Рішення № 13022425, 23.12.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.10 Справа№ 25/174

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (м.Львів)

до відповідача: Приватного підприємства “Західпромторг” (м.Львів)

про : стягнення заборгованості в сумі 16 000,00 грн.

Суддя : В.М. Пазичев

При секретарі : І.Є.Башак

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_4-представник, довіреність від 22.12.2010 року

від відповідача : Горуна С.М.-представник, довіреність від 21.12.2010 року

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, розяснено їх права та обовязки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (м.Львів) до Приватного підприємства “Західпромторг” (м.Львів) про стягнення заборгованості в сумі 16 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 17.12.2010 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 23.12.2010 року.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 17.12.2010 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Представник позивача позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 17.02.2010 року не виконав повністю, відзиву на позов не представив, явку повноважного представника забезпечив.

23.12.2010 року за вх.№25272 відповідач подав заяву про визнання позову повністю, тобто суму заборгованості в розмірі 16 000,00 грн.

Позов розглянуто в присутності представників сторін за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 23.12.2010 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Між Приватним підприємством “Західпромторг” (надалі відповідач) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (надалі позивач) укладено договір про надання юридичних послуг від 10.03.2010 року (надалі договір).

На виконання умов даного договору було надано юридичні послуги загальною вартістю 16 000,00 грн., що підтверджується актом наданих послуг №ОУ-0000017 від 29.11.2010 року.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що оплата проводиться в термін до 5 (п”яти) днів з дня підписання акту наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця або готівкою.

Факт надання юридичних послуг підтверджується печаткою приватного підприємства “Західпромторг” та підписом відповідної посадової особи.

Отже, на момент звернення з позовом заборгованість відповідача становить 16 000,00 грн.

За твердженням позивача, на звернення щодо погашення суми боргу відповідач не відреагував належним чином і не вжив заходів щодо сплати заборгованості.

На думку позивача, несплата відповідачем грошових сум є невиконанням взятого на себе зобов”язання та відповідно бездіяльністю, що порушує законні права позивача.

23.12.2010 року за вх.№25272 відповідач подав заяву про визнання позову повністю, тобто суму заборгованості в розмірі 16 000,00 грн

В судовому засіданні 23.12.2010 року відповідач суму заборгованості визнав, однак, станом на момент розгляду справи докази погашення заборгованості суду не представив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного :

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобовязань.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Абзац 1 ч.1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов”язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об”єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, в судовому засіданні визнав позовні вимоги позивача, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Оскільки в судовому засіданні судом встановлено, що умови договору відповідачем виконані не повністю, а також відповідач в судовому засіданні 23.12.2010 року визнав факт заборгованості перед позивачем, у суда відсутні підстави вважати, що такі дії відповідача суперечать законодавству або порушують права і охоронювані інтереси інших осіб.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позов визнав і не подав докази погашення боргу, і у суду немає підстав вважати, що дії відповідача суперечать законодавству або порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийшов до висновку, що позов Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (м.Львів) до Приватного підприємства “Західпромторг” (м.Львів) про стягнення заборгованості в сумі 16 000,00 грн. є обгрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав квитанції від 16.12.2010 року на суму 85,00 грн. та на суму 75,00 грн. про сплату державного мита та китанцію від 16.12.2010 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193 ГК України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1.Позов задоволити.

2.Стягнути із Приватного підприємства “Західпромторг” (79026, м.Львів, вул.Стрийська,48; код ЄДРПОУ 36361257, р/р 26000010063050 у відділені ЛРД ПАТ ВТБ Банк, МФО 321767) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний №НОМЕР_1; інші реквізити в матеріалах справи відсутні) борг у сумі 16 000 (шістнадцять тисяч) грн. 00 коп., 160 (сто шістдесят) грн. 00 коп. сплаченого державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. сплачених витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя