Рішення № 13024944, 21.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/37521.12.10 За позовомМіністерство освіти і науки України До 1)          Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.»; 2)          Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

3)          Київської міської ради

Провизнання недійсним договору та рішення Київської міської ради

за участю представників сторін:Суддя Бондаренко Г.П.

від позивача-          Короєд С.О. (дов. № 9/1-9-78 від 09.08.2010 р.)

від відповідача 1

від відповідача 2

від відповідача 3

від прокуратури -          Саєнко Ю.М. (дов. № б/н від 22.04.2010 р.)

-          Саленко І.В. (дов. № 01/28-26 від 20.01.2009 р.)

-          Шинкаренко Я.В. (дов. № 225-кр-652 від 25.06.2010 р.)

-          Карпенко Н.М. (дов. № посв. б/н від 18.01.2007 р.) В судовому засіданні 21.12.2010 р. відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство освіти і науки України звернулось в Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.», Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київської міської ради з позовною заявою відповідно до якої просить суд:

- визнати недійсним інвестиційний договір від 30.10.2003 р. № 106/10, укладений між Київським Національним Університетом ім. Тараса Шевченка і ТОВ фірма «Т.М.М.»та додаткову угоду від 04.03.2008 р. № 2 до нього;

- визнати недійсним і скасувати рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-15/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до статті 17 Закону України «Про вищу освіту»Кабінет Міністрів України через систему органів державної виконавчої влади здійснює державну політику у галузі вищої освіти, забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту. Пунктом 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2006 р. № 1757 визначено, що міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України, та головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності. Між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка Університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.»з порушенням положень статуту Університету, затвердженого Указом Президента України «Про Статут Київського національного університету імені Тараса Шевченка»від 14.01.2000р. №64/2000 та вимог законодавства України укладено інвестиційний договір від 30.10.2003 р. № 106/10 предметом якого є інвестування у виді дольової участі сторін у будівництві житлових будинків по вул. Обсерваторній, 3 та в межах вулиць Ломоносова, Васильківської та С. Ковалевської за рахунок земель, які перебувають у користуванні університету загальною площею 8,46 га та додаткову угоду від 04.03.2008 р. № 2. Позивач зазначає, що укладенням спірного Договору, додаткових угод до нього та прийняттям рішення Київською міською радою порушуються інтереси держави в особі Міністерства освіти і науки України у галузі вищої освіти, забезпечення державних гарантій належного функціонування вищих навчальних закладів.

Позовні вимоги вмотивовані положеннями ст. 19 Конституції України, статті 4 Закону України «Про оренду землі», статті 17 Закону України «Про вищу освіту», статті 62 Господарського кодексу України, статей 21, 84, 93, 96, 123, 186 Земельного кодексу України, статей 21, 203, 215, 216, 257, 261 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2010 р. (суддя Омельченко Л.В.) порушено провадження у справі, призначено розгляд справи в судовому засіданні, викликано для участі представників сторін, яких зобов’язано виконати певні дії.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва Саранюка В.І. № 01-1/58 від 21.08.2010 р. справу № 46/357 було передано на розгляд судді Бондаренко Г.П. у зв’язку із значною завантаженістю судді Омельченка Л.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2010 р. (суддя Бондаренко Г.П.) прийнято справу № 46/375 до свого провадження, призначено розгляд справи на 09.09.2010 р. з викликом представників сторін, яких зобов’язано надати суду документи необхідні для вирішення спору.

В судових засіданнях (09.09.2010 р., 13.09.2010 р., 06.10.2010 р., 21.10.2010 р., 19.11.2010 р.) неодноразово оголошувалась перерва, у зв’язку з необхідністю направлення судових запитів, невиконанням сторонами вимог суду щодо надання документів та за клопотанням відповідача-1.

В судовому засіданні 09.09.2010 р. судом було розглянуто клопотання відповідача-1 про припинення провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, яке відхилено судом за необґрунтованістю.

Разом з тим, суд розглянув клопотання відповідача-3 –Київської міської ради про припинення провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в частині вимог про визнання рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-15/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», подане в судовому засіданні 09.09.2010 р. Відповідач-3 вважає, що даний спір не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки визнання недійсними рішення міських рад не підвідомчі господарським судам.

Міністерством освіти і науки України були подані 10.09.2010 р. через канцелярію Господарського суду міста Києва надійшли заперечення проти клопотання Київської міської ради про припинення провадження у справі. Заперечення обґрунтовані тим, що резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 р. № 10-рп/2010 розтлумачено, що органи місцевого самоврядування (місцеві ради) діють як суб’єкти владних повноважень лише при розпорядженні землями територіальних громад, передачі їх у власність, надання земельних ділянок у користування. Проте, після здійснення цих функцій виникають з участю землекористувача (власника земельної ділянки) земельні правовідносини цивільно-правового змісту. Тому, питання припинення землекористування як одного з видів речових прав на землю пов’язане з відносинами власності, а отже, належать до юрисдикції господарських судів. Позивач зазначає, що у земельних правовідносинах органи державної влади, які здійснюють владні управлінські функції, так й як органи, через які держава (територіальна громада) реалізує своє право на земельні ділянки державної (комунальної) власності. Такої ж думки дотримується і Вищий господарський суд України у рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України № 04-06/15 від 02.02.2010 р. «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства»в яких визначено, що спори, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, підвідомчі господарським судам. Також, правова позиція про підвідомчість такої категорії спорів господарським судам викладена в рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», інформаційних листах Вищого господарського суду України від 20.11.2008 р. № 01-8/685, від 21.01.2009 р. № 01-8/33, в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»від 16.04.2004 р. № 7 (із змінами, внесеними згідно з постановою Верховного Суду України № 2 від 19.03.2010 р.).

Відповідачем-1 подано клопотання 13.09.2010 р. про фіксацію судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до частини третьої ст. 44 ГПК України судовий процес фіксується технічними засобами та відображається у протоколі судового засідання у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з частиною сьомою ст. 811 Господарського процесуального кодексу України на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Таким чином, клопотання про забезпечення фіксації судового процесу технічними засобами задоволено судом.

Разом з тим, в судовому засіданні 13.09.2010 р. відповідач-1 подав суду заяву про застосування наслідків недійсності правочину –інвестиційного договору № 106/10 від 30.10.2003 р. та додаткової угоди № 2 від 04.03.2008 р. Розглянувши подану заяву, суд відмовив в її задоволенні.

Також, відповідач-1 в судовому засіданні подав суду письмову заяву про застосування позовної давності, яка обґрунтована тим, що відповідно до статті 257 ГПК України загальна позовна давність встановлюється в три роки. Інвестиційний договір № 106/10 укладений 30.10.2003 р., рішення Київської міської ради № 419-15/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»прийнято 15.07.2004 р. Таким чином, позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності.

Розглянувши вказану заяву суд встановив, що відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та в документах, поданих в процесі розгляду справи, про незаконне укладення спірного договору, додаткових угод до нього та прийняття оспорюваного рішення Київською міською радою позивач довідався після проведення Генеральною прокуратурою України перевірки за зверненням народного депутата України Калєткіна І.Г., що надійшло до прокуратури у листопаді 2008 року (докази в матеріалах справи). Тобто, позивач вважає, що звернувся до суду в межах позовної давності. Суд погоджується з позивачем.

Відповідач-1 в судовому засіданні 13.09.2010 р. подав суду пояснення щодо клопотання Київміськради про припинення провадження у справі в частині визнання недійсним рішення в яких зазначає, що спір про визнання рішення Київміськради недійсним непідвідомчий господарським судам та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідач-2, в свою чергу, заперечив проти клопотання Київміськради про припинення провадження у справі та вважає, що спір, який виник внаслідок порушення права суб’єкта господарської діяльності –Університету на земельну ділянку органом місцевого самоврядування –Київською міською радою, є спором про право і підлягає розгляду з правилами Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши клопотання Київської міської ради про припинення провадження у справі в частині вимог про визнання рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-15/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», заслухавши думку сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки в даному випадку Київська міська рада діє як орган, що реалізує повноваження власника землі. Разом з тим, за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу рішення органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або у користування втілює волевиявлення власника землі і реалізується у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності). Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, які втілюють волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин, на підставі яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, внаслідок чого відсутні підстави вважати такі спори публічно-правовими спорами, віднесеними до компетенції адміністративних судів. За вказаних обставин вимога про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-15/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»підвідомча господарським судам. Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право і підлягає розгляду за правилами ГПК. Зокрема, відповідно до статті 20 ГК України, статей 16, 393 ЦК України визнання судом незаконним і скасування акту державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника належить до способів захисту права власності. Предметом спору є захист права власності особи, а не публічно-правових інтересів держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади.

