податковий кредит складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними вище документами.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ “Красота та Здоров'я” мало взаємини з ПП “Олсен”,ТОВ “Вест Логистик”, ТОВ “Дельтамир” з приводу постачання відповідних товарів та послуг. На час здійснення цій операцій вони не були позбавлені статусу платника ПДВ, що зокрема не спростовується відповідачем.

Зазначені підприємства надали ТОВ “Красота та Здоров'я” податкові накладні, а саме: ПП “Олсен”- № 2261 від 31.05.2010 року, № 2056 від 30.04.2010 року; ТОВ “Вест Логистик”- № 37 від 02.03.2010 року № 36 від 02.03.2010 року; ТОВ “Дельтамір”- №100301025 від 01.03.2010, № 100302014 від 02.03.2010., №100402014 від 02.04.2010., №100402017 від 02.04.2010, №100505012 від 05.05.2010, №100505013 від 05.05.2010року.

Дослідивши в судовому засіданні зазначені податкові накладні, суд відзначає, що за змістом та реквізитами вони відповідають вимогам п. 7.2.1 п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165.

Таким чином ТОВ “Красота та Здоров'я” відповідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» набуло право включити до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), підтверджені такими податковими накладними.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податкових кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на вищезазначене, право Позивача на податковий кредит виникло після отримання від ПП “Олсен”, ТОВ “Вест Логистик”, ТОВ “Дельтамир” відповідно до положень пп. 7.2.3 та пп. 7.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість» , податкових накладних.

Аналіз вимог Закону України "Про податок на додану вартість" дозволяє суду дійти висновку, що цей спеціальний Закон не передбачає обов'язок платника податків щодо перевірки сплати податку його контрагентами постачальниками, чи перевірки факту надання такими підприємствами податкової звітності. Також цей Закон не містить вимоги до покупця підтверджувати в будь-якій спосіб факт сплати ПДВ до бюджету продавцем (постачальником) або сплачувати цей податок ще раз, якщо він з будь-якої причини не був сплачений продавцем (постачальником) або іншими юридичними особами по ланцюгу від виробника.

Отже, суми податку на додану вартість по вищезазначених податкових накладних ПП “Олсен”, ТОВ “Вест Логистик”, ТОВ “Дельтамир” включені позивачем до складу податкового кредиту в травні, квітні, березні 2010 року та відображені у книзі обліку придбання товарів (робіт,послуг) та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за за травень, квітень, березень 2010 року, що не заперечується відповідачем.

Відповідач, посилаючись на ч.1 ст.203, 215,п.1 ст.216, ст.228 ЦК України визнав угоди (правочини), укладені між позивачем та переліченими вище підприємствами нікчемними.

Суд не погоджується з таким висновком відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до довідки АА № 124266 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача є «51.46.0. «оптова торгівля фармацевтичними товарами».

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ч.2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним. Згідно з ч.2 ст. 207 Цивільного Кодексу України та ч.1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного Кодексу України та ч. 8 ст. 181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, порушуватимуть Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись порушенням правочином таких нормативно-правових актів держави, як: Конституція України, Кримінальний кодекс та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Тому можна стверджувати, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також пов'язано з тим, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочином, що порушує публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинюються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративними деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Таких доказів відповідачем не надано.

Натомість, судом встановлено, що позивач дійсно мав відносини з: ТОВ “Дельтамир” ТОВ “Вест Логистик, ПП “Олсен”.

01.10.2009р. між позивачем та ТОВ “Дельтамир був укладений договір поставки. Умовами цього договору було передбачено, що позивач отримує товар, умови поставки - за рахунок постачальника, постачальник разом з товаром надає наступні документи: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну. В підтвердження виконання зазначеного договору позивачем були надані: податкові накладні, видаткові накладні №100301025 від 01.03.2010., №РН-100302014 від 02.03.2010., №100402014 від 02.04.2010., №100402015 від 02.04.2010, №100505012 від 05.05.2010, № РН-100505013 від 05.05.2010), платіжні доручення № 896 від 09.10.2009 р., № 900 від 10.10.2009 р., № 1012 від 18.10.2009 р., № 1046 від 26.10.2009 р., № 1131 від 04.12.2009 р, № 1164 від 09.12.2009 р., № 1200 від 11.12.2009 р., № 2 від 05.01.2010 р., № 29 від 11.01.2010 р., № 72 від 15.01.2010 р., № 151 від 22.01.2010 р., № 192 від 27.01.2010 р., № 271 від 09.02.2010 р., № 612 від 23.03.2010 р., № 646 від 29.03.2010 р., № 707 від 07.04.2010 р., № 996 від 11.05.2010 р., № 1047 від 25.05.2010 р., № 1782 від 05.08.2010 р., копії яких містяться у матеріалах справи .

