Рішення № 13307302, 24.12.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2010 р. Справа № 59/358-10

вх. № 10242/4-59

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

прокурора - Стовба О.В., за посвідченням № 199 від 16.10.2009р.;

позивача - не з"явився;

відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю від 29.11.2010р.

розглянувши справу за позовом

Харківського міжрайонного транспортного прокурора м. Харків в інтересах держави - в особі

позивача: Харківської міської ради, м. Харків

до

відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

23.11.2010р. Харківський міжрайонний транспортний прокурор звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради із позовом до відповідача ФОП ОСОБА_3 В позові прокурор просить суд визнати договір оренди земельної ділянки від 30.12.2003р. р/№10373 недійсним та зобовязати відповідача привести земельну ділянку у первісний стан. В обґрунтування позову прокурор посилається на невідповідність договору вимогам ст. 13 Закону України «Про оренду землі», стверджує, що договір є недійсним, адже його поновлення на новий строк не оформлено у відповідності до вимог вказаної статті в письмовій нотаріальній формі. Внаслідок недійсності договору, вважає прокурор, відповідач безпідставно, з порушенням вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України використовує відповідну земельну ділянку, а відтак зобовязаний привести земельну ділянку у первісний стан у відповідності до вимог п. 6.2. договору від 30.12.2003р. р/№10373 та ст. 34 Закону України «Про оренду землі». В судовому засіданні прокурор підтримує позовні вимоги, наполягає на їх задоволенні.

Позивач Харківська міська рада правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, пояснень на позов та витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві, повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення та особистий підпис представника позивача на спеціальному повідомленні (т.І а.с.39).

Відповідач ФОП ОСОБА_3 заперечує проти висунутих позовних вимог в повному обсязі, через канцелярію суду в порядку ст. 22 ГПК України надав відзив на позовну заяву (вх.28463), в якому в обґрунтування своїх заперечень посилається на ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу, зазначаючи, що прокурором не надано належних доказів для визнання договору недійсним, а також вказує на те, що є власником обєкту нерухомості на спірній земельній ділянці.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд установив наступне.

01.09.2003р. виконавчим комітетом Харківської міської ради ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" по АДРЕСА_1

Рішенням Харківської міської ради від 19.11.2003р. №231/03 відповідачеві ФОП ОСОБА_3 було надано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,1445 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування торгівельного комплексу і магазину-павільйону “Новосел” строком до 01.11.2008р.

На підставі вказаного рішення між Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі від 13.12.2003. посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою р/№10373, який був зареєстрований у Харківській регіональній філії ДП “Центр ДЗК” за № 8867/03. Пунктом 1.2. зазначеного договору сторони передбачили, що земельна ділянка надається в оренду до 01.11.2008р. для експлуатації та обслуговування торгівельного комплексу і магазину-павільйону “Новосел”.

Згідно п.п. «і» п. 3.2.2. договору оренди земельної ділянки від 13.12.2003. р/№10373 відповідач зобовязаний по закінченню терміну оренди, припиненні чи розірванні договору звільнити в місячний строк земельну ділянку, привести її в належний стан та повернути її позивачеві з оформленням акту передачі земельної ділянки.

У відповідності до п.6.2. договору оренди земельної ділянки від 13.12.2003. р/№10373 орендар зобовязаний до підписання акту прийому-передачі привести ділянку у придатний для подальшого використання стан. Приведення у придатний стан включає в себе благоустрій території, а при необхідності і знесення будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці.

Договір оренди земельної ділянки від 13.12.2003. р/№10373 припиняється у разі закінчення терміну, на який було укладено договір (п.п. «а» п.4.2. договору). Відповідно до п. 4.3. договору поновлення договору оренди землі здійснюється після закінчення строку, на який укладено цей договір. Відповідач при належному виконанні умов цього договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Рішенням Харківської міської ради від 29.04.2009р. № 93/09 відповідачу ФОП ОСОБА_3 було поновлено право оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 загальною площею 0,1445 га (в межах договору оренди земельної ділянки від 31.12.2003р. № 8867/03). Втім, додаткових угод до договору оренди земельної ділянки від 13.12.2003. р/№10373 щодо продовження строку дії договору сторонами на виконання названого рішення Харківської міської ради не укладалось.

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 08.10.2010р. встановлено, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,1445 га по АДРЕСА_1 використовується відповідачем ФОП ОСОБА_3 для експлуатації та обслуговування 5-ти нежитлових будівель для здійснення торгівлі. Правовстановлюючі документи на право використання вказаної земельної ділянки відповідачем на момент перевірки не поновлені, що є порушенням ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 29.10.2010р. №3543/10 головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради було встановлено, що що зазначена земельна ділянка не огороджена та використовується для обслуговування торгівельного комплексу, нежитлової будівлі (торгівельні приміщення, розважальні заклади), літнього майданчика кафе та МАФ. Право оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідачем не оформлено.