Разом з тим, в судовому засіданні 13.09.2010 р. відповідач-2 подав суду відзив в порядку ст. 59 ГПК України, яким позов Міністерства освіти і науки України підтримав в повному обсязі.

В судовому засіданні 06.10.2010 р. була оголошена перерва до 21.10.2010 р. у зв’язку з необхідністю повідомлення Генеральної прокуратури України про розгляд справи.

Листом Господарського суду міста Києва від 11.10.2010 р. суд повідомив Генеральну прокуратуру України про розгляд в Господарському суді міста Києва справи № 46/375 21.10.2010 р.

29 листопада від Прокуратури міста Києва надійшов лист про надання представнику прокуратури можливості ознайомитись з матеріалами справи, про повідомлення прокуратури про час і місце розгляду справи та направлення копій процесуальних документів, що прийматимуться під час розгляду вказаної справи.

В судовому засіданні 21.10.2010 р. представник позивача подав суду клопотання в порядку ст. 43-1 ГПК України про вжиття запобіжних заходів шляхом заборони відповідачу – ТОВ «Т.М.М.»здійснювати будівництво. Розглянувши вказане клопотання суд залишив його без розгляду, оскільки виходячи з положень Господарського процесуального кодексу України запобіжні заходи вживаються судом до подання позову, а не в процесі розгляду справи на відміну від забезпечення позову в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України.

Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 21.10.2010 р. оголошено перерву до 19.11.2010 р. у зв’язку з необхідністю надання представниками сторін додаткових матеріалів по справі та направленням судового запиту до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації.

Господарським судом міста Києва направлено судовий запит № 06-37.1/3216 від 21.10.2010 р. до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської державної адміністрації, відповідно до якого з метою забезпечення повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, суд просив в строк до 19.11.2010 р. надати всі документи, належним чином завірених копіях, зокрема, але не виключно, заяву землекористувача, висновки щодо можливості прийняття рішення тощо, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення Київської міської ради № 419-15/1829 від 15 липня 2004 року, на підставі ст. 38 ГПК України.

Представником відповідача-1 через канцелярію Господарського суду міста Києва 19.11.2010 р. подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві.

В судовому засіданні 19.11.2010 р. оголошено перерву до 24.11.2010 р. у зв’язку з необхідністю направленням судового запиту до ТОВ «Т.М.М.»та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської державної адміністрації, невиконанням сторонами вимог суду щодо надання документів.

Господарським судом міста Києва повторно направлено судовий запит № 06-37.1/3597 від 19.11.2010 р. до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської державної адміністрації, відповідно до якого з метою забезпечення повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, суд просив в строк до 24.11.2010 р. надати всі документи, належним чином завірених копіях, зокрема, але не виключно, заяву землекористувача, висновки щодо можливості прийняття рішення тощо, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення Київської міської ради № 419-15/1829 від 15 липня 2004 року, на підставі ст. 38 ГПК України.

Разом з тим, Господарським судом міста Києва направлено судовий запит № 06-37.1/3598 від 19.11.2010 р. до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Т.М.М.», відповідно до якого з метою забезпечення повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, суд вимагає від відповідача-1 надати для огляду в судовому засіданні 24.11.2010 р. оригінал підписаного між Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.»інвестиційного договору, на підставі ст. 38 ГПК України.

До канцелярії Господарського суду міста Києва 23.11.2010 р. надійшла відповідь № 03-480/32981 від 18.11.10 р. від Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської державної адміністрації на судовий запит Господарського суду міста Києва про надання копії документів із землеустрою, а саме надано копію проекту відведення земельних ділянок Київському національному університету ім. Т. Шевченка для будівництва житлових будинків та об’єктів соціально-побутової сфери на вул. Академіка Глушкова, 6 (справа А-2592).

Також, у зв’язку з неможливістю проведення судового засідання, призначеного на 24.11.2010 р., наступне судове засідання було призначено на 08.12.2010 р., про що повідомлено сторони належним чином.

Представники сторін в судовому засіданні 08.12.2010 р. надали усні пояснення по справі.

Також, в судовому засіданні 08.12.2010 р. представником відповідача-1 подано заяву № 769/12-10/6 про неможливість надання Інвестиційного договору №106/10 від 30.10.2003 р. для огляду в судовому засіданні, оскільки як пояснив відповідач-1 вся первинна документація фірми до 2006 року була здана в архів, вказаний договір, помилково також був зданий в архів, у зв’язку з чим відповідачу-1 необхідно не менше двох днів для надання суду для огляду оригіналу договору.

