Постанова № 13025654, 17.12.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2010 р. Справа № 62/95-10

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Білоконь Н. Д. , суддя Бондаренко В.П.

при секретарі Євтушенко Є.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Волика О.Г., посв.№743 від 14.07.09 року

позивача - не з'явився

відповідача - Мамаєва С.Г., дов. №38 від 09.06.10 року

третьої особи - Сумцової Н.В., дов. №11 від 11.01.10 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Військового прокурора Харківського гарнізону (вх. № 3375 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 09.08.10 року у справі № 62/95-10

за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону, м. Харків, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ-168,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова

до Харківської гарнізонної Організаціі товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, м. Харків,

про витребування майна

ВСТАНОВИЛА:

Військовий прокурор Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, позивача, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою та просив суд зобов’язати Харківську гарнізонну організацію товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, відповідача, повернути до сфери управління Міністерства оборони України нерухоме майно військових містечок №№ 14 і 256.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.04.2010 року у справі №62/95-10 було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова.

02.07.2010 року Військовий прокурор Харківського гарнізону подав заяву про уточнення позовних вимог, яку було прийнято господарським судом Харківської області до провадження і відповідно до якої він просив суд зобов"язати відповідача повернути з чужого незаконного володіння на користь позивача майно, а саме нерухоме майно військового містечка №14: будинок мисливця літ. "А-1"; будинок літ. "Б-1"; літня кухня літ. "В"; лазня літ. "Г"; навіс літ. "Г"; сарай літ. "Д"; сарай літ. "Е"; льох літ. "Ж"; (за даними квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова: ідальня №13 за генпланом; будинок мисливця №9 за генпланом; кімната відпочинку №14 за генпланом; вбиральня №64 за генпланом; вбиральня №65 за генпланом; сарай №12 за генпланом; погріб №62 за генпланом; окреме стояче сховище №11 за генпланом); та нерухоме майно військового містечка №256: нежитловий будинок літ. "А-1"; погріб літ. "Б"; накриття літ. "В"; гараж літ. "Г"; кухня літ."Д"; накриття літ. "Е"; вбиральня літ. "Ж"; (за даними квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова: сховище для техніки №1 за генпланом; склад без опалення №2 за генпланом; навіс №3 за генпланом; навіс №4 за генпланом; навіс №5 за генпланом; вбиральня №6 за генпланом; овочесховище №7 за генпланом; будинок мисливця №8 за генпланом).

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.08.2010 року у справі № 62/95-10 (суддя Суярко Т.Д.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

          Військовий прокурор Харківського гарнізону не погодився з цим рішенням, оскільки, на його думку, воно прийняте з очевидними порушеннями норм матеріального права, судом не досліджені в повній мірі документи і докази, які Військовий прокурор Харківського гарнізону надав на підтвердження заявлених вимог. Подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційне подання, просить скасувати оскаржуване ним рішення, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що при набутті самостійності Українською державою в 1991 році, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих па території України, визначено державною власністю України відповідно до статті 1 Закону України від 10.09.1991 за №1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України». Постановою Верховної ради України від 4.02.1994 року № 3943-ХІІ, майну загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, розташованому на території України, надано статус загальнодержавної власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 року за № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», виданої на виконання постанови Верховної ради України від 4.02.1994 року за №3943- XII, передбачено Міністерствам, зазначеним у додатку, прийняти до 15 січня 1995 року до сфери управління відповідне майно, з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових органів. Так, Міністерству оборони України приписано прийняти підприємства, організації та об'єкти колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зокрема: мисливські і риболовецькі господарства, будинки мисливця-рибалки, туристичні бази, стрілецько-стендові комплекси та інші.

З метою реалізації наведених постанов, відповідними структурними підрозділами Міністерства оборони України, було видано низку керівних документів.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України №18 від 13.01.1995 року управлінням Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України відповідними документами та наказами було організовано проведення інвентаризації та передачі земель і нерухомого майна до сфери управління Міністерства оборони України.

