Рішення № 131641170, 05.11.2025, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 344/13523/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с-щі Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, процентів та пені

ВСТАНОВИВ:

28 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовомдо ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В заявленому позові ОСОБА_1 просить судстягнути з ОСОБА_2 борг за розпискою в розмірі 190000,00 доларів США, стягнути проценти за користування грошовими коштами в розмірі 362302,00 доларів США та стягнути пеню в розмірі 287197,04 доларів США. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Позов обґрунтовано тим, що15 квітня 2016 року позивач ОСОБА_1 позичив (передав у борг) відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 190000,00 (сто дев`яносто тисяч) доларів США про що відповідач написав власноручно боргову розписку. В розписці відповідач зазначив, що зобов`язався повернути борг до 15.04.2021 року в доларах США. Окрім повернення основної суми боргу, відповідач зобов`язувався сплатити позивачу також 362302,00 долари США за користування грошовими коштами ОСОБА_1 впродовж 5 років. Окрім суми боргу та відсотків за користування грошовими коштами, умовами розписки передбачена відповідальність ОСОБА_2 за несвоєчасне повернення грошових коштів у вигляді пені в розмірі 1% від позиченої суми за кожен тиждень прострочення повернення боргу.

ОСОБА_1 у позові зазначив, що розписка містить усі необхідні реквізити, а саме: дату її складання (отримання грошових коштів), місце складання, підписи позичальника (відповідача) та позикодавця (позивача), підтвердження відповідача отримання ним грошової суми від позивача саме в борг та визнання відповідачем обов`язку повернути позичену грошову суму у встановлений строк.

Так як відповідач добровільно обов`язку повернути позивачу отримані в борг грошові кошти не виконав, ОСОБА_1 змушений був звернутись до суду за захистом порушених прав та законних інтересів.

Посилаючись, зокрема, на ст..15, ст..16, ст..22,ст..202, ст..207, ст..258 ст..525, ст..526, ст..530, ст..536, ст..545, ст..610, ст..625, ст..629ст..1046, ст..1047, ст..1049 ЦК України, а також на практику Верховного суду позивач вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.11.2022 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.12.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.02.2023 року справа передана за підсудністю до Овідіопольського районного суду Одеської області.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської областівід 23.03.2023 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.

27.06.2023 року представником відповідача адвокатом Нікішевим О.В. був поданий до суду відзив на позовну заяву.

У відзиві на позовну заяві відповідач не погоджується з позовною заявою в повному обсязі, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, ОСОБА_3 грошові кошти у ОСОБА_1 не брав та розписку йому про це не складав та не надавав і її не підписував. За твердженням відповідача, надана позивачем розписка є підробленою і ОСОБА_2 ніколи її не підписував і не мав матеріальних потреб в отриманні цих коштів.

Відповідач ставить під сумнів наявність такої значної суми грошових коштів у позивача ОСОБА_1 , які він міг би позичити відповідачу ОСОБА_2 .

Посилаючись на ст..205, ст..207, си.1046, ст..1047 ЦК України, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.10.2023 по справі було призначено комплексну судову почеркознавчу експертизу та судову технічну експертизу, проведення якої було доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

На розгляд експертів судом було поставлено наступні питання:

1. Чи виконаний підпис в розписці від 15.04.2016 р. від імені ОСОБА_2 ОСОБА_2 чи іншою особою?

2. Чи виконаний рукописний текст розписки від 15.04.2016 р. ОСОБА_2 чи іншою особою?

3. Чи відповідає давність рукописного тексту в розписці від 15.04.2016 р., даті вказаній в цій розписці?

Ухвалою суду від 17.03.2025 було уточнено назву експертизи та зазначено, що вона є почеркознавчою та погоджено строк проведення експертизи. Провадження у справі зупинено.

25.09.2025 р. на адресу суду надійшов лист з ОНДІСЕ від 03.09.2025 р. №359-34-25 разом з висновком експерта №359-34-25 від 03.09.2025 р.

Ухвалою суду від 29.09.2025 було поновлено провадження по справі.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.10.2025 було закрите підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті на 05.11.2025.

Сторони у судове засідання не з`явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Позивач ОСОБА_1 надав суду заяву від 31.10.2025, в якій вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначив, що він працює, а тому не може з`явитись у судове засідання. Просив суд слухати справу без його участі. Зазначив, що грошові кошти позичав відповідачу, проте не контролював процес написання розписки, а тому не виключає, що ОСОБА_2 спотворив власний підпис та почерк або запропонував написати розписку сторонній особі.

Представник позивача адвокат Шимановська Н.С. звернулась до суду із заявою про підтримання позовних вимог, в якій зазначила, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі з підстав, висвітлених в позовній заяві та вказала, що не може прибути у судове засідання через зайнятість у інших справах. Просила суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Томашевський Р.М. надав суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність та просив суд відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін та докази, які наявні у справі,приходить до висновкупро те, що позовні вимогине підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, щопозивачем до позовної заяви додано копію розписки від 15 квітня 2016 року, згідно до якої позивач ОСОБА_1 позичив (передав у борг) відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 190000,00 (сто дев`яносто тисяч) доларів США.

В розписці зазначено, що ОСОБА_2 зобов`язався повернути борг до 15.04.2021 року в доларах США.

Окрім повернення основної суми боргу, ОСОБА_2 зобов`язувався сплатити ОСОБА_1 також 362302,00 долари США за користування грошовими коштами ОСОБА_1 впродовж 5 років.

Окрім суми боргу та відсотків за користування грошовими коштами, умовами розписки передбачена відповідальність ОСОБА_2 за несвоєчасне повернення грошових коштів у вигляді пені в розмірі 1% від позиченої суми за кожен тиждень прострочення повернення боргу.

Відповідач ОСОБА_2 не визнав наявність у нього боргу перед позивачем та у відзиві на позовну заяву вказав про те, що він ніколи грошові кошти у ОСОБА_1 не позичав, не писав розписку, надану ОСОБА_1 та не підписував її.

Згідно до висновку експерта №359-34-25, складеного 03.09.2025 судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Вітою Сакалюк, рукописний текст, який починається та закінчується словами «15.04.2016 р. м. Івано-Франківськ Розписка … - … ОСОБА_2 ОСОБА_1 », розміщений у розписці від 15.04.2016, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 15.04.2016, розміщений під рукописним записом « ОСОБА_2 », виконаний не самим ОСОБА_2 , а іншою особою. Досліджений підпис виконаний з наслідуванням підпису ОСОБА_2 .

Правова оцінка доводів сторін та висновки суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частинапершастатті16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутністьпорушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно достатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно ізстаттею 627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогокодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно достатті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другоюстатті 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей1046,1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі№ 758/2418/17.

Аналіз частинидругоїстатті1047 ЦК Українидозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частиначетвертастатті263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "реальним (від лататинськогоres - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії.Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17 вказано, що "договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини1статті1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини1статті1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що сторонами справи не було доведено факту передання позикодавцем (відповідачем) грошових коштів позичальнику (позивачу), дійшли висновку, що наявні договори між позивачем та відповідачем в якості договорів позики є неукладеними".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: "за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що "підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами".

Згідно до вимог ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Згідно до ч.1 та ч.3 ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

За статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши наявні у справі докази та доводи сторін, з урахуванням принципу «поза розумним сумнівом»,враховуючи висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №359-4-25 від 03.09.2025, який є належним та допустимим доказом, суд приходить до висновку, що наданий позивачем документрозписка від 15.04.2016 не підтверджує укладення між ОСОБА_1 як кредитором та ОСОБА_2 як позичальником договору позики коштів у сумі 190000,00 доларів США та не підтверджує факт передання ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_2 .

Суд відхиляє доводи представника позивача про те, що висновок експерта є неоднозначним, викладені у заяві про підтримання позовних вимог, оскільки висновок експерта є чітким, зрозумілим та однозначним і в ньому містяться відповіді на питання, які були поставлені судом в ухвалі про призначення експертизи.

Також суд звертає увагу на те, що позивач не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення додаткової чи повторної експертизи, у разі незгоди з висновком експерта. Проте, позивач своїм правом не скористався. При цьому з висновком експерта представник позивача була ознайомлена завчасно в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, одразу ж після надходження висновку експерта до суду. Клопотань про відкладення судового розгляду від позивача та представника позивача також не надходило. Навпаки, позивач просив суд розглянути справу за його відсутності.

У заяві про підтримання позовних вимог представник позивача просила суд звернути увагу на клопотання про визнання доказів неналежними від 22.10.2024. Суд проаналізував вказане клопотання та зазначає, що воно не потребує окремої правової оцінки, оскільки судом не беруться до уваги докази, які представник просить визнати неналежними, оскільки вони не стосуються предмету доказування у справі та не мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що позивачем не доведено факту передання грошей ОСОБА_2 , а відповідачем доведено факт непідписаннярозписки, суд дійшов висновку про те, що у останнього не виникло зобов`язання повернути позивачу 190000,00 доларів США, проценти за користування коштами та сплатити пеню за несвоєчасне повернення позики.

У зв`язку з цим у задоволені позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,158,258,259,265 ЦПК України

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, процентів та пені - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі складання рішення у повному обсязі - з дня складання у повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлено 10.11.2025 р.

Суддя В.К.Кочко