Постанова № 13305306, 27.12.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«20»грудня 2010 р. Справа № 59/219-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Слободін М.М., суддя Шевель О.В.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача: Ферапонтов Д.С., довіреність № 3/7-88 від 17.08.2010 р.,

відповідача: не з’явився,

за участю прокурора: Гелета О.О., довіреність № б/н від 20.12.2010 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника військового прокурора Київського гарнізону, м. Київ (вх. № 3521 Х/3 від 20.10.2010 р.) на рішення господарського суду Харківської області від 22.09.2010 р. по справі № 59/219-10

за позовом: заступника військового прокурора Київського гарнізону, м. Київ

в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України, м. Київ

до: підприємства «Мадді Інтернешнл»Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України»м. Харків

про стягнення 1 185236,76 грн.

встановила:

В липні 2010 р. заступник військового прокурора Київського гарнізону, м. Київ (далі прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України, м. Київ (далі позивач) про стягнення з підприємства «Мадді Інтернейшнл»Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України»м. Харків (далі –відповідач) заборгованості по договору на будівництво житла в порядку пайової участі № 75 від 22.12.2003 р. в розмірі 1185236,76 грн., з яких 492747,40 грн. основного боргу, суми інфляційних втрат в розмірі 306488,44 грн. та неустойки в розмірі 386000,92 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.09.2010 р. у справі № 59/219-10 (суддя Бринцев О.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення обґрунтоване тим, що предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов’язку збудувати та передати позивачу житло в строк до 01.09.2005р., а також застосування до відповідача відповідальності, у вигляді неустойки, за порушення такого зобов’язання. Пунктом 3.1.4. договору передбачено зобов’язання позивача звернутися до відповідача з вимогою про повернення коштів. Позивачем станом на момент винесення рішення по справі не надано доказів письмового звернення після 01.09.2005 р. до відповідача про повернення коштів за договором № 75 від 22.12.2003р., що стало б підставою для стягнення з відповідача заборгованості та нарахування відповідачу штрафних санкцій. Прокурор та позивач не заявляли суду про стягнення збитків в позовній заяві з визначенням норм цивільного права, вони не звертались до суду про це і в уточненнях до позовних вимог. Належним чином оформленого клопотання прокурора чи позивача про вихід за межі позовних вимог матеріали справи також не містять. Зміна предмету позову судом та розгляд позовних вимог, які не були заявлені позивачем у справі є порушенням приписів ст.83 ГПК України.

Заступник військового прокурора Київського гарнізону з рішенням господарського суду першої інстанції від 22.09.2010 р. у справі № 59/219-10 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосуванні норм матеріального права, неповне з’ясування обставин та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на те, що приймаючи рішення, суд не дослідив довідки Київської МБТІ від 22.06.2007 р. № 17564 щодо реєстрації права власності. Порушення норм матеріального права полягає у тому, що відповідно до ст.ст.610, 614, 620 ЦК України позивач втратив право витребувати у відповідача відповідні квартири, оскільки вони були зареєстровані за фізичними особами, які не є співробітниками позивача. Порушення норм процесуального права, полягає на думку прокурора в тому, що суд не дослідив довідку від 02.09.2010 р. № 12/1-7/3000 Державного комітету статистики України щодо знаходження відповідача за іншою юридичною адресою.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.10.2010 р. апеляційну скаргу заступника військового прокурора Київського гарнізону було прийнято до провадження і призначено до розгляду на 24.11.2010 р.

В судове засідання 24.11.2010 р. з’явилися уповноважені представники прокуратури та позивача і надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання 24.11.2010 р. не з’явився.

Направлена на адресу відповідача ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження установою зв’язку повернута до апеляційного господарського суду з відміткою «за истечением срока хранения».

В судовому засіданні 24.11.2010 р. розгляд справи відкладено на 20.12.2010 р. об 12 год. 30 хв., запропоновано позивачу надати письмові пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі.

20.12.2010 р. на виконання ухвали від 24.11.2010 р. позивач надав до суду апеляційної інстанції письмові пояснення

В судове засідання 20.12.2010 р. з’явилися уповноважені представники прокуратури і позивача і надали пояснення по справі.

Відповідач в судове засідання 20.12.2010 р. не з’явився, про причини неявки свого представника суду не повідомив.

          Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та вислухавши думку прокурора і представника позивача, враховуючи те, що відповідач не скористався своїм диспозитивним правом на участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції та те що витік передбачений ГПК України двохмісячний строк розгляду справи, дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність представника відповідача за наявними у справі документами.

Зважаючи на те, що норми ст.38 ГПК України (в редакції після 07.07.2010 р.) не містять обов’язку господарського суду самостійно витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі і додатково наданими документами.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та повторно розглянувши справу відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено місцевим господарським судом, 22.12.2003 р. між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України в особі командувача внутрішніх військ (позивач) та Підприємством «Мадді Інтернейшнл»Всеукраїнської організації інвалідів»Союз організацій інвалідів України (відповідач) був укладений договір на будівництво житла в порядку пайової участі № 75 (далі Договір).