Крім того, наказами голови Центральної Ради товариства військових мисливців та рибалок України №80 та №81 від 27.10.2000 року головам регіональних та міських Рад, керівникам підприємств товариства військових мисливців та рибалок ЗСУ доручено провести інвентаризацію та передати майно і основні фонди до сфери управління Міністерства оборони України. Це підтверджується також Наказом голови спортивного товариства військових мисливців та рибалок Східного регіону ЗСУ (куди входила Харківська гарнізонна організація Товариства військових мисливців і рибалок ЗСУ) №92-07 від 8.11 2000 року, що має аналогічний зміст.

На виконання вказаних документів спірне майно згідно з актом приймання-передачі від 29.11.2000 року, підписаного керівництвом спортивного товариства військових мисливців та рибалок Східного регіону ЗСУ та акту приймання-передачі 2008 року між Чугуївською КЕЧ району та КЕВ м. Харкова було передано Міністерству оборони України в особі Харківської КЕЧ та взято на облік в даному органі, у зв"язку з чим на підставі статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" це майно набуло статусу вій          ськового майна.

Крім того, вказує на те, що постановою Верховного Суду України від 18.11.2003 року по справі №18/375 за позовом Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України було зобов"язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України остаточно передати все майно, розташоване на території України, до тимчасового відання Міністерства оборони України.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судових засіданнях 17.11.2010 року, 02.12.2010 року та 16.12.2010 року проти її доводів заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що набуття відповідачем права власності на спірні нежитлові об"єкти відбулося законним шляхом і свідоцтва про право власності відповідача на це майно не було оспорено у встановленому законодавством порядку жодним підприємством, установою або організацією.

При цьому зазначає, що будівництво мисливських господарств здійснювалось виключно за кошти громадської організації відповідача, а не з бюджету Міністерства оборони України.

Також вказує на те, що на балансі Харківської гарнізонної Організаціі товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України ніколи не знаходились військові містечка №14 та №256, про які зазначено в позовній заяві.

Крім того, звертає увагу на те, що посилання прокурора на постанову Верховного Суду України від 18.11.2003 року по справі №18/375, якою було зобов"язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України остаточно передати все майно, розташоване на території України, до тимчасового відання Міністерства оборони України,є безпідставними, зважаючи на таке.

По-перше, постановою Кабінету Міністрів України №18 від 13.1995 року, на виконання якої постановою Верховного Суду України від 18.11.2003 року по справі №18/375 було зобов"язано відповідача повернути майно до тимчасового відання Міністерства оборони України, не конкретизовано мисливські господарства, які підлягають поверненню.

По-друге, з боку Міністерства оборони України протягом більше, ніж десять років мала місце бездіяльність з боку Міністерства оборони України щодо повернення мисливських господарств і з 1991 року не було здійснено жодної активної дії стосовно спірного майна.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2010 року апеляційне подання прокурора було прийнято до провадження та призначено його до розгляду на 17.11.2010 року.

Представники сторін та третьої особи в судове засідання 17.11.2010 року не з"явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце його проведення, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №6102207369364 та №6102207369119, №6102207369100 про вручення їм копій ухвали, якою було призначено розгляд апеляційного подання в даному судовому засіданні.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2010 року розгляд справи було відкладено на 02.12.2010 року на 09:30 год. у зв"язку із задоволенням клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та неявкою в судове засідання представників сторін та третьої особи.

У судове засідання 02.12.2010 року представники позивача та третьої особи не з"явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце його проведення, про що свідчать наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6102207473234 про вручення третій особі копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні та штамп канцелярії суду на зворотньому боці оригіналу вказаної ухвали про відправлення її копій сторонам, прокурору та третій особі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 року розгляд справи відкладено на 16.12.2010 року у зв"язку із задоволенням клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судове засідання 16.12.2010 року не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6102207474338 про вручення позивачу копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 16.12.2010 року прокурор підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.12.2010 року проти доводів апеляційної скарги заперечував з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу та в усних поясненнях, які він надав суду в попередніх судових засіданнях.

