Рішення № 13025216, 14.12.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2010 р. Справа № 67/121-10

вх. № 9154/6-67

Суддя господарського суду Буракова А.М.

при секретарі судового засідання Голуб В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Крат В.І., дов. б/н від 16.11.2010 р.;

відповідача - Строковій Л.С. за дов.№ 07 від 03.08.10 р.; 3-ї особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Строкова Л.С. за дов.№ 07 від 03.02.10 року.

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "КЕФ Гестор-Україна", м. Харків

до Підприємства "Палац Праці" об'єднання профспілок Харківської області, м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Об’єднання профспілок Харківської області, м.Харків,

про визнання недійсним правочинну

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство "КЕФ Гестор-Україна" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Підприємства "Палац Праці" об'єднання профспілок Харківської області в якому просить суд визнати недійсним договір "оренди нежилих приміщень" №5-2009 від 31.01.2009 р., укладеного між сторонами з моменту його вчинення, також просить покласти на відповідача судові витрати. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірний договір відповідно до положень ст. ст. 761, 182 Цивільного кодексу України укладений в порушення закону та є недійсним, оскільки відповідач не є власником переданого за спірним договором в найм майна.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.10.2010 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03.11.2010 р. о 10:00.

У судовому засіданні 03.11.2010 року було оголошено перерву до 17.11.2010 року. о 11:00.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.11.2010 року було задоволено клопотання представника позивача про клопотання про витребування доказів та залучити в якості 3- ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Об’єднання профспілок Харківської області (61003, м. Харків, м-н Конституції 1, код ЄДР 02609024) та оголошено перерву у судовому засіданні до 15:00 год. "30" листопада 2010 р.

У судовому засіданні "30" листопада 2010 р. було оголошено перерву до 14.12.2010 року о 12:00.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 13.12.2010 року від представника позивача надійшов супровідний лист (вх. 31732), в якому просить суд долучити до матеріалів справи копію письмового повідомлення ХАГС № 11-54/015326 від 18.11.2010 року.

Надані документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 13.12.2010 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення(вх.27429).

Надані документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні наполягає на заявлених позовних вимогах та просить суд задовольнити позов з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує у повному обсязі. Надав пояснення по суті справи.

Пояснення 3-ої особи у судовому засіданні підтримує позицію відповідача. Надав пояснення по суті справи.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

31.01.2009р. між Приватним підприємством «Консалтингово-експертна фірма «Гестор-Україна» (позивач) та Підприємством «Палац Праці» Об'єднання профспілок Харківської області (відповідач) був укладений Договір оренди нежитлових приміщень № 5-2009.

П.1.1. Договору передбачено, Предметом - об"єктом даного договору оренди є нежитлові приміщення № 62-09, загальною площею 13,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, мн. Конституції, 1, Палац Праці, під'їзд 6, поверх 2.

Відповідно до розділу 3 Договору оренди сторонами встановлено розмір платежів за 1 кв.м. орендованої площі, які складаються з орендної плати, експлуатаційних витрат та витрат на забезпечення комунальних послуг, ПДВ (п.3.1). Окрім того, сторони домовилися, що оплата за користування орендованими приміщеннями сплачується орендарем щомісячно не пізніше 10 числа шляхом перерахування коштів на рахунок орендодавця.

п. 6 Договору передбачено, термін дії Договору встановлено до 31.01.2010р.

Наявність повноважень орендодавця у Підприємства «Палац Праці»ОПХО підтверджується Витягом з реєстрації права власності Об'єднання профспілок Харківської області на будинок Палацу Праці; Статутом Підприємства «Палац Праці» ОПХО, згідно якому власник будинку, Об'єднання профспілок Харківської області заснувало (створило) Підприємство «Палац Праці» ОПХО згідно ст. 35 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» для здійснення господарської діяльності, для чого ОПХО передало у статутний фонд Підприємства нематеріальний актив – право управління будинком Палацу Праці з правом здачі приміщень в оренду та з обов’язком утримання будинку та прибудинкової території у належному технічному та санітарному стані, що відповідає вимогам ст. 761 Цивільного кодексу України; Випискою з контракту, укладеного між ОПХО та генеральним директором Підприємства «Палац Праці» ОПХО гр. Ступаком Л.А.; Довідкою Харківського обласного управління статистики, в якій зазначено у якості основної діяльності Підприємства «Палац Праці» ОПХО – здача приміщень в оренду; Довідкою ОПХО про знаходження (облік) будинку Палацу Праці на його балансі.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, згідно п.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Згідно ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 181 ГК України та ст. 639 ЦК України факт вчинення правочину (укладання договору) або факт наявності згоди сторін щодо кожної викладеної у договорі умови, засвідчується підписами повноважних осіб та скріплюється їх печатками.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та в строк, встановлений для його виконання.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги щодо правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Загалом, угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною необхідно встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (аналогічна позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними").

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення првочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з вимогами ч.2. ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Згідно ст.652 Цивільного кодексу України розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається при наявності одночасно чотирьох обов’язкових умов: 1) в момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладанні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Більш того, в матеріалах справи, наявне Рішення Господарського суду Харківської області по справі 57/116-10 від 19.08.2010 року та Постанова Харківського апеляційного господарського суду по справі 57/116-10 від 27.10.2010 року, відповідно до який за вище зазначеним договором було стягнуто суму заборгованості в розмірі 2584,30 грн., та судові витрати на користь Підприємства "Палац Праці" об'єднання профспілок Харківської області, м. Харків з Приватного підприємства "КЕФ Гестор-Україна", м. Харків. Крім того, вище зазначеною Постановою Харківського апеляційного господарського суду по справі 57/116-10 від 27.10.2010 року було вже зазначено, що ПП "КЕФ Гестор-Україна", м. Харків безпідставно посилається на відсутність господарського зобов"язання, через те, що позивач не є власником приміщення.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не обгрунтовані, не доведені матеріалами справи та такі, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи викладене, судові витрати у справі суд покладає на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, ст. 203, ст. 204, ч. 1 ст. 215 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 36, 38, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити повністю.

Суддя Буракова А.М.

Повний текст рішення по справі 67/121-10 складено та підписано 20.12.2010 року.