Рішення № 13307301, 20.12.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2010 р. Справа № 57/201-10

вх. № 9273/4-57

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судовогозасідання Аюпова Р.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. №604 від 14.10.2010р.

Представник відповідача - Пащенко І.О., дов. № 08-03-28/405-10 від 11.10.2010р.

Треті особи - не з"явились;

розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків

Треті соби, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1)Товариство з обмеженою відповідальністю "Красота та Здоров"я" , м. Харків

2) Харківська обласну державну інспекцію промислової безпеки охорони праці на транспорті та звязку,м. Харків

3) Харківський районний відділ управління ДАІ УМВС України в Харківській області, м. Мерефа;

4) Відділ з питань наглядово-профілактичної діяльності Харківського районного Управління ГУ МНСУ в Харківській області, м. Харків

до Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “ОРАНТА”в особі Харківської обласної дирекції, м. Харків

про стягнення 2052831,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ФОП ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача ВАТ “Національна акціонерна страхова компанія “ОРАНТА”в особі Харківської обласної дирекції на свою користь суму страхового відшкодування в розмірі 1954274,42 грн., суму договірної неустойки в розмірі 2124,84 грн., інфляційні втрати в розмірі 77159,59 грн.,3% річних в розмірі 19236,37 грн., а всього 2052831,22 грн., а також відшкодувати за рахунок відповідача свої витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 жовтня 2010 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 08 листопада 2010 року о 12:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 листопада 2010 року відкладено розгляд справи на 22 листопада 2010 року об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 листопада 2010 року викликано у судове засідання, в порядку ст.. 30 ГПК України експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл.проф. М.С. Бокаріуса ОСОБА_5 та водія автотранспортного засобу ОСОБА_6 для дачі пояснень стосовно предмету спору; також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача- Харківську обласну державну інспекцію промислової безпеки охорони праці на транспорті та звязку, Харківський районний відділ управління ДАІ УМВС України в Харківській області та Відділ з питань наглядово-профілактичної діяльності Харківського районного Управління ГУ МНСУ в Харківській області; відкладено розгляд справи на 06 грудня 2010 року об 11:00 год.

У призначеному судовому засіданні 06 грудня 2010 року експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл.проф. М.С. Бокаріуса ОСОБА_5 надано письмові пояснення (вх. № 31001) та додаткові документи, які судом долучені до матеріалів справи, а також клопотання (вх. № 30990), в якому просить розглядати справу без його участі.

Представник третьої особи - Харківської обласної державної інспекції промислової безпеки охорони праці на транспорті та звязку у судовому засіданні 06 грудня 2010 року надав письмові пояснення (вх. № 30987), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник третьої особи - Харківський районний відділ управління ДАІ УМВС України в Харківській області у судовому засіданні 06 грудня 2010 року надав письмові пояснення (вх. № 30991), які судом долучені до матеріалів справи, а також заяву (вх. № 30988), в якій просить розглядати справу без його участі.

Представником відділу з питань наглядово-профілактичної діяльності Харківського районного Управління ГУ МНСУ в Харківській області через канцелярію суду, надано клопотання (вх. № 30989), в якому, посилаючись на надання всіх необхідних матеріалів, просить проводити слухання справи без його участі.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 09.12.2010 року та 16.12.2010 року розгляд справи відкладався.

Присутній у судовому засіданні 20 грудня 2010 року представник позивача позов підтримував та наполягав на його задоволенні, надав додаткові документи, які судом долучені до матеріалів справи, а також надав клопотання про залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в їх задоволенні, з підстав, викладених у відзиві на позов.

Треті особи у судове засідання 20 грудня 2010 року не зявились.

Враховуючи те, що норми п. 4 ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо права господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 червня 2009 року між ФОП ОСОБА_3.(далі страхувальник, позивач у справі) та ВАТ “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” в особі структурного підрозділу “Благовєщенське”в особі Харківської обласної дирекції НАСК “Оранта”(далі - страховик, відповідач у справі) був укладений на умовах правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 100 від 13 березня 2007 року договір добровільного страхування транспортних засобів (форма № 83 серії УБ номер 499200) (далі - договір), відповідно до умов якого, страхувальник зобовязався сплачувати страхові платежі у терміни, зазначені у пункті 1.2 частини 1 договору ( щомісячно до 10 числа рівними частинами у сумі 1160,07 грн., всього загальний страховий платіж за договором складає 721616,00 грн.) та виконувати інші умови договору, а страховик ( відповідач у справі) зобовязався здійснити страхувальнику (позивачу у справі) виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну транспортним засобом, застрахованим за договором, внаслідок настання події ( страхових випадків), на випадок яких проводиться страхування та в порядку і на умовах, визначених договором.

Пунктом 1.2 договору сторони визначили строк його дії - з 11 червня 2009 року по 10 червня 2010 року.

Пунктом 1.4 договору сторони договору передбачили, що правом керування мають ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Пунктом 1.2 договору строки визначили строк його дії - з 11 червня 2009 року по 10 червня 2010 року.

