Рішення № 13301984, 27.12.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.10 Справа№ 18/130 (2010)

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Радар-сервіс", м.Львів,

до відповідача:товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна корпорація "Льввівікнопласт", м. Львів,

про: стягнення 6040,80 грн.

Суддя Т. Рим

За участю представників:

позивача:Мацюра Я.Р. довіреність №398 від 09.12.2010 р.,

Усенко М.І. довіреність №650/1 від 14.12.2010 р.,

відповідача:Піта Я.І. довіреність від 23.11.2010 р.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю "Радар-сервіс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт" про стягнення 6040,80 грн. Ухвалою від 11.11.2010 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 24.11.2010 р. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач, прийнявши виконані позивачем підрядні роботи, не оплатив їх вартості, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 6040,80грн.

В судове засідання 24.11.2010 р. представник відповідача подав відзив на позовну заяву. У зазначеному відзиві просить відмовити у задоволенні позову повністю. Власну позицію обґрунтовує тим, що:

-договір треба вважати неукладеним, оскільки сторони не погодили такої його істотної умови, як гарантійні зобовязання виконавця щодо проведених робіт, що передбачено статтею 25 Закону України "Про автомобільний транспорт";

- довіреності від 23.07.2008 р. та 14.10.2008 р. складено не на бланках суворої

звітності, а тому не можуть підтверджувати факт надання послуг;

- довірена особа вправі була отримувати послуги стосовно технічного обслуговування,

проте не могла оформляти наряд-замовлення та підписувати акт виконаних робіт;

- акти виконаних робіт не містять печатки підприємства відповідача, що суперечить

частині 2 статті 207 Цивільного кодексу України.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивачем на замовлення відповідача проведено ремонтні роботи автомобіля AMULET SQR7162, кузов №LVVDA11B18D009157, за загальну суму 6040,80 грн., про що свідчать:

-акт виконаних робіт №ЗА2-001083 від 12.05.2008 р. на суму 759,05 грн. та довіреність ЯОЧ №949678 від 12.05.2008 р.;

- акт виконаних робіт №ЗА2-001673 від 23.07.2008 р. на суму 818,98 грн. та довіреність

№00036 від 23.07.2008 р.;

- акт виконаних робіт №ЗА2-002357 від 15.10.2008 р. на суму 1339,81 грн. та

довіреність №0000273 від 14.10.2008 р.;

- акт виконаних робіт №ЗА2-002958 від 06.02.2009 р. на суму 2188,36 грн. та

довіреність №15 від 06.02.2009 р.;

- акт виконаних робіт №ЗА2-004371 від 03.08.2009 р. на суму 934,60 грн. та

довіреність №137 від 23.07.2009 р.

Позивачем були виписані податкові накладні від 12.05.2008 р. на суму 759,05 грн., від 23.07.2008 р. на суму 818,98 грн., від 15.10.2008 р. на суму 1339,81 грн., від 06.02.2009 р. на суму 2188,36 грн., від 03.08.2009 р. на суму 934,60 грн.

Позивачем на адресу відповідача надсилалась претензія №472 від 04.10.2010 р. про оплату вартості виконаних робіт. Відповідач отримав зазначену претензію 13.10.2010 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке було долучено до матеріалів справи.

Відповідачем не були виконані вимоги ухвал суду від 24.11.2010 року та від 15.12.2010р. в частині надання суду журналів видачі довіреностей за 2008-2009 роки та надання письмової інформації стосовно отримання податкових накладних та реєстрів отриманих податкових накладних за травень 2008 року, липень 2008 року, жовтень 2008 року, лютий 2009 року, серпень 2009 року. Відповідачем надано суду письмові пояснення, що надати такі документи не є можливим з огляду на їхню втрату. Проте належних доказів на підтвердження цього факту відповідач суду не надав.

При винесенні рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін. Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України передбачена можливість укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як установлено судом, відповідачем учинялись активні дії для проведення ремонту автомобіля. Зокрема, відповідачем уповноважувалися особи (працівники) для отримання ремонту автомобіля шляхом виписування довіреностей. Ці уповноважені особи здійснювали замовлення виконання робіт та їх приймання на підставі цих довіреностей. Отже, матеріали справи підтверджують наявність у діях обох сторін волевиявлення на встановлення правовідносин, у тому числі безпосередньо через поведінку уповноважених осіб.

