Постанова № 13309294, 20.12.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 грудня 2010 р. № 2-а- 12094/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Волошина Д.А.,

за участю секретаря судового засідання - Боклаг А.С.,

за участю представників: позивача Гавріш Н.С., відповідача Біла Т.Є., Кельгіна А.В., відповідача не прибув, прокурора Шевелев К.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім полімерів" до Харківської обласної митниці, Головного управління державного казначейства у місті Києві, за участі прокурора Київського району м. Харкова про визнання дій, рішень протиправними та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Дім полімерів» (далі - позивач) з вимогами про визнання дій та рішень Харківської обласної митниці (далі відповідач 1) протиправними; до Головного управління Державного казначейства України у м. Києві (далі відповідач 2) про зобовязання повернути з державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю „Дім полімерів» надмірно сплачені кошти (податок на додану вартість)з урахуванням уточнень просить суд визнати протиправними рішення Харківської обласної митниці № 807000006/2010/400146/1, 807000006/2010/400147/1 та 807000006/2010/400148/1 від16.08.2010року; №807000006/2010/400153/1, 807000006/2010/400154/1 від 17.08.2010 року;№807000006/2010/400162/1, 807000006/2010/400163/1 від 18.08.2010; № 807000006/2010/400166/1 від 19.08.2010; № 807000006/2010/400177/1, 807000006/2010/400178/1 від 21.08.2010р.; № 807000006/2010/400181/1 від 25.08.2010 року; №807000006/2010/400195/1, 807000006/2010/400196/1, 807000006/2010/400197/1 від 27.08.2010 року; № 807000006/2010/400199/1, 807000006/2010/400200/1, 807000006/2010/400201/1 від 30.08.2010 року;№ 807000006/2010/400257/2, 807000006/2010/400258/2 від 22.09.2010 року; визнати дії Харківської обласної митниці щодо визначення митної вартості поліетилену, якій був поставлений за Контрактом від 15.07.2010 року, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дім полімерів» та Відкритим акціонерним товариством «Казаньоргсінтез» протиправними та зобовязати Головне управління Державного казначейства України у м. Києві повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Дім полімерів» (місцезнаходження: вул. Чернишевська, буд. 13, м. Харків, 61057; ідентифікаційний код: 36989357; п/р 26002310071001 в філіалі Публічного АБ «Південний» м. Харків; МФО 350761, код ЄДРПОУ філії банку: 26450226) надмірно сплачені кошти (податок на додану вартість) в розмірі 191663,82 гривень (сто девяносто одна тисяча шістсот шістдесят три гривні 82 копійки).

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наступним.

15.07.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дім полімерів» та Відкритим акціонерним товариством «Казаньоргсінтез» (Російська Федерація) було укладено Контракт № 752/00203335/100078 про поставку полімерних матеріалів (а.с.15-16). Відповідно до Додатку № 1 до Контракту від 22.07.2010 року (а.с.17), позивач та його контрагент домовились про умови поставки відповідно до правил DAF, згідно Інкотермс 2000.

Умовами Контракту було передбачено, що «ціна, кількість, асортимент узгоджується сторонами в додатках до 22 числа місяця, що передує відвантаженню». В Додатку № 1 до Контракту сторони встановили вартість на поліетилен марки: ПЭНТ 22-12 за ціною 1310 доларів США за тону, 293-285 Д 1290,00 доларів США за тону, ПЭ2НТ 11-285Д за ціною 1330,00 доларів США за тону.

Для здійснення митного оформлення товару позивачем були подані вантажні - митні декларації (далі - ВМД), копія контракту, додатки до контракту, копії рахунків фактури, виписки з банку, про рух грошових коштів, де зазначено, що було здійснено оплату товару. На вимогу відповідача 1 позивачем для підтвердження митної вартості були наданні, копії сертифікатів якості товару, копії накладних за формою, встановленою Конвенцією про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.1980 року.

В ВМД позивачем була визначена митна вартість товару за першим методом, тобто за ціною контракту та додатків до нього. Відповідач 1 відмовився приймати ВМД за ціною контракту та прийняв рішення про визначення митної вартості товарів №№ 807000006/2010/400146/1, 807000006/2010/400147/1 та 807000006/2010/400148/1 від 16.08.2010 року; 807000006/2010/400153/1 та 807000006/2010/400154/1 від 17.08.2010 року; 807000006/2010/400162/1 та 807000006/2010/400163/1 від 18.08.2010 року; 807000006/2010/400166/1 від 19.08.2010 року; 807000006/2010/400177/1 від 21.08.2010 року та № 807000006/2010/400178/1 від 21.08.2010 року; 807000006/2010/400181/1 від 25.08.2010 року; 807000006/2010/400195/1, 807000006/2010/400196/1 та 807000006/2010/400197/1 від 27.08.2010 року; 807000006/2010/400199/1, 807000006/2010/400200/1 та 807000006/2010/400201/1 від 30.08.2010 року; 807000006/2010/400257/2 та 807000006/2010/400258/2 від 22.09.2010 року, (а.с.19, 26, 34, 54, 62, 69, 87, 94, 102, 108, 115, 122, 130, 138, 214, 215) в бік збільшення, що призвело до завищення митної вартості товару та повязаним з цим надмірною сплатою позивачем податку на додану вартість в розмірі 191663,82. Вказані рішення про визначення митної вартості були прийняті з використанням другого методу (за ціною договору щодо ідентичних товарів) та шостого методу (резервного).

Відповідач 1 проти позову заперечував в повному обсязі, про що було подано письмові заперечення та зазначено причини, на підставі яких було застосовані другий та шостий метод визначення митної вартості. Також, відповідач 1 пояснив, що метод визначення митної вартості за ціною угоди не був використаний у звязку з тим, що вартість товару була нижче вартості сировини, використаної для її виготовлення та наявність сумнівів щодо достовірності та обєктивності наданих документів, оскільки митна вартість товару була нижче рівня цін в Єдиній автоматизованій інформаційній системі Державної митної служби України (далі ЄАІС ДМСУ). Під час розгляду справи представником відповідача 1 було зазначено, що позивачем не виконано вимог митного органу щодо підтвердження митної вартості та не надано документів, які підтверджують митну вартість товару, а саме: - договір з третіми особами, що повязанні з договором; - рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; - рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послугах; - відповідна бухгалтерська документація; - ліцензійний чи авторській договір; - каталоги, специфікації, прейскуранти, прайслисти; - калькуляція фірми виробника; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження; - відомості про якісні характеристики товару; - інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару/або сировини.

Представник відповідача Головного управління Державного казначейства України в м. Києві у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся повістками. У відповідності до ст. 35 КАС України відповідач є належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався. Таким чином, суд вважає, що відповідач є належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання. В наданих запереченнях на адміністративний позов Головне управління Державного казначейства України в м. Києві зазначило, що просить відмовити в задоволенні адміністративного позову та просила справу розглянути без участі представника. В обґрунтування наданих заперечень зазначило, що підпунктом 2.1.1 п. 2.1 ст. Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ зазначено, що контролюючими органами є: митні органи-стосовно акцізного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обовязок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків та зборів (обовязкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезені (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або ввезені (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.Відповідно контролюючим органом стосовно стягнення податку на додану вартість, вказаного позивачем у позовній заяві, є митні органи.

Згідно з п. 2.2 Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, Державної митної служби України від 24.01.2006 р. № 25/44, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.01.2006 р. № 64/11938 (далі-Порядок), для зарахування коштів, що вносяться платниками та громадянами до/або під час митного оформлення товарів, на балансі Головного управління Державного казначейства України (далі - ГУДК України) у м. Києві відкриваються депозитні рахунки 3734 на ім'я митних органів. Відповідно до п. 3.3, 3.4, Порядку розпорядження коштами, що обліковуються на депозитних рахунках 3734 митних органів згідно з цим Порядком, здійснюється виключно на підставі платіжних доручень, що оформленні митними органами в установленому порядку. Повернення платникам помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів, що зараховані на депозитні рахунки митних органів 3734, зокрема, здійснюється відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 р. № 618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 р. за № 1097/14364 (далі-Порядок повернення). п. 5 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного та місцевого бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 р. № 609 зазначено, що безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються бюджетні кошти, здійснюється на користь відповідної юридичної їй фізичної особи на підставі судового рішення за рахунок, зокрема: сум надмірно або помилково зарахованих до бюджету платежів, внесених цією юридичною чи фізичною особою.

Тобто, керуючись Порядком, основною умовою повернення коштів, вказаних в позовній заяві є обовязкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову і заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 01.03.2010 року Харківська обласна митниця є юридичною особою, яка знаодиться за адресою : 61003 м. харків вул.. Короленка б. 16 Б.

Згідно з ст. 259 Митного кодексу України - митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ст.260 МК України - митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Статтею 261 МКУ передбачено, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст.VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГАТТ). Згідно ч.2 ст.VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна бути заснована на дійсній вартості товару, що обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного походження або фіктивних оцінках.

