Постанова № 13023029, 17.12.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2010 р. Справа № 14/161

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Барбашова С.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача –Осадчий А.В.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3971П/3-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 14.10.10 у справі № 14/161

за позовом ТОВ "Юртрансервіс", м. Кременчук

до ВАТ "Комсомольське Автотранспортне підприємство 15347", м. Комсомольськ

про стягнення 6104,54 грн. -

встановила:

В серпні 2010 р. позивач - ТОВ "Юртрансервіс", м. Кременчук звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача - ВАТ "Комсомольське Автотранспортне підприємство 15347", м. Комсомольськ 4800 грн. боргу, 819,02 грн. пені, 364,80 грн. інфляційних 120,72 грн. річних та судові витрати, з посиланням на те, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами договором б/н від 06.02.2009 р.

Рішенням господарського суду Полтавської області (суддя Іваницький О.Т.) від 14.10.2010 р. по справі № 14/161 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача ) збитки від інфляції в сумі 162,20 грн., 3% річних в сумі 34,32 грн., державне мито в сумі 3,28 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 7,58 грн.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд виносячи оскаржуване рішення взагалі його жодним чином не обґрунтував, а сам текст рішення взагалі не містить мотивувальної частини. При цьому, позивач також вказує на те, що суд проігнорував та не надав жодної правової оцінки наданим позивачем доказам в обґрунтування наявності заборгованості, чим грубо порушив права позивача на судовий захист та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з посиланням на невідповідність документів, наданих позивачем в обґрунтування позову, вимогам закону, та не виконання останнім своїх зобов’язань за договором б/н від 06.02.2009 р. в період, за який він вимагає стягнення заборгованості та ін.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неприбуття представника не повідомив.

Неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчить оскаржуване рішення, суд частково задовольняючи позов мотивував свої висновки зокрема наступним: «Позивачем у відповідності до положень статей 32-34, 36 ГПК України подані належні докази, що містяться в матеріалах справи, які дають підстави заявлені позовні вимоги задовольнити частково - відмовити в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 4800,00 гривень, пені в сумі 819,02 гривень, збитків від інфляції 201,60 гривень та 3% річних 86,40 гривень. Стягнути з Відповідача на користь Позивача збитки від інфляції в сумі 162,20 гривень, 3% річних 34,32 гривень».

Однак, викладені вище висновки господарського суду в частині відмови в задоволенні позову, на думку колегії суддів, не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення в даній частині виходячи з наступного:

Роз’ясненнями Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 р. за N 02-5/422 «Про судове рішення»зокрема передбачено:

П. 2 У відповідності з статтею 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

П. 3 Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

П. 4 Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Ст. 84 ГПК України встановлено загальні вимоги до рішення господарського суду. Зокрема даною статтею встановлено, що рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому, зокрема у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Проте, як свідчить прийняте по даній справі, воно взагалі не містить мотивів, з яких суд відмовив частково в задоволенні позову, з яких підстав відхилив надані позивачем докази в обґрунтування заявлених позовних вимог, тощо.

За таких обставин, оскаржуване рішення в частині відмови в позові підлягає скасуванню на підставі ст. 104 ГПК України в зв’язку з порушенням судом при його винесенні норм процесуального права.

Разом з тим, поданий позивачем позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:

Як свідчать матеріали справи, 06.02.2009 року між сторонами укладено договір про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець (позивач) прийняв на себе зобов'язання виконати роботу, пов'язану з юридичним обслуговуванням господарської діяльності Відповідача, а замовник (відповідач) взяв на себе зобов'язання оплатити вказані послуги.

05.10.2009 року укладено додаткову угоду № 1 до Договору про продовження строку дії договору до 31.12.2009 року.

Відповідно до п.п. 3.4, 5.3 договору, щомісяця виконавець надає замовникові акти приймання-передачі виконаних робіт, які підписуються обома сторонами.

Згідно з п. 5.1 договору вартість робіт, визначених п. п. 2.1.-2.2, та які виконуються в інтересах замовника на протязі місяця, визначається сторонами згідно з прейскурантом послуг виконавця і складає 2000 грн., НДС –400 грн. Всього 2400 грн. з НДС. Замовник проводить оплату не пізніше 15 числа кожного місяця.