Представник третьої особи в судовому засіданні 16.12.2010 року пояснила, що вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши усні пояснення представників відповідача та третьої особи, а також прокурора, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, Харківська Гарнізонна Організація Товариства Військових Мисливців та Рибалок ЗС України була створена як структурний підрозділ Товариства військових мисливців та рибалок України.

В свою чергу, Товариство військових мисливців та рибалок України було створено на підставі рішення конференції засновників від 04.03.92р., шляхом реорганізації рад Військово-Мисливських товариств Київського, Прикарпатського та Одеського округів колишнього СРСР як Всеукраїнська громадська добровільна некомерційна організація.

На підставі рішення позачергової конференції Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР від 30.06.1992 року, Товариство військових мисливців та рибалок України вийшло з його складу.

Після створення Товариства військових мисливців та рибалок України, Харківська Гарнізонна Організація Товариства Військових Мисливців та Рибалок ЗС України, як структурний підрозділ мала іншу назву –Товариство військових мисливців та рибалок Східного Регіона, чий статут був прийнятий на розширеному Пленумі Ради Товариства військових мисливців та рибалок східного регіона 31.08.93р. та зареєстрований у Ленінській районній раді народних депутатів України м.Харкова (реєстраційний № 15, розпорядження № 1426) від 22.12.93р.

10.07.1999 року до Статуту Товариства військових мисливців та рибалок Східного Регіона були внесені зміни та доповнення, зокрема, змінено назву на «Спортивне товариство військових мисливців та рибалок Східного Регіона ЗС України».

Вказані зміни зареєстровані у Виконкомі Ленінської районної ради м.Харкова за №18 від 13.08.1999 року, а потім - 18.03.2002 року, відповідно до змін до Статуту «Спортивне товариство військових мисливців та рибалок Східного Регіона ЗС України», змінено назву на «Харківську Гарнізонну організацію товариства військових мисливців та рибалок збройних сил України». Вказані зміни зареєстровані у Виконкомі Ленінської районної ради м.Харкова за №21264364 від 13.08.1999 року, на підставі розпорядження №168.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановив господарський суд першої інстанції, рішенням Морозівської сільської ради Балаклійського району Харківської області №52 від 18.09.2002 року було вирішено оформити за Харківською гарнізонною організацією товариств військових мисливців та рибалок Збройних сил України (відповідачем по справі) право власності на нежитловий об»єкт Морозівьске мисливське господарство, розташований в селі Вільховатка, який складається з: будинку мисливця літ. «А-1», загальною площею 68,8 кв.м.; будинку літ. «Б-1», загальною площею 136,7 кв.м.; літньої кухні літ. «В», загальною площею 34,7 кв.м.; лазні літ. «Г», загальною площею 15,2 кв.м.; навісу літ. «Г»; сараю літ. «Д», сараю літ. «Е», льоху літ. «Ж»; паркану літ. «№1»; воріт літ. «№2»; колодязя літ. «№3».

На підставі зазначеного рішення Виконавчим комітетом Морозівської сільської ради відповідачеві було видано свідоцтво про право власності на Морозівське мисливське господарство, яке зареєстроване Балаклійським бюро технічної інвентаризації 25.10.02р. за номером 125 у реєстровій книзі №2.

В процесі розгляду справи, судом було встановлено, що невідповідність дати рішення Виконкому Морозівської сільської ради - 16.10.02р. у свідоцтві про право власності дійсній даті рішення - 18.09.02р. викликана помилкою, допущеною при виготовленні свідоцтва, що підтверджується довідкою голови Морозівської сільської ради Тихого С.М. №201 від 27.07.10р., в якій він зазначив, що у згаданому свідоцтві була помилкова вказана дата 16 жовтня 200 року, замість вірної дати рішення –18 вересня 2002 року.