Предметом договору добровільного страхування транспортних засобів є майнові інтереси, повязані з володінням, користуванням або розпорядженням застрахованими транспортними засобами, зазначеними в Додатку № 1 до договору, а саме,

- автомобіль МАN 26.414, державний № НОМЕР_1, 2001 року випуску, дійсною вартістю 245308,00 грн., з річною тарифною ставкою 2,15 % страхової суми, з страховою премією 5274,12 грн;

- автомобіль МАN F 2000, державний № НОМЕР_2, 2001 року випуску, дійсною вартістю 245308,00 грн., з річною тарифною ставкою 2,15 % страхової суми, з страховою премією 5274,12 грн;

- автомобіль RENDERS В3; державний № НОМЕР_3 2001 року випуску, дійсною вартістю 115500,00 грн., з річною тарифною ставкою 1,46 % страхової суми, з страховою премією 1686,30 грн;

- автомобіль RENDERS; державний № НОМЕР_4 2001 року випуску, дійсною вартістю 115500,00 грн., з річною тарифною ставкою 1,46 % страхової суми, з франшизою за ризиками “ДТП”, “Стихійні лиха”, “Пожежа”, “Противоправні дії третіх осіб” 0,5%

Додатковими угодами до договору добровільного страхування транспортних засобів від 10 червня 2009 р. № ДУ1.91.0189.10КД від 09 липня 2009 р., № ДУ3.91.0189.10КД від 26 листопада 2010 р.,№ ДУ4.91.0189.10КД від 09 лютого 2010 р., № ДУ5.91.0189.10КД від 03 березня 2010 р., сторонами вносилися зміни до договору. Так, додатковою угодою ДУ1.91.0189.10КД від 09 липня 2009 р., сторони встановили розмір франшизи при пошкодженні скляних деталей у розмірі 0,0% на застраховані транспортні засоби, згідно додатку № 2 , а також внесли зміни щодо розміру страхових платежів (п. 1.1, 1.2 договору), який склав щомісячно до 10 числа рівними частинами у сумі 1205,05 грн.

Додатковою угодою № ДУ5.91.0189.10КД від 03 березня 2010 р., сторони внесли зміни до п. 1.4 договору, встановивши, що правом керування транспортного засобу має ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4.

13 жовтня 2009 року , між позивачем та відповідачем укладено генеральний договір № І.91.0321.09.1.ю страхування відповідальності авто перевізника/експедитора від 13 жовтня 2009 р. (далі- договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, повязані з його обовязком відшкодувати шкоду чи збитки, завдані третім особам під час надання ним послуг з перевезення чи експедирування майна та здійсненням ним додаткових витрат, зазначених у договорі.

15 жовтня 2009 року, між ОСОБА_15 (наймодавець) та ФОП ОСОБА_3 (наймач) укладено договір найму (оренди) транспортного засобу, відповідно до умов якого, наймодавець передав наймачу(позивачу) у тимчасове володіння і користування (оренду) транспортні засоби, у тому числі: MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_2 та причеп RENDERS В3, державний номер № НОМЕР_3.

Відповідно до п. 6.1 договору зазначеного договору найму (оренди) транспортного засобу, намач (позивач по справі) зобов'язався відшкодувати збитки, якщо не доведе, що вони виникли не з його вини, завдані у зв'язку з втратою чи пошкодженням ТЗ, що виключає їх подальше використання за цільовим призначенням.

Відповідно до умов договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом та надання послуг транспортного експедирування від 01 січня 2010р., укладеного між ФО-П ОСОБА_3 та ТОВ “Красота та Здоровя”, позивач надавав послуги щодо перевезення вантажів ТОВ “Красота та Здоровя”.

03 березня 2010 р. вантажний автомобіль MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_2 з причепом RENDERS В3, державний номер № НОМЕР_3, відповідно до умов договору оренди від 15.10.2009 р., було завантажено товаром ТОВ «Красота та Здоровя» на загальну суму 1714 674,26 грн., про що свідчать:

- акт приймання-передачі товару від 03 березня 2010 р.;

- товарно-транспортна накладна від 03.03.2010 р. на загальну суму 619050 грн. 49 коп.;

- товарно-транспортна накладна від 03.03.2010 р. на загальну суму 765 928 грн. 57 коп.;

- товарно-транспортна накладна від 03.03.2010 р. на загальну суму 329 695 грн. 20 коп.;

- видаткова накладна № 1409/10 від 01.03.2010 р.;

- видаткова накладна № 1415/10 від 02.03.2010 р.;

- видаткова накладна № 1411/10 від 01.03.2010 р.;

- пакувальна відомість до накладної № 1415/10;

- пакувальна відомість до накладної 1409/10;

- пакувальна відомість до накладної 1411/10;

- акт огляду товарно-матеріальних цінностей від 03.03.2010 р.

04 березня 2010 р. вказаний автомобіль відбув з м. Харкова до м. Києва.

