Рішення № 13086064, 01.12.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2010 р. Справа № 49/219-10

вх. № 8850/3-49

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Волкова С.О., дор. № 01-62юр/4249від 25.05.2010 року

відповідача - Версан А.В., дор. № 127 від 31.12.2009 року

розглянувши справу за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго" м. Харків

до Харківського обласного Комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури територіі", м. Харків

про стягнення 636213,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в який просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, яка виникла внаслідок несвоєчасної оплати послуг з постачання електроенергії згідно договору № 60-99902 від 30.11.2006 року. Згідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 636213,37 грн., з яких 515792,15 грн. - вартість електричної енергії (429826,76 грн. - сума боргу та 85965,39 грн. - ПДВ), 1970,89 грн. заборгованість за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, 394,18 грн. - ПДВ за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, 51849,23 грн. - пеня, 13889,75 грн. три відсотки річних, 2777,95 грн. - ПДВ на 3% річних, 32714,80 грн. - інфляційні витрати, 6542,97 грн. - ПДВ на інфляційні витрати, 10281,45 грн. - плата з компенсації перетікання реактивної енергії ( з яких 8567,88 грн. - траифна складова за КРЕ та 1713,57 грн. - ПДВ на КРЕ). Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не сплачує заборгованість у добровільному порядку.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Через канцелярію суду надав розрахунки заявлених до стягнення сум, які були залучена судом до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні визнав позовні вимоги частково, 25.11.2010 року через канцелярію суду надав заяву про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, яка була задоволена судом, надані документи залучені до матеріалів справи.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

30 листопада 2006 року між АК "Харківобленерго" та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" був укладений договір № 60-99902 про постачання електричної енергії. Відповідно до умов договору позивач (Постачальник) зобов’язався постачати відповідачеві (Споживачеві) електричну енергію у відповідності з умовами договору, як різновид товару в обсягах, визначених розділом 5 згідно з визначеними цим договором умовами та величинами постачання електроенергії та потужності, а відповідач зобов’язався своєчасно проводити сплату за використану електричну енергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з діючими в цей період тарифами, індексом цін та умовами договору. Ч. 1 розділу 2 договору передбачено, що під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються користуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією, затвердженими в установленому порядку. У відповідності до п. 1 додатку № 2 до договору встановлений розрахунковий період з 1 числа місяця до такого ж числа наступного місяця. Розрахунковий період прирівнюється до календарного місяця. Споживач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії один раз за фактичними показами засобів обліку електричної енергії шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. За наявності фінансової можливості та за погодженням з постачальником електричної енергії споживач може здійснювати попередню оплату вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії (п.4.5 додатку № 2 до Договору).

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов’язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору в період з листопада 2009 року по серпень 2010 року здійснив відпуск електроенергії відповідачу, що підтверджується матеріалами справи. Але відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов’язання, відмовився від виконання обов’язків, покладених на нього умовами договору, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість спожитої електроенергії, внаслідок чого за період з листопада 2009 року по серпень 2010 року станом на 01.09.2010 року утворилась заборгованість за отриману електричну енергію в сумі 429826,76 грн. та у відповідності до вимог Закону України „Про податок на додану вартість” нарахована та підтверджена матеріалами справи заборгованість по податку на додану вартість у розмірі 85965,39 грн.

Проте, під час розгляду справи, відповідач перерахував позивачу вартість спожитої електричної енергії у розмірі 515792,15 грн. (429826,76 грн. - сума боргу та 85965,39 грн. - ПДВ), тому суд вважає за необхідне в частині заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 515792,15 грн. провадження по справі припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що згідно з п.6 Додатку № 2 до Договору, у разі несвоєчасної оплати споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочений день. Позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та відповідно якого належна до сплати сума становить 51849,23 грн. Але, під час розгляду справи, відповідач також перерахував позивачу суму нарахованої пені, тому суд вважає за необхідне в частині заявленої до стягнення суми пені у розмірі 51849,23 грн. провадження по справі припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

У відповідності із ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання зобов’язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми боргу.

