Ухвала суду № 13063461, 21.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.12.10 р.          № 33/636

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           Борисенко І.В.

при секретарі:          

За участю представників:

від позивача -Самань В.Г. – дов. № 1512 від 15.12.2010р.

відповідача: Гега В.В. – дов. № 111 від 02.07.2010р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.02.2006

у справі № 33/636 (Хрипун О.О.)

за позовом           Приватне підприємство "КАРдіНАЛЛ-Т"

до           Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва

третя особа відповідача           

третя особа позивача           

про          визнання недійсним податкових повівдомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство “КАРдіНАЛЛ-Т” звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень.

Заявою від 24.01.2005 позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 19.03.2004 №0000020/2303/0, від 01.06.2004 №0000020/2303/1, від 16.08.2004 №000020/2303/2, від 08.11.2004 №000020/2303/3 в частині нарахування ПДВ у сумі 177723 грн. та штрафних санкцій по ПДВ у сумі 89051,5 грн., а також від 19.03.2004 №0000212306/0, від 27.05.2004 №0000212306/1, від 05.08.2004 №0000212306/2, від 14.10.2004 №0000212306/3 в частині нарахування пені у сфері ЗЕД в сумі 1423,06 грн. та штрафних санкцій в сумі 65127 грн.

Позивач уточнив позовні вимоги (заява від 11.01.2006 №11-1/6 в справі) та просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.03.2004 №000020/2303/0, від 01.06.2004 №000020/2303/1, від 16.08.2004 №000020/2303/2, від 08.11.2004 №000020/2303/3. від 14.10.2004 №0000212306/3.

Постановою Господарського суду м. Києва від 16.02.2006р. у справі № 33/636 позов задоволено частково.

Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 14.10.2004р. № 0000212306/3.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства “КАРдіНАЛЛ-Т” 101,50 грн. судових витрат.

Відповідач, не погоджуючись з постановою суду, звернувся з апеляційною скаргою в якій просить постанову скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2006р. апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києві призначено розгляд справи № 33/636 на 16.05.2006р.

В судовому засіданні від представника позивача надійшло клопотання в якому він просив суд зупинити провадження у справі, оскільки ним подані касаційні скарги до Вищого адміністративного суду України на ухвали Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2006р. та 17.04.2006р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006р. зупинено провадження у справі № 33/636 до вирішення Вищим адміністративним судом України касаційних скарг Приватного підприємства “КАРдіНАЛЛ-Т”.

Представником ДПІ у Солом»янському районі м. Києва подано клопотання про поновлення провадження у справі № 33/636, мотивуючи його тим, що Вищим адміністративним судом України винесено ухвалу, якою касаційні скарги ПП «Кардінал-Т» залишено без задоволення, у ухвала Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006р. та 17.04.2006р. залишені без змін.          

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2010р. поновлено апеляційне провадження у справі № 33/636 розгляд справи призначити на 07.12.2010р.

Встановлено, що в судове засідання 07.12.2010р. представник позивача не з’явився, причини неявки суду не повідомив.

В судовому засіданні 07.12.2010р. від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи на підставі ст. 195 -1 КАС України.

Судова колегія, розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про можливість його задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2010р. продовжено строк вирішення спору у справі № 33/636 та відкладено на 21.12.2010р.

Через відділ документального забезпечення 20.12.2010р. представником позивача були подані заперечення на апеляційну скаргу в яких просить суд постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справ та зібрані у ній докази, колегія апеляційного господарського суду встановила наступне.

19.03.2004р. Державною податковою інспекцією у Солом'янскому районі м. Києва видане податкове повідомлення-рішення № 000020/2303/0, яким зг п.п. "б" п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про по погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільс фондами", ст. 3, п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.4 п. 7.4 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 3.4 Наказу ДПА Україні 30.05.1997 № 166 "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення та подання" позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 266814,5 грн., в тому числі 177723 грн. основного платежу та 89( грн. штрафних санкцій по ПДВ.

В межах процедури адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишене без змін, у зв'язку з чим відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 01.06.2004 №000020/2303/1, від 16.08.2004 №000020/2303/2, 08.11.2004 №000020/2303/3 які за змістом співпадають з податковим повідомленням-рішенням від 19.03.2004 №000020/2303/0. Рішення Державної податкової інспекції Солом'янському районі м. Києва від 27.05.2004 №7937/10/25-010, рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві від 05.08.2004 №4134/10/25-014, а також рішення Державної податкової адміністрації України від 15.10.2004 №9216/6/25-1215 про результати розгляду скарг позивача знаходяться в матеріалах справи.