Як вбачається з пояснень водія ОСОБА_6 та встановлено постановою про відмову в порушенні кримінальної справи Харківського РУ ГУ МНС України в Харківській області від 16 березня 2010 р., 05 березня 2010 р. слідуючи до м. Києва водій ОСОБА_6 заїхав заправитися на АЗС в с. Травневе Харківського району. Дозаправивши бак пальним, водій сів в автомобіль та, відїхавши від заправки близько 100 метрів помітив, що йому не додали 200 грн. здачі. Він зїхав на узбіччя дороги, зупинився і залишивши автомобіль побіг на АЗС. Не знайшовши грошей водій пішов у бік автомобіля, пройшовши метрів 20 він помітив проблиски в тумані та побіг скоріше. Підбіжавши ближче, він побачив, що з-під кабіни виривається полумя та почав кликати на допомогу. Пожежу було ліквідовано силами працівників МНС.

В результаті пожежі вогнем знищені косметичні засоби та сигнальні дудки для футбольних фанатів, автомобіль MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_2. Матеріальні збитки становлять 1 959 983,40 грн., з яких 245 308,00 грн. вартість знищеного автомобіля, а 1 714 675,40 грн. вартість знищеного вантажу. Людських жертв немає.

Вважаючи, що дана подія є страховим випадком, відповідно до умов договору добровільного страхування транспортних засобів та генерального договору страхування відповідальності авто перевізника/експедитора, позивач, ФО-П ОСОБА_3 звернувся до відповідача - ВАТ «НАСК «Оранта» з заявою про виплату суми страхового відшкодування.

Листом від 04 листопада 2010 р. № 09-03-09/24525 ВАТ «НАСК «Оранта» повідомила ОСОБА_3 про відмову у виплаті страхового відшкодування у звязку із пошкодженням автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_2.

Рішенням Правління ВАТ «НАСК «Оранта» від 09 листопада 2010 р.№ 382 ФО-П ОСОБА_3 було відмовлено у виплаті страхового відшкодування у звязку із пошкодженням автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_2., що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 530 Цивільного кодексу України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно до ст.ст.193,198 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Ст. 612 Цивільного кодексу передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

За змістом названої норми, правопорушенням є, зокрема, невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання. При цьому, боржник не звільняється від господарсько-правової відповідальності за неможливе його виконання за таких обставин як то порушення зобовязань контрагентами правопорушника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відносини у сфері страхування регулюються Цивільним Кодексом України, Законом України "Про страхування" та іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій, страхових випадків, визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, і доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ч.1 статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

У відповідності до ст. 25 Закону України “Про страхування ”, яка визначає порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування, здійснення страхової виплати і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката),складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до п. 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», обовязковим страховика є при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про страхування», рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Відповідно до умов п.п. 2.11.4.1., 2.11.4.2. та п. 2.11.4. договору добровільного страхування транспортних засобів, протягом 10 робочих днів з моменту одержання всіх необхідних документів для підтвердження факту настання, причин, обставин та наслідків страхового випадку та визначення розміру збитків страховик: складає страховий акт із визначенням розміру страхового відшкодування і в строк до 15 робочих днів після складання страхового акту здійснює страхову виплату або приймає обґрунтоване рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування і в строк до 15 робочих днів з моменту прийняття надсилає його страхувальнику.

Відповідно до п.п. 2.11.5.1. та п. 2.11.5 вказаного договору, страховик має право відстрочити прийняття рішення щодо визнання випадку страховим та розміру страхового відшкодування у випадку, коли неповністю зясовано обставини страхового випадку та розмір збитків до зясування таких обставин, але в будь-якому разі на термін, що не перевищує шести місяців з дня подання заяви про страхову виплату.

Як вбачається з листа ВАТ «НАСК «Оранта» від 29 квітня 2009 р. № 2-12/573, направленого ФО-П ОСОБА_3, граничний термін для прийняття рішення за договором добровільного страхування транспортних засобів спливає 04 вересня 2010 р.

Відповідно до умов п. 10.2., п. 10.3., 10.4., 10.5. генерального договору страхування відповідальності автоперевізника/експедитора, упродовж 15 банківських днів після отримання заяви на страхову виплату чи виплату страхового відшкодування та всіх необхідних документів страховик зобовязаний провести страхове розслідування обставини події та прийняти одне із зазначених нижче рішень: про страхову виплату (страхове відшкодування) або про відмову у страховій виплаті або про відстрочення прийняття рішення про страхову виплату чи про відмову у страховій виплаті та про необхідність проведення додаткових заходів із розслідування обставин події.

У разі ухвалення рішення про відстрочення прийняття рішення страховик впродовж 5 робочих днів з дня прийняття цього рішення надає страхувальнику письмове повідомлення з обґрунтуванням причин відстрочення, в якому зазначає термін проведення додаткового розслідування. Цей термін не може перевищувати 30-ти календарних днів. Однак, якщо обставини вимагають отримання додаткової інформації від державних органів, підприємств, установ і організацій, страховик може подовжити цей термін ще на 60 календарних днів.

З матеріалів справи вбачається, що 29.04.2009 року на адресу позивача від Харківської обласна дирекція НАСК “Оранта»( відповідача у справі) надіслано лист-відповідь від 29.04.2009року за №2-12/573 щодо розгляду досудової вимоги по врегулюванню збитків, в якому страховик зазначив, що він має право відстрочити прийняття рішення щодо визнання випадку страховим та розміру страхового відшкодування у випадку, коли неповністю зясовано обставини страхового випадку та розмір збитків, отже граничний термін для прийняття рішення за цим збитком спливає 04 вересня 2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 серпня 2010 р. відповідачем (ВАТ «НАСК «Оранта») листом було витребувано від ФО-П ОСОБА_3 (позивача у справі) документи та відомості, необхідні для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, які були надані йому позивачем разом з заявою про виплату страхового відшкодування, інші документи щодо відшкодування вартості вантажу - в додатковий строк на підставі п. 10.5. генерального договору страхування відповідальності авто перевізника/експедитора.

Матеріали справи свідчать, що НАСК “Оранта» 04 листопада 2010 року на адресу ФОП ОСОБА_3 надіслано відповідь за №09-03-09/24525 щодо виплати страхового відшкодування у звязку із пошкодженням транспортного засобу, в якій, посилаючись на недотримання водієм правил експлуатації ТЗ, порушення яких стало, на погляд страховика, причиною пожежі, а також правил дорожнього руху щодо технічного стану транспортних засобів та їх обладнання, вимог безпеки під час перевезення вантажів, відповідач зазначив, що дана подія не вважається страховим випадком, тому не має правових підстав для здійснення страхового відшкодування.

Рішення Правління ВАТ «НАСК «Оранта» (відповідача у справі) від 09 листопада 2010 р. № 376 та № 382 обґрунтоване з тих підстав, що відповідно до «Висновку комплексного авто-технічного та пожежно-технічного експертного дослідження» № 6759/6760 від 27.09.2010 р. дії водія ОСОБА_6 по незупиненню двигуна автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_2 під час стоянки біля АЗС є порушенням п. 16.1.24. «Правил охорони праці на автомобільному транспорті» та п. 15.12 Правил дорожнього руху та стало причиною пожежі.

Аналогічні за змістом заперечення викладенні відповідачем у відзиві на позов, згідно з яким відповідач посилається на те, що у відповідності до п. 14 висновку, серед обставин, що сприяли поширенню пожежі зазначено відсутність заходів щодо гасіння пожежі після її виявлення, що суперечить п. 2.9.2.7. договору добровільного страхування транспортних засобів, відповідно до якого страхувальник зобовязаний уживати всіх необхідних заходів для запобігання збільшення розміру збитку; позивачем без письмового дозволу ВАТ «НАСК «Оранта» проведено зміни в рештках автомобіля, що суперечить п. 2.4.3.8. вказаного договору.

Також, відповідач вказує на те, що відповідно до п. 10.1.1. генерального договору страхування відповідальності автоперевізника/експедитора, страховик сплачує страхову виплату за шкоду, завдану життю чи здоровю третіх осіб та/або страхове відшкодування за завдані збитки безпосередньо страхувальнику після фактичної оплати страхувальником або його представником претензій, отриманих від третіх осіб.

Проте суд вважає такий висновок страховика є хибним з огляду на зазначене.

Відповідно по пункту 2.3. договору добровільного страхування транспортних засобів від 10.06.2009 року розділу «Загальні положення» та Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 100 страховими ризиками є втрата або пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок настання події, зокрема, пожежі чи вибуху, що не повязані з протиправними діями третіх осіб (ризик «Пожежа»)

Пунктом 10.1 генерального договору № 1.91.0321.09.1ю страхування відповідальності авто перевізника/експедитора та пунктом 3.1. Правил добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника/експедитора) № 118 передбачена відповідальність за повну загибель, нестачу чи пошкодження майна, прийнятого до перевезення або експедирування.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 серпня 2010 року Харківська обласна дирекція ВАТ «НАСК «Оранта» звернулася листом до ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса з проханням провести пожежно-технічне дослідження.

20 серпня 2010 року експертами ОСОБА_10 та ОСОБА_5 проводилося дослідження автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_2 за місцем його зберігання.

Відповідно до «Висновоку комплексного авто-технічного та пожежно-технічного експертного дослідження» № 6759/6760 від 27.09.2010 р., зробленого фахівцями ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса:

-на 1,2,3,4,5 та 6 питання, були надані висновки експертом ОСОБА_5, з яких вбачається, що надати питання: «Чи був справний транспортний засіб на момент виникнення пожежі? Чи була можливість виправлення несправності, яка стала причиною пожежі? Чи була можливість виявити несправність, яка стала причиною пожежі, до її виникнення? Причина та час виникнення несправності? Обставини , які сприяли виникненню несправності? Механізм руйнування деталі такого засобу транспортним нормам і вимогам безпеки дорожнього руху? неможливо;

-на 7 та 8 питання, були надані висновки експертом ОСОБА_10, з яких вбачається, що надати питання: «Найбільш ймовірною технічною причиною виникнення пожежі в автомобілі MANF2000, державний номер НОМЕР_5, могла бути дія на вибухопожежонебезпечну пароповітряну суміш, яка утворилася внаслідок розгерметизації однієї із функціональних систем автомобіля із наявністю небезпечної рідини, теплової енергії високонагрітої поверхні елементів випускної системи двигуна або теплової енергії електричного походження у вигляді іскор, які виникали при експлуатації електрообладнання з елементами, що іскрять при нормальному режимі роботи». Перелік умов та механізму виникнення процесу горіння, а також часу, необхідного для запалювання конкретного предмета від певного джерела тепла, наведені дослідницькій частині на 9 питання, були надані висновки експертом ОСОБА_10: «Установити причинний зв'язок мiж несправностями транспортного засобу та виникненням пожежі неможливо за причинами, що наведені у дослідницькій частині висновку».

