Рішення № 13301985, 14.12.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          14.12.10                                                                                           Справа№ 25/150

Господарський суд Львівської області в складі судді Гриців В.М. при секретарі Бохонок В.З. за участю представників: позивача Вельгоша Т.М., відповідача Рісного М.Б. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства „Оліяр” до дочірнього підприємства „Львівський облавтодор” відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Оліяр” звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до дочірнього підприємства „Львівський облавтодор” відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України”, з урахуванням уточнень просить суд стягнути з відповідача 70000,00 грн. основного боргу, 12740,00 грн. пені, 4900,00 грн. штрафу, 5740,00 грн. інфляційних втрат та 2053,97 грн. - 3 % річних за договором поставки товару № 12 від 24 листопада 2009 року. При цьому пеня і штраф нараховані на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, а інфляційні нарахування та 3% річних –на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Позивач покликається на те, що ознакою, що дає підстави віднесення відповідача до державного сектору економіки є те, що відповідач є дочірнім підприємством відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», єдиним засновником якого в свою чергу є центральний орган державної виконавчої влади –Державна служба автомобільних доріг України «Укравтодор».

Відповідач позов визнає частково, в сумі 70000,00 грн. основного боргу, 5740,00 грн. інфляційних втрат та 2053,97 грн. - 3 % річних. В решті позов заперечує, як незаконний та безпідставний, оскільки відповідач не належить до державного сектору економіки, а також штраф і пеня нараховані на суму простроченого грошового зобов’язання, що не передбачено абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. відповідач 11 жовтня 2010 року подав суду заяву про розтрочення виконання рішення господарського суду в порядку, передбаченому п. 6 ст. 83 Господарського процесуального Кодексу України на 12 місяців.

Відповідно до розпорядження голови господарського суду Львівської від 12 жовтня 2010 року, справа №25/150, у зв’язку із закінченням повноваження судді Пазичева В.М. була передана для розгляду судді Гриців В.М.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить позов задовольнити, проти розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців заперечує.

Представник відповідача подані заперечення і заяву про розстрочку виконання рішення підтримав. Той факт, що відповідач належить до державного сектора економіки представник відповідача не спростував.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані докази суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона—постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні—покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з матеріалами справи приватне підприємство „Оліяр” та дочірнє підприємство „Львівський облавтодор” відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” 24 листопада 2009 року, уклали договір поставки товару № 12, за умовами якого позивач зобов’язався поставляти та передавати у власність філії «Мостиський райавтодор»ДП «Львівський облавтодор»товар зазначений в договорі, в кількості та на умовах в ньому зазначених, а відповідач зобов’язався приймати і оплачувати товар на умовах визначених договором. Відповідно до п. 7.3. договору, Позивач зобов’язався проводити розрахунок за кожну партію отриманого товару на протязі 15 календарних днів з моменту поставки партії товару.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Такі ж правила визначені ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк термін.

В силу ст.ст. 612, 625 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов”язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до вимог ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На виконання зобов’язань за договором поставки товару № 12 позивач поставив відповідачу товар на суму 70000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ОЛ-000297 від 02 грудня 2009 року на суму 70000,00 грн. та актом приймання-передачі від 02 грудня 2009 року. З урахуванням п. 7.3. договору поставки товару № 12 відповідач повинен був до 17 грудня 2009 року включно оплатити вартість отриманого товару, проте не оплатив. Факт поставки товару та факт заборгованості відповідача з оплати його вартості сторони підтверджують.

Станом на дату розгляду справи суду не надано доказів оплати заборгованості, тому суд стягує з відповідача на користь позивача 70000,00 грн. –суму, заборговану за договором поставки товару № 12. На заборговану суму за період прострочення грошового зобов’язання з січня 2010 до листопада 2010 року начислено 5740,00 грн. інфляційних втрат та 2053,97 грн. - 3 % річних, що відповідає фактичним обставинам справи та вимогам п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Названі суми суд теж стягує з відповідача.

Щодо стягнення 12740,00 грн. пені та 4900,00 грн. штрафу.

Як слідує з позовної заяви та доданого до неї розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,1 відсотка від простроченого грошового зобов’язання правовою підставою нарахування означених сум позивач зазначає абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено види забезпечення виконання зобов'язання, зокрема, встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З наведеного випливає, що штрафні санкції - пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення та штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості за прострочення понад тридцять днів додатково - можуть бути застосовані за наявності одночасно таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються; якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

За порушення грошових зобов'язань, якщо це передбачено договором або законом, нараховується пеня, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд констатує, що відповідач належить до державного сектора економіки, що підтверджено установчими документами, а також перебуванням відповідача у відповідному переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Однак предметом спору в даній справі є правовідносини з приводу прострочення виконання грошового зобов’язання, а не зобов’язання, пов’язаного з обігом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Договором поставки товару № 12 від 24 листопада 2009 року не передбачено сплати пені за порушення грошових зобов’язань.

З урахуванням викладеного законні підстави для стягнення 12740,00 грн. пені та 4900,00 грн. штрафу відсутні.

Щодо розстрочення виконання рішення суду.

Відповідач 11 жовтня 2010 року подав суду заяву про розтрочення виконання рішення господарського суду в порядку, передбаченому п. 6 ст. 83 Господарського процесуального Кодексу України на 12 місяців, в якій просить розтрочити виконання судового рішення, оскільки стягнення заборгованості в повному обсязі може призвести до неможливості виконнання відповідачем своїх безпосередніх обов’язків по ремонту та утриманню автомобільних доріг загальнодержавного та місцевого значення Львівської області в належному стані, що призведе до негативних наслідків. Адже підприємству слід щоденно здійснювати будівельно-ремонтні роботи, а для цього необхідно витрачати істотні кошти на купівлю будматеріалів, паливно-мастильних матеріалів, ремонт транспортних засобів, їх обслуговування, виплату заробітної плати працівникам, сплату податків та платежів до бюджетів різних рівнів тощо. В підтвердження фінансового стану надав звіт про фінансові результати, баланс.

Суд частково задовольняє заяву відповідача і розстрочує виконання рішення господарського суду в даній справі на 6 місяців.

Судові витрати суд покладає на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 4-1, 4-2, 4-3, 4-4, 4-5, 4-6, 4-7, 32, 43, 44, 49, 82, 82-1, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства „Львівський облавтодор” відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” (м. Львів, вул. Володимира Великого, 54; ідентифікаційний код 31978981) на користь приватного підприємства „Оліяр” (Дьвівська обл., Пустомитівський р-н., с. Ставчани; ідентифікаційний код 32461721) 70000,00 грн. боргу, 5740,00 грн. інфляційних втрат, 2053,97 грн. - 3 % річних та судові витрати: 259,87 грн. державного мита, 224,71 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

Виконання рішення господарського суду розстрочити на 6 місяців зі сплатою рівними частинами - по 13095,32 грн. кожного місяця, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

          Суддя                                                                                           Гриців В.М.