Постанова № 13306277, 07.12.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Галатіна О.О.

Суддя-доповідач - Горбенко К.П.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2010 року справа №2а-21865/10/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Горбенко К.П.

суддів Лях О.П., Попова В.В.,

при секретарі Турко І.Б.,

за участю:

прокурора Вартанової О.М.,

представника позивача Серафимова І.М.,

представника відповідача 1 Головіна О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДІМПОРТ» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року по адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДІМПОРТ» до Маріупольської митниці, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання недійсними рішень Маріупольської митниці №703000006/2010/000765/2 від 13.07.2010, №703000006/2010/000671/2 від 25.06.2010, № 703000006/2010/000572/2, визнання недійсними карток відмови № 703070401/0/00094 від 13.07.2010, № 703070401 /0/00087 від 29.06.2010, № 703070401/0/00070 та стягнення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Маріупольської митниці (далі за текстом Відповідач 1), Головного управління Державного казначейства України у м. Києві (далі за текстом Відповідач 2) про визнання недійсними рішень Маріупольської митниці №703000006/2010/000765/2 від 13.07.2010, №703000006/2010/000671/2 від 25.06.2010, № 703000006/2010/000572/2, визнання недійсними карток відмови № 703070401/0/00094 від 13.07.2010, № 703070401 /0/00087 від 29.06.2010, № 703070401/0/00070 та стягнення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він звернувся до Маріупольської митниці для митного оформлення товару, при цьому ним були надані всі необхідні документи в підтвердження митної вартості товару, визначеної відповідно до ціни договору. Митним органом самостійно визначена митна вартість ввезеного товару за резервним шостим методом, про що винесені відповідні рішення, та видані картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний контроль. Позивач зазначає, то відмова митниці в митному оформленні здійснена в порушення ст.ст. 40, 266 МК України. На думку позивача при визначенні митної вартості товарів за 1 методом митний орган мав би обмежитися дослідженням наданих декларантом документів, здійснивши, при цьому, мінімум митих процедур. Вимагаючи додаткові документи, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити, а також не вказав на обставини, які б свідчили про наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Крім того, приймаючи оскаржувані рішення, митний орган діяв не у встановлений законом спосіб, оскільки визначив перелік додаткових документів, які необхідно було надати декларанту, на зворотному боці декларації митної вартості. Стаття 266 МК України надає право митному органу визначити митну вартість товару за резервним, методом лише в тому випадку, коли неможливо застосувати жодний із перших п'яти методів. Відсутність у митного органу інформації щодо ідентичних та подібних товарів, а також інформації щодо додавання та віднімання вартості, на думку позивача, не надає можливості митному органу визначати митну вартість товарів за І резервним методом. З метою запобігання псування товару позивачем здійснено митне оформлення товару, за ціною, визначеною митним органом. У зв'язку з тим, що позивачем сплачені митні платежі виходячи з митної вартості товару, що є значно вищою, ніж сплачені митні платежі виходячи з ввізного мита та податку на додану вартість. На підставі викладеного просив повністю задовольнити позовні вимоги.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивач не погодився з даною постановою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій просив постанову суду скасувати, постановити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовували тим, що судом при винесенні рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: необґрунтовано повністю прийняв позицію відповідача 1 та не надав належної правової оцінки позиції позивача, порушив при винесенні постанови ч.2 ст.124 Конституції України, ч.2 ст.4 КАС України. Крім того, суд у порушення ч.3 ст.2 КАС України не зясував, що відповідач 1 у спірній ситуації необґрунтовано витребував додаткові документи, внаслідок ненадання яких в подальшому прийняв оскаржувані рішення та картки,тобто діяв не у передбачений законом спосіб.

Представник позивача у судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Представник Маріупольської митниці у судовому засіданні просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Головного управління Державного казначейства України у м. Києві у судове засідання не зявився, про дату, час та місце були повідомлені належним чином, надіслали клопотання про розгляд справи у відсутності їх представника.

Колегія суддів заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріалами справи за доводами апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути скасована.

До такого висновку колегія прийшла з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДІМПОРТ» зареєстроване як юридична особа 10.09.2009, ідентифікаційний код юридичної особи 36617444.

09.11.2009 року між Компанією «WETTER GROUP S.A.» - Британські Віргінські острови (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДІМПОРТ» - Україна (Покупець) укладений контракт №5/11/2009, згідно якого Продавець прийняв на себе зобов'язання поставити м'ясо та м'ясні продукти у розмірі та за ціною, що обумовлена контрактом, а Покупець прийняв на себе зобов'язання отримати товар та сплатити його вартість.

