Рішення № 132130516, 26.11.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 листопада 2025 року Справа № 280/7496/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_4

про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту відповідач), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_4, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення командування військової частини НОМЕР_1 про відмову в задоволенні рапорту про звільнення;

- зобов`язати командування військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивача було призвано до лав Збройних Сил України під час мобілізації, де він проходить службу на посаді штурмовика розвідника військової частини НОМЕР_1 . Вказує, що 28.02.2025 у нього народився син, у зв`язку із чим позивач набув статусу особи, яка має на утриманні трьох дітей. З урахуванням зміни сімейних обставин позивачем було складено та подано до командування відповідача відповідний рапорт на звільнення, однак про результати його розгляду позивача повідомлено не було. Командир просто в приватній бесіді сказав, що рапорт задоволено не буде і зі служби його ніхто звільняти не стане. В подальшому усвідомлюючи важливість офіційної переписки та отримання письмової відповіді від командування відповідача позивачем було направлено рапорт на звільнення до Міністерства Оборони України з проханням перенаправити рапорт на адресу командування частини відповідача для отримання офіційної відповіді та можливості відслідкування переписки, однак вказаний рапорт було повернуто позивачу та листом повідомлено про те, що відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у позивача не має прав на таке звернення та рекомендували звернутися безпосередньо до командира. Звертає увагу суду, що тільки завдяки особистому зверненню його дружини до Кабінету Міністрів України позивачу вдалося встановити суть та мотиви прийнятого відповідачем рішення за його рапортом, а саме недостатність поданих документів для звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Вважаючи, що вимоги абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивачем були дотримані та підтверджені належними документами, просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 01 вересня 2025 року задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку загального провадження відмовлено. Відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

15 вересня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшли пояснення третьої особи щодо позову, у яких зазначено, що позивачем не було надано повний перелік документів, який передбачений приписами Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_4 вважає, що відповідачем було прийняте обґрунтоване рішення щодо відмовлення позивачу у звільненні з військової служби. З огляду на зазначене просить суд прийняти рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву у встановлений судом строк не скористався. Відповідно до положень частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту КАС України), подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частини 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Так, згідно із свідоцтвами про народження:

- ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 ;

- ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 ;

- ОСОБА_6 є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

Тобто позивач є батьком трьох дітей віком до 18 років, у зв`язку із чим ОСОБА_1 був поданий командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З причини відмови безпосереднього командування відповідача прийняти вказаний рапорт позивач звернувся до Міністерства Оборони України з листом про передачу відповідачу рапорту про звільнення, у відповідь на який 28 травня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 листом №Г-103499 повідомило позивача про те, що у його зверненні відсутні дані, які б свідчили про право на звернення до Міноборони у порядку статті 110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Водночас проінформовано позивача про те, що він має право подати рапорт до своїх командирів (начальників) відповідно до Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міноборони, зокрема через за стосунок Армія+.

В подальшому дружиною позивача ОСОБА_5 було подано звернення до Кабінету Міністрів України щодо результатів розгляду поданого рапорту чоловіка, на яке т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 була надана відповідь у листві № 10963 від 19 червня 2025 року у якому зокрема зазначено, що за результатами розгляду рапорту та матеріалів до нього встановлено, що у них недостатньо документів для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, зокрема в матеріалах відсутній один із документів: копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком, або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з батьком, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину. Окрім того зазначено, що у матеріалах наявні прямі докази того, що позивачем не утримує дитину від попереднього шлюбу, а саме наявна довідка виконавчої служби про те, що ним не сплачуються аліменти, у зв`язку з поверненням виконавчого документу стягувачу, тобто грошові кошти на утримання зазначеної дитини примусово не стягуються, а про добровільне утримання дитини військовослужбовцем у матеріалах мова не йдеться зовсім. Таким чином, за результатами розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 йому відмовлено у звільненні з військової служби, про що підготовлено письмову відповідь.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у в задоволенні рапорту про звільнення, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, врегульовано нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232- XII), а також нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено види військової служби, серед яких військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

За приписами частини 14 статті 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:

ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;

Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався згідно з Указами Президента від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 № 740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025, від 15.04.2025 № 235/2025, від 14.07.2025 № 478/2025, від 20.10.2025 № 793/2025.

