Постанова № 130180307, 12.09.2025, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/11339/25

Провадження № 3/643/2617/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2025 м. Харків

Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Новіченко Н.В., розглянувши матеріали, що надійшли з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

І. Опис обставин, установлених під час розгляду справи.

20.06.2025 року о 10 год. 57 хв. у м. Харкові, вул. Ахієзерів, буд. 18-А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під дією лікарських препаратів. Огляд проводився у медичному закладі, що підтверджується висновком № 1454 від 27.06.2025 року.

ІІ. Пояснення осіб, які беруть участь у справі про адміністративне правопорушення.

21.08.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до змісту яких свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, він не визнає, оскільки всупереч вимог п. 8 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція № 1452/735), направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції ОСОБА_1 вручено не було і такого направлення матеріали справи не містять.

Крім того, всупереч вимог п. 9 розділу ІІІ Інструкції № 1452/735 лікарем для проведення дослідження було здійснено лише відбір сечі, а відбору крові здійснено не було, що не дає можливості встановити реальну концентрацію речовини в організмі та її вплив на життєдіяльність людини.

Також ОСОБА_1 зазначає, що всупереч вимог п. 8 розділу ІІІ Інструкції № 1452/735 лікарем не було проведено повного підтверджуючого дослідження, оскільки не було відібрано зразки крові. При цьому, у п. 20 Акту № 1357 від 10.06.2025 лікарем проставлено знак запитання, що свідчить про невпевненість лікаря у результатах медичного огляду.

За таких обставин ОСОБА_1 вважає, що результати медичного огляду були проведені з порушенням вимог Інструкції № 1452/735, а відтак вважаються недійсними.

Щодо виявлення у семі бензодіазепинів ОСОБА_1 зазначає, що вони не є наркотичними засобами і закон допускає їх легальне медичне застосування за рецептом лікаря, що в свою чергу не корелюється із зазначеними у висновку результатами про наявність стану наркотичного сп`яніння. Закон вимагає доведення саме стану сп`яніння або суттєвого зниження уваги/швидкості реакції, а не просто наявності лікарського засобу у біосередовищах. Жодним нормативно-правовим актом не встановлено що будь-яка кількість психотропної речовини автоматично прирівнюється до сп`яніння. Отже, працівники поліції мали довести перевищення терапевтичної дози, клінічні ознаки, які корелюються із лабораторним тестом.

Більш того, медичним закладом не було визначено концентрацію речовини. Кількість речовини дозволяє: відрізнити звичайну підтримуючу дозу від токсичної; врахувати індивідуальну толерантність та фармакогінетику, оцінити часовий інтервал між прийомом лікарських препаратів та керуванням транспортним засобом. Без зазначення концентрації висновок є лише констатацією факту присутності відповідної речовини й не відповідає вимогам ст. 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Притягнення до відповідальності особи на підставі висновку, складеного без зазначення концентрації речовини суперечить принципу доведеності вини.

Окремо ОСОБА_1 зазначає, що у межах справи належить враховувати не лише формальні аспекти, а й індивідуальні обставини, що мають істотне значення для оцінки психофізіологічного стану особи та мотивів її дій. Зокрема, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, протягом тривалого часу проходив службу у зоні бойових дій у якості сапера служби цивільного захисту та приймав безпосередню участь у розмінуванні вибухонебезпечних предметів. Така діяльність безпосередньо пов`язана з підвищеним рівнем стресу, ризиком для життя та щоденним психоемоційним навантаженням. Після проходження служби та повернення до мирного життя він зіткнувся з характерними посттравматичними симптомами, серед яких розліди сну, тривожність, дратівливість, у зв`язку з чим він звернувся за медичною допомогою сімейного лікаря, який, з урахуванням анамнезу, призначив курс прийому препарату «Гідазепам» у терапевтичних дозах. Прийом препарату здійснювався в межах медичних рекомендацій, за наявним рецептом, без перевищення дози та не був спрямований на досягнення ефекту сп`яніння. Більш того, з урахуванням адаптації організму до препарату відсутні клінічні прояви, які б свідчили про порушення координації, уваги чи реакції, що підтверджується матеріалами з місця зупинки. Таким чином ОСОБА_1 законно приймав призначений препарат для лікування наслідків бойових дій, не порушував вимоги щодо безпеки дорожнього руху, не перебував у стані сп`яніння, що могло бути небезпечним для нього чи інших осіб. Також усі супутні дослідження: поведінка, мовна здатність, стан свідомості, вегетативно-судинні реакції, хода тощо не відхиляються від норми та не свідчать про стан сп`яніння.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав з підстав, викладених у письмових поясненнях.

ІІІ. Нормативний акт, що передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до вимог пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ІV. Оцінка суду.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджується:

- протоколом про адміністративне правопорушення від 28.06.2025 року серії АБА №

103837, який відповідає вимогам ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, містить виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила;

- відеозаписами з відеореєстратора та нагрудної камери працівників поліції;

- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1454 від 27.06.2025 року, згідно якого ОСОБА_1 перебуває під дією лікарських препаратів (бензодіазепіни);

- рапортом працівника поліції.

На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.

Досліджені та перевірені судом обставини поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Вимоги ст. ст. 256, 266, 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395, поліцейськими при складанні протоколу про адміністративне правопорушення були дотримані.

Жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суду не надано.

Надаючи оцінку аргументам ОСОБА_1 , суд зазначає, що в межах даної справи суд позбавлений можливості надавати будь-яку оцінку кваліфікації, компетенції й фаховій відповідності працівникам закладу охорони здоров`я вимогам професійних стандартів, оскільки відповідність таким вимогам засвідчують певні документи (диплом державного зразка про медичну освіту; сертифікат лікаря-спеціаліста, виданий вищим медичним навчальним закладом, закладом післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації; посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії за спеціальністю тощо), а рішення про надання права на професійну діяльність в Україні таким особам ухвалює МОЗ.

