Ухвала суду № 1325081, 23.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2007№К-9020/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),

БрайкаА.І., ГолубєвоїГ.К., РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

при секретарі: МіненкоО.М.

представники сторін в судове засідання не зявились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької обєднаної державної податкової інспекції на рішення Господарського суду Волинської області від14.04.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від21.06.2005 посправі№2/37-2

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Волинський шовковий комбінат»

до Луцької обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від13.12.2004 №0001272200/0/6436/23-506 в частині нарахування пені за несвоєчасне повернення валютної виручки у розмірі 2090,39грн.

Рішенням Господарського суду Волинської області від14.04.2005, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від21.06.2005 посправі№2/37-2, позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Волинський шовковий комбінат (даліЗАТ) задоволено, податкове повідомлення-рішення від13.12.2004 №0001272200/0/6436/23-506 в частині нарахування пені за несвоєчасне повернення валютної виручки у розмірі 2090,39грн. визнано недійсним.

Судом першої інстанції досліджено Акт Луцької ОДПІ від01.12.2004 № 139/23-5/31965022 «Про результати перевірки ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» з питань дотримання вимог валютного законодавства», в якому зазначено про договір кредиту від16.07.2004 №180/16-7 та договір уступки вимоги боргу від26.10.2004 №522004, за яким комбінат - первісний кредитор передає в повному об'ємі, а новий кредитор - товариство «Прем'єр Стиль» приймає на себе право вимоги боргу від компанії «PortwaySystemsLimited» на суму 3862,06дол. США (20494,02грн.). Також зазначено, що в рахунок переуступленої вимоги новий кредитор поставив позивачу товар, внаслідок чого зобов'язання нового кредитора перед позивачем по договору уступки вимоги були припинені, що підтверджено актом звірки взаєморозрахунків.

При цьому Луцька ОДПІ, пославшись на ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» зробила висновок, що договір уступки вимоги боргу від26.10.2004 №52/2004 не може бути врахований, оскільки не допускається здійснення уступки вимоги між резидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Таким шляхом Луцька ОДПІ встановлено, що дебіторська заборгованість по кредиту від16.07.2004 №180/16-7 станом на 30.11.2004, склала 3862,06дол.США (20494,02грн.), а граничний термін надходження валютної виручки закінчився 27.10.2004. І тому Луцька ОДПІ визначила, що оскільки кошти в сумі 3887,94дол. США на валютний рахунок комбінату не надійшли, тому за кожний день прострочення від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, підлягає стягненню пеня.

Відповідно щодо зазначеного в Акті порушення, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що податкове повідомлення-рішення від13.12.2004 №000/272200/0/6436/23-506, винесено відповідно до пп.«г» пп.4.2.2. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і в ньому зазначено про порушення ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Однак ч. 4 ст.6 та ч. 1 ст.14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не встановлюють обмеження для субєктів зовнішньоекономічної діяльності щодо укладення договорів, крім випадків, прямо встановлених законом. Тому суд визнав, що контракт №180/16-7 від16.07.2004, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Цивільний кодекс України не забороняють припинення зобовязання шляхом передачі первісним кредитором новому кредитору права вимоги боргу.

І оскільки ст.ст.14. 15 Закону України «Про систему оподаткування» містять вичерпний перелік податків та зборів, обовязкових платежів), тому суд із врахуванням такого переліку прийшов до висновку про також незаконне винесення податкового повідомлення-рішення, так як до компетенції податкового органу не входить визначення пені за порушення термінів виручки резидентів в іноземній валюті як податкового зобов'язання.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погодилась з висновком суду першої інстанції, зробленим на підставі аналізу преамбули та ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст.ст. 14, 15 Закону України «Про систему оподаткування», ст.ст. 1, 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Крім того зазначивши, що до компетенції податкового органу не входить визначення пені за порушення термінів зарахування виручки резидентів в іноземній валюті як податкового зобов'язання платника податків.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Волинської області від14.04.2005 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від21.06.2005 посправі№2/37-2, відповідач (Луцька ОДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та в задоволенні позову відмовити у звязку із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скарга обґрунтовано тим, що твердження про відсутність компетенції податкового органу прямо порушує норми ст.2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», так як функції податкового органу включають в себе - здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контроль за валютними операціями.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав, в судове засідання не зявився.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу ч.4 ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»від16.04.1991 №959-XII - суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. А відповідно до ст.14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» - всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: - самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Таким чином, оскільки фактичні обставини справи, які встановлені судом свідчать про те, що в рахунок переуступленої вимоги новий кредитор поставив позивачу товар, внаслідок чого зобов'язання нового кредитора перед позивачем по договору уступки вимоги були припинені, що підтверджено актом звірки взаєморозрахунків, тому законним є висновок судів про те, що Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Цивільний кодекс України не забороняють припинення зобовязання шляхом передачі первісним кредитором новому кредитору права вимоги боргу.

Твердження ж скаржника про необґрунтованість прийняття судом рішення в частині посилання на розяснення Департаменту валютного контролю Національного банку України від28.08.1996 №13-112/1358-4887 також є безпідставними, оскільки у відповідності до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України від19.02.1993 №15 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (зі змінами та доповненнями), Національний банк України є головним органом валютного контролю, а розяснення Національного банку України щодо порядку розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності розяснюють норми чинного законодавства при закритті розрахунків між резидентом та нерезидентом, які не регламентуються

Щодо посилання скаржника (відповідача) стосовно компетенції податкових органів, суд касаційної інстанції також погоджується із обґрунтуванням судів про те, що винесення податкового повідомлення-рішення у порядку Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» суперечить ст.14. 15 Закону України «Про систему оподаткування», оскільки нарахування пені не підпадає під перелік податків та зборів (обовязкових платежів) і тому із врахуванням такого переліку, нарахування пені не може бути визначене податковим зобовязанням.

Відповідно, враховуючи сукупність обґрунтувань, правомірним є висновок господарських судів, про те, здійснення уступки вимоги між резидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності допускається, тобто суди дійшли вичерпних юридичних висновків і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. З огляду на викладене рішення Господарського суду Волинської області від14.04.2005 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від21.06.2005 посправі№2/37-2 визнані належним чином мотивовані, і за своїм змістом та формою є такими, що відповідають вимогам процесуального закону, а тому не підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від14.04.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від21.06.2005 посправі№2/37-2 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий О.В.Карась

Судді А.І.Брайко

Г.К.Голубєва

А.О.Рибченко

М.О.Федоров