Ухвала суду № 1318768, 16.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“16” жовтня 2007 р.                                                                           Справа № А-1/237-14/10

                                                                                                                            к/с № К-9648/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий                                                            Голубєвої Г.К.

Судді:                                                                        Брайка А.І.

                                                                                   Карася О.В.

                                                                                   Костенко М.І

                                                                                   Федорова М.О.

при секретарі судового засідання                       Ликовій В.Б.           

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу  Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття»

постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року

у справі № А-1/237-14/10

за позовом Відкритого акціонерного товариства  «Нафтохімік Прикарпаття»

до Надвірнянської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Нафтохімік Прикарпаття» звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Надвірнянської об’єднаної державної податкової інспекції  про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Надвірнянської ОДПІ від 09.08.2002 року № 0001132301/0, № 0001142301/0.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2004 року у справі № А-1/237-14/10 позов задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Надвірнянської ОДПІ від 09.08.2002 року № 0001132301/0, № 0001142301/0, якими донараховано акцизний збір в сумі 74635626,00 грн. та застосовано фінансові санкції в сумі 18658910,00 грн.

Зазначене рішення мотивовано тим, що Надвірнянська ОДПІ не могла самостійно визначити суму податкового зобов'язання ( як передбачено п. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») для ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» по сплаті акцизного збору, в зв'язку з відсутністю необхідних вихідних (базисних) даних – кількість реалізованих підакцизних товарів (продукції) . Крім того, суд першої інстанції звертає увагу на те, що внаслідок застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій – застосування на вимогу іноземного інвестора спеціального законодавства, що діяло на момент реєстрації інвестицій впродовж 10 років до контрагента ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» – дочірнього підприємства спільного виробничо – інвестиційного підприємство АТ «Фірма Фіаніт» фірми «Фіаніт Альфа», інакше визначалися і обов'язки ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» по сплаті акцизного збору, оскільки контрагент не був зобов’язаний перераховувати ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» суми акцизного збору, адже на нього поширювався  Закон України «Про акцизний збір» від 18.12.1991 року № 1996-XII, відповідно до ст. 2 якого встановлено, що платниками акцизного збору  є суб'єкти підприємницької діяльності, які реалізують на території України підакцизні товари, а ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» реалізацію таких товарів не здійснював, а тільки надавав послуги з їх переробки. 

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року у справі № А-1/237-14/10 апеляційну скаргу Надвірнянської ОДПІ задоволено: рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2004 року у справі №  А-1/237-14/10 скасовано; в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вказана постанова мотивована тим, що з дня набуття чинності Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» припинено пільговий режим валютного регулювання, оподаткування та митного оформлення для підприємств, створених із залученням іноземних інвестицій, не залежно від форми та часу їх внесення, а тому відповідно до норм Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» (у редакції станом на 2002 рік) на позивача було покладено обов’язок сплати акцизного збору з підакцизної продукції, виготовленої з давальницької сировини.   

ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням господарського суду апеляційної інстанції, звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року повністю та залишити в силі судове рішення господарського суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 124, 129 Конституції України та  ст.ст. 1, 2, 3, 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Надвірнянською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.08.2002 року № 0001132301/0, № 0001142301/0, якими згідно з пп. «б» п. 4.2.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу визначено суму податкового зобов’язання  розмірі 74635626,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 18658910,00 грн. за порушення ст.ст. 2, 3, 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір».

Підставою для прийняття оспорюваних актів ненормативного характеру стали висновки Акту перевірки від 02.08.2002 року про результати документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритим акціонерним товариством «Нафтохімік Прикарпаття» за період липень – грудень 2001 року та січень – березень 2002 року.

В даному акті перевірки зазначено, що ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» реалізацію підакцизної продукції, одержаної з переробки давальницької сировини ДП «Фірма Фіаніт-Альфа» згідно до умов договорів від 01 червня 2001 року № 7-090070-00-17, № 7-090071-00-17, № 7-090072-00-17, № 7-090073-00-17, не здійснювало, а передавало замовнику, який самостійно реалізовував підакцизну продукцію. Передача замовнику нафтопродуктів, відбувалася без підтвердження банківської установи про перерахування відповідної суми акцизного збору на розрахунковий рахунок позивача, у зв'язку з чим позивач подав до Надвірнянської ОДПІ розрахунки акцизного збору з прочерками, без нарахування та відсутності підтвердження сплати до бюджету акцизного збору у сумі 74635626,00 грн.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 6 цієї ж статті Кодексу зазначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору .

Стаття 8 Угоди між Україною та Федеративною Республікою Німеччиною про сприяння здійсненню і взаємний захист інвестицій, яка ратифікована Законом України № 193/94 – ВР від 11.10.1994 року, передбачає, що «Якщо із законодавства однієї Договірної Сторони або міжнародно–правових угод , що існують між Договірними Сторонами, разом з цією Угодою, або які будуть узгоджені в майбутньому, випливає загальне або спеціальне положення, відповідно до якої інвестиції громадян або товариств іншої Договірної Сторони користуються більш сприятливим режимом, ніж за цією Угодою, то таке положення буде мати перевагу перед положеннями цієї Угоди в тій частині, в якій воно більш сприятливе. Кожна із Договірних Сторін буде дотримуватись інших зобов'язань, які вона прийняла на себе відносно до інвестицій громадян або товариств іншої Договірної Сторони на своїй території". Статтею 9 цієї ж Угоди встановлено, що «Ця Угода діє також відносно інвестицій, які були здійснені громадянами або товариствами однієї Договірної Сторони відповідно до законодавства іншої Договірної Сторони на її території ще до набуття чинності цієї Угоди " .     

Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. 

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 25 жовтня 2000 року скасовано рішення Дніпропетровського обласного суду від 15 червня 2000 року, яким було відмовлено в задоволенні позову фірми «МСМ IndustrialTechnolodgy» (Німеччина) про застосування державних гарантій та постановлено нове рішення. Визнано, що до іноземного інвестора фірми «МСМ IndustrialTechnolodgy» спільного виробничо-інвестиційного підприємства акціонерного Товариства «Фірма Фіаніт» та до створюваних ним дочірніх підприємств в статутному фонді яких не менше 51 відсотка належить підприємству з іноземними інвестиціями, застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, встановлені законодавством України, що діяло в момент їх реєстрації, в частині, що не суперечить чинному законодавству.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 12 квітня 2001 року дано роз'яснення, що на вимогу іноземного інвестора німецької фірми «МСМ IndustrialTechnologу» до 8 вересня 2002 року до спільного виробничо-інвестиційного підприємства акціонерного Товариства «Фірма Фіаніт» та до створюваних ним дочірніх підприємств в статутному фонді яких не менше 51 відсотка належить підприємству з іноземними інвестиціями застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестиції - 8 вересня 1992 року. Зазначено, що до цього законодавства відносяться положення Закону України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 року, а також інші акти спеціального законодавства України, в тому числі податкового, митного, інвестиційного, тощо, якщо інше не буде встановлено спеціальним інвестиційним тощо законодавством.

В разі покращення інвестиційного, податкового, митного тощо законодавства, яке стосується господарської діяльності СП «Фірма Фіаніт», його дочірніх підприємств застосовується це законодавство, якщо не буде іншої вимоги іноземного інвестора.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного суду України від 23.05.2000 року додатково роз'яснено, що відповідно до ухвали Верховного суду України від 25.10.2000 року в термін до 08.09.2002 року до зазначеного в ній іноземного інвестора АТ «Фірми Фіаніт» та його дочірніх підприємств Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17 лютого 2000 року не застосовується. Під терміном «в частині, що не суперечить чинному законодавству», зазначеному в ухвалі, необхідно розуміти такі випадки, коли законодавством чи іншими нормативними актами введеними в дію після 08.09.1992 року передбачались певні обов'язки перед державою (податкові, валютні, митні, тощо ) яких не існувало раніше і щодо яких іноземним інвесторам, підприємствам з іноземними інвестиціями та їх дочірнім підприємством саме цими актами пільги та гарантії не надавались.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2001 року у справі № 8/194 визнано недійсними п. 10.2 договору № 7-09-0070-01 – 17 від 01.06.2001 року, п. 10.2 договору № 7 – 09-0071 -01-17 від 01.06.2001 року, п. 10.2 договору № 7-09-0072-01-17 від 01.06.2001 року, 7-09-0073-01-17 від 01.06.2001 року, що укладені між ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» та ДП «Фірма Фіаніт – Альфа»  СВІП АТ «Фірма Фіаніт» м. Одеса. Зобов'язано ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» відвантажувати нафтопродукти, виготовлені за договорами № № 7-09-0070-01-17, 7-09-0071-01-17, 7-09-0072-01-17, 7-09-0073-01-17 від 01.06.2001 року без попередньої оплати акцизного збору та надання письмового підтвердження банківської установи про перерахування, вважаючи, що вироблений, переданий та відвантажений нафтопродукт не є об'єктом оподаткування акцизним збором для ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» в рамках зазначених договорів.

Вищезазначені судові рішення набрали законної сили.   

Встановлено, що на момент реєстрації іноземної інвестиції в дочірнє підприємство СВІП АТ «Фірма Фіаніт» «Фірма Фіаніт Альфа» - 8 вересня 1992 року порядок сплати акцизного збору визначався Законом України «Про акцизний збір» № 1996-ХП від 18 грудня 1991 року (надалі - Закон України «Про акцизний збір»).

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону України, платниками акцизного збору - є суб'єкти підприємницької діяльності, які реалізують на території України підакцизні товари.

Виходячи з викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком господарського суду першої інстанції в частині того, що на контрагента позивача ДП «Фірма Фіаніт-Альфа СВІП АТ «Фірма Фіаніт» необхідно застосовувати державні гарантії захисту іноземних інвестицій, що діяло на момент реєстрації інвестицій впродовж 10 років. Враховуючи це, обов’язки ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» по сплаті податкових зобов’язань, в даному випадку акцизного збору, визначались із врахуванням того, що його контрагент не був зобов’язаний перераховувати позивачу суми акцизного збору.

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» акцизний збір – непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). Статтею 6 вищезазначеного Декрету Кабінету Міністрів України встановлено, що суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно, виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) за встановленими ставками.

Власник готової продукції, на яку встановлено ставку акцизного збору у твердих сумах, виготовленої на давальницьких умовах, сплачує акцизний збір виробнику (переробнику) не пізніше дня відвантаження готової продукції його замовнику або за його дорученням іншій особі.

Умовою відвантаження виробником (переробником) готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, його власнику або за його дорученням іншій особі є документальне підтвердження банківської установи про перерахування відповідної суми акцизного збору на розрахунковий рахунок виробника (переробника).

Таким чином, суд першої інстанції цілком правомірно дійшов до висновку, що покладання на позивача обов'язку по сплаті акцизного збору безпосередньо пов’язано з фактом наявності у замовника послуг по переробці нафтопродуктів ДП «Фірма Фіаніт – Альфа» СВІП АТ «Фірма Фіаніт» обов'язку сплачувати ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» акцизний збір. 

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.10.2004 року у справі № А-8/234-16/265-17/194 задоволено позов ВАТ  «Нафтохімік Прикарпаття» та визнано недійсними рішення Надвірнянської ОДПІ № 215/23-00152230/4299 від 09.09.2002 року та № 216/23-00152230/4300 від 09.09.2002 року, прийняті за результатами розгляду скарг товариства в межах процедури апеляційного узгодження.

Зазначене рішення набрало законної сили.

Судом при вирішенні вказаного спору було встановлено, що оскаржувані рішення не відповідають вимогам Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки податковим органом не було зроблено висновків відносно наявності чи відсутності підстав для застосування пп. 4.4.1 п. 4.1. ст. 4 вищезгаданого Закону України, яке могло б мати місце тільки в межах процедури апеляційного узгодження податкового зобов’язання.

Судом касаційної інстанції враховується, що оспорювані в даній справі податкові повідомлення-рішення прийняті за результатами перевірки за той же період (липень-грудень 2001 року, січень-березень 2002 року), за який рішення про донарахування акцизного збору товариству визнані неправомірними.

Не відповідає вимогам законодавства і спосіб визначення податковою інспекцією бази оподаткування та нарахування податкових зобов’язань. Так, згідно акту перевірки контролюючим органом за дату виникнення податкових зобов’язань взято дату приймання-передачі нафтопродуктів з переробки сировини, визначену у відповідних актах. Однак дата підписання актів приймання-передачі нафтопродуктів з переробки не є датою відвантаження чи іншої передачі, оскільки такими актами лише погоджувалася кількість нафтопродуктів, отриманих в результаті переробки сировини замовника. Крім того, в матеріалах справи відсутні належні докази та не зроблено на них посилання й в акті перевірки, що могли б засвідчувати здійснення позивачем відвантаження нафтопродуктів (первинні бухгалтерські документи – залізничні накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності на право отримання продукції). 

За таких обставин, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що господарський суд Івано-Франківської області дійшов правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і відповідним чином застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Тому, судова колегія Вищого адміністративного суду України, встановивши наявність підстав, передбачених нормативно-правовим приписом ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року у справі № А-1/237-14/10 скасувати, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.03.2004 року у справі № А-1/237-14/10 – залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбаченими статтями 236 – 238    Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

підпис         Голубєва Г.К.Судді

підпис         Брайко А.І.

підпис         Карась О.В.

підпис         Костенко М.І.

підпис         Федоров М.О.