У відповідності до п.1.1. предметом Договору є спільна діяльність сторін у завершенні будівництва житла в сел. П’ятигорське, Балаклійського району, Харківської області, сел. Засулля, Лубенського району, Полтавської області та м. Києві з метою забезпечення житлом безквартирних військовослужбовців з’єднань та військових частин ВВ МВС України.

Пунктом 1.2. Договору сторони передбачили, що відповідач зобов’язується збудувати та передати позивачу в с. П’ятигорське, Балаклійського району, Харківської області по вул. Першотравневій (буд. адр.) квартири № 2, 5, 8, 7, 19 загальною площею 213,39 кв. м. на суму 311762,79 грн. у м. Києві по вул. Нагірній, 18/16 кв. № 11 загальною площею 64,0 кв. м. на суму 102528,00 грн. та квартири № 12, 26, 30, 40 по вул. Костенюк, 42 в с. Засулля Лубенського району Полтавської області загальною площею 216,00 кв. м. на суму 282256,00 грн. згідно адресного переліку.

Відповідно до п.2.1. Договору позивач був зобов’язаний профінансувати будівництво вищезазначеного житла за договірною ціною, встановленою в договорі.

Відповідно до п.3.1.1. Договору відповідач зобов’язаний оформити та передати позивачу квартири відповідно до п. 1.2. зазначеного договору та додатку № 1 до договору, в термін до 01.09.2005р.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу, як засіб платежу, вексель на суму 711993 грн., про що свідчить акт вексельного платежу № б/н від 22.12.2003р., акт приймання-передачі векселя та сам вексель № 8035164139067 від 28.05.2003р.

Слід зазначити, що переданий позивачем відповідачу простий вексель № 80351641219067 на суму 711993,00 грн. емітований ВОІ СОІУ «Мадді Інтернейшнл».

Як встановлено матеріалами справи, відповідач, у порушення п.п. 1.2., 3.1.1. Договору, свої договірні зобов’язання виконав частково, а саме передав згідно з актом № 4 від 07.04.2005р. три квартири в с. Засулля Лубенського району Полтавської області по вул. Костенюк, 42, загальною площею 166,6 кв. м. на суму 219245,60 грн., а саме:

- квартиру № 12 загальною площею 66,2 кв. м. на суму 87119,20 грн.;

- квартиру № 26 загальною площею 64,10 кв. м. на суму 84355,60 грн.;

- квартиру № 40 загальною площею 36,30 кв. м. на суму 47770,82 грн.

Таким чином, відповідно до умов договору позивачем не отримані квартира № 30 по вул. Костенюк, 42 у с. Засулля Лубенського району Полтавської області, а також квартири №№ 2, 5, 8, 7, 19 по вул. Першотравневій (буд. адр.) у с. П’ятигорське Балаклійського району Харківської області та квартиру № 11 по вул. Нагірній, 18/16 у м. Києві на загальну суму 492747,40 грн.

В зв’язку з чим позивач, посилаючись на п. 4.3. Договору та ст.625 ЦК України, просить стягнути з відповідача пеню та інфляційні на суму боргу 492747,40 грн., а саме: 306488,44 грн. інфляційних та 386000,92 грн. пені.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний Договір був укладений 22.12.2003 р.

Відповідно до ст.4 ЦК УРСР 1963 р. цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР , а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Підстави виникнення цивільних прав і обов’язків встановлено ст.4 ЦК УРСР.

Відповідно до ст.6 ЦК УРСР, захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом шляхом, зокрема, стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків.

Відповідно до ст.151 ЦК УРСР, в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з договору, або інших підстав, зазначених у ст.4 цього Кодексу.

Відповідно до ст.161 ЦК УРСР, зобов’язання повинні виконуватися належним чином, і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 р., Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України , його положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжуються існувати після набранням ним чинності.

Пунктом 3.1.1. Договору було передбачено, що відповідач зобов’язаний оформити і передати позивачу квартири у термін до 01.09.2005 р.

Згідно з п.6.1. та 6.4. Договору він вступає в силу з моменту підписання та дії до повного виконання.

В судовому засіданні 24.11.2010 р. та 20.12.2010 р. представник позивача зазначив, що договір не розірваний, свою дію не припинив.

Враховуючи те, що відносини сторін продовжували існувати після набрання чинності ЦК України 2003 р., подібність врегулювання спірних правовідносин нормами ЦК УРСР 1963 р. та ЦК України 2003 р., колегія суддів вважає за необхідне застосувати при розгляді даної справи норми ЦК України 2003 р.

