Ухвала суду № 13306320, 07.12.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2010 р.Справа № 2-а-43207/09/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Рєзнікової С.С.

Калиновського В.А.

за участю секретаря

судового засідання Верман А.М.

представника позивача: Платіциної О.Г.

представника відповідача: Васильєвої Ю.О., Крицької Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2010 р. по справі №2-а-43207/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чугуїв-продукт"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Чугуїв-продукт», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням наданих уточнень позовних вимог, просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001532302/0 від 22.07.2009 р. на суму 564009 грн., № 0001522302/2 від 22.07.2009 р. на суму 139791 грн., № 0001532302/1 від 01.09.2009 р. на суму 564009 грн., № 0001522302/1 від 01.09.2009 р. на суму 139791 грн., № 0001912302/1 від 01.09.2009 р. на суму 50833,5 грн., першу податкову вимогу від 14.11.2009 р. № 1/723 на суму 730441,21 грн. та другу податкову вимогу від 14.01.2010 р. № 2/39 на суму 733877,58 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2010 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чугуїв-продукт" задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0001532302/0 від 22.07.2009 р. на суму 564009 грн., № 0001522302/2 від 22.07.2009р. на суму 139791 грн., № 0001532302/1 від 01.09.2009 р. на суму 564009 грн., № 0001522302/1 від 01.09.2009 р. на суму 139791 грн., № 0001912302/1 від 01.09.2009 р. на суму 50833,5 грн., першу податкову вимогу від 14.11.2009 р. № 1/723 на суму 730441,21 грн. та другу податкову вимогу від 14.01.2010р. № 2/39 на суму 733877,58 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Чугуїв-продукт» 3,40 грн. судового збору.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2010 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч. 2 ст. 158 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чугуїв-продукт", надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та обєктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, представника позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період з 20.05.2009 року по 01.07.2009 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на підставі направлення № 450 від 20.05.2009 року, № 517 від 16.06.2009 року проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Чугуїв-продукт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.12.2008 р.

За результатами перевірки складено акт № 5014/23-212/30048041 від 08.07.2009 року, згідно висновків якого перевіркою встановлено наступні порушення ТОВ "Чугуїв-продукт":

- п.п.5.2.1 п.5.2 , п.п. 5.3.9 п.п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податок на прибуток всього у сумі 376006,0 грн., у тому числі за 2-й квартал 2007 року в сумі 61 130,0 грн., за 3-й квартал 2007 року в сумі 5 1642,0 грн., за 4-й квартал 2007 року в сумі 34429 грн., за 1-й квартал 2008 року в сумі 134740,0 грн., за 2-й квартал 2008 року в сумі 5 1643,0 грн., за 3-й квартал 2008 року в сумі 6000,0грн., за 4-й квартал 2008 року в сумі 36422,0 грн.;

- п.п.7.2.6 п.7.2 пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість за червень 2008 року у сумі 127083,0 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001522302/2 від 22.07.2009 року, згідно з яким ТОВ "Чугуїв-продукт" за порушення п.п.7.2.6 п.7.2 пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 139791 грн., у тому числі: за основним платежем 127083 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 12708 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001532302/0 від 22.07.2009 року, згідно з яким ТОВ "Чугуїв-продукт" за порушення п.п.5.2.1 п.5.2 , п.п. 5.3.9 п.п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 564009, у тому числі: за основним платежем 376006 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 188003 грн. (а.с. 11, 11-зворот).

Позивач, не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, відповідно до ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІП, оскаржив податкові повідомлення-рішення в апеляційному порядку до ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, ДПА вХарківській області послідовно.

Рішенням ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова за результатами розгляду первинної скарги від 25.08.2009 р. № 8370/10/25-013 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 22.07.2009 року № 0001532302/0 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 564009, 00 грн. (основний платіж - 376006 грн., фінансова санкція 188003, 00 грн.), а скаргу директора ТОВ «Чугуїв-продукт» ОСОБА_6. без задоволення;

Збільшено суму фінансової санкції, застосованої на донараховану за результатами перевірки суму податку на додану вартість, визначену податковим повідомленням рішенням від 22.07.2009року № 0001522302/0 на загальну суму 50833, 50 грн.

Відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом ДПА Укра їни від 21 червня 2001 року №253 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 року за №567/5758) з метою доведення до платника податків граничного строку сплати податкового зобов'язання, зазначеного в раніше надісланих податкових повідом леннях, платнику було направлено податкові повідомлення-рішення від 1 вересня 2009 року № 1532302/1, №000152302/1 та окреме податкове повідомлення-рішення № 0001912302/1, на збільшену суму штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість на 50833, 5 грн.

Рішенням ДПА в Харківській області від 30.10.2009р. № 4481/10/25-103 повторна скарга ТОВ «Чугуїв-продукт» залишена без розгляду.

Також встановлено, що на підставі договору оренди № 3-141-А від 01.01.2007р. позивач орендує у ФОП ОСОБА_6 будинок, що стоїть окремо, з прибудовою та підсобними (допоміжними) спорудами загальною площею 545,4 кв.м. та прилеглою земельною ділянкою, що передається в користування разом з об'єктом, що орендується, площею 0,235 га за адресою: АДРЕСА_1. Розмір орендної плати за весь об'єкт, що орендується, в цілому складає 68 856,75 грн. на місяць без ПДВ. Договір на момент перевірки є дійсним. Факт передачі в оренду об'єкта нерухомості від «орендодавця» ФОП ОСОБА_6 «орендарю» ТОВ «Чугуїв-продукт» оформлено актом приймання-передачі від 02.01.2007 року. Члени комісії зі сторони «орендаря», які підписали цей акт, знаходяться у трудових відносинах з ТОВ «Чугуїв-продукт», що підтверджується наказами підприємства № 134 від 01.10.2002р., № 68 від 04.11.2005р., № 39 від 05.06.2006р., № 65 від 19.10.2005р., а також розрахунком форми № 1ДФ за 1 квартал 2007р., що має інформацію про працівників підприємства. Орендоване приміщення використовується позивачем як склад для зберігання сировини та матеріалів, які використовуються позивачем у виробництві продукції. Витрати позивача по оренді нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 963 994,50, підтверджені первинними документами (договір, акт приймання-передачі, акти виконаних робіт), що також відображено в акті перевірки.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, відповідно до вимог ч.1, ч.2 ст.71 КАС України не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. Враховуючи, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті податковим органом неправомірно, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для винесення першої податкової вимоги від 14.11.2009р. № 1\723 та другої податкової вимоги від 14.01.2010р. № 2\39, які також підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, і про це свідчать письмові докази, на підставі договору оренди № 3-141-А від 01.01.2007р. позивач орендує у ФОП ОСОБА_6 будинок, що стоїть окремо, з прибудовою та підсобними (допоміжними) спорудами загальною площею 545,4 кв.м. та прилеглою земельною ділянкою, що передається в користування разом з об'єктом, що орендується, площею 0,235 га за адресою: АДРЕСА_1. Розмір орендної плати за весь об'єкт, що орендується, в цілому складає 68 856,75 грн. без ПДВ на місяць (т. 1, а.с.69-70).

Договір на момент перевірки є дійсним. Факт передачі в оренду об'єкта нерухомості від «орендодавця» ФОП ОСОБА_6 «орендарю» ТОВ «Чугуїв-продукт» оформлено Актом приймання-передачі від 02.01.2007 року (т.1, а.с.71).

Члени комісії зі сторони «орендаря», які підписали цей акт, знаходяться у трудових відносинах з ТОВ «Чугуїв-продукт», що підтверджується наказами підприємства № 134 від 01.10.2002р., № 68 від 04.11.2005р., № 39 від 05.06.2006р., № 65 від 19.10.2005р., а також розрахунком форми № 1ДФ за 1 квартал 2007р., що має інформацію про працівників підприємства (т.1, а.с. 127-128, 130, 132, 133-137).

Орендоване приміщення використовується позивачем для складу та зберігання сировини та матеріалів, які використовуються позивачем у виробництві продукції. Витрати позивача по оренді нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 963 994,50, підтверджені первинними документами (договір, акт приймання-передачі, акти виконаних робіт), що також відображено в акті перевірки.

Відповідачем в акті перевірки відображено факт оренди об'єкта нерухомості на підставі договору оренди № 3-141-А від 01.01.2007р., укладеного ТОВ «Чугуїв-продукт» (орендар) та ПП ОСОБА_6 (орендодавець), яким орендодавець надає в тимчасове володіння орендарю споруду, яка являє собою будинок, що стоїть окремо, з прибудовою та підсобними (допоміжними) спорудами загальною площею 545,4 кв.м. та прилеглою земельною ділянкою, що передається в користування разом з об'єктом, що орендується площею 235 га за адресою: АДРЕСА_1. Розмір орендної плати за весь об'єкт, що орендується, в цілому складає 68 856,75 грн. без ПДМ за місяць (т.1, а.с.

Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Вимоги до первинних документів визначені пунктом 2 статті 9 цього Закону, а саме: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податків в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються в якості компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.5.11 ст.5 цього Закону, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.3 «б» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесена до валових витрат сума орендної плати за об'єкт нерухомості по АДРЕСА_1 за квітень-листопад 2007р. та січень-червень 2008р. у розмірі 963 994,50 грн. на підставі п.5.1 ст.5, п.п. 11.2.3 «б» п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а донарахування відповідачем податку на прибуток в сумі 240 998,63 грн. є необгрунтованим.

Письмові докази свідчать про те, що позивач використовує рухоме майно, а саме вантажні автомобілі, на підставі договорів оренди, укладених з ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9 (т.1, а.с. 83, 123-126).

Наявність первинних документів, підтверджуючих факт оренди рухомого майна, а саме: договори, акти приймання-передачі об'єктів оренди, акти виконаних робіт, відображено відповідачем в акті перевірки на стор.9-14, а також надано до суду позивачем (т.1, а.с.84).

Суд першої інстанції обґрунтовано не врахував доводи відповідача, що факти передачі в оренду об'єктів рухомого майна від «орендодавця» оформлені актами приймання від імені комісії у складі осіб, які не знаходяться у трудових відносинах з ТОВ «Чугуїв-продукт», оскільки вони не відповідають дійсності та ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих.

Правомірно суд першої інстанції вважав необгрунтованим посилання відповідача на відсутність первинної транспортної документації (товарно-транспортних накладних, подорожних листів вантажного автомобіля), як підставу для вилучення витрат по оренді рухомого майна з валових витрат підприємства, оскільки письмові докази, які були предметом дослідження в суді першої інстанції, свідчать про наявність первинної транспортної документації за період з квітня 2007р. по грудень 2008р., яка підтверджує факт використання орендованого рухомого майна в господарській діяльності підприємства ( т. 2, а.с.99-250, т.3, а.с.5-250, т.4, а.с.5-226).

Посилання відповідача на наявність у позивача на балансі підприємства власних транспортних засобів не є підставою для заборони позивачу використовувати для господарських потреб додаткові транспортні засоби.

Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Використання підприємством в господарській діяльності додаткових орендованих транспортних засобів є компетенцією самого підприємства. Нормами Цивільного кодексу України не установлено вимоги обов'язкової державної реєстрації договорів оренди транспортних засобів.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить вимог щодо включення до складу валових витрат платника податку витрат на відшкодування вартості послуг з оренди рухомого майна лише при наявності тимчасового реєстраційного талона.

