Постанова № 13306119, 14.12.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2010 р. № 2-а- 14853/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Заічко О.В.

за участю секретаря судового засідання - Басовій Н.М.

за участю представників сторін:

позивача - Загребельного М.С.,

відповідача - Демчан А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Контекст-Агро"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова

проскасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство “Контекст-Агро”, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням збільшених та зменшених позовних вимог, просить скасувати податкове повідомлення рішення від 08.06.10р. за № 0000051800/0, винесене Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі міста Харкова.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються обєктивними даними, оскаржуване податкове повідомлення рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи і вимоги поданого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результати перевірки податкове повідомлення рішення є законним, в звязку з тим, що складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», за що у відповідності до Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу були визначені відповідні податкові зобовязання на підставі оскаржуваного рішення.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Контекст-Агро» з питань правомірності формування податкового кредиту та правильності обчислення податку на додану вартість за квітень, травень, червень, липень 2009 року по взаємовідносинам з ПП «Бізнес проект - інвест» та ПП «Нормал систем продукт».

На підставі проведеної перевірки, 21.05.10р. ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було складено акт за № 948/18-011-36419762 про результати документальної невиїзної перевірки приватного підприємства «Контекст-Агро» (код за ЄДРПОУ 36419762) з питань правомірності формування податкового кредиту та правильності обчислення податку на додану вартість за квітень, травень, червень, липень 2009 року по взаємовідносинам з ПП «Бізнес-проект-інвест» та ПП «Нормал систем продукт».

В акті перевірки, ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова зазначає, що по підприємству ПП «Контекст-Агро» за квітень червень 2009 року рахуються розбіжності по податковому кредиту на загальну суму 410931788 грн., а саме:

- квітень 2009 року 5244107 грн.

- травень 2009 року 8569906 грн.

- червень 2009 року 12343604 грн.

- липень 2009 року 384774170 грн.

Зазначені розбіжності виникли за рахунок визнання ДПІ у м. Херсоні декларацій та уточнюючих розрахунків по ПП «Бізнес-проект-інвест» та ПП «Нормал систем продукт» за відповідні податкові періоди такими, що не відповідають вимогам абз. 5 пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 ЗУ від 21.12.2000 року за №2181-ІІІ «Про погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зі змінами та доповненнями, п. 4.3 порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПАУ від 30.05.1997 року за № 166 зі змінами та доповненнями, та їм надано статус «до відома». Крім цього, ДПІ в акті перевірки вказує, що вказані правочини суперечать моральним засадам суспільства, вочевидь є такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства. Правочини вчинені у перевіряємому періоді ПП «Контекст-Агро» з ПП «Бізнес-проект-інвест» та ПП «Нормал систем продукт» є нікчемними.

За результатами акту перевірки, 08.06.10р. було винесено податкове повідомлення рішення за № 0000051800/0.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

Судом встановлено, що перевіркою, проведеною відповідним податковим органом були встановлені вищезазначені порушення податкового законодавства.

Так, висновок відповідача стосовно заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 410931788 грн., викладений в акті перевірки, не містить обґрунтованих даних, які відповідно до приписів чинного законодавства України дають підстави вважати, що дійсно товариством допущено вищезазначене порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться ДПА України ПП «Бізнес-проект-інвест» та ПП «Нормал систем продукт» на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій з ПП «Контекст-Агро» були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість у розмірі 410931788 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за квітень - липень 2009 року, підтверджена податковими накладними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що ПП "Контекст-Агро" правомірно включило до податкового кредиту суму у розмірі 410931788 грн., яка підтверджена податковими накладними, складеними ПП «Бізнес-проект-інвест» та ПП «Нормал систем продукт», у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім у власній господарській діяльності.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у ПП "Контекст-Агро" вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Окрім того, суд звертає увагу, що у відповідача відсутнє право тлумачення закону.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відповідач робить висновок, що факт неподання податкових декларацій, недекларування об'єкту оподаткування та податкових зобов'язань з ПДВ та безпідставність складання податкових накладних вищевказаними контрагентами, у сукупності свідчать про відсутність правових підстав формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт, послуг від вищевказаних підприємств, які фактично не відбулися, оскільки на думку податкового органу в даному випадку позивачем не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами ст. 3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому, акт перевірки не містить посилань на те, які порушення були допущені самим ПП "Контекст-Агро".

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім того, судом встановлено, що в акті перевірки відповідачем зазначено, що податкові декларації, надані позивачем за вказаний період часу суперечать законодавству, а тому є недійсними, на що суд зазначає наступне.

Відповідно п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", де указано, що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

З положень наведеної норми закону слідує, що законодавець визначив чіткий перелік підстав, за наявності яких податкова звітність може бути не визнана податковим органом як податкова декларація: 1) відсутність обовязкових реквізитів, 2) відсутність підписів посадових осіб, 3) відсутність печатки платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, то усі податкові декларації з ПДВ та уточнюючи розрахунки ПП «Бізнес-проект-інвест» та ПП «Нормал систем продукт» були подані у відповідності до вимог діючого законодавства України. ДПІ, в якій перебувають на обліку контрагенти, не було надіслано жодних письмових пропозицій щодо надання нової податкової декларації з виправними показниками, як це передбачено зазначеним законом.

Крім цього, суд зазначає на податкових деклараціях з ПДВ та уточнюючих розрахунках міститься штампи ДПІ про отримання податкової звітності ПП «Бізнес-проект-інвест» та ПП «Нормал систем продукт».

Також, суд зазначає що відповідно до квитанцій за № 2, які були надані до матеріалів справи зазначається, що податкова звітність ПП «Бізнес-проект-інвест» та ПП «Нормал систем продукт» були прийняті успішно на районному рівні.

