Рішення № 130903351, 10.10.2025, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/9346/24

2/308/1928/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2025 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючої судді - Зарева Н.І., за участю:

секретаря судового засідання - Віраг Е.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , до

Товариства зобмеженоювідповідальністю"РОСВЕНІНВЕСТ УКРАЇНА", код ЄДРПОУ 37616221, адреса: бульвар Вацлава Гавела, 6, м. Київ, 03126, та

Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, адреса: вул. Златоустівська, 55, оф. 61, 62, м. Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

Приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимира Вікторовича, адреса: 07400, м. Бровари, вул. Грушевського, 15, під`їзд 5, прим. 6,

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення безпідставно набутих коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА" та Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення безпідставно набутих коштів.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що їй не було відомо ні про наявне виконавче провадження, ні про вчинення виконавчого напису, оскільки позивачка не отримувала листів від приватного виконавця чи ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА». Зазначає, що під час вчинення виконавчого напису представниками ТОВ «ФІНФОРС» не було надано нотаріусу доказів безспірності заборгованості. Заборгованість, яка значиться у виконавчому написі не дає можливості зробити висновок щодо правомірності її нарахування. Нотаріус не перевірив наявність доказів належного направлення та отримання позивачем (боржником) письмової вимоги проусунення порушень, що призвело до порушення процедури вчинення напису, передбаченої пунктом 2.3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, та не надав достатніх доказів відповідно до п. 3.2 передбаченого переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Оспорюваний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням діючого законодавства. Кірм того, позивачка просить повернути їй безпідставно набуті ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» грошові кошти у розмірі 22426,64 грн та безпідставно набуті приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Т.Л. грошові кошти у розмірі 3742,66 гривень.

У судове засідання позивач не з`явився, однак, подав заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи, в судове засідання повторно не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив, відзив на позов у визначений судом строк не подав.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Позивач проти ухвалення заочного рішення не заперечив, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд розглянув справу заочно.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

13 липня 2019 року приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Колейчик Володимир Вікторович вчинив виконавчий напис № 2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» заборгованості у розмірі 22426,64 гривень.

Першого серпня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяною Леонідівною відкрите виконавче провадження № 59688362 з примусового виконання даного виконавчого документу.

Оцінивши належним чином докази, зібрані та досліджені у ході судового розгляду справи, у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Порядок вчинення виконавчих написів визначаєтьсяЗаконом України «Про нотаріат» (в редакції, яка діяла станом на день вчинення виконавчого напису), Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженимНаказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5,постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Згідно з частиною першоюстатті 39 Закону України «Про нотаріат»(далі - Закон), порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюєтьсяЗакономта іншими актами законодавства України, зокрема, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок).

Відповідно достатті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат»визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієїстатті Закону,нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис,закономвстановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19статті 34 Закону «Про нотаріат»), яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем, яка крім того, також має бути безспірною.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, а саме, наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які, згідно із відповідним Переліком, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей15,16,18 ЦК України, статей50,87,88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування статей87,88 Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017року в справі № 6- 887цс17, від 18 червня 2018 року в справі № 199/183/17, від 04 липня 2018 року в справі № 757/29988/17, від 19 вересня 2018 року в справі № 207/1587/16 та у постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 308/11193/16-ц.

Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Відповідно до пункту 1 вказаного Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинноюПостанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Зазначена постанова апеляційного суду, відповідно до п. 4ст. 254 КАС України(в редакції, що діяла на момент винесення постанови), набула законної сили з моменту її проголошення 22.02.2017, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачає можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин.

Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (стаття 255 КАС України).

Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду в справі № 826/20084/14.

Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року в справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Таким чином, вчиняючи 13 липня 2019 року виконавчий напис № 2009, приватний нотаріус Колейчик В.В. повинен був застосовувати норми, які регулюють порядок вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами. Так, відповідно до п. 1 Переліку, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

З метою встановлення факту подання відповідачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригіналу нотаріально посвідченого договору, суд витребував зазначений документ від відповідача. Однак, даний документ, як і всі інші документи, які були надані нотаріусу, відповідач у строк, визначений ухвалою суду від 08.05.2025 не надав, хоча, згідно з довідкою про доставку електронного кабінету, дану ухвалу суду відповідач ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» отримав 12.05.2025, тобто мав можливість виконати її в строк до 03.06.2025, причин ненадання не повідомив.

Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 12 ЦК України, саме на відповідачеві належить обов`язок доказування заперечень на позовні вимоги. Відповідач відзиву не подав, не клопотав про витребування зазначених доказів у нотаріуса чи третьої особи. Третя особа таких доказів не надала.

За ч. 4 ст. 12 ЦК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

На підставі вищенаведеного, суд, керуючись ч. 10 ст. 84 ЦПК України, беручи до уваги те, що відповідач не подав документів, які підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем, які від нього витребовував суд, зокрема оригіналу кредитного договору, посвідченого нотаріально, суд визнав ту обставину, що подані нотаріусу документи не підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем.

Крім того, враховуючи висновок суду про задоволення позову, відповідно до вимог ч. 6 ст. ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 гривень.

Щодо вимоги позивачки про стягнення з ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» безпідставно отриманих коштів на виконання виконавчого напису № 2009 від 13.07.2019 року у розмірі 22426,64 грн. у рамках ВП № 59688362, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Такої позиції дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20.

Зважаючи на вищенаведене, вимога позивачки в частині стягнення з ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» безпідставно отриманих коштів на виконання виконавчого напису № 2009 від 13.07.2019 року у розмірі 22 426,64 грн. у рамках ВП № 59688362 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується стягнення з приватного виконавця безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 3742,66 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Згідно з вимогами статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Відповідно до п.19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого Постановою КМУ від 08 вересня 2016 року №643 (в редакції, чинній на момент винесення постанов приватним виконавцем), приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.07.2019 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди виконавця у розмірі 2242, 66 та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 500 грн в межах виконавчого провадження № 59688362.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Заявляючи позовну виомогу про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків (Вольф) Т.Л. безпідставно стягнутої основної винагороди приватного виконавця в розмірі 2422,66 грн. та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 500 грн позивачка, як на підставу позовної вимоги, покликається на статтю 1212 ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Судом встановлено, що основна винагорода приватного виконавця Павелків (Вольф) Т.Л. у розмірі 2422, 66 грн та розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 500 грн стягнуті на підставі відповідних постанов приватного виконавця Павелків (вольф) Т.Л. від 10.04.2024 в межах виконавчого провадження № 59688362. Зазначені постанови приватного виконавця не оскаржувалися позивачкою у порядку, встановленому чинним законодавством, не скасовані та дії відповідача щодо винесення зазначених постанов не визнані протиправними.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивачки, стягненням основної винагороди приватного виконавця та мінімальних витрат виконавчого провадження, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.

Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Зважаючи на вищенаведене, вимога позивачки в частині стягнення з приватного виконавця Павелків (Вольф) Т.Л. безпідставно отриманих коштів у розмірі 3742,66 грн. у рамках ВП № 59688362 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.87,88,89 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 12, 13, 76, 80, 141, 258, 259,263-265,268,280-282 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву задовольнити частково.

2.Визнати виконавчий напис, вчинений 13 липня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем, та зареєстрований в реєстрі за № 209, яким звернуто стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» заборгованості у розмірі 22426,64 грн,таким, що не підлягає виконанню.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» безпідставно отримані кошти на виконання виконавчого напису № 2009 від 13.07.2019 року у розмірі 22426,66 грн (двадцять дві тисячі чотириста двадцять шість грн. 66 коп) у рамках ВП № 59688362.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 1037,97 грн (одна тисяча тридцять сім грн. 97 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк складення повного рішення суду - десять днів з дня оголошення його вступної та резолютивної частин.

Суддя Н.І. Зарева