При цьому суд звертає увагу на те, що право водія на оскарження висновку за результатами медичного огляду передбачене п. 14 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», але ОСОБА_1 не скористався цією нормою, висновок лікаря щодо результатів медичного огляду з підстав його неповноти або неправильності не оскаржив, як не оскаржив і самі дії працівників закладу охорони здоров`я.

Крім того, відповідно до інструкції для медичного застосування лікарського засобу «Гідазепам», затвердженої наказом МОЗ від 04.04.2018 № 614 (реєстраційне посвідчення № UA/8579/01/01, UA/8579/01/02), гідазепам це медикаментозний засіб, який за своєю фармакотерапевтичною групою відноситься до психопатичних засобів, похідних бензодіазепіну, відповідно до своїх фармакологічних властивостей такий лікарський засіб діє як денний транквілізатор та селективний анксіолітик, а в графі «особливості щодо застосування» інструкції до препарату зазначено, що у період лікування слід утриматись від діяльності, що потребує підвищеної уваги та швидкої реакції.

Відповідно до відкритих інтернет-джерел, бензодіазепіни клас психоактивних речовин із снодійним, седативним, анксіолітичним (зменшення тривожності), міорелаксуючим та протисудомним ефектами.

Більшість бензодіазепінів є транквілізаторами, деякі використовуються як снодійні засоби. У більшій чи меншій мірі бензодіазепінам притаманна протисудомна дія, деякі з них використовують виключно для боротьби з епілепсією. Бензодіазепіни входять в широку групу речовин депресантів центральної нервової системи.

Їх застосовують для лікування та зняття симптомів психічних занепокоєнь, безсоння, збудження, епілептичних припадків, м`язових спазмів, а також абстинентного синдрому від прийому алкоголю та наркотиків.

Відтак, бензодіазепін, являється лікарським препаратом, який вочевидь впливає на центральну нервову систему людини, тобто призводить до зниження уваги та швидкості реакції.

У цьому контексті суд зауважує на тому факті, що наразі не існує чинного нормативно-правового акту, який би містив чіткий та вичерпний перелік лікарських препаратів, які знижують увагу та швидкість реакції. Зазначена обставина пов`язана із тим, що створити фіксований список таких препаратів неможливо, адже фармацевтична галузь розвивається та на ринку постійно з`являються нові найменування медикаментів.

Вищевказані обставини свідчать про те, що гідазепам, який відноситься до похідних бензодіазепіну, відноситься до лікарських препаратів, які знижують увагу та швидкість реакції, внаслідок чого, відповідно до вимог п. 2.9а ПДР України, керування транспортними засобами під їх впливом забороняється.

Посилання ОСОБА_1 на те, що лікарем не було досліджено, яка саме кількість бензодіазепіну була виявлена в біологічному середовищі, судом до уваги не приймаються з огляду на таке.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, відповідальність за керування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції настає за факт керування у такому стані, незалежно від кількості таких речовин.

Тобто, для того, щоб притягнути особу до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, має бути встановлено дві обставини керування транспортним засобом та перебування у стані, алкогольного, наркотичного сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість.

Жодні норми чинного законодавства не передбачають встановлення кількісного складу таких лікарських препаратів в організмі під час дослідження біосередовища, а водій в усякому випадку не мав права ігнорувати вимоги законодавства України, оскільки кожний транспортний засіб, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій транспортний засіб таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).

Посилання ОСОБА_1 на відсутність направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції суд вважає безпідставними, оскільки вони жодним чином не спростовують наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відтак, наведені ОСОБА_1 у письмових поясненнях аргументи судом до уваги не приймаються.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена у повному обсязі.

V. Накладення стягнення за адміністративне правопорушення.

Відповідно до положень ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

При визначенні ОСОБА_1 адміністративного стягнення суд, враховуючи характер вчиненого правопорушення та ступінь його суспільної небезпеки - дане правопорушення являється грубим порушенням правил дорожнього руху, є потенційно небезпечним для суспільства та становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху, загрожує їх життю, здоров`ю, тяжкість ймовірних наслідків, а також відомості про особу ОСОБА_1 , дійшов висновку, що достатнім для її виправлення та запобігання вчинення нових правопорушень буде призначення адміністративного стягнення у виді штрафу з одночасним позбавлення права керування транспортними засобами в межах санкції ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки саме такий вид адміністративного стягнення досягне мети, визначеної ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

VІ. Інші питання, які вирішує суд при розгляді даної справи.

Положеннями ст. 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.

У матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні дані, які б підтверджували звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, а відтак, з нього слід стягнути судовий збір за ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 35, 130, 251, 280, 283-285, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

2. Накласти на ОСОБА_1 адміністративнестягнення увигляді штрафув розміріоднієї тисячінеоподатковуваних мінімумівдоходів громадян,що становить17000(сімнадцятьтисяч)грн.00коп. (отримувач: ГУК у Харківській області 21081300, код отримувача 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, р/р UA168999980313020149000020001, код класифікації доходів бюджету 21081300, призначення платежу: «штраф по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху») з одночасним позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

3. Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп. на користь держави (отримувач ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення платежу: «судовий збір при ухваленні судом постанови про накладення адміністративного стягнення»).

4. Роз`яснити ОСОБА_1 , що штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

5. У разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.

6. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

7. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суддя Н.В. Новіченко