04.06.2010 року ТОВ «УКРПРОДІМПОРТ» надана до Маріупольської митниці вантажна митна декларація №703070401/2010/100754, відповідно до якої задекларований товар - морожене м'ясо свійської птиці заморожені задні четвертини курячі, не обвалені, які містять велику та малу гомілкову кістки стегна та хребці, не консервовані, без додання приправ та не приготовлені для безпосереднього вживання (гр.31), вага нетто - 661 199,92 кг (гр.38), вага брутто - 686 252,44 кг. (гр.35). Відправником товару визначено «НАКАN USA INC» (гр.2). Умови поставки - СІF UA МАРІУПОЛЬ (гр.20).

Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість, товарів декларантом були надані митному органу всі документи, передбачені пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою КМУ №1766 від 20.12.2006 року, зокрема:

- контракт №5/11/2009 від 09.11.2009 року, специфікація №1 від 09.11.2009 року до контракту №5/11/2009 від 09.11.2009 року, додаткову угоду 1 від 03.122.2009 року та додаткову угоду №2 від 15.03.2010 року до контракту№5/11/2009 від 09.1 1.2009 року;

- інвойс 04431011В від 20.05.2010 року (виданий «WETTER GROUP S.A.» на товар - заморожені четвертини курячі , вага нетто 2 250 005,16 кг, ціна 0,75 дол. США за кг, всього - 1 687 503,87 дол. США);

- сертифікат про походження б/н від 11.05.2010 року;

- страховий поліс;

- ветеринарні свідоцтва.

Відповідно до наданої декларації митної вартості від 04.06.2010 року до вищевказаної ВМД визначена ціна договору - 3 930 155,79 грн., із розрахунку курсу долару - 7,9253 грн. ). Заявлена митна вартість складає 3930155,79 грн.

Маріупольською митницею витребувані у ТОВ «Укрпродімпорт» додаткові документи, а саме: фрахтовий інвойс, експертний висновок Держзовнішінформ або Укрпромзовнішекспертизи, відповідні банківські та бухгалтерські документи, що підтверджують факт оплати товару, наявну у декларанта цінову інформацію по раніше оформленим митними органами України ідентичним товарам (третій примірник ВМД, рішення про визначення митної вартості, а також іншу наявну у декларанта інформацію, яка достовірно підтверджує митну вартість).

ТОВ «Укрпродімпорт»наданінаступнідокументи:висновок ДП «Укрпромзовнішекспертиза» №1229 від 03.06.2010 року та ВМД №700000011/2010/002003 від 25.04.2010 року, подану до Східної митниці за вищезгаданим контрактом, інші документи, які вимагав митний орган, декларант не надав.

04.06.2010 року Маріупольською митницею прийняте рішення про визначення митної вартості товару №703000006/2010/000572/2 до ВМД №703070401/2010/100754 від 04.06.2010 року.

Відповідно до наведеного рішення визначена декларантом вартість 1 кілограму товару скоригована з 0,75 дол. США до 1,05 дол. США, При цьому загальна сума партії товару з урахуванням коригування складає 5 502 218,06 грн. Визначення митної вартості здійснено за шостим методом з огляду на те, що декларантом не подані додаткові документи, необхідні для підтвердження митної вартості товару за першим методом, а також у зв'язку з недостатністю відомостей для визначення митної вартості за ціною договору, відсутністю інформації щодо цін на ідентичні, аналогічні товари, та відсутністю інформації, яка б дозволяла застосувати четвертий та п'ятий методи. В якості джерела інформації, яке використано митним органом для розрахунку митної вартості товару, зазначено: ВМД 700000011/2010/002003 від 25.04.2010 року, висновок ДП «Укрпромзовнішекспертиза» №1229 від 03,06.2010 року, відповідно до якого середній розрахунковий рівень цін на заморожене курча встановлений в розмірі 0,90 - 1,10 дол. США за кг. 04.06.2010 року ТОВ «УКРПРОДІМПОРТ» надана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №703070401/0/00070. У даній картці відмови зазначено, що товари не підлягають митному оформленню через митний кордон України з причин неподання додаткових документів, необхідних для визначення митної вартості. В якості вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення чи пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України Маріупольською митницею визначено декларування товару за ціною та методом, визначеними у рішенні ВКМВ таН №703000006/2010/000572/2 від 04.06.2010 року. У зв'язку з відмовою Відповідачем 1 у митному оформленні товару та обмеженим терміном його зберігання, на підставі визначеної митним органом митної вартості товару позивачем заповнена нова ВМД №703070401/2010/100755 від 04.06.2010 року.

Така ж ситуація склалася з деклараціями №703070401/2010/100891 від 25.06.2010 року, в якій декларант визначив митну вартість у розмірі 4 058 500,99 грн., №703070401/2010/100983 від 13.07.2010 року, в якій декларант визначив митну вартість у розмірі 4 557 844,59 грн.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що до виключної компетенції митних органів відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, а також самостійного її визначення у встановлених Законом випадках, одже саме цими органами має виконуватись комплекс завдань, зумовлений цілями та конкретним змістом митної політики, а також напрямками державної діяльності в сфері зовнішньої та внутрішньої політики, у звязку з чим суд першої інстанції вважає, що питання встановлення митної вартості та її контролю не може бути предметом вирішення будь якого іншого органу, окрім митних органів. Рішення митного органу щодо митної вартості може бути піддано судовому контролю лише на предмет перевірки його вимогам закону та компетенції цього органу. Таким чином суд прийшов до висновку, що відповідачем 1 правомірно застосований шостий резервний метод для визначення митної вартості товару.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ст. 249 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари та відповідно до вимог цього Кодексу.

Поняття митної вартості визначено ст. 259 Митного кодексу України.

Відповідно до вказаної статті митна вартість товарів, які переміщуються через кордон України є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. У відповідності до вимог частини 4 статті 260 цього Кодексу методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом. На підставі статті 262 Кодексу митна вартість товару та метод її визначення заявляються митному органу декларантом шляхом подання митної декларації.

Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для їх підтвердження, затверджений постановою КМУ від 20.12.2009 року № 1766, який затверджений відповідно до статей 262 і 264 Митного кодексу України.

Відповідно до п. 11 Порядку, для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Відповідно до абзацу другого даного пункту посадова особа митного органу у графі 2 “для відміток митниці” декларації митної вартості (що є окремим документом) робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складанням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.

Абзацом 3 зазначеного пункту передбачено, що посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі “для відміток митного органу”.

Стаття 260 МК України встановлює, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Статтею 261 Митного кодексу України передбачено, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ). Згідно ч. 2 статті VII ГААТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна бути заснована на дійсній вартості товару, що обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного походження або на довільних або фіктивних оцінках.

Як встановлює ст. 264 Митного кодексу України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 266 Митного кодексу України визначає методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

Відмовляючи в митному оформленні товару за першим методом, митний орган послався на неподання позивачем всіх додатково витребуваних документів.

Проте, такий висновок відповідача є незаконним, оскільки згідно з п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006р. № 176,. якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 266 МК України кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів в достовірності наданої інформації.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів; стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті; покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Відповідач 1 та суд першої інстанції не послалися на обставини, які виключають використання першого методу та не встановили жодної із вказаних обставин, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 267 Митного кодексу України означає, що митна вартість товару мала б бути визначена за першим методом.

Крім того, висновки та дії відповідача 1 не є послідовними.

Використані декларантом відомості повинні бути об'єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.

Судом першої інстанції було встановлено, що декларантом та позивачем ТОВ «УКРПРОДІМПОРТ» були надані митному органу документи для підтвердження заявленої митної вартості у підтвердження декларації митної вартості.

Таким чином, відомості про заявлену позивачем митну вартість є об'єктивними, такими, що піддаються обчисленню та підтверджуються документально.

Митні органи у відповідності до ст. 41 МК України повинні здійснювати митний контроль, який включає в себе контроль за правильністю визначення декларантом митної вартості.

Згідно ч. 2 ст. 40 Митного кодексу України митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Проте витребування документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, а не є обов'язковим і не має відбуватися за бажанням митного органу.

Судовою колегією взято до уваги, що відповідно до пункту 11 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України і подачі відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1766, для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Проте колегія суддів зазначає, що декларантом були надані усі необхідні документи, які давали митному органу змогу визначити митну вартість товару, а Маріупольською митницею не було ані в рішенні, ані у картці відмови обґрунтовано, в чому полягали об'єктивні сумніви у митній вартості, заявленій позивачем на підставі ціни товару згідно умов контракту.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було враховано той факт, що декларантом було подано до митного органу весь пакет документів та додаткові документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів.

Вищевказане призвело до помилково висновку про те, що позивач погодився з вимогами викладеними в Картці відмові та відкоригував митну вартість товару згідно митної оцінки, подавши до митниці нову вантажну митну декларацію зі скоригованою митною вартістю та добровільно сплативши всі нараховані митні платежі.

Суд першої інстанції посилається на те, що позивачем добровільно сплачені нараховані митні платежі, проте колегія суддів зауважує, що сплата митних платежів є не що інше, як гарантійне зобов'язання для митного оформлення і випуску товарів у вільний обіг шляхом сплати до державного бюджету обов'язкових платежів згідно з митною вартістю товарів, визначених митним органом.

Відповідач 1, як у суді першої інстанції та у суді апеляційної інстанції, не надав суду доказів щодо неможливості застосування попередніх методів визначення митної вартості товарів та проведення відповідних консультацій між митним органом та декларантом, що є прямим порушенням порядку визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України.