Тобто, як на момент подання позову до суду, та і на момент розгляду цієї адміністративної справи, триває воєнний стан.

Статтею 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби.

Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема під час дії воєнного стану - перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Аналіз підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) з підстав:

- наявності перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей;

- вказаним дітям не виповнилось 18 років.

Отже, необхідною умовою звільнення з військової служби є наявність дітей у віці до 18 років.

Позивач, виявивши своє небажання продовжувати проходити військову службу (як умова за підпунктом "г" частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII), звернувся до відповідача з рапортом про звільнення на підставі зазначеної норми Закону № 2232-XII, який відповідачем отримано, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповіддю т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 на лист дружини позивача про результати розгляду рапорту ОСОБА_1 .

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є батьком трьох дітей:

- ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 ;

- ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 ;

- ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

Отже, вказані обставини підтверджують те, що позивач є батьком трьох дітей до 18 років.

Зазначеним Законом № 2232-ХІІ не визначено поняття «утримання дітей», проте такі правовідносини є предметом регулювання Сімейного кодексу України.

Відповідно до частин 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (частиною 2 статті 166 Сімейного кодексу України).

У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до статті 164 Кримінального кодексу України.

Отже, у батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від факту зареєстрованого шлюбу між батьками, факту спільного проживання, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.

Частинами 1-3 статті 181 Сімейного кодексу України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Таким чином, на ОСОБА_1 , як батька дочки ОСОБА_2 , дочки ОСОБА_4 та сина ОСОБА_6 , згідно з чинним законодавством покладено обов`язок утримувати своїх дітей.

Згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово - обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153/2008, визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція 170).

Відповідно до пункту 1.5 Інструкції №170, для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання, рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі, План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.

Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції визначено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Отже, чинним законодавством України передбачені підстави для звільнення за сімейними обставинами з військової служби військовослужбовців. Однак, такі підстави мають бути підтверджені наданими військовослужбовцем відповідними документами.

Додатком 19 Інструкції №170 передбачений перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

При поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану):

- копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;

- один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину;

- довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством (підпункт 13 пункт 5 Додаток 19 до Інструкція № 170).

Відтак, підпунктом 13 пункту 5 Додатку 19 до Інструкція № 170 чітко та недвозначно визначений перелік документів, які мають бути долучені до рапорта про звільнення з військової служби у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Судом встановлено, що відмова відповідача у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку із перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, ґрунтується на тому, що позивачем не надано до рапорту одного із документів, а саме копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком, або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з батьком, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Додатково відповідачем зазначено, що у матеріалах наявна довідка виконавчої служби про те, що позивачем не сплачуються аліменти, у зв`язку з поверненням виконавчого документу стягувачу, тобто грошові кошти на утримання зазначеної дитини примусово не стягуються, а про добровільне утримання дитини військовослужбовцем у матеріалах мова не йдеться зовсім.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рапорту, судом встановлено, що позивачем до рапорту були надані наступні документи: копія паспорта, копія довідки ЄДДР № 331175-2019, копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 .

Тобто, відповідно до обставин цієї справи позивач разом з рапортом надав тільки свідоцтва про народження дітей, що підтверджує його батьківство та вік дітей.

При цьому, один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину та довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством до рапорту позивачем не були додані.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем не у повному обсязі був підготовлений пакет документів, які мають бути долучені до рапорта про звільнення з військової служби у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, які передбачені підпунктом 13 пункту 5 Додатку 19 до Інструкція № 170.

Даний факт позивачем не заперечується, а в матеріалах справи відсутні вказані документи.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на виконання належним чином ним обов`язку по утриманню його доньки від першого шлюбу, оскільки на підтвердження даного факту позивачем до матеріалів справи не було долученого жодного доказу.

За наведених обставин, розглянувши рапорт позивача про звільнення та проаналізувавши додані до нього документи, відповідач правомірно, в порядку та в межах визначених чинним законодавством, відмовив позивачу у задоволенні його рапорту, у зв`язку із ненаданням повного переліку документів на підтвердження сімейних обставин відповідно до абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивачем в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовність пред`явлених вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243 - 246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_4 (АДРЕСА_2) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 26 листопада 2025 року.

Суддя Р.В. Сацький