Враховуючи наведене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до валових витрат витрати з оренди рухомого майна за період з квітня 2007р. по грудень 2008р. у сумі 337 600,00 грн. на підставі п.5.1 ст.5, п.п. 11.2.3 «б» п.11.2 ст.П Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а донарахування відповідачем податку на прибуток в сумі 84 400,00 грн. є безпідставним та необгрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що між позивачем та ФОП ОСОБА_10 укладено договір про надання юридичних послуг № б\н від 07.07.2008р.(т.1, а.с. 72).

Згідно п.1.1 договору, ФОП ОСОБА_10 зобов'язалась надавати позивачу правову інформаційно-консультаційну допомогу з юридичних питань відносно господарської діяльності підприємства.

Згідно п.2.2 вказаного договору, до зобов'язань ФОП ОСОБА_10 відноситься зокрема: перевірка відповідності вимогам чинного законодавства внутрішніх документів замовника, надання допомоги з оформлення документів, приймання участі у підготовці та укладанні договорів між замовником та третіми особами; надання консультацій, висновків з правових питань, які виникають у процесі фінансово-господарської діяльності замовника; розроблення переддоговірних угод, клопотань, претензій, позовних заяв, а також документів правового характеру, які пов'язані з підприємницької діяльністю замовника.

Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку, видами діяльності ФОП ОСОБА_10 є консультаційні, інформаційні послуги (т.1, а.с.73, 73-зворот).

Таким чином, зазначений договір є первинним документом, на підставі якого відбулась господарська операція з надання юридичних послуг.

На виконання пункту 3.3 договору, сторони підписали акти виконаних робіт від 31.07.2008р., від 29.08.2008р., від 30.09.2008р., від 31.10.2008р., від 28.11.2008р., від 31.12.2008р., що підтверджує факт виконання вказаного договору (т.1, а.с.71-76).

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав хибними доводи відповідача стосовно того, що наявність акту виконаних робіт не дає можливість встановити використання їх у власній господарської діяльності позивача у зв'язку з відсутністю в акті конкретної інформації щодо надання юридичних послуг, оскільки, як свідчить зміст договору № б\н від 07.07.2008р., на його підставі можуть надаватись тільки послуги, пов'язані із господарською діяльністю позивача; у актах виконаних робіт зазначено про надання послуг на підставі договору; сам факт надання послуг відповідач не спростував ні в акті перевірки, ні в суді першої та апеляційної інстанції ; жодних відомостей на підтвердження того, що позивачу надавались та були оплачені послуги, не визначені умовами договору, які не пов'язані із господарською діяльністю підприємства, не відображено ні в акті перевірки, і не надано доказів щодо оплати позивачем інших послуг. Доцільність та необхідність одержання юридичних послуг є компетенцією самого підприємства.

Правила ведення податкового обліку визначаються статтею 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при цьому вказана стаття не містить жодних вимог до наявності документів, що підтверджують право на віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Правомірним є висновок суду першої інстанції, що первинні документи, які підтверджують господарську операцію по отриманню юридичних послуг, за своєю формою та змістом відповідають вимогам ст.ст. 1, 9 Закону України від 16.07.99 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договору, який передбачає придбання послуг, вже є ознакою господарської діяльності. Зміст договору про надання послуг та їх особливість у цілому полягають в тому, що вони споживаються у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, що кореспондується з вимогами ст.901 ЦК України.

Тобто, результат послуг не має матеріального виразу та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», враховуючи ст. 11 цього Закону, позивачем правомірно віднесено до валових витрат юридичні послуги, отримані на підставі договору № б\н від 07.07.2008р., укладеного з ФОП ОСОБА_10, на суму 30000 грн., а донарахування відповідачем податку на прибуток в сумі 7500,00 грн. є необґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено ( і про це свідчать письмові докази), що позивач одержав послуги з маркетингових досліджень доцільності продажу продукції кінцевому споживачеві від ФОП ОСОБА_11, про що свідчать акти приймання-передачі робіт (виконання послуг) від 19.09.2008р. і 29.09.2008р., які були надані на підставі трьохсторонніх договорів № 448w232 від 11.08.2008р., укладених між позивачем (Замовником), ФОП ОСОБА_11 (Виконавець) та ТОВ «Укр-Трейд» і ТОВ «Віал-Маркет» (Компанії), які є мережею супермаркетів «Класс». Пунктом 1.1 договорів встановлено, що ціллю надання послуг є збільшення об'ємів продажу товарів, підготовка до продажу і організації продажу товарів, збільшення прибутку, зростання іміджу замовника, задоволення попиту споживачів товару та сприяння просування товару на ринку аналогічних товарів (т.1, а.с.88-89, 152-159).

Результати надання послуг ФОП ОСОБА_11 доведені у доповідній записці заступника директора ТОВ «Чугуїв-продукт» від 31.12.2008р. (т.1, а.с.160).

Крім того, за результатом відповідних маркетингових послуг позивачем були укладені договори з ТОВ «Укр-трейд» № 119R-0050 від 30.12.2008р. та з ТОВ «Віал-маркет» № 119R-0036 від 31.12.2008р. (т.1, а.с.161-166).

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджується письмовими доказами, що позивач одержав маркетингові послуги від ФОП ОСОБА_12 на підставі договорів № М-02-0208 від 03.01.2008р. та № М-01-0208 від 03.01.2008р., що підтверджено актами виконаних робіт № 1\а від 31.01.2008р., № 1 від 31.01.2008р., № 2\а від 28.02.2008р., № 2 від 29.02.2008р., № 3\а від 31.03.2008р., № 3 від 31.03.2008р., а саме: послуги з маркетингових досліджень ринку виробництва соусів та приправ, проведення акцій по всім регіонам України, маркетингові дослідження ринку масложирової продукції (т.1, а.с. 77-80).

Суд першої інстанції правомірно вважав необґрунтованими доводи відповідача, що надані документи не містять змісту господарської операції (а саме, з наданих актів неможливо встановити в який формі виражений кінцевий продукт у маркетинговому дослідженні ринку, не містить вимірів господарської операції в натуральному вираженні), а тому є неправомірним віднесення позивачем до валових витрат частину вказаних актів, а саме: акти виконаних робіт № 1\а від 31.01.2008р., № 1 від 31.01.2008р., № 2\а від 28.02.2008р., № 2 від 29.02.2008р. на загальну суму 141 540,00 грн., оскільки такі твердження відповідача ґрунтуються лише на суб'єктивних припущеннях перевіряючи.

Результати надання маркетингових послуг ФОП ОСОБА_12 доведені позивачем у доповідної заступника директора ТОВ «Чугуїв-продукт» від 31.03.2008р. а також наданих суду документів з маркетингових заходів і угод, укладених за допомогою ФОП ОСОБА_12, а саме, договір поставки № 8\01\08 8-002 від 01.01.2008р. з ПФ «Кібела» (мережа супермаркету «Таргет» м.Харкова), договір № 892-ДЗ від 20.01.2008р. з ТОВ «Восторг» (мережа супермаркету м.Харкова), договір дистрибьюції № 03.03Л08-8-008 від 03.01.2008р., який охоплює М.Дніпропетровськ та Дніпропетровську область, та інші (т.1, а.с.168-185).

Судом установлено, що в наявності є дійсні угоди про надання маркетингових послуг, акти, що засвідчують надання послуг. Надані маркетингові послуги пов'язані з продажем продукції позивача, документально оформлені відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України від 16.07.99 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Придбані послуги безпосередньо впливали на результати діяльності позивача з продажу товарів та були направлені на отримання доходу. Замовник та виконавець мали цивільну правоздатність, реєстрацію в державних органах, у тому числі і в податкових, та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Згідно з частиною першою ст.43 ГКУ підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Статтею 67 ГК України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Чинне законодавство, а саме п.п.5.2.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», дозволяє віднесення до складу валових витрат будь-яких витрат, що сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з продажем продукції платника податку. Надання маркетингових, мерчандайзингових та інших послуг з просування товару на ринку не суперечить чинному законодавству України, оскільки не існує нормативно-правового акта, який би забороняв або обмежував таку діяльність.

Пункт 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових витрат. Серед таких обмежень відсутні і маркетингові послуги, які були виключені відповідачем зі складу валових витрат позивача. Крім того, п.5.11 ст.5 Закону не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку, крім обмежень, що зазначені в цьому законі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем безпідставно розширено перелік документів, якими повинен підтверджуватися факт надання маркетингових та інших послуг.

Посилання відповідача на те, що до штатного розкладу позивача включено посаду начальника юридичного відділу, 3 посади юрисконсульта, 1 посаду начальника відділу маркетингу, 4 посади менеджера, 2 посади менеджера з постачання та збуту, 1 посаду начальника відділу постачання не може бути підставою для виключення з валових витрат вартість юридичних та маркетингових послуг, понесених позивачем в своїй господарській діяльності, оскільки штатний розклад це лише планова норма наявності відповідних посад на підприємстві, що може не завжди співпадати з фактичним заповненням цих посад з різних суб'єктивних причин. Крім того, необхідність укладення договорів на одержання послуг, які необхідні для здійснення господарської діяльності, є виключною компетенцією самого підприємства.

Таким чином, відповідно до ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», враховуючи ст. 11 цього Закону, позивачем правомірно віднесено до валових витрат маркетингові послуги, отримані від ФОП ОСОБА_11 та ФОП ОСОБА_12 на загальну суму 165 540,00 грн., а донарахування відповідачем податку на прибуток в сумі 41 385,00 грн. є необґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що на підставі договору прибирання № 08\01\1 від 01.01.2008р., укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_8, ТОВ «Чугуїв-продукт» отримало послуги з прибирання будівель, приміщень, цехів, офісу та території підприємства, що підтверджено актами виконаних робіт № б\н від 31.01.2008р. та № б\н від 29.02.2008р. на загальну суму 34 000,00 грн. Відповідні акти мають перелік робіт, які виконувалися виконавцем згідно договору прибирання (т.1, а.с.81- 82, 82-зворот).

Посилання відповідача на те, що документи не містять змісту господарської операції (а саме, з наданих актів неможливо встановити в якій формі виражений кінцевий продукт, чи взагалі результати послуг передавались на підприємство, скільки робочого часу на це витрачено виконавцем, що акти не містять вимірів господарської операції в натуральному вираженні) є хибним та необґрунтованим.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», враховуючи ст. 11 цього Закону, позивачем правомірно віднесено до валових витрат послуги прибирання, отримані від ФОП ОСОБА_8 на підставі договору № 08\01\1 від 01.01.2008р. на суму 34 000,00 грн., а донарахування відповідачем податку на прибуток в сумі 8500,00 грн. є необґрунтованим.

Судом встановлено, що 05.01.2006р між позивачем (орендар) та ФОП ОСОБА_9 (орендодавець) укладено договір б\н, на підставі якого позивач користується свердловиною для водопостачання для виробництва продукції харчування, яким визначено розмір орендної плати в сумі 6000,00 грн. на рік. (т.1, а.с.83).

Актом виконаних робіт б\н від 31.12.2008р. підтверджено факт оренди свердловини позивачем в 2008 р.)т.1, а.с.84).

Крім того, розрахунок по використанню води із свердловини включено до розрахунку збору за спеціальне використання водних ресурсів. Перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів порушень не встановлено, про що свідчить п.3.5.3 акту перевірки (т.1, а.с.30-зворот).

Таким чином, відповідно до ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», враховуючи ст. 11 цього Закону, позивачем правомірно віднесено до валових витрат витрати по оренді свердловини за 2008 рік в розмірі 6000,00 грн.

Як свідчать письмові докази, і це встановлено судом першої інстанції, до складу податкового кредиту за червень 2007 року, згідно реєстру отриманих податкових накладних, які були предметом дослідження при проведенні перевірки (т.1, а.с.37), позивачем включена податкова накладна № 1\02 від 31.10.2006р. на загальну суму 762 500,00 грн., в тому числі ПДВ - 127 083,33 грн. за олію соняшникову у кількості 250 тон, отриману від ФОП ОСОБА_14 (запис в реєстрі отриманих податкових накладних за червень 2007р. № 53). Податкова накладна № 1\02 від 31.10.2006р. складена у відповідності до п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» особою, яка зареєстрована на момент її складання як платник податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону. Відповідач цей факт не спростовує, оскільки свідоцтво ПДВ № 82169562 ФОП ОСОБА_14 анульовано 25.04.2007 р.

Відповідно до п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної") вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом першої інстанції встановлено і не заперечувалось відповідачем, що податкова накладна № 1\02 від 31.10.2006р., яка включена позивачем до складу податкового кредиту за червень 2007, раніше не була включена підприємством до складу податкового кредиту.

Відповідно до роз'яснень ДПА України від 11.08.2003р. № 6936\6\15-2415-9, від 30.12.2005р. № 26268\7\16-1117, від 10.08.2006р. № 8799\6\16-1515-10, враховуючи норми статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також порядок визначення дати виникнення права на податковий кредит, суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням (за умови виконання норм п.п.7.4.1 Закону, але з урахуванням граничного строку давності, встановленого ст. 15 Закону України від 21.12.2000 p. N 2181 -III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" - не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду), включаються до податкового кредиту того звітного періоду, в якому фактично отримано податкові накладні. При цьому, додаток до податкової декларації з ПДВ "Розрахунок коригування сум ПДВ" не заповнюється, оскільки коригування раніше відображеного податкового кредиту в даному випадку не здійснюється.

Посилання відповідача на п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», норми якого визначають, що у разі відмови з боку постачальника товарів (робіт, послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку заповнення податкової накладної, покупець таких товарів має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум такого податку до складу податкового кредиту, а також відсутність заяви позивача зі скаргою відносно постачальника ФОП ОСОБА_14 є необґрунтованим.

Відповідачем не надано доказів ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції про відмову з боку постачальника товарів, ФОП ОСОБА_14, надати податкову накладну або порушення ним порядку заповнення податкової накладної.

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Реєстр податкових накладних був предметом дослідження перевіряючи ми при проведенні перевірки, про що свідчить акт, і ці факти відповідачем не спростовані.

А тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту у червні 2007р. сума ПДВ у розмірі 127 083,33 грн., згідно податкової накладної № 1\02 від 31.10.2006р., отриманої від ФОП ОСОБА_14 за олію соняшникову у кількості 250 тон., а донарахування відповідачем податку на додану вартість в сумі 127 083,00 грн. є необґрунтованим.

Відповідно до п.п. 6.2.1. п.6.2 ст.6 Закону України від 21.12.2000 p. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті податковим органом неправомірно, то й обґрунтованим є його висновок про необхідність скасування першої податкової вимоги № 1/723 від 14.11.2009р. та другої податкової вимоги № 2/39 від 14.01.2010р.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що дії відповідача у правовідносинах, що склалися між ним та позивачем, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст..19 Конституції України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, які свідчать про правомірність його дій.

Однак відповідач, як суб'єкт владних повноважень, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних доказів, які б свідчили про правомірність, законність та обґрунтованість його рішень, які є предметом оскарження позиваем.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2010 р. по справі№2-а-43207/09/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргуДержавної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харковазалишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2010 р. по справі№2-а-43207/09/2070 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Чугуїв-продукт" доДержавної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харковапро скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Бенедик А.П.

Судді<підпис >

<підпис >Рєзнікова С.С. Калиновський В.А. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 13.12.2010 р.