Ухвала суду № 1328177, 30.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

30.10.2007№К-19492/06,

№К-24153/06, №К-20812/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого), 

БрайкаА.І.,  УсенкоЄ.А.,  РибченкаА.О.,  ФедороваМ.О.

при секретарі: МіненкоО.М.

за участі представників: позивача–Бутнік-СіверськогоО.Б. та

відповідача-1: СтепаненкоС.Д., відповідача-2:ОнуфрійчукВ.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України, Державної податкової адміністрації у м.Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва на постанову Господарського суду м.Києва від21.02.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від23.05.2006 посправі№33/174

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інвестиції і технології» (ТОВ)

до                              1.Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

                       2.Державної податкової адміністрації у м.Києві (ДПА у м.Києві)

                       3.Державної податкової адміністрації України (ДПА України)

про                визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги (з уточненнями) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Печерському районі м.Києва від26.08.2003 №47/2317/0, від16.12.2003 №0000542317/2; рішення ДПА у м.Києві про результати розгляду скарги від15.12.2003 №3639/10/25-014 в частині залишення без змін податкового повідомлення-рішення ДПІ від26.08.2003 №47/2317/0 та донарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 8318,50грн.; рішення ДПА України про результати розгляду скарги від15.01.2004 №217/6/25-1115.

Підставою винесеного податкового повідомлення-рішення від26.08.2003 №47/2317/0 став Акт ДПІ у Печерському районі м.Києва №92/23-17/31025617 від22.08.2003, згідно якого визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 5223грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2612грн., яке винесене за результатами позапланової документальної перевірки ТОВ«Компанія «Інвестиції і технології» з питань достовірності заявленого до відшкодування ПДВ в рахунок майбутніх платежів у січні, березні, серпні, листопаді 2002року.

За результатами додаткової позапланової документальної перевірки ТОВ«Компанія «Інвестиції і технології» з питань достовірності заявленого до відшкодування ПДВ в рахунок майбутніх платежів у січні, березні, серпні, листопаді 2002року., проведеної в межах апеляційного оскарження за дорученням ДПА у м.Києві та на підставі Акту №101/23-17/31026617, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000542317/2 від16.12.2003, яким донараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 5546грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2773грн.

Рішенням ДПА України про результати розгляду скарги №217/6/25-1115 від15.01.2004 податкове повідомлення-рішення №47/2317/0 від26.08.2003 залишено без змін з урахуванням рішення ДПА у м. Києві №3639/10/25-014 від15.12.2003.

Постановою Господарського суду м.Києва від21.02.2006 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від23.05.2006 посправі№33/174 – позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від26.08.2003 №47/2317/0 та від16.12.2003 №0000542317/2; рішення ДПА у м.Києві про результати розгляду скарги від15.12.2003 №3639/10/25-014. в частині залишення без змін податкового повідомлення-рішення ДПІ №47/2317/0 від26.08.2003 та донарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 8318,50грн.; рішення ДПА України про результати розгляду скарги №217/6/25-1115 від15.01.2004.

При цьому судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини справи:

19.09.2002 між ТОВ«Компанія «Інвестиції і технології» (Ліцензіар) та Казенним електромашинобудівельним заводом «Іскра» (Ліцензіат) укладено Ліцензійний договір № 9/рпн-5/567-юр про надання права на використання об'єкту інтелектуальної власності, за умовами якого Ліцензіар надає Ліцензіату на строк дії цього договору за винагороду невиключну ліцензію на використання сукупності винаходів та сукупності ноу-хау на умовах даного договору на території, а Ліцензіат за отримання та використання цього права сплачує Ліцензіару винагороду. В листопаді 2002року на підставі цього договору позивач отримав роялті (винагороду) в сумі 2064900грн. без ПДВ та паушальний платіж в сумі 26900грн., в т.ч. ПДВ – 4483,33грн. Сторонами складено та підписано акти про використання об'єкту інтелектуальної власності №2 від19.11.2002 на суму 1032450грн. роялті та №3 від11.11.2002 на суму 1032450грн. роялті. На суму отриманого паушального платежу позивач виписав Казенному електромашинобудівельному заводу «Іскра» податкову накладну №10 від22.11.2002 на суму 26900грн. в т.ч. ПДВ – 4483,33грн. Дані операції відображено позивачем в книзі продажу товарів (робіт, послуг) за листопад 2002року та в податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2002року.

Також судом першої інстанції встановлено:

02.09.2002 між позивачем (Замовник) та ТОВ "'Український центр інвестицій і технологій" (Виконавець) укладено договір №002-нт на розробку науково-технічної продукції, на виконання якого позивачем перераховано Виконавцю авансовий платіж в сумі 50000грн. в т.ч. ПДВ – 8333,33грн. та отримано податкову накладну від14.11.2002 №12, яку відображено в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) по даті отримання.

01.10.2002 між позивачем (Замовник) та АТ "Науково промисловий сервіс" (Виконавець) укладено договір №14/08-01-2002 на розробку науково-технічної продукції, на виконання якого позивачем перераховано Виконавцю авансовий платіж в сумі 10000грн. в т.ч. ПДВ – 1667,67грн. та отримано податкову накладну від20.11.2002 №24, яку відображено в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) по даті отримання

За вказаними договорами №002-нт та №14/08-01-2002 роботи не завершено, вони знаходяться на стадії розробки. Також судом встановлено, що позивачем укладено інші господарські договори (в.т.ч.оренди).

Відповідно до встановлених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували своє рішення нормами Закону України «Про податок на додану вартість» і визначились, що податок на додану вартість, сплачений позивачем в сумі авансових платежів за вищезгаданими договорами на розробку науково-технічної продукції віднесено до оподатковуваних операцій, і розрахунок суми податкового кредиту позивача за листопад2002року, є обґрунтованим.

При цьому суд першої інстанції, визначивши поняття ліцензійного договору та паушального платежу, дійшов висновку, що позивачем правомірно відображено в податковій декларації з податку на додану вартість за листопад2002року операції з отримання паушального платежу в розмірі 26900грн. (в т.ч.ПДВ – 4483,33грн.), як такі, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, а операції з отримання 2064900грн. роялті - як такі, що не є об'єктом оподаткування.

Суд апеляційної інстанції повністю підтримав позицію суду першої інстанції.

Не погодившись із постановою Господарського суду м.Києва від21.02.2006 та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від23.05.2006 посправі№33/174 відповідачі подали касаційні скарги, в яких просять скасувати судові рішення та в задоволенні позову відмовити у зв’язку із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скарга ДПІ у Печерському районі м.Києва обґрунтована тим, що проведеною перевіркою не підтверджено податковий кредит в сумі 10878грн., так як проведено операції, які частково не є об'єктом оподаткування (роялті) на підставі ст.3, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім цього, позивачем в перевіряємому періоді не забезпечено окремий облік валових витрат по різним категоріям. Висновок судово-бухгалтерської експертизи, покладений в основу рішення місцевого суду не є обов'язковим для суду, так як експертом не було досліджено та з'ясовано за який період здійснювалось донарахування ПДВ, тощо.

ДПА у м.Києві в своїй скарзі зазначила, що місцевим судом не взято до уваги порушень позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

ДПА України в обґрунтування своїх вимог посилався на порушення позивачем пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищення податкового кредиту на суму 10769грн., що призвело до виникнення позитивного значення податкового зобов'язання по ПДВ у листопаді 2002року на суму 4374грн., тощо.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав, в судовому засіданні проти скарги заперечив та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено п.1.6 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» від03.04.1997 №168/97 (зі змінами) (далі-Закон №168/97) – податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку (п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону №168/97).

Таким чином, оскільки ліцензійний договір є одним із видів договорів, за яким об'єкт інтелектуальної власності передається в користування за певну винагороду (роялті), тому в силу пп.3.2.7 п.3.2 ст.3 Закону №168/97 виплати роялті в грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав) не є об'єктом оподаткування ПДВ.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій зазначено, що відповідно до наказу Держкомстату України від14.07.1998 №252 паушальний платіж - це вид ліцензійного одноразового платежу не пов'язаний у часі за фактичне використання ліцензії. Згідно з виключною ліцензією власник охоронного документу (ліцензіар) надає дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності будь-якій фізичній чи юридичній особі (ліцензіату) в певному обсязі, в межах визначеної території, на обумовлений строк, залишаючи за собою право використання об'єкта інтелектуальної власності в частині, що не передається за договором, за винятком права надання дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності іншім особам у тому ж обсязі, на тій же території. Згідно з невиключною ліцензією власник охоронного документу (ліцензіар) надає дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності будь-якій особі (ліцензіату), зберігаючи за собою всі права, що випливають з охоронного документа, включаючи право продажу ліцензії іншим особам.

Тобто з огляду на наведене, судами обґрунтовано встановлено, що позивачем правомірно відображено в податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2002року операції з отримання паушального платежу в розмірі 26900грн. (в т.ч. ПДВ – 4483,33грн.), як такі, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, а операції з отримання 2064900грн. роялті - як такі, що не є об'єктом оподаткування.

Також суди дійшли правомірного висновку про те, що позивачем було сформовано податковий кредит на підставі пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закон №168/97, яким визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включено до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97).

Судами першої та апеляційної інстанції досліджено та обґрунтовано наявними в матеріалах справи документами законний висновок про те, що в податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2002року позивачем відображено податкові зобов'язання в розмірі 4483,33грн., податковий кредит у розмірі 10878грн., сума заявленого до відшкодування ПДВ - 6395грн. Податковий кредит позивача за листопад 2002року в розмірі 10878грн. складається із сум податку на додану вартість, сплачених товариством у звітному податковому періоді в зв'язку з придбанням послуг оренди зв'язку в розмірі 878грн. та у розмірі 10000грн., сплачених у складі здійснених авансових платежів за договорами по придбанню науково-технічної продукції. Ці договори є самостійними правочинами і не пов'язані з виконанням позивачем Ліцензійного договору №9-рпн-5/567юр від19.09.2002.

Також на спростування заперечень скаржника необхідно зазначити, що врахування висновку судово-бухгалтерської експертизи №151-Ц від06.10.2004 при винесенні судового рішення не призводить до порушення норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції повністю погоджується із висновком судів про те, що податок на додану вартість, сплачений позивачем в сумі авансових платежів за вищезгаданими договорами на розробку науково-технічної продукції не може бути віднесено до неоподатковуваних операцій, отже розрахунок суми податкового кредиту позивача за листопад2002року, наведений ДПІ є безпідставним і необґрунтованим. Відповідно постанова Господарського суду м.Києва від21.02.2006 та ухвала Київського апеляційного господарського суду від23.05.2006 посправі№33/174 скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової адміністрації України, Державної податкової адміністрації у м.Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м.Києва від21.02.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від23.05.2006 посправі№33/174 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                           О.В.Карась

Судді                                                                        А.І.Брайко

                                                                                  Є.А.Усенко

                                                                                  А.О.Рибченко

                                                                                   М.О.Федоров