Крім того, колегія суддів зауважує, що Маріупольська митниця, вимагаючи додаткові документи, діяла не у передбачений законом спосіб.

Так, згідно абз. 2 п. 11 Порядку посадова особа митного органу у графі "Для відміток митниці" декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.

Проте у графах "Для відміток митниці" митний орган не зазначив жодного конкретного документу.

Зазначення додаткових документів на зворотному боці декларації митної вартості чинним законодавством не передбачено.

Згідно абз. 3 п. 11 Порядку посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі "Для відміток митного органу".

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, приймаючі рішення про визначення митної вартості товарів та картки відмови у митному оформленні товарів, діяв на підставі, в межах повноважень, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, але діяв не у спосіб, що передбачений законами, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, упереджено, фактично без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилався на висновок ДП «Укрпромзовнішекспертиза» №1229 від 03.06.2010 року, згідно якого середній розрахунковий рівень цін на відповідні м'ясні продукти (на умовах поставки СІР - порти України) складає 0,90 - 1,10 дол. США.

При цьому у вказаному висновку зазначено, що рівень цін може змінюватись в залежності від якості товару, умов оплати, розміру партії, кон'юнктурної ситуації на ринку, тощо.

Таким чином, вищевказаний висновок не спростовує обґрунтованість ціни за один кілограм відповідної м 'ясної продукції у 0,75 дол. США з урахуванням великої оптової партії товару за контрактом на суму 150000000 доларів США, оскільки у висновку чітко вказано, що рівень цін може змінюватися, зокрема, в залежності від розміру партії.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені у повному обсязі.

Оскільки судом визнані неправомірними дії митниці щодо встановлення митної вартості товару, суд вважає, що позивачу підлягає поверненню сума надмірно сплачених митних платежів.

Внаслідок порушення посадовими особами відповідача - Маріупольської митниці порядку визначення митної вартості позивач вимушений був сплатити більшу суму митних платежів, виходячи з митної вартості, визначеної митним органом. Отже, сума надмірно сплачених митних платежів складає: суму надмірно сплаченого мита 1995524 грн. та податку на додану вартість у сумі 4390152,80 грн. Саме ці суми підлягають поверненню позивачу.

У відповідності до п. 4 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 р. № 609, юридичні та фізичні особи, на користь яких прийняті судові рішення про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджету, подають ці рішення органам Державного казначейства, що здійснюють безспірне списання, у разі повернення за рішенням суду.

У звязку з викладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану постанову з порушенням норм матеріального права, що відповідно до вимог статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлює скасування постанови суду першої інстанції, а позовні вимоги необхідно задовольнити у повному обсязі.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДІМПОРТ» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року по адміністративній справі № 2-а-21865/10/0570 задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року по адміністративній справі № 2-а-21865/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДІМПОРТ» до Маріупольської митниці, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання недійсними рішень Маріупольської митниці №703000006/2010/000765/2 від 13.07.2010, №703000006/2010/000671/2 від 25.06.2010, № 703000006/2010/000572/2, визнання недійсними карток відмови № 703070401/0/00094 від 13.07.2010, № 703070401 /0/00087 від 29.06.2010, № 703070401/0/00070 та стягнення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість - скасувати.

Прийняти нову постанову:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДІМПОРТ» до Маріупольської митниці, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання недійсними рішень Маріупольської митниці №703000006/2010/000765/2 від 13.07.2010, №703000006/2010/000671/2 від 25.06.2010, № 703000006/2010/000572/2, визнання недійсними карток відмови № 703070401/0/00094 від 13.07.2010, № 703070401 /0/00087 від 29.06.2010, № 703070401/0/00070 та стягнення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість задовольнити.

Визнати недійсним рішення Маріупольської митниці про визначення митної вартості товарів №703000006/2010/000765/2 від 13.07.2010р.

Визнати недійсною картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №703070401/0/00094від 13.07.2010р.

Визнати недійсним рішення Маріупольської митниці про визначення митної вартості товарів №703000006/2010/000671/2 від 25.06.2010р.

Визнати недійсною картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №703070401/0/00087 від 29.06.2010р.

Визнати недійсним рішення Маріупольської митниці про визначення митної вартості товарів від 04.06.2010р. №703000006/2010/000572/2.

Визнати недійсною картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №703070401/0/00070.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДІМПОРТ» (ЄДРПОУ 36617444) надмірно сплачене мито у сумі 1995524 грн. (Один мільйон девятсот девяносто пять тисяч пятсот двадцять чотири грн..), та податок на додану вартість у сумі 4390152,80 грн. (Чотири мільйони триста девяносто тисяч сто пятдесят дві грн.. 80 коп.)

Вступна та резолютивна частини постанови постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 07.12.2010р. Повний текст постанови складено 13.12.2010р.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: