Рішення № 13022071, 23.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/35923.12.10 За позовом Об‘єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волинь» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Правда»

Про розірвання договору оренди та стягнення 16 322 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Фляшовський В.А. – по дов. № б/н від 10.03.2010

Кокоровець О.В. –по доі. № б/н від 07.07.2010

Від відповідача не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Об‘єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волинь»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Правда» про стягнення 9 200 грн. основного боргу по орендній платі, 7 122 грн. пені та про розірвання договору оренди № 5 від 29.05.2005.

Відповідач в судове засідання 23.12.2010 не з‘явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 06.12.2010 та ухвалі від 16.12.2010 10 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 22.12.2010 : м. Київ, вул. Волинська, 10.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.12.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

29.12.2005 між Об‘єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Волинь»(орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Правда»(орендар) був укладений договір оренди № 5 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передав в оренду орендареві частину приміщення загальною площею 5 кв. м., розташоване в цокольному поверсі будинку та 15 кв. м., розташоване в підвальному приміщення, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Волинська, 10 (далі – об‘єкт оренди), що підтверджується актом приймання-передачі від 31.12.2005.

Спір виник в зв’язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 9 200 грн. та нарахована пеня в розмірі 7 122 грн., Наявність заборгованості є порушенням умов договору оренди, тому на думку позивача договір підлягає розірванню в судовому порядку.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 2.1. договору строк дії договору встановлений сторонами до 20.12.2006.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що договір вважається автоматично пролонгованим на 360 календарних днів, якщо орендар не менш як за 30 календарних днів не повідомить орендодавця про відмову від договору.

Статтею 764 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За відсутності заяв жодної із сторін договору станом на день розгляду справи договір є продовженим.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно п. 3.1. договору за узгодженням сторін орендна плата за використання майна складає:

- за частину орендованого приміщення площею 5 кв. м. –20 грн. за 1 кв. м.;

- за частину орендованого приміщення площею 15 кв. м. –20 грн. за 1 кв. м.

Отже загальний розмір орендної плати за об‘єкт оренди складає 400 грн.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 3.6. договору орендар повинен сплатити орендну плату протягом трьох банківських днів з дати одержання рахунка, але в будь-якому випадку не пізніше 10 числа поточного місяця. У випадку відсутності в орендаря рахунка на сплату орендної плати за якихось причин, орендар зобов‘язаний сплатити орендну плату в зазначений у даному договору пункті термін на підставі даного договору у розмірі орендної плати за попередній місяць.

Всупереч вищеназваних договірних зобов’язань відповідач не виконав своїх обов’язків щодо внесення плати за оренду нежитлового приміщення по договору за період з січня 2009 року по листопад 2010 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка неоспорена відповідачем, і становить 9 200 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, вимоги прокуратури про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати в сумі 9 200 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги оренди не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що якщо орендар допустить прострочення при сплаті орендної плати орендар зобов‘язаний сплатити орендодавцеві пеню в розмірі 0,5% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати орендної плати, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, має бути обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов пункту 3.6. договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі до 10 числа кожного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг оренди окремо.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 6.3. договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», розмір якої за розрахунками суду становить 787,87 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 787,87 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню. В частині ж розміру пені в сумі 6334,13 грн. позов задоволенню не підлягає, оскільки розрахунок позивачем здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи на день пред’явлення позову відповідач систематично не сплачує платежі, тоді як за п. 3.6. договору, плата за користування приміщенням повинна вноситись не пізніше 10 числа поточного місяця.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення орендної плати у розмірі, встановленому договором.

Стаття 783 Цивільного кодексу України визначає, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо :

- наймач користується річчю всупереч договору або призначення речі;

- наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

- наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

- наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов’язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Разом із тим суд не приймає до уваги твердження позивача про існування заборгованості по орендній платі в обґрунтування підстав для розірвання договору оренди № 5 від 29.12.2005, оскільки статтею 783 Цивільного кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав для розірвання договору найму на вимогу наймодавця, серед яких відсутні такі підстави, як невнесення орендної плати чи її несвоєчасне внесення або внесення не в повному обсязі.

Невиконання умов договору щодо внесення орендних платежів не може бути підставою для його розірвання в судовому порядку.

Частина 2 ст. 651 Цивільного кодексу України так само як і ст. 782 Цивільного кодексу України встановлює для таких випадків право наймодавця на відмову від договору найму.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України при касаційному перегляді судових рішень у справах про розірвання договору оренди (постанова Верховного Суду України від 22.02.2005 у справі № 34/400).

Доказів того, що позивачем на адресу відповідача було в порядку ст. 782 Цивільного кодексу України надіслано заяву про відмову від договору оренди № 5 від 29.12.2005 не надано.

З огляду на наведене вимоги позивача щодо розірвання договору оренди № 5 від 29.12.2005 не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Об‘єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волинь»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Правда»(м. Київ, вул. Волинська, 10 код ЄДРПОУ 33829733) на користь Об‘єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волинь»(м. Київ, вул. Волинська, 10, код ЄДРПОУ 32977400) 9 200 (дев‘ять тисяч двісті) грн. 00 коп. основного боргу, 787 (сімсот вісімдесят сім) грн. 87 коп. пені, 99 (дев‘яносто дев‘ять) грн. 87 коп. витрати по сплаті державного мита та 144 (сто сорок чотири) грн. 41 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В інший частині в позові відмовити повністю.

СуддяВ.В. Сівакова Рішення підписано 24.12.2010.