Такі обставини на думку прокурора свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави і є підставою для їх захисту в судовому порядку шляхом визнання договору оренди земельної ділянки від 13.12.2003р. р/№1073 недійсним та шляхом зобовязання приведення земельної ділянки у первісний стан.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст. 20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

У відповідності до ч.1ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені положення ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, господарський договір, в т.ч. спірний договір оренди земельної ділянки від 13.12.2003р. р/№1073, може бути визнані недійсними за наявності двох умов: перша це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Така правова позиція суду відповідає п.7 та п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, прокурор та позивач в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобовязані довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним правочином його, позивача, прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Втім, прокурором та позивачем, ні в позові, ні в письмових поясненнях не вказано конкретних норм Закону (не названо частин ст.203 ЦК України, зокрема), яким суперечить спірний договір оренди земельної ділянки від 13.12.2003р. р/№1073, і які могли б бути підставою для визнання договору недійсним. Не наведено з цього приводу і відповідних обґрунтованих доводів прокурором та представником позивача у судових засіданнях. Відсутні в матеріалах справи й інші докази, які могли б привести суд до висновку про наявність таких норм.

Суд не приймає до уваги посилання прокурора на ст.13 Закону України «Про оренду землі», зроблені ним у позовній заяві. По-перше, прокурор послався на неіснуючу норму права. Стаття 13 Закону України «Про оренду землі» не містила наведених прокурором положень в редакції від 27.11.2003р, чинній на момент укладення договору. Не містить вона таких положень і в редакції Закону від 31.10.2010р. чинній на даний час.

По-друге, положення ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі», яка в дійсності регулює відносини форми договору оренди землі (договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально), також не може бути застосована. Спірний договір оренди земельної ділянки від 13.12.2003р. р/№1073 укладений в письмовій формі і нотаріально посвідчений. Посвідчення відбулося, як вбачається з посвідчувального напису нотаріуса 30.12.2003р. Отже на момент укладення договору від 13.12.2003р. р/№1073 вимоги Закону щодо форми договору були додержані. При цьому суд зауважує, що у відповідності до ст.215 ЦК України перевірці підлягають обставини, які існували на момент вчинення правочину. Інші обставини, які виникли після вчинення правочину, тим більше після припинення строку його дії в розумінні ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України не можуть впливати на вирішення питання про визнання правочину недійсним. Натомість такі (нові) обставини можуть утворювати нові правовідносини, питання про захист прав в яких вирішується окремо від визнання правочину недійсним.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що прокурором та позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним, а відтак в задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди земельної ділянки від 13.12.2003р. р/№1073 слід відмовити.

Вирішуючи господарський спір в частині позовних вимог прокурора про зобовязання відповідача привести у земельну ділянку у первісний стан суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаній негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Положення ч. 1 ст. 34 Закону України «Про оренду землі» також передбачають, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Із наведеними положеннями Закону кореспондуються умови спірного договору оренди земельної ділянки від 13.12.2003. р/№10373. Так згідно п.п. «і» п. 3.2.2. договору оренди земельної ділянки від 13.12.2003. р/№10373 відповідач зобовязаний по закінченню терміну оренди, припиненні чи розірванні договору звільнити в місячний строк земельну ділянку, привести її в належний стан та повернути її позивачеві з оформленням акту передачі земельної ділянки. У відповідності до п.6.2. договору оренди земельної ділянки від 13.12.2003. р/№10373 орендар зобовязаний до підписання акту прийому-передачі привести ділянку у придатний для подальшого використання стан. Приведення у придатний стан включає в себе благоустрій території, а при необхідності і знесення будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці.

Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. Відповідно п.5 ч.2 ст. 16 ЦК України та ч.2 ст.20 ГК України належним способом захисту порушеного права в даному разі є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що у відповідача ФОП ОСОБА_3 виник обовязок по приведенню земельної ділянки, орендованої згідно договору від 13.12.2003. р/№10373, у придатний для подальшого використання стан і по поверненню цієї ділянки позивачеві. Строк виконання цього обовязку закінчився 01.12.2008р. тобто через місяць після закінчення строку дії договору (див. п.п. «і» п.3.2.2., п. «а» п.4.2., п.1.2. договору). Цей обовязок станом на день вирішення спору відповідачем не виконаний.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідач доказів на спростування викладених обставин не надав. У звязку з цим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора у цій частині в повному обсязі.