Суд зазначає, що у відповідності до п. 7.5 Наказу ДПА України за № 233 від 10.04.08 «Про подання податкової електронної звітності», - підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

Відповідно до п.п. 4.13.5. Наказу ДПА України від 31.12.08 за N827 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України», - ЦОЕЗ АЗ здійснює приймання звітів від платників податків, у тому числі через оператора, після чого обробляє звіти, формує і направляє платнику податків другу квитанцію, якою засвідчує факт і час приймання звітності.

Відповідно до п.п. 4.13.8. зазначеного Наказу, - факт приймання звіту в електронній формі адресатом звітності від платника податків підтверджується другою квитанцією, у якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків (назва та код ЄДРПОУ підприємства), дата та час приймання звіту, реєстраційний номер, податковий період, за який подається звіт, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП центром обробки електронних звітів, здійснюється її шифрування, після чого друга квитанція надсилається платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Датою та часом надання податкового документа в електронному вигляді до органів ДПС є дата та час, зафіксовані у першій квитанції.

Суд зазначає, що у відповідності до вказаних норм права, квитанція за № 2 свідчить про те, що звіти контрагентів за перевіряємий період по ПДВ були прийняті та внесені до бази звітів ДПА України.

Згідно з п.4.1 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України" (затверджено наказом ДПА України від 18.07.2005р. №276, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.08.2005р. за №843/11123; далі за текстом Інструкція) нарахуванню в особових рахунках платників підлягають податкові зобов'язання, штрафні санкції та пеня, самостійно визначені платником.

Доказів прийняття щодо зазначеної декларації рішення в порядку п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" відповідачем до суду не подано.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентами, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між ПП "Контекст-Агро" - з одної сторони та ПП «Бізнес-Проект-Інвест» і ПП "Нормал систем продукт" - з другої сторони, недійсними.

Крім цього, відповідно до наданого до суду рішення Господарського суду Харківської області від 05.08.10р. по справі №55/171-10 за позовом ПП «Бізнес-Проект Інвест» до ПП «Контекст-Агро» про визнання недійсним правочину в задоволені позову було відмовлено.

В мотивувальній частині рішення, судом було встановлено, що Договір про співпрацю від 13.04.09р., укладений між позивачем та відповідачем є дійсним та таким, що відповідає ст.ст. 203,205,509,526,532,626,627,629 Цивільного кодексу України. Всі обовязки сторін по Договору були виконані сторонами належним чином, що підтверджено даними бухгалтерського та податкового обліку та первинною документацією. Підприємствами були видані податкові накладні, які були належним чином оформлені та відображені у звітності підприємств.

Також, відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 05.08.10р. по справі №55/170-10 за позовом ПП «Нормал систем Продукт» до ПП «Контекст-Агро» про визнання недійсним правочину в задоволені позову було відмовлено.

В мотивувальній частині рішення, судом було встановлено, що Договір про співпрацю від 13.04.09р., укладений між позивачем та відповідачем є дійсним та таким, що відповідає ст.ст. 203,205,509,526,532,626,627,629 Цивільного кодексу України. Всі обовязки сторін по Договору були виконані сторонами належним чином, що підтверджено даними бухгалтерського та податкового обліку та первинною документацією. Підприємствами були видані податкові накладні, які були належним чином оформлені та відображені у звітності підприємств.

Вказані рішення Господарського суду Харківської області набрали законної сили.

Що стосується основних принципів укладення угод, то вони прописані у Цивільному Кодексі України, а саме: у ст. 627 ЦК України, де передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, ч. 1 ст. 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до приписів ст. 189 Господарського Кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання та істотною умовою господарського договору.

У господарській діяльності суб'єкти господарювання мають право використовувати вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Крім того, ст. 191 Господарського Кодексу України передбачено, що на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні піни, встановлюються вільні ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, І: подіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також піни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів, робіт, послуг).

Відповідно до норм чинного податкового законодавства, а саме, п.п. 1.20.2. п. 1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, ідо може бути економічно обґрунтована. При цьому, враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Виходячи з викладеного вище, висновок фахівців податкового органу щодо розрахунку ринкової вартості товару при укладені угод позивача є необґрунтованим та не узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Отже, при визначенні звичайних цін при укладанні договорів, та в подальшому, при відображенні цих операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивач керувався приписами п.п. 1.20.5, п.п. 1.20.6 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до яких, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом. У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності-однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова та інші види звітності, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, позивач правомірно обрахував рівень звичайної ціни для визначення об'єкта оподаткування.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до положень ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" процедури оцінки встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна (робіт, послуг). Статтею 10 цього Закону передбачено проведення оцінки на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

Істотні умови договору на проведення оцінки майна містяться в ст. 11 вказаного Закону, порушення яких позивачем та його контрагентами щодо завишення цін на послуги, як вважає відповідач, судом не встановлено і зворотнє податковим органом не доведено.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності субєкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Також суд зазначає, що Постановою від 01.07.10р. за № 27 Начальника ВЗСМПБ ВПМ ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова майора податкової міліції Аніщенко І.Г. було відмовлено в порушенні кримінальної справи по факту умисного ухилення від сплати податків, у звязку з відсутністю в діях керівника ПП «Контекст-Агро» ознак злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Виходячи з приписів ст. 19 Конституції України, то правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідна сторона - ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним.

При таких обставинах, оскаржуване рішення не може вважатися законним і обґрунтованим та на думку суду маються правові підстави для задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 9, 11, 71, 159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Контекст-Агро" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова винесене відносно Приватного підприємства "Контекст-Агро", а саме: № 0000051800/0 від 08.06.2010 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 17 грудня 2010 року.

Суддя Заічко О.В.