Також 19.03.2004 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0000212306/0, у відповідності до якого на підставі ст.ст. 1, 2, 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", п.2.3 Наказу ДПА України від 04.10.1999 №542 позивачу нараховано 2029,86 грн. пені за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності та застосовано 96407 грн. штрафних санкцій.

Рішеннями Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 27.05.2004 №7937/10/25-010 та Державної податкової адміністрації у м. Києві від 05.08.200 №4134/10/25-014 про результати розгляду скарги податкове повідомлення-рішення №0000212306/0 залишене без змін, у зв'язку з чим відповідачем видані податкові повідомлення-рішення від 27.05.2004 №0000212306/1 та від 05.08.2004 №0000212306/2, як за змістом співпадають з податковим повідомленням-рішенням №0000212306/0.

Рішенням Державної податкової адміністрації України від 14.10.2004 №9181/6/25-2215 податкові повідомлення-рішення від 19.03.2004 №0000212306/0, від 27.05.2004 №0000212306/1 та від 05.08.2004 №0000212306/2 скасовані в частині нарахування пені в розмірі 606,8 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 31280 грн.

На підставі рішення Державної податкової адміністрації України від 14.10.2004 №9181/6/25-2215 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0000212306/3, яким згідно ст.ст. 1, 2, 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", п.2.3 Наказу ДПА України від 04.10.1999 № 542 позивачу нараховано 1423,06 грн. пені та застосовано 65127 грн. штрафних санкцій.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта комплексної документальної перевірки від 18.03.2004 №31/23-311/24941115. в якому серед іншого, зазначено про порушення позивачем п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість" та ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".

Колегія суддів погоджується з висновками акту перевірки, виходячи з наступного.

Встановлено, що протягом періоду, який перевірявся відповідачем, позивач, як експедитор, за договорами, укладеними із замовниками, надавав послуги з організації міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом за заявками замовників.

Надання транспортних послуг з перевезення вантажів здійснювалось позивачем на підставі договорів, укладених ним з підприємствами-перевізниками. У цих договорах визначено, що позивач виступає як довірена особа перевізників по наданню послуг в області міжнародних перевезень вантажів.

Законом України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 в редакції Закону, чинній на момент здійснення позивачем спірних господарських операцій, визначено, що податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України (п.п.6.2.2 п.6.2 ст. 6).

З цієї норми Закону вбачається, що нульова ставка ПДВ застосовується до операцій з надання послуг (виконання робіт), тобто повинен мати місце факт продажу послуг (результатів робіт), а не дії, направлені на сприяння продажу послуг.

Пунктом 6.1 ст. 6 цього Закону визначено, що об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

У відповідності до ч. 1 п.п.6.2.4 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" операції з надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України оподатковується за нульовою ставкою.

Таким чином, право на застосування нульової ставки ПДВ згідно із зазначеним пунктом Закону має лише платник, який безпосередньо надає транспортні послуги з міжнародного перевезення пасажирів та вантажів.

Згідно з ч. 2 п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі коли надання транспортних послуг, визначених частиною першою цього підпункту, здійснюється довіреною особою перевізника, операції з таких послуг оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 6.1 цієї статті.

Встановлено, що позивач не здійснював перевезень вантажів особисто, а придбавав послуги з міжнародних перевезень у третіх осіб-резидентів та виступав у договірних стосунках з цими особами від свого власного імені, тобто позивач не є транспортною організацією та не надавав транспортні послуги.

Фактично позивач є окремим продавцем всього комплексу послуг, в тому числі і придбаних у платника-перевізника з нульовою ставкою ПДВ, а тому операції з такого продажу комплексу послуг підлягають оподаткуванню ПДВ у повному обсязі за ставкою 20 відсотків до бази оподаткування.

Також за актом перевірки позивачу донараховані податкові зобов'язання по ПДВ у зв'язку з включенням до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з придбання товарів, вартість яких не відноситься до складу валових витрат підприємства, а також визначення в податковій звітності по ПДВ сум податкових зобов'язань та податкового кредиту, які не відповідають даним податкового обліку.

Доказів на підтвердження позовних вимог в цій частині позивачем до справи не надано, висновки акта не спростовані.

Пунктом 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" фондами від 21.12.2000 №2181-111 (зі змінами і доповненнями) встановлюється, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.

У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули (п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

Оскільки, суд прийшов до висновку про правомірне донарахування позивачу податкових зобов'язань по ПДВ, то штрафні санкції застосовані до позивача обгрунтовано.

