Рішення № 13302109, 08.12.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2010 р. Справа № 27/131-10-4433

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М. при секретарі судового засідання: Ярешко О.М.

за участю представників:

від прокурора: Будзул-Лавринюк К.Я. (за посвідченням);

від позивача: не з'явились;

від відповідачів:1. не з'явились;

2. не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Прокурора Кілійського району Одеської області, в інтересах держави в особі Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Одеській області;

до відповідачів: 1. Кілійської міської ради Одеської області;

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

про визнання недійсним договору сервітутного землекористування

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Прокурор Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління державного комітету України із земельних ресурсів у Одеській області, звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Кілійської міської ради Одеської області, фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним на майбутнє договору сервітутного землекористування № 75, укладеного 06.02.2008 р. між Кілійською міською радою Одеської області та підприємцем ОСОБА_1

Звертаючись з позовом, Прокурор Кілійського району Одеської області зазначає, що зазначений Договір укладено з порушенням відповідачами умов діючого законодавства при укладенні договору сервітутного землекористування, адже даним договором фактично закріплені правовідносини договору оренди земельної ділянки. Зокрема, в порушення ст. ст. 98, 99 Земельного кодексу України, якими встановлено що правом земельного сервітуту є право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Крім того, прокурор зазначив, що відповідно до ст. ст. 403, 404 Цивільного кодексу України сервітут визначає обєм прав з використання особою чужим майном (земельною ділянкою), який полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання і експлуатації ліній електропередачі, звязку, трубопроводів, забезпечення водою, меліорацією та інші земельні сервітути. За таких обставин, прокурор вважає, що право сервітутного землекористування встановлюється тільки для вищезазначених цілей та є самостійним речовим правом. Та зазначає, що земельна ділянка, надана ОСОБА_1, використовується не для зазначених цілей сервітутного землекористування, а для підприємницької діяльності, а саме для розміщення, експлуатації та обслуговування нежитлових будівель. Між тим, потреба в розміщенні, експлуатації та обслуговуванні нежитлових будівель може бути вирішена шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

Представник прокуратури та Головного управління державного комітету України із земельних ресурсів у Одеській області в судове засідання не зявилися, хоч і повідомлялися про час та місце проведення судового засідання, шляхом надіслання ухвал на вказану у позовній заяві адресу.

Відповідач Кілійська міська рада Одеської області про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судові засідання не зявився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

Відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судове засідання не зявився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення були отримані представниками відповідачів, суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідачів за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, суд встановив:

06 лютого 2008 р. між Кілійською міською радою (Власник) та ОСОБА_1 (Землекористувач) був укладений договір сервітутного землекористування №75.

Відповідно до п.1.1. зазначеного договору Власник на підставі діючого рішення Кілійської міської ради від 25.01.2007р. №196-V-12, ст.83 п.3 в та ст.99 Земельного кодексу України, встановлює сервітутне землекористування (обмежене платне користування) на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Кілія, вул.Суворова, 55.

Пунктом 1.2. договору сервітутне землекористування встановлюється на земельну ділянку площею 0,0923га,

Згідно п.2.1. договору строк сервітутного землекористування встановлено на 3 роки.

Відповідно до п.2.2. договору договір про земельний сервітут набуває чинності з дати його реєстрації у виконкомі Кілійської міської ради.

Договір зареєстровано у виконавчому комітеті Кілійської міської ради Одеської області 06.02.2008р. за №75, про що в книзі записів державної реєстрації договорів вчинено запис №75.

У відповідності до п.п. 3.1, 3.2 зазначеного договору за сервітутне землекористування землекористувач сплачує плату у розмірі 1528,15грн. в рік, яка вноситься щомісячно рівними частинами на розрахунковий рахунок Кілійської міської ради.

Пунктом 3.6. встановлено, що у разі визнання договору про сервітутне землекористування недійсним, одержана власником плата за земельний сервітут за фактичний строк дії земельного сервітуту не повертається.

Згідно до п. 4.1 договору сервітутне землекористування встановлюється для розміщення, експлуатації та обслуговування комплексу нежитлових будівель, із земель житлової і громадської забудови, з функціональним призначенням землі для комерційного використання.

Встановлення прокуратурою Кілійського району під час проведення загальнонаглядової прокурорської перевірки порушення вимог земельного законодавства при укладенні зазначеної угоди, стало підставою для звернення з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Відповідно до ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно зі ст.ст. 403, 404 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (земельною ділянкою). Право користування чужою земельною ділянкою полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо, що цілком кореспондується зі ст.ст.98, 99 Земельного Кодексу України.

Як вбачається з умов спірного договору та встановлено прокурором за результатами прокурорської перевірки, земельна ділянка, що знаходиться за адресою: м. Кілія, вул. Суворова, 55 надана фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 для розміщення та обслуговування комплексу нежитлових будівель та не використовується для встановлених цілей сервітутного землекористування. Тобто, фактичні правовідносини сторін не відповідають врегульованому діючим законодавством змісту поняття сервітуту.

Відповідно до ст.235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оцінюючи оспорюваний договір, суд зазначає, що вказаний правочин є удаваною угодою, оскільки направлений на приховання іншого правочину, повязаного з орендою землі, предметом якого є передача у строкове платне користування земельної ділянки площею 0,0923га, що знаходиться за адресою: м. Кілія, вул. Суворова, 55.

Враховуючи викладене, суд оцінює питання дійсності договору, виходячи з приписів законодавства, що стосуються оренди землі.

Відповідно до приписів ст.ст.13, 41 Конституції України земля є обєктом права власності Українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі субєкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.1 ст.124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ст.125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Детальне регулювання відносини найму земельної ділянки міститься в Законі України “Про оренду землі”.

Так, згідно ст.13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Закон України “Про оренду землі”(ст.15) встановлює перелік таких істотних умов договору оренди землі: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст.ст.4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.13 Закону України “Про оцінку землі” нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності; визначення розміру державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом; визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва; розробки показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Разом з тим, згідно статті 2 Закону України “Про плату за землю” плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення у порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до ст.20 Закону України “Про плату за землю” платежі за землю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

Згідно п.12 Перехідних положень Земельного кодексу до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Зазначене цілком кореспондується зі ст.207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, відповідність змісту правочину Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, натомість його суперечність зазначеним вимогам і є підставою для визнання такого договору недійсним.

Матеріали справи не містять доказів дотримання сторонами положень діючого законодавства при фактичному укладенні договору оренди земельної ділянки та з урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги прокурора Кілійського району Одеської області, заявлені в інтересах держави в особі Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Одеській області, про визнання договору сервітутного землекористування №75 від 06.02.2008року недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Додатково слід зазначити, що згідно ч.2 ст.236 Цивільного кодексу України якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України. Натомість ч.2 ст.236 Цивільного кодексу України конкретизує норму абз.1 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, ч.2 ст.236 Цивільного кодексу України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

Отже, момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами, імперативно встановлені частинами першою та другою статті 236 Цивільного кодексу України, і не можуть бути змінені судом, внаслідок чого суд, задовольняючи позов про визнання правочину недійсним в рішенні не вказує ні момент, з якого правочин є недійсним, ні про припинення можливості настання прав та обов'язків за правочином у майбутньому.

Відповідно до ч.2 п.4 Розяснень Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”від 12.03.99р. N02-5/111 (із змінами і доповненнями) прокурор, звертаючись до господарського суду в інтересах держави з заявою про визнання договору недійсним, зазначає у ній позивачем державний орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах і визначає відповідачами, як правило, обох контрагентів за договором.

Згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути солідарно з відповідачів на користь бюджету витрати по сплаті держмита у сумі 42,50грн. з кожного та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним на майбутнє договір сервітутного землекористування №75 від 06.02.2008 року, укладеного між Кілійською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

3.Стягнути з Кілійської міської ради (68300, м.Кілія, вул.Леніна, 57) на користь Державного бюджету України (п/р 31114095700008, одержувач ГУДКУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460, код бюджетної класифікації 22090200) витрати по сплаті державного мита у сумі 42(сорок дві)грн. 50коп.

4.Стягнути з Кілійської міської ради (68300, м.Кілія, вул.Леніна, 57) на користь бюджету (р/р 31213264700008 отримувач ГУДКУ в Одеській області код ЄДРПОУ 23213460 банк-ГУДКУ в Одеській області МФО 828011 код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118(сто вісімнадцять)грн.

5.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (68300, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (п/р 31114095700008, одержувач ГУДКУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460, код бюджетної класифікації 22090200) витрати по сплаті державного мита у сумі 42(сорок дві)грн. 50коп.

6.Стягнути фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (68300, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь бюджету (р/р 31213264700008 отримувач ГУДКУ в Одеській області код ЄДРПОУ 23213460 банк-ГУДКУ в Одеській області МФО 828011 код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118(сто вісімнадцять)грн.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Суддя Невінгловська Ю.М.

Повний текст рішення складено 13.12.2010р.