Відповідач-3 в судове засідання 08.12.2010 р. не з’явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Представник прокуратури заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості письмових пояснень щодо порушень державних інтересів.

Враховуючи вищевикладені обставини, ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2010 р. відкладено розгляд справи на 16.12.2010 р.

В судовому засіданні 16.12.2010 р. було оголошено перерву до 21.12.2010 р.

В судове засідання 21.12.2010 р. представники сторін з’явились. Відповідачем-1 надано для огляду суду оригінал інвестиційного договору та додатків до нього.

Відповідач-3 подав в судовому засіданні відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Також, в судовому засіданні 21.12.2010 р. представником Прокуратури міста Києва були подані письмові пояснення в яких прокуратура зазначає, що позов в частині визнання недійсним інвестиційного договору підлягає задоволенню, оскільки в результаті такої господарської діяльності університету скорочується матеріально-технічна база навчального закладу, а оспорюваний договір укладений з порушеннями чинного законодавства України.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення уповноважених представників, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради від 05.07.2001 р. № 380/1356 Київському національному університету імені Тараса Шевченко надано в постійне користування земельні ділянки площею 92,02 га –на вул. ак. Глушкова, 0,21 га –на вул. Ломоносова, 36, 38, площею 0,53 га –на вул. Васильківській, 36 у місті Києві для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд, про що видано Державний акт на право постійного користування від 04.07.2002 р. серія І-КВ № 008229., що підтверджується копіями кадастрової справи № 2324.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 19.11.1998 р. № 47/148 земельна ділянка по вул. Обсерваторній, 3 надана Київському національному університету імені Тараса Шевченка в постійне користування для експлуатації та обслуговування будівель і споруд, про що видано відповідний Державний акт від 04.07.2002 р. № 91-4-00059 (копії матеріалів кадастрової справи містяться у справі).

30.10.2003 р. між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка (Замовник-Інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.»(Генпідрядник-Інвестор) укладено інвестиційний договір № 106/10 про дольову участь у будівництві житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та реконструкції обсерваторії з розміщення телескопів по покрівлі по вул. Обсерваторній у Шевченківському районі міста Києва, будівництві житлових будинків в комплексі з об’єктами соціальної інфраструктури в межах вулиць Ломоносова, Васильківської і Софії Ковалевської у Голосіївському районі міста Києва (надалі - Договір).

У подальшому, між сторонами укладено додаткову угоду № 1 (без дати), якою, зокрема, передбачалась зміна порядку погашення інвестицій: ТОВ «Т.М.М.»мало бути передано 83 % , у Київському національному університету імені Тараса Шевченка –17 % від загальної площі побудованих споруд.

Згідно з умовами додаткової угоди № 2 від 04.03.2008 р. попередня додаткова угода № 1 втратила чинність. Крім того, п. 7 визначено, що з дати підписання цієї угоди визнати такою, що втратила чинність додаткову угоду від 05.03.2007р. до Іневстиційного договору № 106/10 від 30.10.03р. ( суд зазначає, що матеріали справи не містять додаткової угоди від 05.03.07р.).

Відповідно до умов додаткової угоди було визначено, п. 5 Інвестиційного договору буде викладено у наступній редакції:

«5.1 Порядок погашення інвестиції Генпідрядника-Інвестору по Об’єкту-2 (згідно з п.1.1.1 інвестиційного договору об’єкт-2 означає житлові будинки в комплексі з об’єктами соціальної інфраструктури, що споруджується в межах вулиць Ломоносова, Васильківської та Софії Ковалевської у Голосіївському районі м. Києва, площа земельної ділянки –6,27 га) здійснюється в строк 30-ть календарних днів з дня вводу Об’єкту-2 в експлуатацію шляхом передачі по акту Генпідряднику-Інвестору (відповідач-1) 90,5% від загальної площі Об’єкту-2 згідно з Додатком № 1 плану розподілу приміщень.

Сторонами визначено орієнтовний строк здачі будинків в експлуатацію.

При цьому3 визначено, що будинок № 3 та будинок № 7 Об’єкту-2 не включаються в загальну площу Об’єкту-2, у зв’язку з тим, що ці будинки побудовані Генпідрядником-Інвестором на земельній ділянці, право користування якою не належить Замовнику-Інвестору, але яка входить в пляму забудови.