Відповідно до ст.262 Митного кодексу України, митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Статтею 264 МК України передбачено, що заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 266 МК України встановлено методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну. 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу».

Згідно ст.267 МК України - митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті.

Суд не піддає сумніву право митного органу контролювати митну вартість, яка була заявлена позивачем, але такий контроль повинен здійснюватися в межах повноважень, наданих чинним законодавством з урахуванням ст.40 МКУ - митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Обсяг таких процедур та порядок їх застосування визначаються відповідно до цього Кодексу, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Так, пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (затвер. Постановою КМУ від 20.12.06 року № 1766, далі Порядок,) встановлено обовязковий перелік документів, який необхідний для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару: - зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; - рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; - банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); - пакувальні листи; - копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню (якщо товар підлягає ліцензуванню). Протягом всього розгляду справи, відповідач 1 не заперечував того факту, що позивачем були наданні всі документи, як того вимагає п.7 Порядку.

Пунктом 11 Порядку зазначено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобовязаний подати додаткові документи. На виконання зазначених вимог митним органом були запитані у позивача додаткові документи для підтвердження митної вартості, про що були зроблені записи на зворотному боці ВМД. Відповідач 1 під час судового розгляду не заперечував того факту, що позивачем були наданні копії сертифікатів якості товару, копії накладних за формою СМГС, тобто ті додаткові документи, які зазначенні в переліку п.11 вказаного Порядку. Проте відповідач 1 в запереченнях стверджував, що позивачем не було надано каталогів, специфікації, прейскуранти, прайслисти, калькуляція фірми виробника, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару/або сировини, що і стало підставою для самостійного визначення митної вартості митним органом шляхом застосування другого методу.

Суд критично оцінює доводи відповідача 1, щодо неможливості застосування першого методу з причин відсутності документів, які підтверджують вартість сировини. Тому що, сам товар в вигляді полімеру в гранулах є за своїм призначенням сировиною, яка виготовляється з нафтових відходів. Наявність лише інформації про ціну на нафту не може в повній мірі надати можливості визначити собівартість полімеру без врахування вартості інших виробничих процесів, які задіяні в процесі виготовлення полімерних гранул. Тому витребування такої інформації не було доцільним. Також, посилання відповідача 1 на те, що позивачем не було надано калькуляції фірми виробника товару, відомості біржових котирувань на товар є неприйнятним, оскільки відсутність вказаних документів, при наявності всіх обовязкових документів за п.7 Порядку, не може бути підставою для незастосування першого методу визначення митної вартості товару.

Крім того системний аналіз норм Порядку дозволяє зробити висновок, що п. 11 Порядку не зобовязує позивача надати повний перелік документів, які в ньому зазначенні. При цьому, саме формулювання вказаної норми - «можуть подаватися», вказує на те, що витребування таких документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Разом із тим, витребувавши практично весь перелік документів, передбачених п.11 Порядку, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.

Твердження відповідача 1 про те, що позивач не надав всі документи, які були необхідні для перевірки задекларованої митної вартості спростовується наступним. Відповідно до абз. 2 п.11 Порядку встановлено, що «посадова особа митного органу у графі "Для відміток митниці" декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис». В цьому переліку зазначено, що «для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: … каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару». Вказана норма кореспондується з п.9 цього Порядку, який визначає що, бухгалтерські документи виробника, які підтверджують вартість товарів можуть подаватися лише в тому випадку, коли продавець та покупець є повязаними особами. Відповідачем 1 не було надано доказів про те, що позивач та ВАТ «Казаньоргсінтез» є повязаними особами, таким чином відповідачем 1 було витребувані такі документи, які не були необхідними для перевірки митної вартості товарів.

Аргументуючи правомірність своїх рішень та законність своїх дії, відповідач 1 посилається на наявність обґрунтованого сумніву стосовно достовірності відомостей що містяться в документах, поданих митному органу для здійснення митного контролю, виникнення якого було викликано наявною в митного органу інформації в ЄАІС ДМСУ. В судовому засіданні відповідач 1 підтвердив, що такий сумнів виник на підставі інформації з ЄАІС ДМСУ. Суд вважає, що така позиція відповідача 1 є невірною у звязку з наступним.

Згідно з ч.2 ст.265 МКУ - митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості. Відповідно до п.п.18 п.3 Наказу Державної митної служби України від 20.04.2005р. №314 «Про затвердження Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації» (надалі - Наказ №314), одним з видів здійснення митної процедури є митний контроль, при якому здійснюється перевірка правильності визначення митної вартості товарів.

Відповідно до п.п.1 п.3 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів (затверд. ПКМУ від 09.08.2008 року) - контроль за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України здійснюється митним органом відповідно до п.5 ч.1 ст.41, ст.ст.60 і 69 МКУ у разі: виникнення обґрунтованого сумніву стосовно достовірності відомостей, що містяться в документах, поданих митному органу для здійснення митного контролю. Але данні рівнів цінової бази ЄАЇС ДМСУ не можуть викликати обґрунтований сумнів стосовно достовірності зазначення митної вартості товару, якщо були поданні всі обовязкові та додаткові документи. Крім того, цінову базу ЄАЇС ДМСУ було створено без можливості моніторингу товарних ринків та цін, що складаються на таких ринках, отже данні цінової бази ЄАЇС ДМСУ не можуть бути обєктивними. Таким чином, рішення про визначення митної вартості не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДМСУ, оскільки таке рішення повинне базуватися на оцінці і інших наданих доказів у сукупності.

Позивачем разом з письмовими поясненнями були наданні рішення митного органу № 800000006/2010/000954/2 від 02.04.2010 року, яким відповідач 1 визначив вартість марки поліетилену 293-285 Д в розмірі 1410,00 за тонну для іншого декларанта (ПП «Укрбуд ПБК 21»). В той же час, рішеннями №№ 807000006/2010/400153/1, 807000006/2010/400154/1 від 17.08.2010 року 807000006/2010/400162/1, 807000006/2010/400163/1 від 18.08.2010 року, 807000006/2010/400166/1 від 19.08.2010 року 807000006/2010/400199/1, 807000006/2010/400200/1 від 30.08.2010 року відповідач 1 визначив позивачу вартість марки поліетилену 293-285 Д в розмірі 1450,00 доларів США за тону. В рішенні про визначення митної вартості № 800000006/2010/000256/2 від 05.02.2010 року, митний орган при проходження митного контролю поліетилену, що належав ПП «Укрбуд ПБК 21» визначив митну вартість поліетилену марки ПЕ2НТ 11-285 Д в розмірі 1350,00 доларів США. Як вбачається з матеріалів справи, в період з 21.08.2010 року по 30.08.2010 року відповідач 1 з використанням другого та шостого методу визначив для позивача митну вартість поліетилену цієї ж марки в розмірі 1430,00 доларів США (рішення №№ 807000006/2010/400177/1, 807000006/2010/400178/1, 807000006/2010/400181/1, 807000006/2010/400195/1, 807000006/2010/400196/1, 807000006/2010/400197/1, 807000006/2010/400201/1).

08.04.2010 року ПП «Укрбуд ПБК 21» отримав поліетилен марки ПЭ2НТ 22-12. Відповідач 1 визначив вартість за тону в розмірі 1410,00 доларів США.

16.08.2010 року відповідач 1 із використанням другого методу визначив позивачу за ту ж саму марку товару іншу митну вартість, ніж ПП «Укрбуд ПБК 21», а саме 1430,00 доларів США за тону (рішення №№ 807000006/2010/400146/1, 807000006/2010/400147/1, 807000006/2010/400148/1).

Виходячи з аналізу наданих документів, суд дійшов висновку, що відповідач 1 прийняв рішення, якими визначав митну вартість тієї ж марки поліетилену в більшому розмірі, ніж для інших декларантів.

Наказом ДМСУ № 634 від 15.06.2010 року «Про ведення в постійну експлуатацію програмно-інформаційних комплексів та втрату чинності деяких наказів Держмитслужби», з метою вдосконалення автоматизованого ведення інформації в ЄАІС ДМСУ, було введено та розпочато постійну експлуатацію «Інформаційну пошукову систему обробки та аналізу цінової інформації при визначенні митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон». Пунктом 1.6 Наказу ДМСУ від 18.06.2009 року № 506 «Про затвердження форми рішення», рішення про визначення митної вартості реєструється у відповідному журналі, який ведеться в електронному вигляді за допомогою Пошукового інформаційного комплексу. Під час судового засідання, 20.12.2010 року представником відповідача 1 було надано усне пояснення, що відомості з рівня митної вартості, яка визначається митним органом в формі рішення заносяться в ПІК, який є частиною ЄАІС ДМСУ.

Відповідно до підпунктів 1.9. та 1.11. пункту 1 «Порядку роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон» (Наказ ДМСУ від 24.06.2009 року № 602, реєстр. номер в МЮ № 669/16685, далі Порядок № 602) «контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення митного контролю та митного оформлення товарів здійснюється шляхом: порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено; порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з наявною у митного органу інформацією про рівень цін на такі товари або вартість прямих витрат на їх виробництво, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу товарів».