Взяті на себе зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, про що, свідчать підписані обома сторонами акти приймання-передачі виконаних робіт № 9 від 31.10.2009 року (а.с.15), № 10 від 30.11.2009 року (а.с.16), № 11 від 31.12.2009 року (а.с.17)

За надані послуги позивачем відповідачу виставлені рахунки № 122 від 01.10.2009 року на суму 2400,00 грн. з ПДВ 20% (а.с.12), № 139 від 04.10.2009 року на суму 2400,00 грн. з ПДВ 20% (а.с.13), № 151 від 04.11.2009 року на суму 2400,00 грн. з ПДВ 20% (а.с.14).

Як свідчать матеріали справи, рахунок за жовтень оплачений відповідачем за платіжним дорученням № 197 від 07.04.2010 р.

Проте, рахунки за листопад-грудень 2009 р. на загальну суму 4800 грн. відповідачем оплачені не були.

В зв’язку з несплатою відповідачем заборгованості, позивач 17.05.2010 р. направив на адресу відповідача вимогу про оплату існуючої заборгованості з урахуванням нарахованих штрафних санкцій, інфляційних та річних.

На вказану претензію відповідач надав відповідь за № 158 від 08.06.2010 р. в якій існування заборгованості заперечував, зазначаючи про фактичне ненадання позивачем послуг в спірний період та невідповідність підписаних між сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт вимогам закону.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Таким чином, факт надання позивачем послуг в листопаді-грудні 2009 р. та їх прийняття відповідачем підтверджується первинними документами, а саме підписаними між сторонами актами № 10 від 30.11.2009 року, № 11 від 31.12.2009 року.

Факт ненадання послуг відповідачем жодним чином не доведений.

Доводи відповідача стосовно невідповідності згаданих актів умовам договору та вимогам закону судом до уваги не приймаються, оскільки ні умовами укладеного між сторонами договору, ні вимогами чинного законодавства України не передбачено форми складання акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог—відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

П. 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи викладене, а також те, що строк виконання відповідачем зобов’язань з оплати визначено умовами договору (п. 5.1), а останній до того ж не виконав вимог позивача за претензією від 17.05.2010 р., позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 4800 грн. заборгованості є законними та обґрунтованими, в зв’язку з чим, є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку, та враховуючи, що по-перше 162,20 грн. інфляційних та 34,32 грн. річних вже були стягнуті за оскаржуваним рішенням суду, по-друге, позивачем безпідставно були нараховані інфляційні та річні на ПДВ, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 141,80 грн. інфляційних та 66,28 грн. річних, а оскаржуване рішення в даній частині підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Разом з тим, п. 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи те, що договором від 06.02.2009 р. не передбачено відповідальності відповідача у вигляді сплати на користь позивача штрафних санкцій (пені) за прострочення оплати послуг, позовні вимоги в даній частині не підлягають задоволенню, а оскаржуване відповідачем рішення в даній частині підлягає залишенню без змін.

З урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, також підлягає скасуванню рішення в частині стягнення 83,69 грн. держмита, 193,63 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 51 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його часткового скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 14.10.2010 р. по справі № 14/161 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 4800 грн. боргу, 141,80 грн. збитків від інфляції, 66,28 грн. річних, 83,69 грн. держмита, 193,63 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасувати, та позов в цій частині задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347", (39800, Полтавська область, м. Комсомольськ, вул. Портова, 11; в т.ч. з р/р 26007301550055 в Комсомольскому відділенні АКБ "ПІБ", МФО 331133; код 03399439) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юртрансервіс", (39621, Полтавська область, м. Кременчук, вул. І. Приходько, 58-а; в т.ч. з р/р 2600793488 в ПОД "Райфайзен Банк Аваль", м. Кременчук, МФО 331605; код 34958149) 4800 грн. боргу, 141,80 грн. збитків від інфляції, 66,28 грн. річних, 83,69 грн. держмита, 193,63 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 51 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Полтавської області.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Повний текст постанови підписано 17.12.2010 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Барбашова С.В.