Постанова № 13306089, 16.12.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2010 р. № 2а- 12792/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання-Скляр С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за адміністративним позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова про визнання дій неправомірними,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням змінених позовних вимог, просить: 1) визнати дії ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ "Техенергоресурс" (код ЄДРПОУ 34566972) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.07.07 р. по 30.09.10 р., на підставі якої був складений акт перевірки від 23.11.10 р. за №3057/23-03-05/34566971 неправомірними; 2) визнати противоправними дії ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ "Техенергоресурс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період липень, серпень та вересень 2007 року; 3) визнати відсутньою компетенцію ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова щодо встановлення неможливості ТОВ "Техенергоресурс" здійснювати господарську діяльність у спосіб проведення невиїзної документальної перевірки; 4) визнати неправомірними дії ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова щодо зміни визначених платником податків податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість без прийняття податкового повідомлення - рішення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач указав наступне.

Так, відповідачем не було додержано вимог діючого законодавства України при проведенні планової виїзної перевірки та невиїзної документальної перевірки товариства та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються обєктивними даними.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Загребельний Г.С. підтримав вимоги і доводи поданого позову та просив про його задоволення.

Представник відповідача - Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова за довіреністю Демчан А.В. проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що під час проведення перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства: в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений законом, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Техенергоресурс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.07.2007 р. по 30.09.2010 року.

На підставі проведеної перевірки було складено акт перевірки від 23.11.10 р. за № 3057/23-03-05/34566972.

В мотивувальній частині акту перевірки було зазначено про те, що контрагентами позивача, а саме ПП "Елітпромстандарт" та ПП "Інтерновація" не були подані та прийняті податкові декларації з податку на додану вартість до ДПІ у м. Херсон. Фахівцями ДПІ у м. Херсон було проведено документальну невиїзну перевірку ПП "Інтерновація", в ході проведення якої було зясовано, що операції з придбання товару не мали реальний товарний характер, товар не перевозився і не зберігався, перевіркою не виявлено наявність розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів.

Також, в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Відповідно до висновку податкового органу, у звязку з відсутністю у ТОВ "Техенергоресурс" трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, то первинні документи, що підтверджують правомірність формування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток, не відповідають дійсності проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, у звязку з цим всі укладені правочини вважаються нікчемними.

На що суд зазначає наступне.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності своїх дій щодо проведення перевірки та складання акту перевірки, а від так позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в період оскарження ТОВ "Техенергоресурс" в судовому порядку дій ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова в частині прийняття рішення та складання направлення на перевірку № 571 від 24.09.2010 року, відповідним податковим органом на підставі оскаржуваного направлення була проведена перевірка позивача та за її наслідками було складено акт перевірки від 23.11.10 р. за №3057/23-03-05/34566972, які містили висновки про порушення позивачем норм податкового законодавства.

Так, висновок відповідача стосовно заниження позивачем податку на додану вартість, викладений в акті перевірки, не містить обґрунтованих даних, які відповідно до приписів чинного законодавства України дають підстави вважати, що дійсно товариством допущено вищезазначене порушення, окрім того це спростовується наступним, а саме: даними електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться ДПА України ПП "Елітпромстандарт" та ПП "Інтерновація", відповідно до якого на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій з ТОВ "Техенергоресурс" були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість у розмірі 94347464 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за період 01.07.2007 р. по 30.09.2010 року, підтверджена податковими накладними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що ТОВ "Техенергоресурс" правомірно включило до податкового кредиту суму у розмірі 94347464 грн., яка підтверджена податковими накладними, складеними ПП "Елітпромстандарт"та ПП "Інтерновація", у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім у власній господарській діяльності.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у ТОВ "Техенергоресурс" вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Окрім того, суд звертає увагу, що у відповідача відсутнє право тлумачення закону.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відповідач робить висновок, що факт неподання податкових декларацій, недекларування об'єкту оподаткування та податкових зобов'язань з ПДВ та безпідставність складання податкових накладних вищевказаними контрагентами, у сукупності свідчать про відсутність правових підстав формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт, послуг від вищевказаних підприємств, які фактично не відбулися, оскільки на думку податкового органу в даному випадку позивачем не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами ст. 3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому, акт перевірки не містить посилань на те, які порушення були допущені самим ТОВ "Техенергоресурс".

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім того, судом встановлено, що в акті перевірки відповідачем зазначено, що податкові декларації, надані позивачем за вказаний період часу суперечать законодавству, а тому є недійсними, на що суд зазначає наступне.

Відповідно п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", де указано, що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

З положень наведеної норми закону слідує, що законодавець визначив чіткий перелік підстав, за наявності яких податкова звітність може бути не визнана податковим органом як податкова декларація: 1) відсутність обовязкових реквізитів, 2) відсутність підписів посадових осіб, 3) відсутність печатки платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, то усі податкові декларації з ПДВ та уточнюючи розрахунки ПП "Елітпромстандарт" та ПП "Інтерновація" були подані у відповідності до вимог діючого законодавства України. ДПІ, в якій перебувають на обліку контрагенти, не було надіслано жодних письмових пропозицій щодо надання нової податкової декларації з виправними показниками, як це передбачено зазначеним законом.

Крім цього, суд зазначає на податкових деклараціях з ПДВ та уточнюючих розрахунках міститься штампи ДПІ про отримання податкової звітності ПП "Елітпромстандарт" та ПП "Інтерновація".

Також, суд зазначає що відповідно до квитанцій за № 2, які були надані до матеріалів справи вбачається, що податкова звітність ПП "Елітпромстандар" та ПП "Інтерновація" була прийняті на районному рівні.

Суд зазначає, що у відповідності до п. 7.5 Наказу ДПА України за № 233 від 10.04.08 р. "Про подання податкової електронної звітності", - підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

Відповідно до п.п. 4.13.5 Наказу ДПА України від 31.12.08 р. за N 827 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України", - ЦОЕЗ АЗ здійснює приймання звітів від платників податків, у тому числі через оператора, після чого обробляє звіти, формує і направляє платнику податків другу квитанцію, якою засвідчує факт і час приймання звітності.

Відповідно до п.п. 4.13.8 зазначеного Наказу, - факт приймання звіту в електронній формі адресатом звітності від платника податків підтверджується другою квитанцією, у якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків (назва та код ЄДРПОУ підприємства), дата та час приймання звіту, реєстраційний номер, податковий період, за який подається звіт, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП центром обробки електронних звітів, здійснюється її шифрування, після чого друга квитанція надсилається платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Датою та часом надання податкового документа в електронному вигляді до органів ДПС є дата та час, зафіксовані у першій квитанції.

Суд зазначає, що у відповідності до вказаних норм права, квитанція за № 2 свідчить про те, що звіти контрагентів позивача за перевіряємий період по ПДВ були прийняті та внесені до бази звітів ДПА України, та що водночас спростовує висновок податкового органу стосовно зазначеного порушення з боку позивача.

Згідно з п. 4.1 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України", що затверджено наказом ДПА України від 18.07.2005 р. № 276, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.08.2005 р. за № 843/11123, нарахуванню в особових рахунках платників підлягають податкові зобов'язання, штрафні санкції та пеня, самостійно визначені платником.

Доказів прийняття щодо зазначеної декларації рішення в порядку п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" відповідачем до суду не подано.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентами, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між ТОВ "Техенергоресурс" - з одної сторони та ПП "Елітпромстандарт" та ПП "Інтерновація" - з другої сторони, недійсними.

Стосовно висновків ДПІ про відсутність у позивача на підприємстві трудових ресурсів, суд зазначає наступне.

Відповідно наданого до матеріалів справи штатного розкладу ТОВ "Техенергоресурс" за період 2007 - 2010 роки щомісячно на підприємстві працювало понад 20 осіб, а не сім як стверджує в акті перевірки відповідач.

Крім цього, до матеріалів справи позивачем надані, договори оренди приміщень під офіс та договори оренди складських приміщень за період 2007-2010 роки.

Тобто висновок ДПІ про відсутність трудових ресурсів на підприємстві позивача не відповідає дійсності та не підтверджується матеріалами справи.

Що стосується основних принципів укладення угод, то вони прописані у Цивільному Кодексі України., а саме: у ст. 627 ЦК України, де передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, ч. 1 ст. 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до приписів ст. 189 Господарського Кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання та істотною умовою господарського договору.