Згідно з ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Цивільні права і обов’язки виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) –тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було встановлено господарським судом Харківської області, на момент винесення рішення по справі, позивачем не надано доказів письмового звернення після 01.09.2005р. до відповідача про повернення коштів за договором № 75 від 22.12.2003 р., які б стали підставою для стягнення з відповідача заборгованості та нарахування відповідачу штрафних санкцій.

Відповідно до п.4.1. Договору сторони обради певний спосіб захисту порушеного права, а саме –відшкодування збитків.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, ні позивачем, ні прокурором не було заявлено суду про стягнення збитків в позовній заяві з визначенням норм цивільного права, вони не звертались до суду про це і в уточненнях до позовних вимог, клопотання прокурора чи позивача про вихід за межі позовних вимог матеріали справи також не містять.

В апеляційній скарзі прокурор як на підставу скасування оскаржуваного рішення посилається на порушення господарським судом норм процесуального права, а саме не дослідження довідки Державного комітету статистики України від 02.09.2010 р. № 12/1-7/3000 щодо знаходження відповідача за іншою юридичною адресою.

З цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

З матеріалів справи вбачається, що при подання позову прокурор зазначив адресу відповідача: м. Харків, вул. П’ятирічки 2б/144, ідентифікаційний код 25064703. Така ж адреса зазначена в договорі № 75 від 22.12.2003 р.

Разом з тим, до матеріалів позовної заяви прокурором було долучено довідку Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві від 01.06.2007 р. № 2/1-7/993, згідно якої відповідач зареєстрований за адресою Харківська область с. Липці, вул. Пушкінська,20, ідентифікаційний код 30657429 (такий же в Договорі).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.07.2010 р., якою заяву було прий1нято до провадження, розгляд справи було призначено на 02.08.2010 р.

Направлена на вказану в позовній заяві адресу відповідача копія ухвали від 15.07.2010 р. установою зв’язку повернута до господарського суду з відміткою «по истечению срока хранения».

В ході розгляд справи позивач подав до господарського суду довідку Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві від 02.09.2010 р. № 12/1-7/3000, згідно якої відповідач зареєстрований за адресою: Харківська область с. Липці, вул. Пушкінська,20 –з 22.12.2006 р. (а.с.64).

Ухвалою від 08.09.2010 р. господарський суд Харківської області, відкладаючи розгляді справи на 22.09.2010 р., повідомив відповідача про час та місце розгляду справи за адресою, зазначеною позивачем.

Направлена на вказану в ЄДРПОУ адресу відповідача копія ухвали господарського суду від 08.09.2010 р. установою зв’язку повернута до господарського суду з відміткою «за зазначеною адресою не проживає».

Надаючи оцінку вказаним обставинам, господарський суд Харківської області з посиланням на п.4 Інформаційного листа ВГСУ від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «в зв’язку з закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій

Отже, колегія суддів вважає, що господарський суд Харківської області виконав всі можливі дії щодо повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, направивши копію ухвали про відкладення розгляд справи за адресою, зазначеною в довідці Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві від 02.09.2010 р. № 12/1-7/3000.

Щодо неповного з’ясування обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

В рішенні господарського суду Харківської області прямо зазначено, що позивачем не отримані квартира № 30 по вул. Костенюк, 42 у с. Засулля Лубенського району Полтавської області, а також квартири №№ 2, 5, 8, 7, 19 по вул. Першотравневій (буд. адр.) у с. П’ятигорське Балаклійського району Харківської області та квартиру № 11 по вул. Нагірній, 18/16 у м. Києві на загальну суму 492747,40 грн.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

          Частиною 2 статті 43 цього ж Кодексу визначено, що ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів вважає, що в своїй апеляційній скарзі прокурор не навів таких обставин порушення судом норм матеріального та процесуального права, які були б підставою для скасування рішення суду першої інстанції, і доводи апеляційної скарги не спростовують вищевказаного висновку, у зв’язку з чим дана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін.

Згідно зі ст.90 Господарського процесуального кодексу України якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

Судова колегія зазначає, що при аналізі доказів та пояснень у справі у суду апеляційної інстанції не було законних підстав скасування рішення господарського суду першої інстанції від 22.09.2010 р.

Разом з тим, невиконання відповідачем своїх зобов’язань за Договором може свідчити про те, що дії посадових осіб відповідача були спрямовані не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором, а на завдання шкоди майновим інтересам держави чи сторін в їх фінансово-господарській діяльності, що, на думку колегії суддів, може вказувати на можливу наявність в діяльності посадових осіб відповідача ознак дій, переслідуваних у кримінальному порядку.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.90, 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Київського гарнізону, м. Київ - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.09.2010 р. по справі № 59/219-10 - залишити без змін.

Головуючий суддя                                                            В.Я.Погребняк

суддя                                                                      М.М.Слободін

суддя                                                                      О.В.Шевель

Повний текст постанови підписано 27.12.2010 р.