Рішенням Виконавчого комітету Лиманської сільської ради Зміївського району Харківської області №88 від 25.07.02р. затверджено «Акт Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об"єкту до експлуатації»мисливського будинку та господарчих будівель Лиманського мисливсько-риболовного господарства, загальною площею земельної ділянки 4000 кв.м., площею забудови мисливського будинку –167,1 кв.м., площею забудови господарчих будівель –123,4 кв.м., розташованого за адресою: с.Лиман, вул.. Першотравнева, 111, а також оформлено право власності на мисливський будинок та господарчі будівлі Лиманського мисливсько-риболовного господарства в цілому за Харківською гарнізонною організацією Товариства військових мисливців та рибалок збройних сил України, яка, згідно згаданого акту є замовником (забудовником) цього об"єкту.

На підставі цього рішення Виконавчим комітетом Лиманської сільської ради відповідачеві 01.08.02р. було видано свідоцтво про право власності на нежитловий будинок та споруди, які складаються з: нежитлового будинку загальною площею 138,5 кв.м.; погріба літ «Б»; накриття літ. «В»; гаража літ. «Г», літньої кухні літ. «Д», накриття літ. «В»; вбиральні літ. «Ж», огорожі № 1,2,; колонки №3, яке зареєстроване Комунальним підприємством Зміївське бюро технічної інвентаризації 02.08.02р. за номером 23 у реєстровій книзі №1Н.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор з урахуванням уточненої позовної заяви просить зобов"язати відповідача повернути позивачеві нерухоме майно військового містечка №14: будинок мисливця літ. "А-1"; будинок літ. "Б-1"; літня кухня літ. "В"; лазня літ. "Г"; навіс літ. "Г"; сарай літ. "Д"; сарай літ. "Е"; льох літ. "Ж"; (за даними квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова: ідальня №13 за генпланом; будинок мисливця №9 за генпланом; кімната відпочинку №14 за генпланом; вбиральня №64 за генпланом; вбиральня №65 за генпланом; сарай №12 за генпланом; погріб №62 за генпланом; окреме стояче сховище №11 за генпланом); та нерухоме майно військового містечка №256: нежитловий будинок літ. "А-1"; погріб літ. "Б"; накриття літ. "В"; гараж літ. "Г"; кухня літ."Д"; накриття літ. "Е"; вбиральня літ. "Ж"; (за даними квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова: сховище для техніки №1 за генпланом; склад без опалення №2 за генпланом; навіс №3 за генпланом; навіс №4 за генпланом; навіс №5 за генпланом; вбиральня №6 за генпланом; овочесховище №7 за генпланом; будинок мисливця №8 за генпланом).

Отже, прокурором було заявлено віндикаційний позов, тобто позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Як вже було встановлено вище, нерухоме майно: будинок мисливця літ. "А-1"; будинок літ. "Б-1"; літня кухня літ. "В"; лазня літ. "Г"; навіс літ. "Г"; сарай літ. "Д"; сарай літ. "Е"; льох літ. "Ж" належить відповідачеві на праві власності, у відповідності до свідоцтва Виконавчого комітету Морозівської сільської ради про право власності від 25.10.02р. (реєстровий №125).

Нежитловий будинок літ. "А-1"; погріб літ. "Б"; накриття літ. "В"; гараж літ. "Г"; кухня літ."Д"; накриття літ. "Е"; вбиральня літ. "Ж", також належать відповідачеві на праві власності (згідно свідоцтва про право власності Виконавчого комітету Лиманської сільської ради від 01.08.02р. (реєстровий №23).