Замовнику-Інвестору (відповідачеві-2) залишається 9,5% від житлової площі Об’єкту-2 (за винятком будинків № 3 та № 7) та нежитловий будинок № 16 загальною площею 3524,75 кв.м.

Всі інші нежитлові приміщення Об’єкту-2 передаються по акту Замовником-Інвестором (відповідачем-2, який відповідно п. 4.1.11 здійснює оформлення акців приймальної комісії) Генпідряднику-Інвестору (відповідачеві-1).

Відповідно до умов додаткової угоди № 2, додатковою інвестицією ТОВ «Т.М.М.»визначено капітальний ремонт спорткомплексу по проспекту Ак. Глушкова, 2, корпус 10 загальним обсягом виконаних робіт 3,7 млн. грн. за рахунок надання Університетом права користування спорткомплексом.

Позивач стверджує, що інвестиційний договір від 30.10.2003 р. № 106/10 та додаткова угода № 2 до Договору укладені між ТОВ «Т.М.М.»та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка з порушеннями положень статуту Університету та вимог законодавства України у зв’язку з чим просить суд визнати їх недійсними.

Крім того позивач просить визнати недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004р. за № 419-15/1829, оскілки воно змінює мету використання земельної ділянки відповідачем-2, що унеможливлює використання даних земель у навчальному процесі, що також порушує інтереси позивача як органу, який є відповідальним за здійснення державної політики у сфері освіти.

Позовні вимоги позивача в частині визнання недійсним інвестиційного договору та додатку № 2 до нього прокуратура м. Києва підтримує у повному обсязі, провадження у справі в частині визнання недійсним рішення Київради вважає за необхідне припинити за непідвідомчістю даної вимоги господарським судам, оскільки вважає, що справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним інвестиційного договору та додатків до нього.

Як встановлено судом між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір №10/10, який має назву інвестиційний договір та додаток № 2 до цього договору. Оригінали вказаних документів оглянуті в судовому засіданні (подані на вимогу суду відповідачем-1).

При цьому відповідач-2 (Університет) на вимогу суду надати оригінал вказаних документів, надав письмові пояснення про втрату вказаних договорів.

Згідно п. 2.1 Договору предметом договору є інвестування у виді дольової участі сторін у будівництві житлових будинків по вул. Обсерваторній, 3 у Шевченківському районі міста Києва, житлових будинків в межах вулиць Ломоносова, Васильківської та Софії Ковалевської у Голосіївському районі міста Києва з загальною житловою площею Об’єктів орієнтовно 80000-85000 кв.м., яка буде уточнена після затвердження проектної документації.

Відповідно до п. 2.1 Договору здійснення інвестування проводиться сторонами у вигляді права користування земельною ділянкою, грошових коштів, проектно-кошторисної документації, виконаних робіт, будівельних матеріалів та сировини, цінних паперів.

Відповідно до п. 3.1.5 Договору Замовник-Інвестор надає оформлені документи на право користування земельними ділянками під забудову та самі земельні ділянки, а Генпідрядник-Інвестор здійснює інвестування у вигляді грошових коштів, виконаних робіт щодо будівництва та ін.

Згідно п. 2.3 Договору зазначені інвестиції погашаються шляхом передачі кожній із сторін після здачі об'єктів в експлуатацію частки у побудованих спорудах в комплексі з об'єктами соціальної інфраструктури.

При цьому, ТОВ «Т.М.М.»передається 90,5 % від загальної площі побудованих споруд, а Київському національному університету імені Тараса Шевченка - 9,5 % (п. 5.2 Договору).

За умовами п. 5.1 Договору все майно, внесене сторонами договору у вигляді немайнових активів, вкладів, придбане ними за рахунок вкладів, а також побудовані ними житлові будинки, є їхньою частковою власністю до моменту виділу частки кожної із сторін.

В свою чергу, Генпідрядник-інвестор (ТОВ «Т.М.М.») за окремо укладеною угодою здійснює інвестицію у вигляді капітального ремонту спорткомплексу Університету за адресою: м. Київ, пр.-т. Глушкова, 2, корпус 10, загальним обсягом виконання робіт 3,7 млн. грн. за рахунок надання Університетом права користування спорткомплексом (п. 3 Додаткової угоди № 2).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з системного аналізу положень оскаржуваного договору (з урахуванням додатків), суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір є змішаним договором, який містить в собі умови як інвестиційного договору, так і договору простого товариства.

При цьому, суд також зазначає, що укладенням оскаржуваного договору та додатків до нього, мали на меті приховати укладення договору щодо передачі в суборенду земельної ділянки, наданої Університету Т.Г. Шевченко у постійне користування, а отже оскаржуваний договір містить ознаки удаваного правочином, який має на меті приховати укладення між сторонами договору передачі прав користування земельною ділянкою від користувача, який наділений правом постійного користування на підставі рішення Київської міської ради, іншій особі.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 358 Цивільного кодексу України, яка закріплює право кожного із співвласників на володіння і користування тієї частини спільного майна, яка відповідає його частці, то право користування належним Університету майном становитиме лише 9,5 %, а TOB «Фірма «ТММ»- 90,5 %.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 Цивільного кодексу України у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Разом з тим, враховуючи п. 5.1 Договору, а також вимоги ст. 377 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України, до кожного із співвласників новобудови переходить також право користування на земельну ділянку.

Отже, майно, яке належить Університету на праві державної власності та передане в якості внеску за договором, стає спільною частковою власністю, а після виділення кожним із учасників договору своєї частки стає державною, оскільки належить державній установі, тобто Університету, та відповідно приватною, так як належить Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.», тобто господарюючому суб'єкту з приватною формою власності.

Зазначений висновок узгоджується із положеннями статті 22 Господарського кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 22 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, які діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

З урахуванням викладеного можна зробити висновок, що фактично відбулось відчуження державного майна.

За умовами п. 4.1.1 Договору до обов'язків Замовника-Інвестора (Університету), належить забезпечення оформлення Державних актів на право користування землею.

При цьому, слід звернути увагу на те, що земельна ділянка по вул. Ломоносова, 73-79 у м. Києві, площею 6,09 га, надана в постійне користування Університету рішенням Київської міської радою від 15.07.2004 № 1419-15/1829 для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків з приміщеннями соціально-побутового призначення та підземною автостоянкою, про що видано відповідний державний акт.

Також, земельна ділянка по вул. Обсерваторній, 3 відповідно до рішення Київради від 19.11.1998 р. № 47/148 надана в постійне користування Університету для експлуатації та обслуговування будівель і споруд, відповідно видано державний акт від 04.07.2002 р. № 91-4-00059.

Отже, Університет в результаті укладення оскаржуваного договору розпорядився земельними ділянками, які закріплені за ним на праві постійного користування та виступили в якості інвестиції, що свідчить про перехід права користування на зазначені земельні ділянки в порядку передбаченому ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про вищу освіту»Університет має право користуватися земельними ділянками в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. ст. 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Статтею 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувається лише підприємства, установи та організації, до належать до державної або комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, значених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до пункту «в»статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Проте, сторони під час укладення оспорюваного договору не звернули увагу на те, що Київська міська рада не приймала рішення щодо надання TOB «Фірма «ТММ»(інвестору) на праві постійного (чи тимчасового) користування земельними ділянками, які виділені під будівництво житлового комплексу.

Таким чином, з наведеного вбачається, що вирішення питання про передачу землі в користування іншому користувачу, як це передбачено умовами спірного договору, є виключною компетенцією Київради, як розпорядника земель державної та комунальної власності до їх розмежування, яке реалізується виключно на пленарному засіданні.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України «Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка»від 25.11.1999р. №1496/99 майно, яке передано Університету в оперативне управління, належить йому на праві повного господарського відання, використовується самостійно, в тому числі для ведення господарської діяльності, надання його в оренду та в користування без права викупу.

Крім того, частинами першою та другою ст.63 Закону України «Про вищу освіту»встановлено, що за вищим навчальним закладом з метою забезпечення діяльності, передбаченої його статутом, і відповідно до закону та його організаційно-правової форми власником (власниками) закріплюються на правах оперативного управління або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно. Майно, що закріплене за вищим навчальним закладом державної або комунальної форми власності, а також доходи від використання цього майна належать вищому навчальному закладу на правах оперативного управління. Майно, що знаходиться у державній і комунальній власності і передане в оперативне управління вищим навчальним закладам державної і комунальної форм власності, не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною першою ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Пунктом 11.2 Статуту Університету, затвердженого Указом Президента України від 14.01.2000 р. № 64/2000 «Про Статут Київського національного університету імені Тараса Шевченка»передбачено, що усі будівлі, споруди, житло, навчальне і наукове обладнання, інвентар та інше державне майно, яке надане в оперативне управління, а також майно (рухоме і нерухоме), матеріальні цінності та інші об'єкти, придбані за кошти Університету від госпрозрахункової діяльності, належать йому на правах повного господарського відання і використовуються ним самостійно, в тому числі для здійснення господарської діяльності, надання в оренду та користування (без права викупу), а також створення в установленому законодавством порядку інших юридичних осіб і не підлягають вилученню.

