Постанова № 1318055, 18.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-1612/07

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                        18 жовтня 2007 року                                                            м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Брайка А.І., Маринчак Н.Є.,Усенко Є.А.,Шипуліної Т.М.,

при секретарі Ликовій В.Б.,

за участю:

представника позивача – Щеглова Є.Є.,

представника відповідача 1 – Щербіни Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постановугосподарського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2006 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2006 року

у справі№ 2-27/12548-2006А

за позовом Приватної фірми «Альпарі»

до   1.  Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим,

       2. Управління Державного казначейства України в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання нечинним податкового повідомлення – рішення та стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липня 2006 року ПФ «Альпарі» звернулась до суду з позовом до ДПІ у м. Сімферополі АР Крим, УДК України в м. Сімферополі АР Крим про визнання нечинним податкового повідомлення – рішення № 0009282301/0 від 17 липня 2006 року та стягнення з Державного бюджету м. Сімферополя відшкодування податку на додану вартість в сумі 98062, 00 грн.

Заявою від 20 жовтня 2006 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з Державного бюджету України суму податку на додану вартість в розмірі 98062, 00 грн.

Постановою господарського суду АР Крим від 20 жовтня 2006 року позов задоволено.

Визнано нечинним податкове повідомлення – рішення ДПІ у м. Сімферополі № 0009282301/0 від 17 липня 2006 року.

Стягнуто з Державного бюджету України через УДК в АР Крим на користь ПФ «Альпарі» суму бюджетного відшкодування в розмірі 98062, 00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПФ «Альпарі» 3, 40 грн. судового збору.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2006 року постанову господарського суду АР Крим від 20 жовтня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі АР Крим, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду АР Крим від 20 жовтня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2006 року скасувати, у задоволенні позову відмовити.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу ПФ «Альпарі», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, просить залишити її без задоволення, а постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2006 року – без змін.

В судовому засіданні представник відповідача 1 підтримав касаційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти касаційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до ч. 4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Сімферополі АР Крим провела виїзну позапланову перевірку ПФ «Альпарі» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2006 року, за результатами якої було складено акт № 4194/23-4/20734945 від 13 липня 2006 року.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв’язку з чим була зменшена сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2006 року на 98062, 00 грн.

17 липня 2006 року ДПІ у м. Сімферополі АР Крим прийняла податкове повідомлення – рішення № 0009282301/0, яким ПФ «Альпарі» зменшила суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 98062, 00 грн. за квітень 2006 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що між позивачем (покупець) та Фондом комунального майна Сімферопольської міської ради (продавець) було укладено договір купівлі – продажу приміщень комунальної власності № 651 від 17 квітня 2005 року.

На виконання умов цього договору продавець передав у власність покупцю приміщення загальною площею 1473, 00 кв. м., а покупець сплатив 588372, 00 грн., у тому числі податок на додану вартість – 98062, 00 грн. При цьому оплату за договором позивач здійснив у травні, червні та в липні 2005 року, а суми податку на додану вартість в розмірі 98062, 00 грн. були сплачені позивачем платіжним дорученням № 80 від 17 травня 2005 року.

Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради виписав на користь позивача податкову накладну № 9455 від 29 квітня 2005 року на суму 588372, 00 грн., в тому числі 98062, 00 грн. податку на додану вартість.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що згідно податкової декларації з податку на додану вартість позивача за квітень 2006 року (вхідний номер № 2644/35/75-039 від 17 травня 2006 року) та розрахунку суми бюджетного відшкодування сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку, складає 98062, 00 грн. При цьому суд першої інстанції посилався на те, що позивач має право на отримання цієї суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість відповідно до положень підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2, підпункту 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» з урахуванням того, що згідно з даними податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2006 року залишок від’ємного значення попереднього податкового кредиту позивача за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, складає 123413, 00 грн.; сума податкового кредиту попереднього податкового кредиту позивача складає 98062, 00 грн.; сума податкового кредиту попереднього податкового періоду позивача, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), складає 98062, 00 грн.

Крім того, суд першої інстанції в обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідно до п. 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166, дані, приведені в декларації з податку на додану вартість, повинні підтверджуватись первинними документами, відповідати даним бухгалтерського обліку платника і податкового обліку/звітності, а в п. 3.1 акту перевірки, на підставі якого було прийнято спірне податкове повідомлення – рішення, зазначено, що під час перевірки не встановлено порушення позивачем введення бухгалтерського обліку.

Посилаючись на те, що позивач не пропустив строк подачі заяви про відшкодування податку на додану вартість в розмірі 98062, 00 грн., передбачений підпунктом 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач має право на відшкодування цієї суми з Державного бюджету України.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що позивач сформував податковий кредит відповідно до вимог підпункту 7.4.1 п. 7.4, підпункту 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які надають право на формування податкового кредиту платнику податку, а не покладають на нього обов’язок. При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що не віднесення платником податку до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість у відповідному податковому періоді відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» не позбавляють такого платника податків права віднести цю суму податку на додану вартість до податкового кредиту наступного податкового кредиту.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.7.1 п. 7. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вищезгаданого Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, в Законі чітко передбачено, що бюджетному відшкодуванню підлягає та частина від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) саме у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Враховуючи вищевикладене, позивач безпідставно заявив до відшкодування суму податку на додану вартість в розмірі 98062, 00 грн. за квітень 2006 року, оскільки ця сума бюджетного відшкодування була визначена ним з урахуванням суми податкового кредиту, фактично сплаченої ним у травні 2005 року, тобто з порушенням вимог підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову господарського суду АР Крим від 20 жовтня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2006 року, постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2006 року скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                       Головуючий: _______ Л.І. Бившева

                                Судді:             _______ А.І. Брайко

                                                        _______ Н.Є. Маринчак

                                                        _______ Є.А. Усенко

                                                       _______  Т.М. Шипуліна