26.02.2010року між позивачем та ТОВ “Вест Логистик”, був укладений договір поставки. Умовами цього договору було передбачено, що позивач отримує товар, умови поставки- за рахунок постачальника, постачальник разом з товаром надає наступні документи: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну. В підтвердження виконання зазначеного договору позивачем були надані :податкові накладніі, видаткові накладні № вл -0000044 від 02.03.2010 р., № вл -0000045 від 02.03.2010 р., рахунок-фактури №45 від 02.03.2010р., №44 від 0203.2010р., платіжні доручення№ 855 від 20.04.2010 р.,№ 856 від 20.04.2010р, № 765 від 09.04.2010 р., № 995 від 11.05.2010 р. копії яких містяться у матеріалах справи.

01.04.2010року між позивачем та ПП “Олсен” був укладений договір на виконання послуг. Зміст договору зафіксований на паперовому носії, вимогам законодавчих та нормативних актів відповідає. В підтвердження виконання зазначеного договору позивачем були надані: податкові накладні, акт приймання-передачі наданих послуг б/н від 30.04.2010 р. до договору б/н від 01.04.2010 р., акт приймання-передачі наданих послуг б/н від 31.05.2010 р. до договору б/н від 01.04.2010 р., звіт по договору № б/н від 01.04.10р. за період з 01 по 30 квітня 2010 р, звіт по договору № б/н від 01.04.10р. за період з 01 по 30 травня 2010 р., платіжні доручення № 1593 від 16.06.2010 р., № 1589 від 14.06.2010 р., № 1586 від 13.06.2010 р., № 1535 від 12.06.2010 р., № 1316 від 15.06.2010 р., № 1474 від 06.06.2010 р., копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідно до норм Закону України “Про систему оподаткування” за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання (стаття 9) та не визначено право (стаття 10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Якщо контрагент не виконав свого обов'язку по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі, передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Зазначена позиція висловлена в п. 1 Довідки щодо правових позицій Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України з деяких проблемних питань застосування чинного законодавства у вирішенні спорів, що виникають з податкових відносин (за матеріалами перегляду за винятковими обставинами судових рішень Вищого адміністративного суду України у 2008-2009 рр.)

Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що правочини, які було вчинено між позивачем та його продавцями є правомірними, реальними та відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, їх недійсність прямо не заборонена законом, а також вони не визнані судом недійсними.

Суд не вважає дані договори фіктивними, оскільки згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином.

Судом встановлено, що правові наслідки, обумовлені правочином, реально настали для обох сторін.

Суд зазначає, що відповідачем не надано достатніх доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку позивача та його посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту.

Таким чином відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладених договорів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Відповідачем не надано жодних доказів того, що він звертався до суду з позовом про визнання вказаного правочину недійсним. Натомість, самочинно визнавши вищевказаний правочин нікчемним (недійсним), ДПІ діяла всупереч приписам вищенаведених статей Цивільного Кодексу України, Господарського кодексу України, а також - статті 124 Конституції України, якою встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Посилання відповідача на те, що податкові накладні видані особами, які не звітують перед органами ДПС, а тому не можуть бути підставою формування податкового кредиту у позивача, не беруться судом до уваги, оскільки позивач не наділений правом контролювати сплату податків іншими платниками податків, а органи ДПС, навпаки, згідно із Законами України «Про державну податкову службу в Україні» та «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», мають право застосовувати штрафні (фінансові) санкції до таких платників податків, звертати стягнення на їх майно.

Окремо суд зазначає, що згідно вимог п.4 ст.91 Цивільного Кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно із ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

З урахуванням зокрема тієї обставини, що на момент здійснення господарських операцій, продавці товарів, робіт, послуг знаходилися в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є цілком законним та обґрунтованим.

Крім того, відповідно до вимог статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тобто позивач на має нести відповідальність за дії або бездіяльність третіх осіб.

Таким чином у ТОВ “Красота та Здоров'я” відсутнє порушення вимог п.п.7.2.3. п.7.2., п.п.7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, та відсутній факт заниження податку на додану вартість на суму 261839, 04 коп., в т.ч. за березень 2010 року в сумі 87459,99 грн., за квітень 2010 року в сумі 94999,21 грн., за травень 2010 року в сумі 79379,84 коп.

Згідно з п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Зважаючи на відсутність факту порушення Позивачем податкового законодавства, а також відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) з податку на додану вартість за розглянутими епізодами, застосування до Позивача штрафних санкцій у розмірі 130 919,52 грн. є необґрунтованим та незаконним.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист прав та інтересів юридичних осіб, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме: Законом України "Про податок на додану вартість", а тому її дії є неправомірними.

Згідно вимог ст.8 КАСУ, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та ст.9 КАСУ, де передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, таким є Конституція України, що відповідає принципу верховенства права, який закріплений в ст.8 Конституції України та ст.22 Конституції України, де передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд на підставі наявних у матеріалах справи доказів, а також наданих позивачем пояснень прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Красота та Здоров'я" до Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000262301/0 від 28.10.2010 року Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 28.12.2010 року.

Суддя Піскун В.О.