Суд дійшов висновку, що ціну товару збільшено, в порівняні з ціною того ж самого товару, який проходив митний контроль в цьому ж півріччі.

Відповідно до ч.1 ст.268 Митного кодексу України «у разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з ідентичними товарами, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті». Тобто, Митний кодекс дозволяє застосовувати другий метод визначення митної вартості на підставі даних про ціни на товар, що був перевезений раніше. Як вбачається відповідач 1 мав можливість застосування другого методу з зазначенням той ціни товару, яку митний орган визначив раніше для ПП «Укрбуд ПБК 21». У звязку з цим є недоведеним факт про неможливість визначення митної вартості на підставі рішень визначення митної вартості, яка була застосована під час проходження митного контролю поліетилену, що належав ПП «Укрбуд ПБК 21».

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем 1 в судових засіданнях не надано доказів правомірності своїх дій щодо визначення митної вартості товарів, не доведена законність, обґрунтованість своїх дії. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач 1, приймаючі рішення про митну вартість, діяв на підставі, в межах повноважень, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, але діяв не у спосіб, що передбачений законами, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, упереджено, фактично без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення. Зазначені обставини дають суду підстави для визнання протиправними рішень митного органу про визначення митної вартості.

Оскільки судом визнані неправомірними дії митниці щодо встановлення митної вартості товару, суд вважає, що позивачу підлягає поверненню сума надмірно сплаченого податку на додану вартість. У відповідності до п.4 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 р. № 609, юридичні та фізичні особи, на користь яких прийняті судові рішення про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджету, подають ці рішення органам Державного казначейства, що здійснюють безспірне списання, у разі повернення за рішенням суду надмірно та/або помилково сплачених до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів. Таким чином, суд зобовязує ГУ ДКУ у м. Києві повернути з Державного бюджету України ТОВ «Дім полімерів» надмірно сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 191663,82 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України передбачено, що розмір судового збору з вимог немайнового характеру складає 3,40 грн., з вимог майнового характеру один відсоток від розміру вимог але не більше 1700 грн. Таким чином судові витрати по сплаті судового збору в даній справі складають 1703,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7-11, 71, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім полімерів" до Харківської обласної митниці, Головного управління державного казначейства у місті Києві, прокурора Київського району м. Харкова про визнання дій, рішень протиправними та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати протиправними рішення Харківської обласної митниці № 807000006/2010/400146/1, 807000006/2010/400147/1 та 807000006/2010/400148/1 від 16.08.2010року;№807000006/2010/400153/1, 807000006/2010/400154/1 від 17.08.2010 року; №807000006/2010/400162/1, 807000006/2010/400163/1 від 18.08.2010; № 807000006/2010/400166/1 від 19.08.2010; № 807000006/2010/400177/1, 807000006/2010/400178/1 від 21.08.2010р.; № 807000006/2010/400181/1 від 25.08.2010 року; №807000006/2010/400195/1, 807000006/2010/400196/1, 807000006/2010/400197/1 від 27.08.2010 року; № 807000006/2010/400199/1, 807000006/2010/400200/1, 807000006/2010/400201/1 від 30.08.2010 року; № 807000006/2010/400257/2, 807000006/2010/400258/2 від 22.09.2010 року.

Визнати дії Харківської обласної митниці щодо визначення митної вартості поліетилену, якій був поставлений за Контрактом від 15.07.2010 року, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дім полімерів» та Відкритим акціонерним товариством «Казаньоргсінтез» протиправними.

Зобовязати Головне управління Державного казначейства України у м. Києві повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Дім полімерів» (місцезнаходження: вул. Чернишевська, буд. 13, м. Харків, 61057; ідентифікаційний код: 36989357; п/р 26002310071001 в філіалі Публічного АБ «Південний» м. Харків; МФО 350761, код ЄДРПОУ філії банку: 26450226) надмірно сплачені кошти (податок на додану вартість) в розмірі 191663.82 гривень (сто девяносто одна тисяча шістсот шістдесят три гривні 82 копійки).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім полімерів» (місцезнаходження: вул. Чернишевська, буд. 13, м. Харків, 61057; ідентифікаційний код: 36989357; п/р 26002310071001 в філіалі Публічного АБ «Південний» м. Харків; МФО 350761, код ЄДРПОУ філії банку: 26450226) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1703,40 грн. (одна тисяча сімсот три грн.40 коп.).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2010 року.

Суддя Волошин Д.А.