При цьому суд вважає необґрунтованими заперечення відповідача в частині неукладеності договору підряду з огляду на те, що однією зі сторін договору позивачем, виконано його умови та проведено ремонт, а відповідачем учинялись активні дії для замовлення та виконання ремонтних робіт в межах сум, погоджених сторонами та на які уповноважувалися працівники відповідача.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що між сторонами у справі виникли правовідносини на підставі укладеного договору, який за своєю правовою природою є договором підряду. Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача в тій частині, що деякі з довіреностей містяться не на бланках суворої звітності. Зазначене мотивовано тим, що в силу пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. №99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Таким чином, на бланках суворої звітності необхідно оформляти довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. У той же час довіреності відповідачем видавалися на здійснення ремонту автомобіля. Форма таких довіреностей не регламентована, а тому вони могли і не виписуватися на бланках суворої звітності.

Суд також не бере до уваги твердження відповідача про те, що на довіреності №00036 від 23.07.2008 р. відсутній підпис уповноваженої особи ОСОБА_1, а тому неможливо ідентифікувати, хто підписувався на акті виконаних робіт №ЗА2-001673 від 23.07.2008 р. та замовленні-наряді №ЗН2-003268 від 23.07.2008 р. Зазначене мотивовано тим, що на інших довіреностях - №0000273 від 14.10.2008 р., №15 від 06.02.2009 р., №137 від 23.07.2009 р., виданих на імя ОСОБА_1, його підпис є. Відповідачем не доведено того факту, що інша особа підписалася на акті виконаних робіт №ЗА2-001673 від 23.07.2008 р. та замовленні-наряді №ЗН2-003268 від 23.07.2008 р. Крім того, оскільки довіреності були видані на отримання підрядних робіт, вони не обовязково повинні міститися на бланках суворої звітності, а тому і такий реквізит, як підпис довіреної особи, не є обовязковим.

Крім того, при оцінці виданих відповідачем довіреностей суд виходить з такого. Відповідно до частини 1 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Статтею 239 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно зі статтею 244 Цивільного кодексу України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Статтею 245 Цивільного кодексу України визначено, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Відповідно до статті 246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

За таких обставин суд розцінює видані довіреності як односторонній правочин, спрямований на вчинення повноважним представником від імені відповідача правочину з позивачем.

Посилання відповідача на ту обставину, що акти виконаних робіт не містять печатки підприємства не заслуговують на увагу, оскільки акт виконаних робіт не є правочином, а тому посилання на норми частини 2 статті 207, статті 208 Цивільного кодексу України є безпідставними. Крім того, відповідач не звертався до позивача з претензіями стосовно обсягу та якості виконаних робіт. В силу виданих довіреностей саме уповноважена особа вправі була підписувати зазначені акти.

Суд також вважає безпідставним твердження відповідача про те, що уповноважені ним особи мали право лише отримувати технічне обслуговування, проте не були вправі оформляти наряди-замовлення та підписувати акти виконаних робіт. Зазначений висновок ґрунтується на засадах розумності та справедливості, які передбачені частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України. Крім того, у випадку перевищення представником відповідача повноважень за виданими довіреностями, відповідач управі захистити свої права в один із способів, визначених статтею 16 Цивільного кодексу України, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним. Проте таким правом відповідач не скористався.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що коли строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки строк виконання зобовязання між сторонами не було встановлено, позивач реалізував своє право вимоги у спосіб, визначений частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Про це свідчить претензія про оплату вартості виконаних робіт та повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу. За таких обставин у відповідача виник обовязок з оплати вартості таких робіт.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, враховуючи ті обставини, що

-відповідач учиняв активні дії на отримання підрядних робіт від позивача з ремонту автомобіля;

-відповідач не надав суду журналів довіреностей за 2008-2009 роки, письмової інформації стосовно отримання податкових накладних, реєстрів отриманих податкових накладних за травень 2008 року, липень 2008 року, жовтень 2008 року, лютий 2009 року, серпень 2009 року, та не надав доказів їх утрати чи вилучення;

- уповноважена відповідачем особа прийняла виконані позивачем роботи;

- позивачем було видано податкові накладні за кожною господарською операцією

(кожним фактом проведення підрядних робіт);

- відповідач не звертався до позивача з претензіями щодо невиконання чи

неналежного виконання підрядних робіт,

вимоги позивача про стягнення 6040,80 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При задоволенні позову витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача. Отже, оскільки судове рішення прийнято на користь позивача, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу потрібно покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 202, 207, 208, 237, 244, 246, 509, 526, 530, 837 Цивільного кодексу України, статтями 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт" (адреса: вулиця Тарнавського, будинок 74а, місто Львів, Львівська область, 79017; ідентифікаційний код 33753008) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Радар-сервіс" (адреса: вулиця Стрийська, будинок 14, село Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область, 81130; ідентифікаційний код 30204123) 6040,80 грн. основного боргу, 102,00 відшкодування витрат на оплату державного мита, 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.12.2010 р.

Суддя Рим Т.Я.