Таким чином, нерухоме майно, яким користується відповідач, належить йому на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом Виконавчого комітету Морозівської сільської ради про право власності від 25.10.02р. (реєстровий №125) та Свідоцтвом Виконавчого комітету Лиманської сільської ради Зміївського району Харківської області від 01.08.02р. (реєстровий №23).

Окрім того, на підставі рішення виконавчого комітету Морозівської сільської ради народних депутатів від 17.11.1999 року відповідачу було видано акт серії І-ХР №001176 від 29.01.2002 року на право постійного користування землею площею 0,82 га на території Морозівської сільської ради.

Також, на підставі рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради народних депутатів від 24.12.1999 року відповідачу було видано акт серії І-ХР №0011219 від 26.04.2001 року на право постійного користування землею площею 0,40 га на території Лиманської сільської ради.

Із вказаних актів та доданих до них планів землекористування вбачається, що відповідач є постійним користувачем земельними ділянками, на яких розташоване спірне майно.

При цьому, рішення органів місцевого самоврядування, на підставі яких були видані ці акти, не були скасовані або визнані недійсними у встановленому законом порядку, у зв"язку з чим ці рішення на даний час є чинними.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

На виконання вказаного закону Кабінетом Міністрів України 24 вересня 1991 р. було прийнято постанову № 227 „Про заходи щодо виконання Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України”, пунктом 1 якої передбачено, що Міністерствам і відомствам України здійснити, в основному до 1 жовтня 1991 р. прийняття у своє відання підприємств, установ та організацій згідно з додатком і повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.1991 р. „Про заходи щодо виконання Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України” Міністерства і відомства України, у відання яких переходять підприємства, установи та організації, одержують від них такі матеріали: статут, а також довідку про керівництво підприємства, установи і організації та найменування банків, де вони обслуговуються; основні техніко –економічні показники за 9 місяців 1991 р. (обсяги виробництва і надання послуг, прибуток, чисельність працівників, собівартість продукції, обсяг централізованих капітальних вкладень тощо); довідку про фінансовий стан підприємства, установи та організації на 1 жовтня 1991 р (записи товарно-матеріальних цінностей, дебіторську і кредиторську заборгованість, в тому числі за межами України), розпочаті інвестиційні проекти, їх кошторисну вартість, фактичні витрати, обсяги фінансування з позабюджетних фондів і резервів; коротку характеристику виробничих і невиробничих фондів; бухгалтерський звіт за станом на 1 жовтня 1991 року.

Після узгодження організаційних питань органи державного управління України видають акти про перехід у їх відання відповідних підприємств, установ та організацій, які надсилаються до Фонду державного майна, Міністерства економіки, Міністерства фінансів та Міністерства статистики України.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року № 18 „Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” Міністерствам, зазначеним у додатку, необхідно було прийняти до 15 січня 1995 року до сфери управління майно згідно з порядком, передбаченим постановою Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 р. № 285 „Про порядок передачі підприємств, об’єднань, організацій, установ, будинків і споруд”, з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових органів.

В Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року № 18 вказаний перелік майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, управління яким покладається на міністерства.

Так, на Міністерство оборони України покладається управління підприємствами, організаціями та об’єктами колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР: виробниче мисливсько-риболовецьке об’єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця –рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово –мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця –рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця –рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Згідно зі статтею 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” від 21.09.1999 р. військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за цільовим та функціональним призначенням.

Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд, прокурором та позивачем не надано доказів та документів, що свідчать про виконання постанови Кабінету Міністрів України № 227 від 24.09.91 р. „Про заходи щодо виконання Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України”, у тому числі актів про перехід у відання Міністерства оборони України майна, яким користується відповідач.

Не надано також доказів і документів, які свідчать про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 р. № 18 „Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, у тому числі актів про прийняття до сфери управління Міністерства оборони України майна, яким користується відповідач, а також документів, які підтверджують закріплення цього майна за військовими містечками № 14 та №256, доказів використання військовими містечками № 256 цього майна, а тому відсутні правові підстави вважати, що вказане майно було до набуття відповідачем права власності на нього державним та мало статус військового майна.