Особливістю права господарського відання і права оперативного управління, згідно вимог статей 136, 137 Господарського кодексу України, є обмеження правомочності щодо розпорядження майном.

З наведеного випливає, що Університет не наділений повноваженнями відчужувати земельні ділянки, передані йому в оперативне управління та належного на праві повного господарського відання майна та повноваженнями передавати (відчужувати) вказане майно, у тому числі –шляхом здійснення інвестиційної діяльності з іншими суб'єктами господарювання.

Отже, Університет не мав достатній обсяг цивільної дієздатності для укладення спірного договору, що підтверджено правоустановчими документам навчального закладу та дії якого, до того ж, суперечать статтям 136, 137 Господарського кодексу України і частини 2 статті 63 Закону України «Про вишу освіту», якими передбачено, що майно державної та комунальної форми власності, яке передане в оперативне управління вищим навчальним закладам державної і комунальної форм власності не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям.

Крім того, слід зазначити, що сторонами, під час укладення оспорюваного договору, не проведено грошову оцінку внесків, необхідність якої передбачено вимогами ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», за якою проведення оціночної діяльності є обов'язковим у випадку виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка.

Враховуючи, що сторони використовують у своїй інвестиційній діяльності земельні ділянки, які належать Університету на праві постійного користування, то відповідно оцінці підлягає також і земля, чого зроблено не було.

Вказане узгоджується із положеннями ч. 3 ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій», якою передбачено, що фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, до заяви про надання дозволу подають документ, що засвідчує право власності чи право користування.

Отже, містобудівна діяльність, яка є метою укладення спірного інвестиційного договору, може бути розпочата лише після врегулювання земельних правовідносин, які є першочерговими.

З огляду на вищевказане, внеском університету фактично є право користування земельною ділянкою, яке навчальний заклад втрачає, у зв'язку з укладенням даного договору.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 р. № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За таких обставин, виходячи з наведених вище положень відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що спірний Договір від 30.10.2003 р. з додатковою угодою № 2, яка є його невід'ємною частиною, укладений з порушеннями вимог чинного законодавства, а тому має бути визнаний судом недійсним.

Щодо вимоги відповідача-1 про застосування судом до недійсного правочину наслідків недійсності правочину, заявлені в судовому засіданні 13.09.10р. шляхом подання письмової заяви, то суд зазначає про наступне.

Як зазначив відповідач-1 вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена будь-якою заінтересованою стороною, а тому відповідач-1 заявив про застосування наслідків недійсності інвестиційного договору № 106/10 від 30.10.03р. та додаткової угоди № 2 від 04.03.08р. шляхом стягнення з відповідача-2 коштів, витрачених відповідачем-1 на здійснення будівництва будинків, що є предметом договору та витрат на здійснення ремонту навчального корпусу Університету, дитячого садка університету та ремонт будинку по вул.. Обсерваторній в м. Києві.

При цьому відповідач-1 зазначив, що вказані ним у заяві розрахунки будуть уточнені та до суду буде надано підтверджуючі документи щодо понесення вказаних витрат відповідачем-1 на виконання оскаржуваного договору та передання даних коштів на користь відповідача-2. Однак, відповідач-1 так і не скористався своїм правом до завершення розгляду справи 21.12.10р. надати детальні розрахунки, переданого відповідачеві-2 та надання цьому підтверджуючих документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Наведеною нормою передбачено, що у разі визнання правочину недійсним застосовуються наслідки його недійсності у вигляді зобов'язання кожної з сторін повернути другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину.

Суд зазначає, що у разі якщо відповідач-1 як Генпідрядник виконував будівельні роботи з власних матеріалів, вартість яких суду не надана, то він залишається власником цих матеріалів.

