Рішення № 130444428, 22.09.2025, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3663/25

Провадження №2/442/1210/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2025 року

Дрогобицький міськрайоннийсуд Львівськоїобласті вскладі:головуючоїсудді:Гарасимків Л.І., розглянувши в приміщенні суду в м.Дрогобичі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» про стягнення заробітної плати,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» про стягнення заробітної плати.

Позов мотивує тим, що 11.01.2024р. позивачку прийнято на роботу в ТОВ «Альс Компані» на посаду оператора заправних станцій 3 розряду АЗС №46/40, на якій працювала до 20.02.2025р.

Наказом №ЛВ-67-к від 18.02.2025р. звільнена з роботи з 20.02.2025р., однак незважаючи на звільнення з роботи, відповідач не виплатив позивачці всіх належних їй сум, зокрема заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Так, відповідач нарахував, але не виплатив позивачці заробітну плату за листопад - грудень 2024 року і січень та лютий 2025 року в загальному розмірі 42 064,06 грн.

Крім того, відповідач нанарахував і не виплатив позивачці компенсації невикористану відпустку тривалістю 27 календарних днів в розмірі 21 695, 04 грн. Просить позов задоволити.

Ухвалою судді від 19.05.2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

Відповідачу було направлено копію позовної заяви з доданими до неї документами та запропоновано подати відзив і докази, однак у визначений судом строк такі документи суду не подані.

Судові повідомлення та документи відповідачу надсилалися за юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Компані», відповідач правом на подання відзиву не скористався, будь-яких інших клопотань від нього до суду не надходило, крім того, ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14.08.2025р., витребовувалися з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані», довідку про суми заборгованості по виплатах, які належали позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день її звільнення, а саме по заробітній платі, компенсації щодо невикористаної відпустки, середньомісячного розрахунку за період з 21.02.2025р. по 13.05.2025р., однак вищевказані документи представлено не було, а тому суд відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України ухвалив провести розгляд справи у заочному порядку, при цьому відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснює фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, суд вважає, що позов слід задовольнити , виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповіднодо ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс Компані» на посаді оператора заправних станцій 3 розряду АЗС №46/40, до 20.02.2025р.

Відповідно до Наказу №Лв67-к про відльненння від 18.02.2025р., ОСОБА_1 звільнена з роботи 20.02.2025р., за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпПУ.

Згідно Довідки про доходи, виданої ТОВ Альянс-Компані, ОСОБА_1 працювала у вищевказаному товаристві з 11 січня 2024р. по 20 лютого 2025р. оператором заправних станцій 3 розряду, має заборгованість станом на 01.05.2025р. в розмірі 42064,06 грн.

У відповідності до ст.117 КЗпП України (у редакції на час виникнення правовідносин у даній справі) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку , а отже не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку.

Відповідно до п.20 Постанови ПленумуВСУ N13від 24.12.99року "Пропрактику застосуваннясудами законодавствапро оплатупраці" судам роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини .

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуу постанові від 16 січня 2018 року у справі N 61-590св17 висловив позицію, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Середній заробітокпрацівника судомрозраховується відповіднодо статті27Закону України"Прооплату праці"за правилами,передбаченими Порядкомобчислення середньоїзаробітної плати,затвердженим постановоюКабінету МіністрівУкраїни від08.02.95року N 100.

Згідно представленого позивачем розрахунку, позивач ОСОБА_1 просить стягнути заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку належних їй у зв`язку з роботою та звільнення з роботи в розмірі 63759,10 грн., а також середньомісячний заробіток за період з 21.02.2025р. по 13.05.2025р. в розмірі 30533,76 грн.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74, ч.1 ст.76, ч.1 ст.77, ст.78, 79 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст.86 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно із ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Як визначено ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 нього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо .спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 сг. 117 КЗпП України).

За правовою позицією, висловленою Великої Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Згідно ст.238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

У судовому засіданні встановлено, що згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 10.06.2004р., ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТзОВ «Альянс Компані» з 11.01.2024р. та 20.02.2025 року звільнена за власним бажанням на підставі п.1 ст.36 КЗпП (Наказ №67-к від 18.02.2025 року.

Згідно довідки про доходи, виданої ТОВ Альянс-Компані, ОСОБА_1 з 11.01.2024р. по 20 лютого 2025р. працювала оператором заправних станцій 3 розряду.

Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що при звільненні позивачки розрахунок з нею не проведено.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Аналіз норм ст.ст.47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6-788цс16 від 14.12.2016 року, № 6-2912цс16.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, відтак судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в заявленому розмірі.

Про надання відомостей щодо нарахованої і виплаченої зарплати вказано в ст.110 КЗпП і ст.30 Закону України «Про оплату праці», при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати, тобто відповідач на день звільнення позивача з роботи, повинен був провести остаточний розрахунок.

Згідно п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, тобто суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Крім того, судом враховано, що відповідач не оскаржує факт наявності трудових відносин між позивачем та відповідачем, тому враховуючи той факт, що працівник є завідомо слабшою стороною, ніж роботодавець у трудових відносинах, за відсутності факту оскарження самого факту працевлаштування, позивач, зважаючи на посаду яку він займав, не має знати порядок оформлення роботодавцем відповідних документів, зокрема довідок щодо наявності боргу по заробітній платі, порядку внесення записів до трудової книжки тощо, в додаток до того факту, що будь-які невідповідності дій, вчинения з боку відповідача, які були уповноважені на здійснення управління вказаним товариством, вимогам чинного законодавства України жодним чином не впливають саме на факт наявності заборгованості по заробітній платі перед позивачем.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом у редакції до/після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Крім того, судом враховано той факт, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів в розумінні ст.ст.77-80 ЦПК України на спростування обставин викладених у позовній заяві, о скільки відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок, оскільки нараховані суми складових заробітку не виплачені в день звільнення, тому відповідач повинен понести відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі № 6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п.3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 розділу 4 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період, а оскільки повний розрахунок з позивачем відповідачем не проведено, а відтак з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути середньомісячний заробіток за період з 21.02.2025р. по 13.05.2025р. в розмірі 30533,76 грн.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника, в відтак в користь позивача з відповідача також слід стягнути компенсації невикористані відпустку тривалістю 27 календарних днів в розмірі 21695,04 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено в судовому засіданні, при подачі позову позивачем не було сплачено судовий збір за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Згідно з частиною шостою ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, отже з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 76-80, 259, 263, 264, 273, 280, 284, 354,280, 282, 355 ЦПК України, ст.ст.115, 116, 117 КЗпП України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» про стягнення заробітної плати, задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» ( код ЄДРПОУ 44038646) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованость по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 63759 ( шістдесять три тисячі сімсот п`ятдесять дев`ять грн.) 10 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» ( код ЄДРПОУ 44038646) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , середньомісячний заробіток за період з 21.02.2025р. по 13.05.2025р. в розмірі 30533 ( тридцять тисяч п`ятсот тридцять три грн.) 76 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» ( код ЄДРПОУ 44038646) на користь держави судовий збірв розмірі 1848(однатисяча вісімсот сороквісім)гривень 79коп.та 1211,20 грн. судовий збір за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні).

Рішення в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, допустити до негайного виконання.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Сторони по справі :

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації : АДРЕСА_1 , ІПН : НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» ( код ЄДРПОУ 44038646), юридична адреса : Закарпатська область, Ужгородський район, с.Тарнавці, вул.Горького,158А.

Суддя Гарасимків Л.І.