Постанова № 13086177, 23.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2010                                                                                           № 18/121-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Моторного О.А.

суддів:           Кошіль В.В.

          Шапран В.В.

при секретарі:           Парубець А.В.

За участю представників:

від позивача - не з’явилися

від відповідача - Вільчинська Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Фірма "Лезіс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 05.10.2010

у справі № 18/121-10 (Кошик А. Ю. .....)

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Конарк Інтелмед"

до                                                   ТОВ "Фірма "Лезіс"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 44759,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Конарк Інтелмед» (далі – позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лезіс» (далі – відповідач) про стягнення 44759,52 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.10.2010 року позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лезіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Конарк Інтелмед» 17692,05 грн. пені, 6011,24 грн. 3% річних, 21056,23 грн. інфляційних, 447,60 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішення, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лезіс» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2010 року повністю та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір стягуваних на користь позивача штрафних санкцій.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2010 року у справі № 18/121-10 Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лезіс» було відновлено пропущений строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до розгляду та призначено її розгляд на 07.12.2010 року.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду 07.12.2010 року (вх. 02-7.1/279) від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2010 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 року розгляд справи було відкладено на 23.12.2010 року.

У судове засідання 23.12.2010 року з’явився представник відповідача. Представник позивача у призначене судове засідання не з’явився.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, встановив наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки №К-99 (а.с. 11 т. 1) укладеного 27.03.2007року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Конарк Інтелмед» (постачальник) та Обухівською філією Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лезіс» (покупець), за умовами якого постачальник зобов’язався передати у власність покупцеві медичні препарати та вироби медичного призначення, а покупець зобов’язався прийняти його і своєчасно оплачувати згідно з умовами договору.

Виходячи з того, що сторони договору є господарюючими суб'єктами, та враховуючи поняття договору поставки, що міститься в частині 1 статті 265 Господарського кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічне положення визначено й у статті 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У відповідності до п. 1.2. договору товар постачається окремими партіями в асортименті, кількості та за цінами згідно з узгодженими замовленнями (усними або письмовими) покупця та видатковими накладними, які є невід’ємними додатками договору.

Згідно п. 5.1. договору ціна кожної партії товару зазначається у відповідній видатковій накладній. Вона є твердою і не поширюється на наступні партії.

Пунктом 5.2. договору, сторони погодили, що сплата за кожну партію наданого товару здійснюється покупцем у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з дати його отримання.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов укладеного договору поставки постачальник поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 426067,58грн., що підтверджується видатковими накладними підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками юридичних осіб №№ 6790, 6791 від 12.12.2008року, № 6865 від 18.12.2008року, № 6906 від 22.12.2008року, № 119 від 12.01.2009року, №№ 1142, 1143, 1146, 1148, 1151, 1154, 1155, 1156, 1159, 1160 від 25.02.2009року, №№ 1162, 1178, 1179, 1182, 1183, 1184 від 26.02.2009року, №№ 2475, 2479, 2480, 2481, 2482, 2483, 2485, 2486, 2487, 2488, 2489, 2490 від 10.04.2009 року (а.с. 12-49).

Проте відповідач взяті на себе зобов’язання за договором щодо оплати за поставлений товар належним чином не виконав, при цьому, сплативши заборгованість частково в сумі 260 700 грн. та повернувши частину товару з порушенням строків, всього в загальній сумі 263940,96 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (а.с. 50-60).

Як вірно встановлено судом першої інстанції решта заборгованості в сумі 162126,62грн. присуджена до стягнення на користь позивача за рішенням суду у справі Господарського суду Київської області № 7/290-09 від 11.02.2010 року.

В силу ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За наведених обставин, місцевим господарським судом вірно встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що відповідач присуджену до стягнення рішенням Господарського суду Київської області № 7/290-09 від 11.02.2010 року не виконав у встановлені договором строки свої зобов'язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив зобов’язання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок розміру інфляційних втрат в розмірі 21056,23 грн. та 3 % річних в сумі 6011,24 грн., колегія суддів зробила висновок, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 21056,23 грн. та 3% річних в сумі 6011,24 грн. нараховані позивачем по кожній сумі фактичного прострочення (згідно п. 5.2. Договору) за період з січня 2009 року по квітень 2010 року, що відповідає нормі ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог п.п. 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.1 Договору поставки передбачено, що в разі прострочення боржником виконання грошового зобов‘язання, він сплачує на вимогу кредитора суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних від простроченої суми та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ кожен день про строчки.

В силу ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З аналізу наведеної норми слідує, що початковою датою нарахування пені є день, коли зобов’язання мало бути виконано, а кінцева дата визначається зі впливом шестимісячного строку.

Разом з тим, з розрахунку пені, наданого позивачем, вбачається, що позивач нарахував пеню за період з 01.04.2009 року по 01.11.2009 року, тобто за 224 дні у розмірі 17692,05 грн.

Здійснивши розрахунок розміру пені, колегія суддів дійшла висновку, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 15975,44 грн.

Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов’язання щодо оплати товару, підлягала задоволенню, однак не в сумі, 17692,05 грн.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в частині нарахування суми пені, а оскаржуване рішення підлягає зміні.

Судові витрати по справі, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лезіс» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2010 року у справі №18/121-10 змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лезіс» (08702, Київська обл., Обухівський район, м. Обухів, вул. Миру, буд. 13-А, код ЄДРПОУ 20596199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Конарк Інтелмед» (61166, м. Харків, вул. Серпова, буд. 4, код ЄДПОУ 25182226) 15975,44 грн. (п’ятнадцять тисяч дев’ятсот сімдесят п’ять гривень 44 коп.) пені, 6011,24 грн. (шість тисяч одинадцять гривень 24 коп.) 3 % річних, 21056,23 грн. (двадцять одну тисячу п’ятдесят шість гривень 23 коп.) інфляційних втрат та 430,43 грн. (чотириста тридцять грн. 43 коп.) державного мита, 226,94 (двісті двадцять шість гривень 94 коп.) витрат на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Конарк Інтелмед» (61166, м. Харків, вул. Серпова, буд. 4, код ЄДПОУ 25182226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лезіс» 215,15 (двісті п’ятнадцять гривень 15 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи №18/121-10 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя                                                                      Моторний О.А.

Судді                                                                                          Кошіль В.В.

                                                                                          Шапран В.В.