Крім того, як вже зазначалося вище, прокурором заявлено віндикаційний позов, тобто позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно з і статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

При цьому слід зазначити, що даний спосіб захисту застосовується у випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти та користуватись належним йому майном, тобто у разі, коли майно незаконно вибуло з його володіння.

Правом власності, відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України), власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 вказаного кодексу).

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.321 ЦК України).

Зі змісту вищевказаних норм випливає, що власник речі (уповноважений ним орган або титульний володілець) має право витребувати своє майно, яке вибуло з його володіння поза його волею, у особи, яка фактично володіє цим майном без відповідної правової підстави або якщо така підстава перестала існувати.

Проте, ані прокурор, ані позивач не довели належності позивачеві майна на праві власності чи іншому речовому праві, вибуття майна з володіння позивача поза його волею, відсутності правових підстав для володіння майном відповідачем.

При цьому, як вже зазначалося вище, право власності відповдіача на спірне майно, підтверджується свідоцтвами на право власності, а саме: Свідоцтвом Виконавчого комітету Морозівської сільської ради про право власності від 25.10.02р. (реєстровий №125) та Свідоцтвом Виконавчого комітету Лиманської сільської ради Зміївського району Харківської області від 01.08.02р. (реєстровий №23), які видані на підставі Рішення Виконавчого комітету Лиманської сільської ради Зміївського району Харківської області №88 від 25.07.02р. та рішення Морозівської сільської ради Балаклійського району Харківської області №52 від 18.09.02 року.

Однак, в матеріалах справи відсутні та не надавались учасниками спору докази щодо скасування вказаних рішень сільських рад, на підставі яких видавались свідоцтва про право власності відповідача на спірне нерухоме майно чи визнання недійсними зазначених свідоцтв на право власності , у зв"язку з чим відповідач володіє спірним майном на законних підставах, що унеможливлює задоволення віндикаційного позову прокурора.

Крім того, відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власність зобов’язує. Статтею 322 вказаного кодексу встановлено, що власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить. Власність зобов'язує (ст. 316 ЦК України).

Отже, власник майна, здійснюючи свої правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню належним йому майном, зобов’язаний здійснювати певні дії щодо утримання цього майна, зокрема, зареєструвати його у встановленому законодавством порядку, нести витрати, по"язані з його утриманням, підтримувати в належному стані, використовувати його за цільовим призначенням тощо.

Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд, з матеріалів справи вбачається, що на протязі 10 років позивачем не здійснено жодної активної дії стосовно спірного майна, що свідчить про те, що позивач не ставився до нього як до своєї власності.

А тому, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

На думку колегії суддів, не можуть вважатися обгрунтованими посилання прокурора на постанову Верховного Суду України від 18.11.2003 року по справі №18/375, якою було зобов"язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України остаточно передати все майно, розташоване на території України, до тимчасового відання Міністерства оборони України, зважаючи на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України №18 від 13.1995 року, на виконання якої постановою Верховного Суду України від 18.11.2003 року по справі №18/375 було зобов"язано відповідача повернути майно до тимчасового відання Міністерства оборони України, не конкретизовано мисливські господарства, які підлягають поверненню.

До того ж, як вірно зазначив місцевий господарський суд, на протязі більше, ніж десять років мала місце бездіяльність з боку Міністерства оборони України щодо повернення мисливських господарств і з 1991 року і не було здійснено жодної активної дії стосовно оформлення права власності, утримання, та інших дій стосовно спірного майна.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.08.2010 року у справі № 62/95-10 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя (підпис) Терещенко О.І.

Суддя (підпис) Білоконь Н. Д.

Суддя (підпис) Бондаренко В.П.

Повний текст постанови складено 21.12.2010 року.

Згідно з оригіналом

секретар суду Мухіна Н.Ю.

21.12.10