Суд відхиляє посилання відповідача на рішення Харківської міської ради від 29.04.2009р. № 93/09, яким відповідачу ФОП ОСОБА_3 було поновлено право оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 загальною площею 0,1445 га (в межах договору оренди земельної ділянки від 31.12.2003р. № 8867/03). Суд зауважує що таке рішення ради є необхідною, але недостатньою умовою для виникнення у орендаря права на користування земельною ділянкою протягом нового терміну. Такий висновок ґрунтується на наступному.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ч.5 ст. 126 ЗК України).

Згідно ст.33 Закону України «Про оренду землі» поновлення договору оренди землі це зміна строку його дії шляхом подовження на новий термін. Так після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Згідно ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, рішення Харківської міської ради від 29.04.2009р. № 93/09 про поновлення договору оренди є лише підставою для укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 31.12.2003р. р/№10373 про зміну строку орендного користування ділянкою. Твердження представника відповідача про те, що це рішення заміняє собою необхідність підписання такої додаткової угоди до договору, її, угоди, нотаріальне посвідчення та її реєстрацію не ґрунтуються на нормах Закону.

Також суд відхиляє посилання представника відповідача на порушення його прав, як власника обєктів нерухомості, що знаходяться на спірній земельній ділянці у разі задоволення позовних вимог щодо приведення земельної ділянки у первісний стан.

Чинне законодавство України, в т.ч. ст. 41 Конституції України, ст.321 ЦК України гарантують неприпустимість саме протиправного позбавлення права власності, а не позбавлення права власності взагалі. Можливість позбавлення права власності (в т.ч. набутого із порушенням норм чинного законодавства) в судовому порядку на підставах, визначених Законом в розумінні ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України за певних визначених Законом обставин може бути визнана допустимою. До таких випадків, крім іншого можуть бути віднесені і випадки, визначені ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України Законом України «Про оренду землі» тощо.

Так в даному випадку суд, задовольняючи позов, враховує, що відповідач будучи вільним у виборі умов договору, самостійно прийняв на себе обовязки по приведенню орендованої земельної ділянки у придатний для подальшого використання стан. В т.ч. відповідач в п.6.2. договору оренди земельної ділянки від 31.12.2003р. р/№10373 зобовязався здійснити «при необхідності і знесення будівель та споруд розташованих на земельній ділянці».

Це положення договору узгоджується із положеннями чинного законодавства України, яке регулює порядок повернення земельних ділянок після закінчення договору оренди. Так згідно ст.34 Закону України «По оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Тобто, в даному випадку йдеться не про протиправне позбавлення права власності, як це помилково сприймає відповідач, а про примусове виконання обовязку в натурі. Припинення права власності, сполучене із таким виконанням, відбувається не протиправно (що дійсно заборонено), а у порядку визначеному Законом на підставі рішення суду про примусове виконанню добровільного прийнятого обовязку по знесенню будівель і споруд (ст.ст.525, 526, 629 ЦК України, ч.1 ст.193 ГК). Безпосередньою підставою для припинення права власності наразі є ст. 349 ЦК України припинення права власності внаслідок знищення майна.

Спростовуються твердження відповідача про неможливість примусового позбавлення його права власності також і принципом строковості землекористування. Згідно ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. З цього випливає, що право власності на нерухоме майно, розташоване на орендованій земельній ділянці також носить строковий характер. Адже в іншому разі передбачене Законом правила щодо передачі земельних ділянок для обслуговування та експлуатації нежитлових будівель в оренду, а не в постійне користування, взагалі б втартило сенс.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи викладене, судові витрати у даній справі покладаються на прокурора та відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам. Втім враховуючи звільнення прокурора від сплати державного мита пунктом 30.ч.1 ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито» державне мито з прокурора в даному разі не стягується.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 321, 349, 525, 526, 629, 785, 792 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 193 Господарського кодексу України ст.ст. 116, 125, 126, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 34 Закону України “Про оренду землі”, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 8285 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов"язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 (61052, АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) привести земельну ділянку загальною площею 0,1445 га по АДРЕСА_1 у первісний стан.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (61052, АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь державного бюджету України (відділення державного казначейства м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок 31110095700002 в Управління державного казначейства у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) - 85,00 грн. державного мита.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (61052, АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) - 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог прокурора щодо визнання договору оренди земельної ділянки від 31.12.2003р. р/№10373 недійсним в задоволенні позову відмовити.

Суддя

/Повний текст рішення

підписано 27.12.2010р./

Срава № 59/358-10