У господарській діяльності суб'єкти господарювання мають право використовувати вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Крім того, ст. 191 Господарського Кодексу України передбачено, що на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні піни, встановлюються вільні ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів, робіт, послуг).

Відповідно до норм чинного податкового законодавства, а саме, п.п. 1.20.2. п. 1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому, враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Виходячи з викладеного вище, висновок фахівців податкового органу щодо розрахунку ринкової вартості товару при укладені угод позивача є необґрунтованим та не узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Отже, при визначенні звичайних цін при укладанні договорів, та в подальшому, при відображенні цих операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивач керувався приписами п.п. 1.20.5, п.п. 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до яких, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом. У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності-однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова та інші види звітності, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, позивач правомірно обрахував рівень звичайної ціни для визначення об'єкта оподаткування.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до положень ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" процедури оцінки встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна (робіт, послуг). Статтею 10 цього Закону передбачено проведення оцінки на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

Істотні умови договору на проведення оцінки майна містяться в ст. 11 вказаного Закону, порушення яких позивачем та його контрагентами щодо завишення цін на послуги, як вважає відповідач, судом не встановлено і зворотнє податковим органом не доведено.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності субєкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.10.10 р., не погоджуючись з неправомірними діями ДПІ щодо проведення планової виїзної перевірки, позивачем було подано до Харківського окружного адміністративного суду позов про скасування направлення на проведення перевірки ТОВ "Техенергоресурс".

ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова до вирішення спору по суті здійснила дії по проведенню планової документальної перевірки позивача.

Дана обставина не узгоджується з приписами закону, з огляду на наступне.

Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів) передбачено ст.11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Статтею 11-2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення.

Посилання податкової інспекції на ст.11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ від 04.12.1990 року не мають під собою правового підґрунтя.

Відповідно до приписів Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Тобто, виходячи з норм Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" податковий орган в ході проведення камеральної перевірки не має законних підстав вимагати у платника податків надання будь-яких пояснень чи документів, а також досліджувати будь-які інші документи.

Крім цього, до суду відповідачем не надано документів, на підставі яких взагалі була проведена невиїзна документальна перевірка позивача.

Посилання на останнє також відсутнє в акті перевірки.

Відносно вимог позивача про визнання противоправними дій ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ "Техенергоресурс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період липень, серпень та вересень 2007 року, суд відмічає наступне.

Відповідно до п.п. 15.1.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

В акті перевірки зазначається, що перевірка була проведена за період з 01.07.07 р. по 30.09.10 р., тобто за межами строку встановленого п.п. 15.1.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Техенергоресурс" відповідно до ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначило при подачі податкової звітності до ДПІ за перевіряємий період податкові зобовязання по сплаті податків до бюджету у сумі 117863 грн. Визначена позивачем сума була повністю сплачена до бюджету.

В ході проведення перевірки, ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було визнано укладені правочини позивача з контрагентами нікчемними та встановлено неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ТОВ "Техенергоресурс" та ведення господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо: п. б. - дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

В акті перевірки ДПІ було зазначено, що податкові зобов'язання та податковий кредит ТОВ "Техенергоресурс" є не дійсними.

Відповідно до п.п 4.11 Наказу ДПА України від 10.08.2005 за N 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за N 925/11205 "Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", де вказується, що за результатами перевірки виноситься податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій), приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні).

Судом встановлено, що податкового повідомлення - рішення за результатами акту перевірки не приймалося та позивачу не направлялося.

Отже, позовні вимоги в цій частині направлені на захист прав та інтересів позивача на майбутнє, що не узгоджується з приписами ст. ст. 2, 105 КАСУ.

Враховуючи положення ст. 19 ч. 2 Конституції України, то органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, відповідна сторона - ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова, не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її дії щодо проведення перевірки та складання за наслідками останньої акту є неправомірними, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

Враховуючи, що задоволення позову щодо зазначеного вище виключає правомірність висновків податкового органу, викладених в акті перевірки та настання негативних наслідків для позивача і його контрагентів внаслідок зроблених податковим органом висновків, то суд не має правових підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160 КАСУ, Законом України "Про державну податкову службу в Україні", суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.07.07 р. по 30.09.10 р., на підставі якої був складений акт перевірки від 23.11.10 р. за № 3057/23-03-05/34566972.

В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ- з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 20.12.2010 р.

Суддя Самойлова В.В.