-на 10 та 11 питання, були надані висновки експертом ОСОБА_10: «У випадку, якщо пожежа виникла внаслідок витікання з однієї із функціональних систем автомобіля вибухопожежонебезпечної речовини, то не виконання водієм автомобіля MAN F2000, державний номер НОМЕР_5, ОСОБА_6 вимоги п. 16.1.24. "Правил охорони праці на автомобільному транспорті " знаходиться у причинному зв'язку з виникненням пожежі, умовами її виявлення, особливостями гасіння та наслідками.

-У випадку, якщо пожежа виникла із наявністю штучно внесеного ініціатора горіння, то не виконання водієм автомобіля MAN F2000, державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_6 вимоги п. 16.1.24. "Правил охорони праці на автомобільному транспорті " не знаходиться у причинному звязку з виникненням пожежі ,умовами її виявлення, особливостями гасіння та наслідками.

З пояснень, наданих, викликаним ухвалою суду експертом ОСОБА_5 у судовому засіданні вбачається, що версія про підпал була виключена при огляді, причиною пожежі могла бути розгерметизація паливної системи, або в результаті неякісного технічного обслуговування, в результаті чого дії водія, який покинув автомобіль та не заглушив двигун, находились у причинному звязку з даними подіями в результаті наявності в паливної системі скритого (виробничого) дефекту, в цьому випадку, остаточне зруйнування паливної системи могло статися в будь-який час (зупинки, руху автомобілю), в даному випадку, дії водія автомобілю не знаходились у причинному звязку з пригодою.

Окрім того, до матеріалів справи спеціалістом Харківського районного управління ГУ МНС України в Харківській області інспектором Є.С. Наклюцьким надано справу №41 по пожежі, що сталася в автомобілі MAN F2000 за адресою: с. Травневе, автошлях Харків-Київ. Дана справа містить Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 16 березня 2010 року , затверджену начальником відділу з питань НПД Харківського РУ ГУ МНС України в Харківській області, з якої вбачається, що виходячи їз пояснень свідків видно, що пожежа в автомобілі виникла внаслідок несправності бортової паливної системи, в звязку з чим відсутня подія злочину.

Акт про пожежу, складений комісією у складі інспекторів з дізнання управління ГУ МНС України в Харківській області та відібрані пояснення у водія ОСОБА_6, громадянки ОСОБА_11, громадянки ОСОБА_12, громадянина ОСОБА_13, складений протокол огляду місця пожежі.

Згідно висновку пожежно-технічного спеціаліста про дослідження пожежі, що сталася 05 березня 2010 року в вантажному автомобілі MAN F2000, державний номер НОМЕР_5, який надала дослідно-випробувальна лабораторія Головного управління МНС України в Харківській області, вбачається що найбільш ймовірною причиною пожежі є несправність паливної системи, що призвело до аварійного витікання палива з паливної системи внаслідок неналежної якості матеріалу комплектуючих виробів системи живлення, наявністю скритих дефектів або іншими подібними технічними аспектами. У даному випадку осередкова зона пожежі знаходиться під водійською кабіною, з правої сторони моторного відсіку. Джерела запалювання, які відносять до груп «Теплових проявів іскор різного походження» та «Тепло, отримане від більш розігрітого або розжареного предмета» в даному випадку однаково ймовірні.

Як вбачається з «Висновку комплексного авто-технічного та пожежно-технічного експертного дослідження» № 6759/6760 від 27.09.2010 р. та з Висновку пожежно-технічного спеціаліста про дослідження пожежі, що сталася 05 березня 2010 року в вантажному автомобілі MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_2, з напівпричепом RENDERS B3, державний номер НОМЕР_3 № 350/043/10 від 12 березня 2010 року встановити справжню причину пожежі неможливо.

Як свідчать надані позивачем докази, автомобіль MAN F-2000 державний номер НОМЕР_2 та причеп АХ 3739ХТ знаходився в належному стані, обслуговувався на станції технічного обслуговування згідно договору на технічне обслуговування та ремонт автомобілів укладеного між позивачем та СПДФО ОСОБА_14 . про що свідчить акт виконаних робіт від 12 травня 2009 року.

Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» позивачем вівся журнал виїзду автотранспорту з лінії, в якому фіксувалось дата, дата виїзду-заїзду автомобілю, його держаний номер, ПІБ водія, показники спідометру, технічний стан транспортного засобу, підпис механіка, який фіксує та проводить огляд технічного стану автомобілю. Відповідно наданого до матеріалів справи журналу виїзду та повернення автотранспорту з лінії за період з 21.12.2008р по 15.03.3010 року, автомобіль MAN F-2000 державний номер НОМЕР_2 знаходився в технічно справному стані.

З довідок, наданих ФО-П ОСОБА_15 та ФО-П ОСОБА_14, вбачається, що за час обслуговування несправностей у автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_2, з напівпричепом RENDERS B3, державний номер НОМЕР_3 виявлено не було. В рейс 04 березня 2010 року автомобіль відбув у справному стані.

Суд відхиляє твердження експерта про те, що обставиною, що сприяла поширенню пожежі стала відсутність заходів щодо гасіння пожежі після її виявлення, оскільки експерт не зазначив джерело отримання таких вихідних даних. На думку суду, в результаті огляду решток автомобілю, який проводився 20 серпня 2010 року, не можливо було встановити факт наявності або відсутності первинних засобів пожежогасіння. Крім того, працівниками підрозділу МНС, які ліквідовували пожежу та спеціалістом Дослідно-випробувальної лабораторії ГУ МНС України в Харківській області, який проводив дослідження відразу після пожежі (Висновок спеціаліста від 12 березня 2010 року), факту відсутності первинних засобів пожежогасіння встановлено не було.

Суд відхиляє твердження експерта про те, що порушення водієм ОСОБА_6 п. 16.1.24. «Правил охорони праці на автомобільному транспорті» стало причиною пожежі, оскільки, у вихідних даних, наданих експерту для дослідження не вбачається даних, які б свідчили про порушення водієм ОСОБА_6 «Правил охорони праці на автомобільному транспорті» або Правил дорожнього руху.

Згідно з Порядком здійснення нагляду за забезпеченням руху на транспорті , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 1997 року № 204, нагляд здійснюється за видами транспорту та покладається на Мінтранс, Державні департаменти авіаційного, автомобільного транспорту, Держфлотінспекцією, Укрзалізницею та їх органи на місцях та проводиться у взаємодії з іншими державними органами (Державтоінспекцією, Держнаглядохоронпраці тощо), що здійснюють нагляд за безпекою руху.

Відповідно до пункту 16.1.24. «Правил охорони праці на автомобільному транспорті», затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 13.01.1997 року № 5, при зупинці автомобілю, водій, залишаючи транспортний засіб, повинен прийняти всі заходи проти самовільного його руху: зупинити двигун, зупинити важіль переключення передач в нейтральний стан, загальмувати автомобіль зупиночним засобом.

З пояснень, наданих у судовому засіданні, начальником Харківської державної інспекції промислової безпеки та охорони праці на транспорті та звязку Арцибашевим Анатолієм Вікторовичем вбачається, що в діях водія ОСОБА_6 порушень пункту 15.12 Правил дорожнього руху та пункту 16.1.24 Правил охорони праці не вбачається, оскільки угону та заволодіння транспортним засобом не було, а виникнення пожежі під час руху автотранспорту, могло привести до загибелі водія.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306 були затверджені «Правила дорожнього руху» згідно з пунктом 15.12 яких вбачається, що водій не повинен залишати транспортний засіб, не вживши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, проникнення до нього і (або) незаконного заволодіння ним.

Відповідно до інформації бази УДАЇ ГУМВСУ в Харківський області, адміністративні протоколи на водіїв, які керують автомобілем МАN, номерний знак НОМЕР_2 на протязі 2010 року не складались. В базі відсутні також відомості про ДТП за участю вищенаведеного транспортного засобу . Перевірка проводилась за номерним знаком НОМЕР_2.

Суд зазначає, що у ч.1 ст.62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості.

При цьому, порушення Правил дорожнього руху, в силу ст. 286 КК України або в силу ст..ст. 121-128 КУпАП, є кримінально караним діянням або адміністративним правопорушенням, а тому обставини вчинення такого порушення та вина певної особи у вчиненому має встановлюватися вироком суду або постановою у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про охорону праці», за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Тобто, обставини та вина особи в порушенні «Правил охорони праці на автомобільному транспорті» має бути встановлена у дисциплінарному, адміністративному або кримінальному провадженні.

Доказів, які б свідчили про порушення водієм ОСОБА_6 п. 15.12 Правил дорожнього руху або п. 16.1.24. «Правил охорони праці на автомобільному транспорті», як вбачається з «Висновку комплексного авто-технічного та пожежно-технічного експертного дослідження» № 6759/6760 від 27.09.2010 р. у експерта не було. Таких доказів не було надано й відповідачем до суду.

Оскільки, водій ОСОБА_6 не притягувався до будь-якого виду відповідальності, то суд вважає, що в його діях відсутнє порушення п. 15.12 Правил дорожнього руху та п. 16.1.24. «Правил охорони праці на автомобільному транспорті» в пожежі, що сталася 05 березня 2010 року з автомобілем MAN F-2000 державний номер НОМЕР_2.

Суд критично ставиться до посилань відповідача про порушення позивачем п. 2.4.3.8. договору добровільного страхування транспортних засобів, зважаючи на те, що листом від 22 серпня 2010 року, який було отримано Харківською обласною дирекцією ВАТ «НАСК «Оранта» 02 липня 2010 року, позивач повідомляв відповідача про те, що має намір провести утилізацію решток автомобілю MAN F-2000 державний номер НОМЕР_2, у звязку зі збитковістю їх зберігання, та просив якнайшвидше врегулювати страховий випадок.

Однак, відповідач всупереч прохання позивача, приступив до вивчення решток автомобілю лише 04 серпня 2010 року, звернувшись до ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса з проханням провести пожежно-технічне дослідження.