Позивач надав суду обґрунтовані розрахунки 3% річних та інфляційних витрат, відповідно яких належні до сплати суми становлять 32714,80 грн. інфляційних витрат та 13889,75 грн. трьох відсотків річних. Проте, як свідчать матеріали справи, під час розгляду справи, відповідач також частково перерахував позивачу суму нарахованих 3% річних у розмірі 8874,84 грн., тому суд вважає за необхідне в частині заявленої до стягнення суми трьох відсотків річних у розмірі 8874,84 грн. провадження по справі припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

За таких підстав, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 32714,80 грн. інфляційних витрат та 5014,91 грн. трьох відсотків річних.

Щодо решти вимог позивача про стягнення з відповідача 2777,95 грн. ПДВ на 3% річних та 6542,97 грн. ПДВ на індексу інфляції суд вважає необхідним в позові відмовити з наступних підстав.

Відповідно до п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включається будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.

Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.

Інфляційні та 3% річних, нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України, не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на виконання кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Суд вважає необхідним зазначити, що передбачені вищевказаною статтею 3% річних та інфляційні є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою природою передбачені законом забезпечення не відносяться до неустойки ( штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання грошового зобов’язання, а є певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.

Інфляційні та 3% річних не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для збільшення бази для оподаткування ПДВ.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що нарахування індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов'язань та 3% річних від простроченої суми заборгованості проводиться позивачем виходячи від суми боргу за відпущену електричну енергію з податком на додану вартість, в той час як відповідно до положень пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону: “податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додасться до ціни товарів (робіт, послуг)”.

З урахуванням вищевикладеного інфляційні та 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України, пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 2777,95 грн. ПДВ на 3% річних та 6542,97 грн. ПДВ на індекс інфляції не підлягають задоволенню.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 1970,89 грн. заборгованість за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, 394,18 грн. - ПДВ за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, які були нараховані за квітень 2007 року.

Постановою Кабінетету Міністрів України "Про внесення змін до Порядку постачання електричної енергії споживачам" від 16 червня 2005 року № 473 (далі "Порядок") встановлено порядок визначення граничних величин споживання електричної енергії та потужності для споживачів, а саме: п. 7 передбачає - енергопостачальні організації до початку наступного року в обумовлені договорами про постачання електричної енергії терміни узгоджують з усіма споживачами, крім населення, обсяги очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік за місяцями (кварталами).

Узгоджені обсяги споживання електричної енергії оформлюються додатком до договору як договірні величини.

Так, відповідно до п.4.2 “Правил”, п. 5.2 Договору та п. 7 “Порядку" між сторонами визначені договірні величини споживання електричної енергії на 2007 рік про що згідно п. 5.2 Договору укладено Додаток № 1 до Договору.

Відповідно до Додатку № 1 Споживачу встановлена договірна величина споживання електричної енергії на квітень 2007 року - 454000 кВт/г. Абзацом 3 п. 11 "Порядку" та п. 5.2 Договору передбачено, що Споживач має право протягом поточного розрахункового періоду звернутися до постачальника електричної енергії за коригуванням договірної величини споживання електричної енергії. Коригування договірної величини споживання електричної потужності здійснюється протягом 5 робочих днів від дня отримання звернення споживача.

Додатком № 2 до Договору “Порядок розрахунків (для бюджетних установ та організацій, підприємств житлово-комунального господарства та підприємств, які надають послуги щодо забезпечення комунально-побутових потреб населення), розрахунковий період встановлено Споживачу з 1 числа місяця до такого ж числа наступного місяця. Як свідчать матеріали справи, протягом розрахункового періоду відповідачем не проводилось коригування договірної величини споживання електричної енергії, в зв'язку з чим договірна величина електроспоживання на квітень 2007 року залишилася на рівні узгодженому Додатком № 1 до Договору.

Відповідно до звіту величина фактично спожитої електричної енергії відповідачем у квітні 2007 року складає 495845 кВт. Таким чином, відповідач перевищив встановлені договірні величини споживання електричної енергії на: квітень 2007 року на 41845 кВт., що становить 11825,33 грн.

У відповідності до вимог п. 6.14. Правил, позивачем було складене Повідомлення № 6601 від 11.05.2007 року про перевищення договірної величини споживання електричної енергії по підсумкам розрахункового періоду, згідно якого споживача повідомлено про порушення ним ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" від 16.10.1197 року № 575/97-ВР, якою передбачена відповідальність споживачів за перевищення договірної величини споживання електричної енергії у вигляді сплати на користь енергопостачальної організації двократної різниці між фактично спожитою величиною електроенергії і договірною величиною, яка за квітень 2007 року підприємству відповідача складала 11825,33 грн.

До матеріалів справи додана копія платіжного доручення № 294 від 07.06.2007 року, відповідно якої відповідач перерахував 11825,33 грн. вартості перевищення договірних величин споживання за квітень 2007 року.

Дослідивши наданий суду розрахунок 1970,89 грн. заборгованості за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та 394,18 грн. - ПДВ за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, судом встановлено, що фактично позивач просить суд стягнути з відповідача 2365,07 грн. ПДВ, нарахованих на суму 11825,33 грн. вартості перевищення договірних величин споживання за квітень 2007 року.

Частиною 5 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період, сплачують енергоспотачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч.1 ст.217 ГК України).

За змістом статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання, незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Згідно ч.1 ст.27 Закону України “Про електроенергетику”, споживання електричної енергії понад граничні величини є правопорушенням, що тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Оскільки саме внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо встановленої договірної величини електроспоживання за квітень 2007 у позивача виникає право стягнути з відповідача двократну вартість різниці між фактично спожитою і договірною величиною, яка є видом відповідальності, і, в результаті застосування якої, для відповідача настають несприятливі економічні наслідки у вигляді зменшення матеріальних благ.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.

Суд вважає, що позивач безпідставно ототожнює ціну поставленої електричної енергії та фактично застосовані санкції за спожиту відповідачем електричну енергію в обсязі понад договірну величину за розрахунковий період. Зважаючи на те, що суми штрафних санкцій не включені Законом України "Про податок на додану вартість" до бази оподаткування податком на додану вартість, у позивача відсутні законні підстави донараховувати ПДВ на двократну вартість різниці між фактично спожитою і договірною величиною.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 1970,89 грн. заборгованість за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та 394,18 грн. - ПДВ за перевищення договірних величин споживання електричної енергії безпідставні, необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.

Відповідно п. 2.3.7 договору відповідач зобов'язався здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею позивача та електроустановками відповідача згідно з додатком № 4а "Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії".

Але відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов’язання, відмовився від виконання обов’язків, покладених на нього умовами договору, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії, внаслідок чого, згідно Методики розрахунків за перетоки реактивної енергії між енергопостачальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства енергетики України від 17.01.2002р. №19, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України за № 93/6381 від 01.02.2002 року. позивачем була нарахована заборгованість по КРЕ (реактивній енергії) за квітень 2007 року, яка станом на 01.09.2010 року становить 8567,88 грн. та заборгованість по податку на додану вартість (ПДВ на КРЕ) у розмірі 1713,57 грн.

Але, відповідач також за час розгляду справи в суді перерахував позивачу заборгованість по КРЕ у розмірі 10281,45 грн., тому суд вважає за необхідне в частині заявленої до стягнення суми КРЕ у розмірі 10281,45 грн. провадження по справі припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 6245,27 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 231,67 грн., оскільки з його вини справу було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України; -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" (адреса: 61022, м. Харків, Держпром, 3 під., 5 поверх, п/р 260023011273 в Першій ХФ АКБ "Базіс", МФО 351599, код ЄДРПОУ 03361721) на користь Акціонерної компанії „Харківобленерго” (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, п/р 26003010050912 в АТ "Банк Золоті Ворота", МФО 351531, код ЄДРПОУ 00131954) 32714,80 грн. інфляційних витрат, 5014,91 грн. трьох відсотків річних, 6245,27 грн. витрат по сплаті державного мита та 231,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Припинити провадження по справі щодо стягнення 515792,15 грн. основного боргу, 51849,23 грн. пені, 10281,45 грн. заборгованості по КРЕ та 8874,84 грн. трьох відсотків річних.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення 1970,89 грн. за перевищення договірних величин споживання, 394,18 грн. ПДВ на перевищення договірних величин споживання, 2777,95 грн. ПДВ на 3% річних та 6542,97 грн. ПДВ на інфляційні витрати.

Суддя

Повний текст рішення підписаний 06.12.2010 року.