Виходячи з умов оскаржуваного договору, сторони є спільними частковими власниками всього, що вони вносять у вигляді інвестицій під час дії оскаржуваного договору, тобто кожний залишається власником своєї частки, отже суд вважає не підтвердженим твердження відповідача-1 щодо передачі майна по оскаржуваному договору відповідачеві-1, оскільки такий розподіл мав здійснюватися після завершення будівництва та здачі об’єктів в експлуатацію. Як вбачається з умов оскаржуваного договору, після завершення будівництва, здачі об’єктів в експлуатацію, саме Відповідач-2 (як Замовник) зобов’язаний був би передати 90,5% площ об’єкта відповідачеві-1.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, за відсутності належних доказів, суд позбавлений можливості провести реституцію сторін, оскільки матеріали справи не містять достатніх доказів щодо одержання сторонами договору майна (коштів) по оскаржуваному договору.

Щодо позовних вимог про визнання рішення Київської міської ради недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.

Рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-15/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» надано Університету земельної ділянки по вул. Ломоносова, 73-79 площею 6,09 га у постійне користування для будівництва.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини та проходить державну землевпорядну експертизу.

Необхідність отримання висновку державної експертизи також передбачена частиною 3 статті 186 Земельного кодексу України та статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Однак, у порушення зазначених вимог чинного законодавства проект відведення земельної ділянки природоохоронним та санітарно-епідеміологічним органом не погоджений, а державна експертиза землевпорядної документації не проведена, що підтверджується проведеною Державним комітетом України по земельних ресурсах перевіркою (лист від 13.10.2006 р.)

Відповідно до положень ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів місцевого самоврядування, з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України, визнаються незаконними в судовому порядку.

Оскільки рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-15/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»суперечить актам цивільного законодавства, тому у суду є підстави для визнання його судом недійсним.

Суд також зазначає, що твердження відповідача-1 та відповідача-3 щодо непідвідомчості даної вимоги господарським судам є помилковим, виходячи з наступного.

Згідно положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 133 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або у користування, відчуження земельних ділянок державної або комунальної власності, укладення, зміна, розірвання договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки, про встановлення сервітуту, суперфіцію, емфітевзису та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийняття державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Таким чином, спори, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, підвідомчі господарським судам. Спори щодо оскарження актів органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, на підставі яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки (спір про право), не є публічно-правовими і розглядаються за правилами Господарського процесуального кодексу України, оскільки у відносинах, де вказані органи виступають у ролі власників землі відповідно до статті 14 Конституції України, вони є рівноправними учасниками земельних відносин поряд з іншими суб'єктами таких правовідносин (юридичними та фізичними особами, у тому числі суб'єктами підприємницької діяльності)

Дана позиція узгоджується з практикою Вищого господарського суду України (копія постанови від 04.11.10р. у матеріалах справи) та позицією щодо підвідомчості даних спорів, викладеній у проекті Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про застосування господарськими судами законодавства у вирішенні спорів, що виникають із земельних відносин», з яким було ознайомлено суддів господарських судів.

Суд також погоджується з позицією позивача та прокуратури, що позивач має право звернення до суду з позовом про визнання недійсним оскаржуваного договору та додатків до нього та про визнання недійсним рішення Київради, оскільки оскаржуваний договір та акт стосуються інтересів позивача, на якого державою покладено функції щодо здійснення політики у сфері освіти, а отже укладення навчальним закладом угод, прийняття Київрадою рішень, що погіршують становище навчального закладу щодо здійснення освітніх функцій, стосується інтересів позивача у справі.

Суд приходить до висновку, що позивачем у справі не було пропущено строк позовної давності, оскільки позивач у справі, як не сторона оскаржуваного договору, на момент його укладення не мала та не могла знати про його укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Щодо пропуску позивачем строку позовної давності по вимозі про визнання недійсним рішення Київської міської ради, то суд зазначає, що вказані позивачем причини пропуску строку позовної давності є поважними, а отже порушений інтерес позивача, який стосується державних інтересів у сфері здійснення освітньої політики, підлягає захистові.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідачів.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати недійсним інвестиційний договір від 30.10.2003 р. № 106/10, укладений між Київським Національним Університетом ім. Тараса Шевченка і Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.»та додаткову угоду від 04.03.2008 р. № 2 до інвестиційного договору від 30.10.2003 р. № 106/10.

3.          Визнати недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-15/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею».

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.» (03146, м. Київ, вул.. Чаадаєва, 2-б, код ЄДРПОУ 14073675, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем) в доход державного бюджету України, 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Стягнути з Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул.. Володимирська, 60, код ЄДРПОУ 02070944) в доход Державного бюджету України, 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.          Після набрання рішенням законної сили видати накази.

7.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяГ.П. Бондаренко Дата підписання рішення: 24.12.2010 р.