Ухвала суду № 1328173, 13.11.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2007№К-18966/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),

БрайкаА.І., ГолубєвоїГ.К., РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

при секретарі: МіненкоО.М.

за участі представників: позивачаКомишногоВ.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства«Дніпродзержинський спецкомбінат» на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від24.11.2005 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від27.02.2006 по справі№А37/213

за позовом Комунального підприємства «Дніпродзержинський спецкомбінат»

до Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську (даліДПІ) від07.10.2005 №0004292301/0/39813 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) в сумі 7483грн. та штрафних санкцій в сумі 3742грн., рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від07.10.2005 №0000862306/0/39815 яким визначено фінансові санкції в розмірі 72396,90грн. на підставі ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від07.10.2005 №0000852306/0/39814 яким визначено фінансові санкції в сумі 3120грн. на підставі ст.3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», які винесені на підставі Акту перевірки від27.09.2005 №216/23-108/03341753.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від24.11.2005 залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від27.02.2006 по справі№А37/213 в позові відмовлено.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що в Акті зазначено про порушення позивачем вимог пп.5.1.14 п.5.1 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» та ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» надавались ритуальні послуги, які оформлювалися нарядами-замовленнями, в подальшому також договорами-замовленнями на організацію та проведення поховання, та сплачувалися за прибутковими касовими ордерами. Позивач при наданні ритуальних послуг не включив операції з реалізації свічок, лампад, похоронних наборів (косинки, хусточки, прохідна молитва у вигляді спеціального релігійного предмету) до податкових зобов'язань з ПДВ, не застосував РРО та не придбав торговий патент. Сума спірних операцій за період з 01.07.2004 по 30.06.2005 склала 14479,38грн.

Тому на підставі зазначеного господарський суд дійшов висновку, що надання ритуальних послуг та реалізація предметів ритуальної атрибутики є окремими господарськими операціями; позивачем реалізовувалися предмети, які їм не виготовлялися, а реалізовувалися з нарахуванням торговельної націнки; приписи Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО) поширюються на позивача на загальних засадах; реалізація предметів культового призначення щодо поховання за готівкові кошти вимагає наявність торгового патенту.

Відповідно враховуючи встановлені обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували своє рішення нормами ст.1, 23, 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу», оскільки позивачем за спірними операціями реалізовувалися предмети, які не виготовлялися ним, а тільки реалізовувалися з нарахуванням торговельної націнки.

Не погодившись із постановою Господарського суду Дніпропетровської області від24.11.2005 та ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від27.02.2006 по справі№А37/213 позивач (далі-Підприємство) подав касаційну скаргу (зі змінами), в якій просить скасувати судові рішення та в задоволенні позову відмовити, оскільки рішення винесені із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скарга обґрунтована тим, що віднесення культових предметів виключно до культово-релігійного призначення, в даних випадках, при похованні померлих призводить за собою невірне застосування норм матеріального права.

Скаржник, мотивуючи традиціями народу, поняття ритуальних послуг, вважає таким, що свічки, ікони, хрести, тексти прохідної молитви є складовою частиною обряду поховання, тобто частиною послуг з поховання (комплексу заходів та обрядових дій), а не культових послуг і предметами культового призначення. Тобто скаржник наголошує на тому, що судами неналежним чином застосовані норму Закону України «Про поховання та похоронну справу» так як реалізація предметів ритуальної атрибутики передбачена виключно Законом, а не наказом уповноваженого на це органом.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею2 Закону України від10.07.2003 №1102 «Про поховання та похоронну справу» визначено поняття ритуальних послуг, відповідно до якого це послуги, пов'язані з організацією поховання та облаштуванням місця поховання. Предметами ритуальної належності згідно з вказаним Законом є вироби, що є атрибутами поховання та облаштування могили (колумбарної ніші). А згідно ст.12 цього Закону - виконавець може надавати ритуальні послуги, визначені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг. Цей перелік затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України. Єдину методику визначення вартості надання громадянам необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України.

Постановою Кабінету Міністрів України від25.05.1998 №734 затверджений Перелік послуг з поховання, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість. Вказаний перелік не передбачає реалізацію (продаж або поставку) свічок, лампад, похоронних наборів.

В свою чергу, церковні свічки, лампади та прохідні молитви включені до Переліку культових послуг та предметів культового призначення, операції з наданням і продажу яких звільняються від оподаткування ПДВ, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від12.09.1997 №1010. Зазначений перелік регламентує надання пільг з ПДВ згідно до пп.5.1.14 п.5.1 ст.5 Закону України від03.04.1997 №168 «Про податок на додану вартість», а саме, звільняються від ПДВ операції з продажу предметів культового призначення виключно релігійними організаціями.

Таким чином, судами обґрунтовано встановлено, що відповідачем правомірно донараховано ПДВ за спірними операціями.

При цьому необхідно звернути увагу на помилковість міркувань позивача, оскільки в своїй касаційній скарзі саме позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від12.09.1997 №1010, де зазначено, що звільнення зі сплати ПДВ за операціями з продажу предметів культового призначення до яких належать свічки, лампади та інше, передбачено лише для релігійних організацій, до яких позивач не відноситься.

Також судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визначено порушення позивачем вимог Закону України 06.07.1995 №265 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки Підприємством здійснювалась реалізація предметів ритуальної атрибутики, хусток, косинок та інших товарів за готівкові кошти без застосування РРО з оформленням прибуткових ордерів та нарядів-замовлень, і вищезазначені товари не є продукцією власного виробництва та згідно "Класифікації послуг і продукції у сфері побутового обслуговування" (Наказ Мінекономіки від19.02.2002 №51) не відносяться до ритуальних послуг. І правомірно встановлено, що позивач реалізовував предмети культового призначення щодо поховання, які не виготовлялися ним безпосередньо, без застосування РРО.

Щодо виявленого порушення п.1 ст.3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», а саме, здійснення торговельної діяльності за готівкові кошти без придбання торгового патенту на протязі 12 місяців, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції щодо правомірності нарахування позивачу штрафних санкцій за відсутність торгового патенту, оскільки відповідно до ст.3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» - патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Під торговельною діяльністю розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торгівельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Тобто на спростування помилкових міркувань скаржника, необхідно врахувати, що реалізація позивачем предметів культового призначення щодо поховання за готівкові кошти свідчить про наявність торговельної діяльності і відповідно до ст.8 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» позивач несе відповідальність за здійснення операцій, передбачених цим Законом у вигляді штрафу у подвійному розмірі вартості торгового патенту за повний термін діяльності суб'єктів підприємницької діяльності із зазначеним порушенням.

Відповідно враховуючи зазначене, постанова Господарського суду Дніпропетровської області від24.11.2005 та ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від27.02.2006 по справі№А37/213скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Дніпродзержинський спецкомбінат» залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від24.11.2005 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від27.02.2006 по справі№А37/213 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий О.В.Карась

Судді А.І.Брайко

Г.К.Голубєва

А.О.Рибченко

М.О.Федоров