У звязку з чим, господарський суд вважає безпідставними посилання відповідача на п. 2.4.2.17, п. 2.9.2.7. договору добровільного страхування транспортних засобів та на п. 4.1.9. та п. 8.2.4. генерального договору страхування відповідальності автоперевізника/експедитора, як на підставу відмови у виплаті страхового відшкодування за подією 05 березня 2010 року.

Згідно 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

- припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

- зміна умов зобов'язання;

- сплата неустойки;

- відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту прав і законних інтересів субєктів господарювання є відшкодування збитків.

Загальні положення про відшкодування шкоди закріплені у статтях 1166, 1173 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі.

Відповідальність у господарському праві наступає за господарське правопорушення, що являє собою протиправну дію або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського, цивільного права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин. Залежно від юридичної підстави розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення.

Виходячи з приписів цивільного та господарського законодавства України, відшкодування збитків є одним з видів цивільно-правової (господарсько-правової, майнової) відповідальності, в тому числі за порушення договірних зобов'язань.

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, цивільно-правова (господарсько-правова) відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин. По-друге, це правосуб'єктність правопорушника, тобто сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності у спорі, що розглядається у рамках господарського процесу, можуть бути підприємства, установи, організації тощо.

Третя підстава - це протиправні дії або бездіяльність особи (осіб), що порушують права і законні інтереси потерпілої особи.

Зазначена підстава складається з чотирьох елементів, які називаються умовами цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності, до них відносяться:

- наявність факту порушення, тобто порушення норми закону, умови договору, внаслідок чого завдаються збитки потерпілому (позивачу у справі) та обґрунтований розмір збитків, яких зазнала потерпіла сторона;

- протиправність поведінки правопорушника, тобто його дія або бездіяльність, що порушує правову норму або умови договору;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками; тобто, необхідно довести, що протиправна дія (або бездіяльність) є об'єктивною причиною такого наслідку, як збитки, завдані кредитору у визначеному ним розмірі;

- вина господарського правопорушника.

Застосування майнової відповідальності можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, і вини.

Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобовязань безпосередньо повязано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право, зокрема, на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

В силу ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Стаття 614 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобовязань покладається при наявності вини (умислу або необережності). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до частини другої ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Аналогічний припис міститься у статті 224 Господарського кодексу України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушені.

В силу ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є субєкт та обєкт правопорушення, а також субєктивна та обєктивна сторони.

Субєктом цивільного правопорушення є боржник, а обєктом правопорушення- зобовязальні правовідносини кредитора та боржника. Субєктивну сторону становить вина боржника, а обєктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обовязку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний звязок між протиправною поведінкою боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі зазначених правових норм, з урахуванням п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди ” від 27.03.1992 року. №6 та з урахуванням п. 6 Розяснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди ” від 01.04.1994р. №02-5/215 суд зазначає таке. Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, наявність збитків, а також причинного зв'язку між першим та другим лежить на позивачеві згідно з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, позивачеві належало довести обставини невиконання умов зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Таким чином, для визначення відповідальності відповідача необхідно встановити на підставі належних та допустимих у справі доказів, чи діяв відповідач протиправно, в чому полягали його протиправні дії, та чи був причинно-наслідковий зв'язок між цими діями та завданою позивачу майновою шкодою.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Виходячи з цього, відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України статті 218 Господарського кодексу України позивач в даній справі повинен довести наступні обставини: наявність обовязку відповідача здійснити страхове відшкодування; факт порушення цього обовязку; наявність збитків внаслідок пошкодження майна; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку, тобто прямої залежності завданих збитків від дій або бездіяльності відповідача

Відповідно до ст.52 Закону України від 05.04.2001 р № 2344-ІП “Про автомобільний транспорт” Виконавець (перевізник) зобов'язаний забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення; відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Відповідно до п.2. ст.308 ГК Кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до п.З. ст.310 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення.

Відповідно до ст.314 ГК України та п.З ст.13 Закону України “Про транспорт” перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Таким чином, з урахуванням наведених вище норм ЦК України, ГК України, Законів України “Про транспорт”, “Про автомобільний транспорт”, “Про транспортно-експедиторську діяльність”, положень Закону про транспортне експедирування, зважаючи на те, що відповідальність за збереження вантажу покладена саме на Експедитора, в тому числі за дії третіх осіб, суд приходить до висновку, що позивач є особою, відповідальною за завдані ТОВ «Красота і здоровя» збитки, що виникли внаслідок пожежі транспортного засобу.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про пожежну безпеку" забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Статтями 5, 6 зазначеного вище Закону передбачені обов'язки підприємств, установ та організацій та громадян щодо забезпечення пожежної безпеки.

Згідно з п.10.1. Договору страхування у разі визнання події страховим випадком, Страховик сплачує страхове відшкодування за завдані збитки безпосередньо Страхувальнику після фактичної оплати Страхувальником або його представником претензій, отриманих від третіх осіб (Страхувальник зобовязаний попередньо узгоджувати зі Страховиком свої рішення щодо врегулювання претензії п.п.10.1.1.), або ж безпосередньо третім особам, які заявили претензії Страхувальнику (на вимогу страхувальника та за умови надання ним Страховику всіх необхідних претензійних документів п.п.10.1.2.).

Матеріали справи свідчать, що 07.10.2010 року позивачем оплачено ТОВ «Красота і здоровя» простим векселем на суму 1714674,00 грн. за завдану шкоду.

Відповідно до ст.. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 26.09.2003 N 269, простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму.

Таким чином, ТОВ «Красота і здоровя» прийняло зобовязання від позивача щодо сплати 1714674,00 грн. за завдану шкоду.

Про відшкодування третій особі ТОВ «Красота і здоровя» збитків позивач повідомив відповідача повідомленням від 07.10.2010 року., який надіслано цінним листом з описом на адресу Харківської обласної дирекції ВАТ «НАСК «Оранта», однак, лист було повернуто відправнику у звязку з закінчення терміну зберігання, про що свідчить довідка відділення поштового звязку.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено в діях відповідача склад цивільного правопорушення, який складається з наявності реальних збитків, розмір яких підтверджений платіжними документами, договором, наявністю причинного звязку між діями відповідача, а саме неналежним виконання ним умов Договору в частині сплати страхового відшкодування, як це передбачено п. 10.1 договору страхування у встановлений договором строк та заподіянням збитків, а також наявністю вини, відсутність якої не доведено відповідачем

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 1952474,42 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім того, суд вважає зауважити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.15 ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Згідно зі ст.93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах.

Згідно ч.4 ст.15 ГПК України, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин 1-3 цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Відповідно до ч.4 ст.28 ГПК України, повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ , якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь. (Розяснення Вищого арбітражного суду України “Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб”№ 02-5/492 від 28.07.1994 р.)

Як вбачається з матеріалів справи, договір страхування було укладено з ВАТ “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” в особі структурного підрозділу “Благовещенське” в особі Харківської обласної дирекції НАСК “Оранта”, який знаходиться в м. Харкові.

16.12.2010 р. господарським судом було прийнято пояснення позивача про згоду з теріторіальною підсудністю розгляду даної справи, а також те, що належним відповідачем у справі слід вважати ВАТ НАСК “Оранта”, оскільки відповідно до положення Статуту НАСК “Оранта” про те, що відособлені структурні підрозділи Компанії не є юридичними особами і діють від її імені, структурний підрозділ “Благовєщенське” в особі Харківської обласної дирекції НАСК “Оранта”, не може представляти інтереси Компанії в судах.

Як вбачається з наданого суду Статуту ВАТ НАСК “Оранта”, затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів від 18.07.2008 р., Компанія складається з центрального апарату (головного офісу) та відокремлених підрозділів філій (дирекцій, відділень або агенцій) і представництв (п.3.14.); відокремлені підрозділи компанії не є юридичними особами (п.3.17.) і діють на підставі відповідних положень (п.3.18).

Згідно з Положенням про Харківську обласну дирекцію ВАТ НАСК “Оранта”, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів від 03.06.2005 р. № 12, дирекція є відокремленим підрозділом Компанії, не є юридичною особою та вступає в правовідносини з юридичними та фізичними особами від імені Компанії.

Згідно з п.2.5. вказаного Положення Дирекція в межах наданих їй Компанією повноважень має право представляти інтереси Компанії в якості позивача, відповідача або третьої особи в суді, господарському суді.

Таким чином, суд вважає, що відповідно до зазначеного вище п.2.5. Положення… Харківська Дирекція в межах наданих їй Компанією повноважень має право представляти інтереси Компанії в якості позивача, відповідача або третьої особи в суді, господарському суді.

Розглянувши клопотання позивач про залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних та річних, суд його задовольняє, з огляду на те, що позивачем, в порушення ст. ст..32, 33 ГПК України, в обґрунтування своїх позовних вимог не надано повного та обґрунтованого розрахунку заявлених до стягнення пені, інфляційних та річних, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду в цій частині позовних вимог, на підставі п. 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 16, 22, 93, 509, 525, 526, 530, 548, 598, 612, 614, 623, 625, 626, 629, 979, 1166, 1173 Цивільного кодексу України, статтями 20, 22, 173, 174, 179, 193, 198, 216, 218,224,225,308,310,314 Господарського кодексу України, ст. 52 Закону України «Про автомобільний транспорт», Законами України “Про транспорт”, "Про пожежну безпеку", “Про транспортно-експедиторську діяльність” ст.. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель статтями 1,6,16,22,25,26Закону України "Про страхування" , статтями 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 44 Закону України «Про охорону праці»,«Правилами охорони праці на автомобільному транспорті» ст.ст. 1, 4, 12,15, 25, 33,34, 43, 47-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (код ЄДРПОУ 00034186; 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75) в особі Харківської обласної дирекції НАСК «Оранта» (код ЄДРПОУ 02310265; 61166, м. Харків, вул.. Новгородська,11-А м. Київ, вул. Жилянська, 75) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (61202, АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_7) суму страхового відшкодування в розмірі 1954274,42 грн., 19542,74 грн. держмита та 224,67 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Решту позовних вимог залишити без розгляду.

Суддя Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 24 грудня 2010 року

справа № 57/ 201-10