Позивач своїх вимог щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень відповідача від 19.03.2004 №000020/2303/0, від 01.06.2004 №000020/2303/1, від 16.08.2004 №000020/2303/2, від 08.11.2004 №000020/2303/3, якими донараховані податкові зобов'язання по ПДВ, суду не довів, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.10.2004 №0000212306/3, суд виходить з такого.

Договором від 30.01.2001 №14, укладеним позивачем з нерезидентом - компанією Wekatrans GМВН (Німеччина), передбачено, що предметом даного договору є порядок взаємовідносин, які виникають між Експедитором (позивачем) та Замовником (нерезидентом) при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень вантажів автомобільним транспортом і пов'язаних з цим різного роду послуг транспортними засобами Перевізника по замовленню Експедитора за рахунок Замовника (п.1 договору). Розмір, порядок і строки оплати рахунків експедитора за виконані транспортно-експедиційні послуги визначаються сторонами в заявках або додатках, які є невід'ємною частиною договору.

Додатковою угодою від 30.01.2001 до договору №14 визначається, що усі транспортні засоби, які прибувають до завантаження згідно з заявками Замовника повинні мати поліси страхування відповідальності. У разі, коли транспортні засоби прибувають до завантаження без таких полісів, страхування проводить Замовник за рахунок Експедитора. Сторони також домовились, що оплата Експедитором послуг по страхуванню може проводитися за рахунок зменшення суми фрахту, зазначеної в заявці на перевезення.

Як встановлено актом перевірки та не заперечується сторонами, на виконання умов вищезазначеного договору згідно актів виконаних робіт позивач надав послуги нерезиденту загальною вартістю 5000 німецьких марок. Оплата у розмірі 4900 німецьких марок надійшла від нерезидента своєчасно.

Решта суми -100 німецьких марок утримана нерезидентом в рахунок здійсненого страхування автомобіля та позивачу не перераховувалась. Листом від 31.01.2001 нерезидент повідомив позивача про те, що для виконання рейса Прато, Італія - Тульчин, Україна на завантаження прибув автомобіль без страхового полісу, а тому страхування буде проведено за рахунок позивача.

Зазначена сума розцінена відповідачем як дебіторська заборгованість нерезидента перед позивачем, у зв'язку з чим нарахована пеня за неотримання цих коштів протягом граничних строків та застосовані штрафні санкції за їх недекларування.

Статтею 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 № 185/94-ВР передбачено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованості по контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з моменту підписання акту, або іншого документу, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

Відповідно до положень ст. 4 вказаного Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0.3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Такий висновок відповідача суд вважає помилковим, оскільки виходячи зі змісту додаткової угоди, листа від 31.01.2001, а також інвойса і виписки банку, про які зазначено в акті перевірки, позивач мав отримати і отримав від нерезидента Wekatrans GМВН (Німеччина), за надані послуги винагороду за вирахуванням здійснених нерезидентом витрат по страхуванню.

Згідно з ст. 2, ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 № 959-ХІІ суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надано право здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Норм законодавства, яким не відповідають положення як договір від 30.01.2001 №14, так і додаткові угоди до нього, укладених позивачем з нерезидентом Wekatrans GМВН (Німеччина), або норм, якими б встановлювалась заборона на укладення подібних договорів, відповідач не навів.

За таких обставин, дебіторська заборгованість в сумі 100 німецьких марок, на наявність якої посилається відповідач, у позивача відсутня.

Оскільки суд прийшов до висновку про відсутність у позивача валютних цінностей за межами України, підстави для подання декларації про валютні цінності у позивача були відсутні. Тому застосування до позивача санкцій, передбачених ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" за порушення ст.ст. 9 вищевказаного Декрету, суд вважає безпідставним.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів на підтвердження правомірності податкового повідомлення-рішення від 14.10.2004 №0000212306/3 відповідач суду не навів, а тому колегія суддів вважає ,що місцевий суд дійшов вірного висновку про визнання вказаного податкового повідомлення-рішення недійсним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Виходячи з наведеного, колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м. Києва не підлягає задоволенню, а постанова Господарського суду м. Києва від 16.02.2006р. у справі № 33/636 не підлягає скасуванню.

Керуючись п. 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення”, ст. ст. 195 198,200, 205-206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Господарського суду м. Києва від 16.02.2006р. у справі № 33/636 залишити без змін.

Матеріали справи № 33/636 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя          Шипко В.В.

Судді

          Борисенко І.В.

          Євсіков О.О.