Постанова № 13240239, 22.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2010                                                                                           № 3/287

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Алданової С.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Тимошенко А.Г.(довіреність №84 від 30.08.2010 р.)

від відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Земля"

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.11.2010

у справі № 3/287 ( .....)

за позовом                               Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Земля"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 8296,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Земля» про стягнення суми основної заборгованості по орендній платі в розмірі 23085,67 грн., 2090,53 грн. пені та 1221,29 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до заяви позивача про збільшення позовних вимог, останній просить суд стягнути з відповідача 23085,67 грн. суми основної заборгованості, 1926,19 грн. інфляційних втрат та 2091,93 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2010 р. позов задоволено. Стягнуто з відповідача суму основної заборгованості по орендній платі в розмірі 23085,67 грн., 2091,93 грн. пені, 1926,19 грн. інфляційних втрат, 271,03 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивовано тим, що на день вирішення спору сторонами не укладалось будь-яких змін до договору оренди в частині узгодження нового розміру орендної плати.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про наявність заборгованості у ТОВ «Нова Земля» згідно договору оренди від 26.04.2006 р. №3060 є безпідставним, оскільки останнім орендна плата сплачувалась в повному обсязі відповідно до законодавства та умов договору. Також відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, але через відділ інформаційного забезпечення суду надійшло клопотання від останнього про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, вислухавши думку представника позивача, порадившись на місці, не вбачає підстав для задоволення клопотання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

26.04.2006 р. між Регіональним відділенням фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Земля» (орендар) було укладено договір оренди №3060 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (надалі - майно), площею 207,60 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. І.Франка, 46 (другий поверх та частка першого поверху в будівлі навчального корпусу, що знаходиться на балансі Національного Педагогічного Університету ім.. П.М. Драгоманова (балансоутримувач), вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 31.01.2006 р. –1097653 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення студентської їдальні без права продажу товарів підакцизної групи.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що орендодавець зобов’язаний передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором по акту приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором.

Згідно п. 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання – передачі майна.

З акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 24.06.2006 р. вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв в користування нерухоме майно загальною площею 207,60 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. І.Франка, 46.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 10.1. договору встановлено, що договір укладено на 11 місяців, тобто діє з 26.04.2006 р. до 26.03.2007 р..

Як вбачається з матерілів справи, за відсутності заяв жодної із сторін договору, останній у відповідності до приписів ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» був продовжений з початку і до 26.02.2008 р., а потім до 26.01.2009 р..

Пунктами 10.9., 10.5 договору передбачено, що чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважаться продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Згідно ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтями 764, 785 ЦК України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. У разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відносини щодо оренди майна, яке перебуває у державній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

Як вбачається з листа №30-04/2268 від 26.02.2009 р. позивач повідомив відповідача про закінчення 26.01.2009 р. дії договору оренди №3060 від 26.04.2006 р. і про те, що дія його припиняється, в зв‘язку з чим вимагав звільнити вказане приміщення та повернути його за актом.

Пунктом 2.4 договору встановлено, що орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Відповідно до акту приймання-передачі від 01.07.2010 р. орендар згідно договору повернув, а орендодавець прийняв із користування нерухоме майно загальною площею 207,60 кв.м., що знаходиться за адресою м. Київ, вул. І.Франка, 46.

Пунктом 5. ст. 762 ЦК України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 5.14. договору передбачено, що в разі закінчення терміну дії договору оренди (його розірвання), орендар зобов’язаний сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пені та штрафні санкції за весь період оренди по день фактичної передачі майна балансоутримувачу (орендодавцю) на підставі акту передачі-приймання.

Згідно п. 5.2. договору, орендар зобов’язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Пунктом 3.1. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 06.02.2007 р.) встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку січень 2007 року 4035,74 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.2 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 06.02.2007 р.), орендна плата за січень 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень 2007 року.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць

Пунктом 3.3. договору визначено, що орендна плата перераховується орендарем самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 50% орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету; 50% орендної плати перераховуються орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача.

У відповідності до п. 5.6. договору, орендар зобов’язався подавати Регіональному відділенню ФДМ України по м. Києві копії платіжних доручень з відміткою банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України та на розрахунковий рахунок балансоутримувача до 12 числа кожного місяця, наступного за звітним.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порушення умов договору не було виконано основного обов’язку орендаря, орендну плату повністю не внісено, у звязку з чим виникла заборгованість за період з липня 2009 року по липень 2010 року, яка складає 23085,67 грн. боргу по орендній платі перед Державним бюджетом України.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3. ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 23085,67 грн. боргу по орендній платі до Державного бюджету України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за невиконання зобов'язань за договором оренди, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному в п. 3.3. співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 3.5 договору №3060 від 26.04.2006 р., сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов’язання щодо оплати орендної плати.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки взяті на себе зобов’язання по сплаті орендної плати відповідач не виконав, то він повинен сплатити до бюджету, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 3.5. договору оренди та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», що становить 2091,93 грн.

Крім того, оскільки відповідачем було прострочено сплату орендної плати, орендодавець на підставі ст. 625 ЦК України звернувся до суду першої інстанції з вимогою про стягнення до бюджету збитків від зміни індексу інфляції в сумі 1926,19 грн.

Розрахунок боргу з індексу інфляції здійснено у відповідності до листа Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання ним грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача в частині стягнення збитків від зміни індексу інфляції у розмірі 1926,19 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленному позивачем розмірі.

У своїй апеляційний скарзі та в ході розгляду справи судом першої інстанції, відповідач посилався на постанови Кабінету Міністрів України №316 від 25.03.2009 р. «Деякі питання оплати оренди державного майна» із змінами і доповненнями, внесеними постановами КМУ №1341 від 02.12.2009 р. та №440 від 16.06.2010 р., як на підставу зміни розміру орендної плати, в зв‘язку з чим у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем, проте вказані твердження не можуть бути прийняті апеляційним господарським судом до уваги, з огляду на наступне.

Згідно ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо : незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також і інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, яка у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати її розгляду.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено, що на момент вирішення спору сторонами не уклада лось будь-яких змін до договору оренди в частині узгодження нового розміру орендної плати.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права та невраховано обставини справи, а саме: пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України №316 від 25.03.2009 р., яка набрала чинності 14.04.2009 р., яким введене тимчасове зниження орендних ставок за оренду нерухомого державного майна і становить 45% встановленого обсягу.

Таке твердження відповідача, апеляційний господарський суд вважає хибним, оскільки згідно з п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №316 від 25.03.2009 р. орендна ставка в 45% для проведення розрахунків, застосовується до чинних договорів оренди державного нерухомого майна, що укладені до набрання чинності цією постановою. Таким чином застосування тимчасового зниження орендних ставок у розмірі 45% від встановленого обсягу є неможливим, оскільки договір оренди державного нерухомого майна №3060 від 26.04.2006 р. припинив свою дію 26.01.2009 р. у зв’язку з закінченням строку на який його було укладено.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2010 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Земля» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2010 р. у справі №3/287 залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Земля» (02099, м. Київ, вул.. Бориспільська, 8, код ЄДРПОУ 32344725) 131,98 грн. надмірно сплаченого державного мита за подання апеляційної скарги.

Справу №3/287 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді